Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/21683/17 : не визначено.
Надіслано судом: 26.02.2021. Зареєстровано: 26.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2021.
Дата набрання законної сили: 25.02.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 лютого 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/21683/17 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
		за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
		 
		представників учасників справи:
		позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Приватофис»  -  Кузьменко В.С., адвокат (ордер від 22.02.2021 № 1056994),                                
		відповідача - акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» -   Опанасик В.В., адвокат (довіреність від 01.07.2020 № 16),
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні
		касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»   
		на рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2019 (суддя Котков О.В.)
		та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 (колегія суддів:  Євсіков О.О. (головуючий), Попікова О.В., Корсак В.А.)
		зі справи № 910/21683/17
		за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Приватофис» (далі                               - Товариство) 
		до  акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - Банк)
		про  стягнення  810 513,75 грн.  
		 
		1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Банка, зокрема,  про стягнення з останнього 810 513,75 грн.  
		Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Банком взятих на себе зобов`язань зі сплати орендних платежів за договорами оренди, у тому числі, за договором оренди від 01.12.2016, у зв`язку з чим у Банка утворилася заборгованість перед Товариством за жовтень та листопад 2017 року зі сплати орендних платежів.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		Згідно з ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2019 закрито провадження у справі № 910/21683/17 в частині вимоги про стягнення суми основної заборгованості зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року, у зв`язку з відсутністю предмета спору. 
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 ухвалу місцевого суду залишено без змін.
		Судові акти попередніх інстанцій у частині, в якій провадження у справі                                       № 910/21683/17 було закрито, мотивовані здійсненням зарахування зустрічних однорідних вимог в частині  суми основної заборгованості зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року за договором оренди від 01.12.2016, що складає 801 976,00 грн., у зв`язку з чим визнано припиненим зобов`язання Банка перед Товариством на вказану суму боргу.
		Водночас рішенням господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі                              № 910/21683/17 позов Товариства в іншій частині позовних вимог задоволено частково: стягнуто з Банка на користь Товариства 2 045,04 грн. пені, 3 608,85 грн. інфляційних втрат, 1680,85 грн. - 3% річних, 12 139,66 грн. судового збору. У решті - в позові відмовлено.
		Постановою Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17 касаційну скаргу Товариства задоволено, ухвалу господарського суду міста Києва від 12.03.2019 про закриття провадження у справі та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/21683/17 скасовано, а справу в частині закриття провадження у справі передано для подальшого розгляду до господарського суду міста Києва.
		За результатом нового розгляду справи № 910/21683/17, рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2019, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020, позов задоволено повністю:  стягнуто з Банка на користь Товариства заборгованість зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року у розмірі 801  976,00 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1921,00 грн. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 842,00 грн.
		Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані з посиланням на те, що Банк не довів обставин припинення грошового зобов`язання за договором оренди від 01.12.2016, спірна заборгованість підтверджується матеріалами справи, а доказів її сплати Банком не надано.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Банк, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові акти попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник вказує на відсутність висновків Верховного Суду стосовно застосування приписів статей 601, 202 - 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у контексті можливості/неможливості одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог призвести до юридично значимого наслідку у вигляді зарахування відповідних вимог, якщо до дати вчинення відповідного одностороннього правочину іншою особою вже було вчинено інший дійсний односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог щодо того ж самого зобов`язання. 
		Крім того скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування принципу оцінки доказів, а саме за критерієм вірогідності доказів, який передбачений статтею 79 ГПК України, у сукупності з нормами статей 6, 251-254, 627, 1054 ЦК України в контексті правовідносин, коли за умовами кредитного договору сторони, користуючись принципом свободи договору, та розуміючи правові наслідки своїх дій, визначили календарну дату, із настанням якої пов`язується настання строку повернення кредитних коштів та процентів за кредитним договором. Внаслідок чого, за відсутності доказів протилежного, на думку скаржника, слід вважати, що строк зобов`язання за кредитним договором настав на відповідну дату в обсязі не меншому, ніж визначено договором, а сума заборгованості є прямо пропорційною визначеній у відповідності до умов кредитного договору на дату такого настання, що за своїм змістом є більш вірогідним, ніж ненастання строку виконання відповідного зобов`язання у визначену календарну дату та відповідає принципу вірогідності доказів. 
		Також скаржник вказує на те, що у розгляді справи судом апеляційної інстанції не враховані письмові пояснення Банка щодо уступки за договором від 26.12.2019  № 26/12 позивачем як первісним кредитором на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Боріваж» (далі - ТОВ «Боріваж») як нового кредитора права вимоги до Банка з приводу орендних платежів, зокрема, за договором оренди від 01.12.2016, та не здійснено жодних дій, направлених на залучення вказаної особи до участі у справі з метою, зокрема, з`ясування її позиції стосовно правовідносин щодо яких виник спір, що свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. 
