Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 644/7597/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано судом: 25.02.2021. Зареєстровано: 26.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2021.
Дата набрання законної сили: 24.02.2021
Номер судового провадження: 22-ц/818/979/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		__________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		24 лютого 2021 року 
		м. Харків
		справа № 644/7597/19
		провадження № 22-ц/818/979/21
		Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого судді  Тичкової О.Ю.,
		суддів  Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
		сторони справи:
		позивач  ОСОБА_1 ,
		відповідач за первісним та зустрічним позовом  ОСОБА_2 ,
		третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет позову (позивач за зустрічним позовом)  ОСОБА_3 ,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Оржонікідзевського районного суду міста Харкова, ухвалене 05 жовтня 2020 року у складі судді Саркісян О.А.,
		УСТАНОВИВ:
		У вересні 2019 року до суду із позовом звернулися ОСОБА_1 та третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет позову  ОСОБА_3 . Просили визнати недостовірною інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 у скаргах від 04.07.2019 до Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Генеральної прокуратури України, Національного агентства з питань державної служби, Національного антикорупційного бюро України, зобов`язати відповідача негайно, після набрання судовим рішенням законної сили, спростувати розповсюджену ним недостовірну інформацію, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 та  ОСОБА_3 на кожного по 1 грн. у якості компенсації за завдану моральну шкоду. 
		Позови обґрунтовані тим, що працюючи в штаті Головного управління Держпраці у Харківській області (далі - ГУ Держпраці в Харківській області) на посаді начальника відділу нагляду в будівництві, котлонагляді, на транспорті та зв`язку ОСОБА_2 04.07.2019 звернуся до Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Генеральної прокуратури України, Національного агентства з питань державної служби, Національного антикорупційного бюро України зі скаргою на дії начальника Головного управління Держпраці в Харківській області ОСОБА_1 , у якій просив «провести об`єктивну та всебічну перевірку за вищевикладеними фактами та перевірити діяльність посадових осіб ГУ Держпраці в Харківській області, вжити заходи щодо притягнення їх до відповідальності згідно з діючим законодавством». Зазначили, що за змістом ця скарга була наповнена фактичними даними, які не відповідали дійсності, що наперед достеменно було відомо відповідачу. Поширення таких відомостей завдало шкоди честі, гідності і діловій репутації. Результатом скарги стало призначення Міжрегіональним управлінням Національного агентства України з питань державної служби Харківській та Сумській областях на підставі доручення Національного агентства України з питань державної служби від 15.07.2019 проведення перевірки фактичного стану щодо реалізації державної політики у сфері державної служби, організації управління державною службою, дотримання вимог закону та інших нормативно-правових актів з питань державної служби, за інформацією, викладеною у скарзі відповідача від 04.07.2019. За результатами вказаної позапланової перевірки було складено довідку від 26.07.2019, згідно з якою інформація ОСОБА_2 , яка викладена в його скарзі, не підтвердилася. У зв`язку з цими діями відповідача, позивачам було завдано шкоди честі, гідності і діловій репутації, що виявилось, зокрема, у погіршенні репутації серед колег по роботі, які були обізнані про факти перевірок за скаргою ОСОБА_2 і навіть спостерігали за цим. ОСОБА_1 і ОСОБА_5 зазначили, що звертаючись до чітко визначеного кола суб`єктів, відповідач достеменно знав, що викладена ним інформація не відповідає дійсності, а також те, що такі суб`єкти як Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, Генеральна прокуратура України, Національне агентство з питань державної служби, Національне антикорупційне бюро України не компетентні перевіряти викладену ним інформацію та надавати власну відповідь з цього приводу. Протиправними та умисними діями відповідача ОСОБА_1 та  ОСОБА_3  завдана моральну шкоду, яку вони оцінюють у 1,00 грн. 
		Рішенням Оржонікідзевського районного суду міста Харкова від 05 жовтня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди відмовлено. 
