Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2021.
Дата набрання законної сили: 21.01.2021
Номер судового провадження: 11-260сап20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 січня 2021 року           
		м. Київ                 
		                                                     
		Провадження № 11-260сап20
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача Прокопенка О. Б., 
		суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В.,           Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
		представника відповідача - Нарольської Т. С.,
		розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 16 липня 2020 року № 2165/0/15-20 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2020 року № 541/1дп/15-20 про притягнення судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності»,
		УСТАНОВИЛА:
		ОСОБА_1 оскаржила до Великої Палати Верховного Суду з підстави, установленої пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), зазначене вище рішення ВРП від 16 липня 2020 року.
		Цим рішенням ВРП залишила без змін рішення її Першої Дисциплінарної палати від 21 лютого 2020 року № 541/1дп/15-20, яким суддю Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 притягнено до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.
		У своєму рішенні ВРП зазначила, що Перша Дисциплінарна палата правильно встановила фактичні обставини дисциплінарної справи, надала їм належну оцінку та обґрунтовано дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 під час розгляду та вирішення клопотань про надання дозволу на обшук, всупереч покладеним на неї повноваженням щодо здійснення у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК), судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, допустила порушення статей 7, 234, 235 КПК, статті 23 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI), що призвело до порушення прав людини і основоположних свобод, які визначені статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
		Зокрема, слідчий суддя у резолютивних частинах ухвал, вказуючи на конкретні речі, документи, для виявлення яких проводиться обшук, надала також дозвіл на виявлення та вилучення «інших» речей і документів, що не передбачено кримінальним процесуальним законодавством.
		За таких обставин Перша Дисциплінарна палата вважала, що суддя не навела в ухвалі чіткого переліку речей і документів, які б давали змогу ідентифікувати предмет майбутнього пошуку, які саме речі, предмети, документи, знаряддя чи інше майно мають намір відшукати слідчі органи. Незазначення чіткого переліку речей і документів, для відшукання яких надається дозвіл на обшук, на думку Першої Дисциплінарної палати, є істотним порушенням прав особи у кримінальному провадженні, оскільки може мати наслідком непропорційність дій осіб, яким надано дозвіл на проведення обшуку.
		Такі дії судді мали наслідком порушення гарантій адвокатської діяльності, оскільки під час обшуку житла за місцем провадження діяльності адвокатом ОСОБА_2 були вилучені предмети і документи, які взагалі не мають жодного відношення до предмета досудового розслідування.
		Зазначені обставини, на думку Першої Дисциплінарної палати, свідчили про наявність у діях судді ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
		Зазначені дії свідчать про склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав і основоположних свобод. 
		За таких обставин ВРП погодилась із висновками її Першої Дисциплінарної палати  про те, що застосування до судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 дисципінарного стягнення у виді попередження, є пропорційним і достатнім за вчиненений нею дисциплінарний проступок.
		Не погодившись із таким рішенням ВРП від 16 липня 2020 року, ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, в якій просить скасувати це рішення ВРП.
		На обґрунтування наведених у скарзі вимог ОСОБА_1 зазначила, що рішення ВРП від 16 липня 2020 року є протиправним і таким, що постановлене з порушенням вимог пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VІІІ. Вважає, що оскаржуване рішення ВРП є невмотивованим, без належної оцінки всіх обставин справи, які давали підстави встановити відсутність у діях судді складу дисциплінарного проступку. Крім того, в оскаржуваному рішенні зазначено відомості, які не відповідають дійсності, фактично є припущеннями, та докази, які не є такими в розумінні доведеності та переконливості. 
		Зазначає, що ні Перша Дисциплінарана палата, ні ВРП не зазначили у своїх рішеннях вид негативних наслідків, спричинених виконанням ухвали слідчого судді, та не вказали розмір (істотність) таких наслідків, про наявність таких наслідків не стверджувала і особа, яка подала скаргу до ВРП.