		Доводи інших учасників справи
		03.12.2020 від Товариства надійшли письмові пояснення, в яких останнє просить Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.
		Касаційне провадження
		Ухвалою Касаційного господарського суду від 06.11.2020 відкрито касаційне провадження у справі №  910/21683/17 за касаційною скаргою Банка на рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду 22.07.2020; розгляд касаційної скарги призначено  на 03.12.2020. 
		Під час підготовки справи № 910/21683/17  до розгляду Касаційним господарським судом з`ясовано, що згідно з ухвалою Касаційного господарського суду  у складі Верховного Суду від 25.11.2020 за касаційною скаргою державного підприємства «Енергоринок» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 у справі № 910/11116/19 за позовом державного підприємства «Енергоринок» до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про визнання недійсним одностороннього правочину, вказану справу передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		У зв`язку з наведеним, ухвалою Верховного Суду від 03.12.2020 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою Банка на рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 зі справи № 910/21683/17 до ухвалення відповідного рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зі справи  №  910/11116/19.
		Ухвалою Верховного Суду від 03.02.2021 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою Банка на рішення господарського суду міста Києва від      24.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від      22.07.2020 зі справи № 910/21683/17.
		24.02.2021 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення Банка.
		3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:
		- 01.12.2016 Товариством (орендодавець, позивач) та Банком (орендар, відповідач) укладено договір оренди приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець зобов`язується передати орендареві, а орендар - прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у Договорі за плату і на умовах, та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності (пункт 1.1 Договору);
		- приміщення, яке передається в оренду за Договором, знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Мечникова, буд. 18, має загальну площу 2 846,2 кв.м, і належить орендареві на підставі права власності (пункт 1.2 Договору);
		- сторони погодили, що приміщення передається орендареві для використання його у банківській діяльності орендаря (пункт 1.4 Договору);
		- приміщення передається орендодавцем і приймається в оренду орендарем на умовах сплати останнім орендодавцю плати за користування приміщенням шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, зазначений орендодавцем (пункт 2.1 Договору);
		-   орендна плата підлягає сплаті до 20 числа поточного місяця за поточний місяць, із розрахунком 140,00 грн. за 1 кв. м, в тому числі ПДВ 23,33 грн., всього 400 988,00 грн. (разом з ПДВ) за перший місяць оренди. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1 (одиниці). Розмір орендної плати може бути переглянутий два рази на рік та змінений за згодою сторін, про що укладається додаткова угода до даного договору (пункт 2.2 Договору);
		- положеннями пункту 5.1 Договору передбачено, що передача орендодавцем та прийняття орендарем приміщення в оренду засвідчується актом здачі - приймання приміщення в оренду. Повернення приміщення орендодавцеві здійснюється за актом здачі - приймання. Обов`язок зі складання акта здачі - приймання покладається на сторону, яка передає приміщення іншій стороні Договору;
		- приміщення та інше майно вважаються фактично переданими орендодавцеві/орендареві з моменту підписання акта здачі - приймання. У момент підписання цього акта орендар/орендодавець передає орендодавцеві/орендареві ключі від приміщення (пункт 5.2 Договору);
		-  сторони погодили, що Договір укладається на період з 01.12.2016 по 31.10.2019. У разі якщо не пізніше 1 місяця до закінчення дії Договору жодна зі сторін не повідомить про припинення його дії іншу сторону, останній вважається продовженим на тих самих умовах на строк, встановлений при укладанні Договору (пункт 7.1 Договору);
		-  на виконання умов Договору відповідно до акта здачі - приймання приміщення, який підписаний сторонами 01.12.2016, орендодавець (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв приміщення, яке знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Мечникова, буд. 18, та має загальну площу 2 846,2 кв.м;
		-  Товариство зазначало, що починаючи з жовтня 2017 року Банк не виконує взяті на себе зобов`язання зі сплати орендної плати, внаслідок чого станом на 30.11.2017 в останнього утворилася заборгованість перед Товариством зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року;
		-  внаслідок невиконання Банком зобов`язання зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року позивач звертався до відповідача з претензіями від 27.10.2017 № 27/10-1 та від 23.11.2017 № 23/11-1 про сплату заборгованості за договорами оренди нерухомого майна, у тому числі, за договором оренди приміщення від 01.12.2016, які були залишені відповідачем без задоволення.