		Рішення судупершої інстанціїмотивоване тим,що реалізація ОСОБА_2 свого конституційногоправа назвернення (скаргу) неє поширеннямнедостовірної інформації,частина приведенихв скарзісуджень єоціночними,позивач татретя особа ОСОБА_3  недовели факт,що відповідачмав наметі цілеспрямованепоширення відносноних неправдивих,недостовірних відомостей,а неперевірку їхдій вустановленому закономпорядку таспосіб,а отже,відсутні підставий длявизнання інформації,що міститьсяу скаргах,недостовірною таїї подальшогоспростування.Оскільки вимоги,заявлені позивачемта третьоюособою провідшкодування завданоївнаслідок поширеннянедостовірної інформаціїморальної шкодив сумі1грн кожному,мають похіднийхарактер,а судомустановлено,що небула поширенанедостовірна інформаціявідносно позивачата третьоїособи,суд такожвідмовив взадоволенні позовув частинівідшкодування моральноїшкоди. 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції всупереч наявної недостовірності інформації у вигляді фактичних тверджень, яка була поширена щодо ОСОБА_1 у скарзі ОСОБА_2 , розглянув її лише як оціночні судження. Суд не звернув уваги на те, що висловлювання відповідача щодо дій позивача є такими, що можуть бути перевірені на їх правдивість, оскільки підпадають під ознаки кримінально-караного діяння (а саме висловлювання про створення тотальної корупції, вимагання хабарів), що у свою чергу виключає віднесення слів до оціночних суджень чи критичних зауважень. Також без жодної правової оцінки залишилася та обставина, що такі суб`єкти як Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, Генеральна прокуратура України, Національне антикорупційне бюро України є органами, які не компетентні перевіряти викладену відповідачем інформацію у скарзі.
		ОСОБА_6 , діючи в інтересах ОСОБА_2 , у відзиві проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Погодився з висновками, викладеними в рішенні суду від 05.10.2020, та вказав, що перебуваючи на посаді державного службовця ОСОБА_1 обізнаний про можливість порушення проти нього дисциплінарного провадження. Тому така процедура не може свідчити про приниження честі, гідності або репутації державного службовця. Предметом перевірки Міжрегіонального управління Національного агентства з питань державної служби у Харківській та Сумській областях були лише питання, що віднесені законодавством до компетенції органу. Інші питання, викладені в скарзі, які просить спростувати ОСОБА_1 , не були предметом компетентної перевірки, тому не можна вважати, що викладена інформація є недостовірною. Обставини у дійсній цивільній справі відрізняються від обставин справи № 727/8388/17, тому посилання в апеляційній скарзі на висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 05.06.2019 у справі № 727/8388/17, недоречний. ОСОБА_2 у своїй заяві не звинувачував позивача у вчиненні злочинів, а лише повідомляв про можливе вчинення посадовою особою кримінального правопорушення. У заяві ОСОБА_2 також висловлював свої оціночні судження стосовно діяльності свого керівника в межах існуючого між ними цивільно-правового конфлікту. Жодної інформації стосовно ОСОБА_1 як особистості, його приватного життя, членів його родини та інше, ОСОБА_2 у скарзі не зазначав. Завдання моральної шкоди ОСОБА_1 ним не доведено. 
		Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України).
		Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Статтею 201 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
		Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).
		У пунктах 1, 19постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»судам роз`яснено, що беручи до уваги положення статей32,34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. 
		Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. 
		Відповідно до частини першої статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). 
		Відповідно до частини другої статті 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності. 
		Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 81 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. 
		Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від 27.02.2009 року вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Відповідно достатті 277 ЦК Українине є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. 
		Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Тлумачення вказаних статей свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченогостаттею 40 Конституції України,а непоширення недостовірноїінформації.Аналогічне роз`ясненнявисловлено іВерховним СудомУкраїни (абзац2пункту 16постанови Пленуму№ 1від 27лютого 2009року «Просудову практикуу справахпро захистгідності тачесті фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд України дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу 1963 року (стаття 7), який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, заявниця могла обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до «нового» Цивільного кодексу 2003 року. Така правова позиція підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року (SIRYK v. UKRAINE, N 6428/07, § 37, ЄСПЛ, від 31 березня 2011 року).
		Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це правовключає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю,може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. 
		Судом установлено, що ОСОБА_2 подавав до різних державних органів заяву, у якій повідомляв інформацію про нібито незаконну діяльність посадових осіб ГУ Держпраці в Харківській області: тотальну корупцію в ГУ Держпраці Харківській області; проведення позапланових перевірок без необхідних документів; щодо відповідності порядку надання щорічних відпусток державним службовцям Управління Держпраці; щодо продажу керівних посад ГУ Держпраці; щодо психологічного тиску на нього та на спеціаліста відділу кадрів; щодо незаконної реорганізації відділу, керівником якого він є, та просив провести об`єктивну та всебічну перевірку за вищевказаними фактами й перевірити діяльність посадових осіб ГУ Держпраці в Харківській області, вжити заходи щодо притягнення їх до відповідальності згідно з діючим законодавством. 
		Отже, вимоги захисту за статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно оцінювати стосовно права ОСОБА_2 повідомляти про можливі порушення у здійсненні повноважень посадових осіб ГУ Держпраці в Харківській області. Колегія суддіввважає,що ОСОБА_2  надсилав заяви до державних органів, перш за все, з метою перевірки компетентними органами незаконної, на його думку, діяльності ГУ Держпраці в Харківській області, працівником якого він був. І це не свідчить про те, що  ОСОБА_2  діяв не в установленому законом порядку для подання подібних листів та заяв. Надсилання листів та заяв є реалізацією особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширенням недостовірної інформації.
		Вказане узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від15 серпня 2018 року у справі № 207/1161/17.
		Крім того, ОСОБА_1 повинен був довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права, чого ним у ході судового розгляду зроблено не було.
		За положеннями статті 29 Закону України "Про інформацію" суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
		При цьому суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
		Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.
		У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі  Резолюція). У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		 
		Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.
		Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях "Газета "Україна-центр" проти України", "Нікула проти Фінляндії", "Яновський проти Польщі" та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
		Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, врахувавши практику Європейського суду з прав людини, правильно встановивши обставини справи, дослідивши докази у справі в їх сукупності й надавши їм належну оцінку, визначив, що позивач не довів, що інформація, поширена відповідачем, була спрямована на приниження честі, гідності та ділової репутації. Вказана інформація носить характер критики керівника Головного управління Держпраці у Харківській області. Позивач є публічною особою, межа допустимої критики якої є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.
		Суди першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що висловлювання, здійснені стосовно позивача, є оціночним судженням, а тому відсутні правові підстави для застосування положень статті 277 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки вказані вимоги є похідними від вимоги про захист честі, гідності та ділової репутації.
		При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. 
		З оглядуна вищевикладенесудова колегіявважає,що доводиапеляційної скаргине єобґрунтованими тависновків,викладених урішенні суду,не спростовують.Суд зробиввисновки,що відповідаютьустановленим обставинамта вимогамзакону. Тому апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 належить залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції від 05.10.2020 підлягає залишенню без змін.
		ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції не оскаржив, тому в частині відмови в задоволенні його позову рішення суду першої інстанції Харківським апеляційним судом не переглядалося. 
		Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
		Рішення Оржонікідзевського районного суду міста Харкова від 05 жовтня 2020 року залишити без змін. 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 Цивільного процесуального кодексу України.
		Повний текст постанови складений 24 лютого 2021 року.
		 
		Головуючий                                 О.Ю. Тичкова
		 
		Судді                                        О.В. Маміна
		 
		Н.П. Пилипчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...