		Вважає, що надання Дисциплінарною палатою ВРП та ВРП оцінки ухвалам слідчого судді по справі № 490/8224/18 з точки зору їх відповідності вимогам КПК, зокрема статті 235 цього Кодексу, є прерогативою суду апеляційної інстанції, а визнання предметів і документів, вилучених під час обшуків, такими, що не підтверджують наміру невстановлених осіб на шахрайське заволодіння Товариством з обмеженою відповідальністю «Конкордпласт» (далі - Товариство) та його майном, що є прерогативою суду, який здійснює розгляд кримінального провадження, - виходить за межі повноважень, визначених статтею 3 Закону № 1798-VIII.
		У відзиві на скаргу ВРП просила відмовити в її задоволенні, вказавши на відсутність підстав для скасування її рішення, передбачених частиною першою статті 52 Закону № 1798-VІІІ, та навела доводи щодо обґрунтованого притягнення судді    ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, які аналогічні викладеним в оскаржуваному рішенні.
		У судовому засіданні представник ВРП заперечила проти задовлення скарги та навела доводи на її спростування.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ВРП, перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
		ОСОБА_1 . Указом Президента України від 15 лютого 2007 року № 113/2007 призначено на посаду судді Краснодонського міськрайонного суду Луганської області строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2012 року № 4455-VI її обрано на посаду судді цього суду безстроково. Указом Президента України від 7 квітня 2015 року № 203/2015 ОСОБА_1 переведено на роботу на посаді судді Центрального районного суду міста Миколаєва.
		17 вересня 2019 року до ВРП за вхідним № КО-5212/0/7-19 надійшла скарга ОСОБА_3 , адвоката Говорова І. В. в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_2 на дії судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 під час розгляду справ № 490/8224/18 (провадження № 1-кс/490/7903/2018, 1-кс/490/7909/2018, 
		1-кс/490/7919/2018, 1-кс/490/7777/2018, 1-кс/490/7778/2018, 1-кс/490/7779/2018).
		У поданій скарзі зазначалося, що суддя ОСОБА_1 ухвалами від  
		23 та 29 листопада 2018 року надала дозвіл на проведення обшуків за місцем фактичного проживання ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,  ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , а також за місцем здійснення адвокатської діяльності  ОСОБА_2 . При цьому у вказаних ухвалах слідчого судді, на думку скаржників, не було зазначено відомостей, що мали міститись у відшукуваних предметах, які могли бути доказами під час судового розгляду, не містилося чіткого переліку речей або документів, а також відомостей, які вони повинні містити, що дало б змогу ідентифікувати та відрізнити предмети майбутнього обшуку від тих речей та документів, що не містять ознак вчинення злочину. Скаржники також зауважували, що слідчий суддя належним чином не мотивувала ухвали та не перевірила, чи є проведення обшуку у житлі процесуальним заходом, співмірним фактичному стану кримінального провадження. 
		У скарзі, з-поміж іншого, зазначалося, що внаслідок надання судом дозволу на виявлення та вилучення, у тому числі, «інших документів» за місцем здійснення адвокатської діяльності адвокатом ОСОБА_2 вилучено речі та документи (108 найменувань), які жодним чином не стосуються речей та документів, зазначених  в ухвалі, а пов`язані з наданням ним адвокатських послуг, що може призвести до розголошення адвокатської таємниці. 
		Ухвалою Першої Дисциплінарної палати від 20 грудня 2019 року                                                      № 3564/1дп/15-19 за вказаною скаргою відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 . 
		Рішенням Першої Дисциплінарної палати від 21 лютого 2020 року № 541/1дп/15-20 притягнуто суддю Центрального районного суду міста Миколаєва  ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.