		Судами попередніх інстанцій також встановлено, що:
		-  06.11.2017 та 28.11.2017 Банк направив Товариству заяви № Е.65.0.0.0/3-134182 та № Е.65.0.0/3-147662, згідно з якими повідомив про припинення своїх зобов`язань за Договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог до Товариства зі сплати заборгованості за кредитним договором від 17.04.2007        № 07/30/К;
		- 17.12.2018 Банк також направив Товариству заяву № 20.1.0.0.0/7693007/01 про зарахування зустрічних однорідних вимог  в загальному розмірі 76 008 124,78 грн., а саме: зобов`язання Банка перед Товариством зі сплати орендних платежів за користування належними позивачу приміщеннями у період з жовтня 2017 року по листопад 2018 року (у тому числі, приміщенням згідно з Договором у період жовтень - листопад 2017 року) та частково зобов`язання Товариства перед Банком за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитним коштами;
		- водночас згідно із заявою від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 Банк повідомив Товариство про відмову від зарахування зустрічних однорідних вимог, проведеного відповідно до заяв Банка від 06.11.2017 № Е.65.0.0.0/3-134182 та від 28.11.2017  № Е.65.0.0/3-147662;
		- у свою чергу, Товариство заперечувало щодо припинення спірного зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою Банка, з посиланням на те, що Товариством вже було здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог згідно із заявами від 16.10.2018 № 1610/1-18 та від 14.11.2018 № 14/11-18, у тому числі, за кредитним договором від 17.12.2008         № 08/104/К в рахунок погашення заборгованості Банка зі сплати орендних платежів за іншими договорами оренди, тому заява Банка від 17.12.2018 не відповідає вимогам статті 601 ЦК України, оскільки визначені в ній вимоги, зокрема, за кредитним договором від 17.12.2008  № 08/104/К вже зараховані Товариством у залік зустрічних однорідних вимог; 
		- станом на дату направлення Банком заяви від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01, останнім у судовому порядку оскаржувалися заяви Товариства про зарахування зустрічних вимог від 16.10.2018 № 1610/1-18 та від 14.11.2018          № 14/11-18 (справи № 904/5712/18, № 904/5710/18). З огляду на вказані обставини Товариство стверджувало, що вимоги, визначені у заяві Банка від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 не є безспірними та прозорими, тому неможливо здійснити вказане зарахування. 
		Наведені обставини стали підставою для звернення Товариства з даним позовом до суду про стягнення з Банка заборгованості зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року у розмірі 801  976,00 грн. 
		4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів
		Причиною виникнення спору (у новому розгляді справи) стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Банка на користь Товариства  суми основної заборгованості зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року в розмірі 801    976,00 грн.
		Направляючи справу на новий розгляд (в частини закриття провадження у справі) Верховний Суд у постанові від 15.08.2019 зазначив, що суди попередніх судових інстанцій необґрунтовано залишили поза увагою те, що однією з важливих умов для здійснення зарахування зустрічних вимог є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов виключає проведення зарахування у добровільному порядку.
		Зокрема, Верховний Суд зазначав про те, що суди попередніх судових інстанцій у первісному розгляді справи не врахували правову позицію Верховного Суду стосовно необхідності дослідження наявності всіх необхідних умов для здійснення зарахування на підставі приписів статті 601 ЦК України; судами не досліджено, коли саме настав строк виконання зобов`язання за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К та в якому обсязі; які саме обставини, передбачені договором чи законом, зумовили його настання. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про відсутність предмета спору в частині основної заборгованості зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року у даній справі, зробивши передчасний висновок у вирішенні питання про зарахування зустрічних однорідних вимог про безспірність вимог та настання строку виконання зобов`язання, і, як наслідок, про закриття провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України. 
		За результатом нового розгляду справи суди попередніх інстанцій, з урахуванням вказівок, що містилися у постанові Верховного Суду від 15.08.2019, задовольнили позов Товариства у повному обсязі, вказавши, зокрема, про те, що: Банк не довів обставин припинення грошового зобов`язання за Договором, заборгованість Банка підтверджена матеріалами справи, а доказів її сплати не надано. 
		У новому розгляді справи суди попередніх інстанцій також врахували позицію Верховного Суду, відповідно до якої важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань (з посиланням на постанови Верховного Суду від 22.08.2018 у справі                            № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17 та від 11.09.2019 у справі  № 910/21566/17).
		Водночас Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 зі справи № 910/11116/19  уточнив висновки Верховного Суду у вказаних справах (№№ 910/21652/17, 910/21648/17, 910/21566/17), зазначивши, зокрема, про те, що відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань є важливою умовою для зарахування вимог. При цьому, умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування.     