		Під час розгляду дисциплінарної справи Перша Дисциплінарна палата встановила, що 23 та 29 листопада 2018 року до провадження слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 надійшло п`ять ідентичних за змістом та викладом клопотань старших слідчих в ОВС СУ ГУ НП в Миколаївській області про надання дозволу на обшук у межах кримінального провадження № 12018150000000274 (справа № 490/8224/18, н. п. 1-кс/490/7779/2018,                   н. п. 1-кс/490/7777/2018, н. п. 1-кс/490/7778/2018, н. п. 1-кс/490/7903/2018, 
		н. п. 1-кс/490/7909/2018). 29 листопада 2018 року до провадження вказаного слідчого судді також надійшло клопотання прокурора Миколаївської області Дунаса Т. О. про надання дозволу на обшук у межах цього самого кримінального провадження (справа № 490/8224/18, н. п. 1-кс/7919/2018).
		Ухвалами слідчого судді ОСОБА_1 від 23 листопада 2018 року, які за своїм викладом є ідентичними (провадження № 1-кс/490/7779/2018, 
		1-кс/490/7777/2018, 1-кс/490/7778/2018), надано дозвіл слідчим слідчої групи у кримінальному провадженні № 12018150000000274 на проведення обшуку житла за місцем фактичного проживання  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_4 ,  ОСОБА_6 з метою виявлення та вилучення документів, які підтверджують намір невстановлених осіб на шахрайське заволодіння Товариством та його майном (реєстраційна справа, протокол № 1/18 від 15 березня 2018 року, договори оренди та ін.), чорнових записів на паперових та електронних носіях, які містять інформацію щодо можливого факту створення документів (протоколу № 1/18 від 15 березня 2018 року, додаткових угод б/н від 31 грудня 2011 року і 1 червня 2017 року та ін.), спрямованих на заволодіння Товариством, комп`ютерної техніки та носіїв інформації (флеш-накопичувачів), які можуть містити електронні документи, засобів створення документації та мобільного зв`язку, у тому числі засобів вводу та виводу інформації (планшети, мобільні телефони, sim-карти), які можуть містити відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення та мають значення речових доказів у цьому кримінальному провадженні. Строк дії ухвал встановлено до 23 грудня 2018 року.
		Ухвалами слідчого судді ОСОБА_1 від 29 листопада 2018 року, які за своїм викладом є ідентичними (провадженнях № 1-кс/490/7903/2018, 
		1-кс/490/7909/2018), надано групі слідчих: начальнику СУ ГУ НП в Миколаївській області Сидоренку О. І., заступнику начальника відділу СУ ГУ НП в Миколаївській області Ткачуку А. В., старшому слідчому в ОВС СУ ГУ НП в Миколаївській області Самохіну Ю. В., старшому слідчому СУ ГУ НП в Миколаївській області Ширеру К. О., слідчим СУ ГУ НП в Миколаївській області Загородній І. Є., Дьоміній К. Ю., Олейніковій О. В., Семіді С. М., Гусаку А. С., дозвіл на проведення обшуку житла за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 , ОСОБА_8 з метою відшукання та вилучення речей і документів, які підтверджують намір невстановлених осіб на шахрайське заволодіння Товариством та його майном (реєстраційна справа, протокол № 1/18 від 15 березня 2018 року, додаткові угоди б/н від 31 грудня 2011 року та 1 червня 2017 року та ін.), чорнових записів на паперових та електронних носіях, які містять інформацію щодо можливого факту створення документів (протоколу № 1/18 від 15 березня 2018 року, додаткових угод б/н від 31 грудня 2011 року та 1 червня 2017 року та ін.), спрямованих на заволодіння Товариством, комп`ютерної техніки та носіїв інформації (флеш-накопичувачів), які можуть містити електронні документи, засобів створення документації та мобільного зв`язку, у тому числі засобів вводу та виводу інформації (планшети, мобільні телефони, sim-карти), які можуть містити інформацію про обставини вчинення кримінального правопорушення та мають значення речових доказів у цьому кримінальному провадженні. Строк дії ухвал встановлено до 29 грудня 2018 року.