		У справі, яка розглядається судами попередніх інстанцій встановлені обставини, які, за оцінкою суду, фактично свідчать про подвійне зарахування одного й того ж зобов`язання, що, у свою чергу, суперечить чинному законодавству та виключає безспірність і прозорість вимог Банка за заявою від 17.12.2018               № 20.1.0.0.0/7 693007/01.
		Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою Банк посилався, зокрема, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме  стосовно застосування приписів статей 601, 202-204 ЦК України у розрізі можливості або неможливості для одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог призвести до юридично значимого наслідку у вигляді зарахування відповідних вимог, якщо до дати вчинення відповідного одностороннього правочину іншою особою вже було вчинено інший дійсний односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог щодо того ж самого зобов`язання.
		Стосовно наведеного доводу касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
		Відповідно до положень статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
		Статтями 202, 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.
		Відповідно до положень статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі                         № 914/3217/16 зазначено, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).
		З огляду на положення чинного законодавства, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку має на меті оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, що становлять предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.
		Водночас однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи невідповідність будь-якій із наведених умов виключає можливість зарахування у добровільному порядку.
		Таким чином, для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав та прозорість вимог, тобто відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов`язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування. 
		У справі, що розглядається, судами встановлені обставини наявності невирішеного спору між Банком та Товариством щодо зарахування зустрічних однорідних вимог:
		- за заявами Товариства до Банка від 16.10.2018 № 1610/1-18 та від 14.11.2018                      № 14/11-18 щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, у тому числі, за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К. Питання законності розглядається у судовому порядку в межах справ № 904/5712/18 та                       № 904/5710/18;
		- за заявою Банка від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, у тому числі, за тим же кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К.
		Згідно з уточненою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.01.2021 зі справи № 910/11116/19    заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.  
		Отже, як встановлено судами попередніх інстанцій, вимоги, визначені згідно із заявою Банка від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01, не є безспірними та прозорими.
		Разом з тим статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства    або суті одностороннього правочину.
		Статтею 203 ЦК України  визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України    правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Стаття 204 ЦК України  регламенту презумпцію правомірності правочину, а саме: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Згідно з позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010: стаття 204 ЦК України    закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
		Водночас Верховний Суд, з огляду на викладене вище, зазначає про помилковість ототожнення таких правових категорій як «презумпція правомірності правочину» та «безспірність вимог» у застосуванні приписів статті 601 ЦК України, зокрема, і стосовно обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у цій справі.
		Що ж стосується питання застосування приписів статей 601, 202-204 ЦК України за умови, якщо до дати вчинення відповідного одностороннього правочину іншою особою вже було вчинено інший дійсний односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог щодо того ж самого зобов`язання, Верховний Суд зазначає, що предметом розгляду у цій справі не є спір про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог і, така умова впливає виключно на оцінку наявності ознаки спірності/безспірності вимог, які зараховуються, що й було враховано у розгляді справи судами попередніх судових інстанцій.
		Отже доводи скаржника в цій частині касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки фактично зводяться до встановлення інших обставин, ніж встановлені судами попередніх судових інстанцій, а також стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції.
		У касаційній скарзі скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування принципу оцінки доказів, а саме, по критерію вірогідності доказів, визначеному статтею 79 ГПК України у сукупності з нормами статей 6,  251-254, 627, 1054 ЦК України у розрізі правовідносин, коли згідно з кредитним договором сторони, користуючись принципом свободи договору та розуміючи правові наслідки таких своїх дій, визначили календарну дату, із настанням якої пов`язали настання строку повернення кредитних коштів та процентів за кредитним договором, тоді, за відсутності доказів протилежного, на думку скаржника, слід вважати, що строк зобов`язання за кредитним договором настав на відповідну дату у обсязі не меншому, ніж визначено договором, а сума заборгованості є прямо пропорційною визначеній у відповідності до умов кредитного договору на дату такого настання, що за своїм змістом є більш вірогідним, ніж ненастання строку виконання відповідного зобов`язання у визначену календарну дату та відповідає принципу вірогідності доказів.
		Стосовно наведеного доводу касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
		Частиною третьою статті 2 ГПК України встановлено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		За змістом    статті 73 ГПК України    доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
		Частини перша та третя статті 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Проте судами попередніх інстанцій у розгляді справи встановлено відсутність доказів в розумінні приписів статей 14, 76-79 ГПК України, які б підтверджували доводи скаржника щодо існування кредитної заборгованості у заявленому розмірі станом на 17.12.2018, що виключає можливість їх оцінки (доказів) у межах та на виконання приписів статті 86 ГПК України.