		29 листопада 2018 року суддя ОСОБА_1 також постановила ухвалу у провадженні № 1-кс/490/7919/2018, якою надала групі слідчих: начальнику 
		СУ ГУ НП в Миколаївській області Сидоренку О. І., заступнику начальника відділу СУ ГУ НП в Миколаївській області Ткачуку А. В., старшому слідчому в 
		ОВС СУ ГУ НП в Миколаївській області Самохіну Ю. В., старшому слідчому 
		СУ ГУ НП в Миколаївській області Ширеру К. О., слідчим СУ ГУ НП в Миколаївській області Загородній І. Є., Дьоміній К. Ю., Олейніковій О. В., Семіді С. М., Гусаку А. С., дозвіл на проведення обшуку житла за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем здійснення адвокатської діяльності ОСОБА_2 та за фактичним місцем проживання ОСОБА_8 , яке згідно з даними Державного реєстру прав на нерухоме майно належить на праві власності ОСОБА_9 , з метою відшукання та вилучення речей і документів, які підтверджують намір невстановлених осіб на шахрайське заволодіння Товариством та його майном (реєстраційна справа, протокол № 1/18 від 15 березня 2018 року, додаткові угоди б/н від 31 грудня 2011 року та 1 червня 2017 року та ін.), чорнових записів на паперових та електронних носіях, які містять інформацію щодо можливого факту створення документів (протоколу № 1/18 від 15 березня 2018 року, додаткових угод б/н від 31 грудня 2011 року та 1 червня 2017 року та ін.), спрямованих на заволодіння Товариством, комп`ютерної техніки та носіїв інформації (флеш-накопичувачів), які можуть містити електронні документи, засобів створення документації та мобільного зв`язку, у тому числі засобів вводу та виводу інформації (планшети, мобільні телефони, sim-карти), які можуть містити інформацію про обставини вчинення кримінального правопорушення та мають значення речових доказів у цьому кримінальному провадженні, оскільки існують підстави вважати, що зазначені речі можуть зберігатися за вказаною адресою. Строк дії ухвали встановлено до 29 грудня 2018 року.
		Перша Дисциплінарна палата при ухваленні рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності зазначила, що вона як слідчий суддя під час розгляду та вирішення вказаних клопотань про надання дозволу на обшук, усупереч покладеним на неї повноваженням щодо здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, допустила порушення статей 7, 234, 235 КПК України, статті 23 Закону № 5076-VI, що призвело до порушення прав людини і основоположних свобод, які визначені статтею 8 Конвенції.
		Зокрема, слідчий суддя у резолютивних частинах ухвал, вказуючи на конкретні речі, документи, для виявлення яких проводиться обшук, надала також дозвіл на виявлення та вилучення «інших» речей і документів, що не передбачено кримінальним процесуальним законодавством.
		До того ж суддя не навела в ухвалі чіткого переліку речей і документів, які б давали змогу ідентифікувати предмет майбутнього пошуку, які саме речі, предмети, документи, знаряддя чи інше майно мають намір відшукати слідчі органи. Незазначення чіткого переліку речей і документів, для відшукання яких надається дозвіл на обшук, на думку Першої Дисциплінарної палати, є істотним порушенням прав особи у кримінальному провадженні, оскільки може мати наслідком непропорційність дій осіб, яким надано дозвіл на проведення обшуку.
		Крім того, Перша Дисциплінарна палата зазначила, що такі дії судді мали наслідком порушення гарантій адвокатської діяльності, оскільки під час обшуку житла за місцем провадження діяльності адвокатом ОСОБА_2 були вилучені предмети і документи, які взагалі не мають жодного відношення до предмета досудового розслідування.
		Перша Дисциплінарна палата дійшла висновку, що зазначені обставини свідчили про наявність у діях судді ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав і основоположних свобод).