		Так, судами попередніх судових інстанцій у цій справі встановлено, що станом на 28.03.2016 Товариство дійсно мало заборгованість за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К у розмірі 121 433 924,75 грн. за тілом кредиту та                                             21 876 976,38 грн. за процентами, проте така заборгованість існувала станом на 28.03.2016. Заяву про зарахування направлено Банком 17.12.2018. Належних та  допустимих доказів у розумінні приписів статей 14, 76-79 ГПК України на підтвердження існування розміру зобов`язання за кредитним договором та строку його виконання станом на 17.12.2018 скаржником не надано ані до суду першої інстанції під час розгляду справи, ані до суду апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи. 
		Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування вірогідності доказів передбачає зокрема оцінку безпосередньо судом їх змістовної ваги та вплив на переконання суду у більшій ймовірності існування факту, ніж його відсутності .   
		Водночас з урахуванням принципу змагальності саме Банк має довести суду  наявність зустрічної заборгованості Товариства за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К станом на 17.12.2018, а не посилатись виключно на критерій вірогідності доказів, регламентований приписами статті 79 ГПК України, що протиставляє, у даному випадку, застосування принципу змагальності. 
		Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення її вимог. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі   № 917/1307/18. 
		Відповідно, у цій частині доводи касаційної скарги та посилання на відсутність висновків Верховного суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах також не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх судових інстанцій стосовно встановлених ними обставин справи.
		Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки згідно з імперативним приписом частини другої статті 300 ГПК України    суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Крім того, одним з доводів касаційної скарги є твердження скаржника про те, що у розгляді справи судом апеляційної інстанції не враховані письмові пояснення Банка щодо уступки за договором від 26.12.2019 № 26/12 позивачем як первісним кредитором на користь ТОВ «Боріваж» як нового кредитора права вимоги до Банка з приводу орендних платежів, зокрема, за договором оренди від 01.12.2016, та не здійснено жодних дій, направлених на залучення вказаної особи до участі у справі з метою, зокрема, з`ясування її позиції стосовно правовідносин щодо яких виник спір, що свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. 
		Що до наведеного Верховний Суд зазначає таке.
		Відповідно до частини першої статті 51 ГПК України, якщо у результаті ухвалення судового рішення  сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред`явити вимоги до сторони, така сторона зобов`язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява.
		Стаття  310 ГПК України, зокрема пункт 8 її частини першої передбачає, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. 
		Касаційний господарський суд відхиляє довід скаржника щодо безпідставного  незалучення судом апеляційної інстанції ТОВ «Боріваж» до участі у справі, з огляду на те, що Банк не наділений повноваженнями  представляти інтереси ТОВ «Боріваж» та замість вказаної особи вирішувати питання чи порушені її права, інтереси або обов`язки, у зв`язку з прийняттям оспорюваних судових рішень у справі (аналогічний підхід у питанні застосування пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України викладений у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19, від 23.10.2020 у справі № 923/965/19). 
		Крім того, право вимоги нового кредитора до Банка виникло не внаслідок судового розгляду у цій справі (підстава для застосування частини першої статті 51 ГПК України), а за відповідним правочином  про відступлення права вимоги та в обсязі, ним передбаченому. Водночас таке правонаступництво прав і обов`язків юридичної особи є сингулярним, тобто таким, за яким до правонаступника переходить лише певний обсяг прав кредитора, а не універсальним.
		Суд також звертає увагу скаржника на те, що зі змісту касаційної скарги вбачається, що підставою касаційного оскарження судових актів попередніх інстанцій останній зазначав відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, водночас посилання на пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України, як на підставу касаційного оскарження касаційна скарга (з урахуванням заяви про усунення допущених недоліків касаційної скарги) не містить. Крім того Верховним Судом касаційне провадження у справі відкрито саме на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України. 
		Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Отже, встановивши обставини порушення Банком виконання зобов`язання щодо сплати орендної плати за користування приміщенням у жовтні та листопаді 2017 року, а також відсутність доказів сплати Банком такої заборгованості на користь Товариства станом на день розгляду справи, - суди попередніх судових інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про наявність підстав для задоволення позову, врахувавши та виконавши при цьому вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 зі справи.  
		Доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанції, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.
		Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.  
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Касаційна скарга  Банка підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Судові витрати
		Понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Банк, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
		Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 зі справи № 910/21683/17 залишити без змін, а касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»  - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя                                                                                                      І. Колос
		 
		Суддя                                                                                                       І. Бенедисюк    
		                                                                                                    
		Суддя                                                                                                      Т. Малашенкова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...