		Визначаючи вид стягнення судді ОСОБА_1 , Перша Дисциплінарна палата врахувала позитивну характеристику судді, а також характер вчиненого проступку, ступінь вини у вчиненні проступку, яка у цьому випадку є грубою недбалістю, відсутність дисциплінарних стягнень. З огляду на наведене Перша Дисциплінарна палата вважала пропорційним і достатнім застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді попередження.
		Крім того, Перша Дисциплінарна палата дійшла висновку, що строк притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, встановлений статтею 109 Закону № 1402-VIII, не сплинув. 
		ОСОБА_1 із таким рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП не погодилася та оскаржила його до ВРП.
		За результатом розгляду скарги ОСОБА_1 ВРП своїм рішенням від 16 липня  2020 року залишила рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 21 лютого 2020 року № 541/1дп/15-19 про притягнення скаржниці до дисциплінарної відповідальності без змін.
		Так, ВРП зазначила, що Перша Дисциплінарна палата встановила, що постановлені суддею ОСОБА_1 ухвали містять вказівку «та ін.», тобто «інші» речі, документи, які мали бути відшукані та вилучені, що свідчить про невизначеність такого переліку, може двозначно тлумачитися суб`єктом сприйняття такого рішення (як стороною провадження, так і стороннім спостерігачем).
		На думку ВРП, твердження судді ОСОБА_1 про те, що вказівка у резолютивних частинах ухвал «та ін.» стосувалася додаткових угод без номера від 31 грудня 2011 року та 1 червня 2017 року, які планувалося відшукати, суперечить змісту постановлених ухвал, які не містять посилання на встановлення нею обставин існування інших додаткових угод, окрім тих, які зазначалися органом досудового розслідування у клопотаннях. 
		Подібне надто загальне визначення невичерпного переліку об`єктів, що підлягають відшуканню, безумовно надає суб`єктам, які проводять обшук, необмежений розсуд стосовно того, які об`єкти мають значення для розкриття правопорушень, що призводить до порушення положень статті 8 Конвенції.
		Крім того, ВРП зазначила, що Перша Дисциплінарна палата ВРП лише констатувала факт порушення суддею ОСОБА_1 вимог процесуального закону, зокрема вимог статті 235 КПК, статті 23 Закону № 5076-VI щодо викладу змісту ухвали про надання дозволу на обшук та, у тому числі, обшуку житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, а не здійснила у позапроцесуальний спосіб перевірку законності та обґрунтованості судових рішень, як стверджувала ОСОБА_1  
		ВРП дійшла висновку, що зібрані матеріали дисциплінарної справи оцінені з достатньою повнотою і підтверджують вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, а отже, Перша Дисциплінарана палата обґрунтовано застосувала до судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді попередження, яке є пропорційним вчиненому нею дисциплінарному проступку.
		Не погодившись із таким рішенням ВРП, ОСОБА_1  звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою.
		Перевіривши аргументи учасників справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
		Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
		Частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС) визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.
		Відповідно до частини першої статті 52 цього Закону рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
		1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
		2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
		3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;
		4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
		У скарзі до Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 не ставить під сумнів відсутність підстав, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення ВРП від 16 липня 2020 року.
		На виконання пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII ВРП та її Дисциплінарна палата в оскаржуваному рішенні зазначила про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 статті першої статті 106 Закону № 1402-VIII (внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
		Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).
		Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
		Згідно з практикою ЄСПЛ «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження» (рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).
		Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 КАС судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
		Так, предметом оскаржуваного рішення ВРП було рішення її Першої Дисциплінарної палати від 21 лютого 2020 року про притягнення судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї стягнення у виді попередження.
		Велика Палата Верховного Суду переглядає ухвалене у спосіб, передбачений Законом № 1798-VIIІ, рішення ВРП про залишення без змін указаного рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 21 лютого 2020 року.
		Підстави для оскарження рішення ВРП, які наведені у скарзі ОСОБА_1 , свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.
		Законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 266 КАС. 
		Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
		Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		Ураховуючи зазначені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_1 у межах наведених у її скарзі доводів, ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону№ 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
		У своїй скарзі суддя ОСОБА_1 зазначає, що рішення ВРП, постановлене за наслідками розгляду її скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, є необґрунтованим, таким, що не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та обґрунтовані мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
		Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими доводами скаржниці та вважає їх прийнятними з огляду на таке.
		У пункті 3 Висновку № 11 (2008) КРЄС зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд. 
		У рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» установлено, що в судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що їх почули. Крім того, умотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. В умовах дії такого принципу суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають виконувати активну роль у встановленні об`єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення всіх фактичних даних зі спору.
		Рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП суддю Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.
		Підставою застосування дисциплінарного стягнення cтало надання суддею в ухвалах від 23 та 29 листопада 2018 року у справі № 490/8224/18 (провадження 
		№ 1-кс/490/7903/2018, № 1-кс/490/7909/2018, № 1-кс/490/7919/2018, 
		№ 1-кс/490/7777/2018, № 1-кс/490/7778/2018, № 1-кс/490/7779/2018) дозволу на проведення обшуку з метою виявлення та вилучення «інших» речей або документів, що кримінальним процесуальним законом не передбачено.
		ВРП, погоджуючись з рішенням її Першої Дисциплінарної палати, зазначила, що за змістом частини третьої статті 234 КПК вбачається, що, звертаючись до суду із клопотанням про надання дозволу на обшук, слідчий за погодженням з прокурором або прокурор зобов`язані зазначити, зокрема, індивідуальні або родові ознаки речей, документів, іншого майна або осіб, яких планується відшукати, а також їхній зв`язок із вчиненим кримінальним правопорушенням.
		При цьому пунктом 6 частини другої статті 235 КПК передбачено, що ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна містити, з-поміж іншого, відомості про речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.
		Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється відповідно до закону і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Перша Дисциплінарна палата ВРП встановила, що постановлені суддею ОСОБА_1 ухвали містять вказівку «та ін.», тобто «інші» речі, документи, які мали бути відшукані та вилучені, що свідчить про невизначеність такого переліку, може двозначно тлумачитися суб`єктом сприйняття такого рішення (як стороною провадження, так і стороннім спостерігачем).
		ВРП також зазначила, що твердження судді про відсутність істотних наслідків для скаржників у зв`язку із постановленням вказаних ухвал не спростовує висновків Першої Дисциплінарної палати ВРП щодо допущення нею внаслідок грубої недбалості порушень кримінального процесуального закону, що призвело до порушення гарантованого статтею 8 Конвенції права на недоторканність житла.
		Згідно з частиною першою статті 234 КПК метою проведення обшуку є виявлення та фіксація відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
		Відповідно до частини другої статті 235 КПК ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про: 1) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали; 2) прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук; 3) положення закону, на підставі якого постановляється ухвала; 4) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку; 5) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; 6) речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.
		Згідно з  частиною другою статті 23 Закону  № 5076-VIу разі проведення обшуку чи огляду житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасового доступу до речей і документів адвоката слідчий суддя, суд у своєму рішенні в обов`язковому порядку зазначає перелік речей, документів, що планується відшукати, виявити чи вилучити під час проведення слідчої дії чи застосування заходу забезпечення кримінального провадження, а також враховує вимоги пунктів 2-4 частини першої цієї статті.
		За правовою позицією ВРП та її дисципланрного органу слідчий суддя ОСОБА_1 неналежно виконала покладені на неї статтею 3 КПК повноваження щодо здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. 
		Слідчим суддею не наведено чіткого переліку речей або документів, які б давали змогу ідентифікувати предмет майбутнього обшуку, які саме речі, предмети, документи, знаряддя чи інше майно мають намір відшукати слідчі органи.
		Чітке визначення переліку речей, для виявлення яких надається дозвіл на обшук, має істотне значення для забезпечення гарантій при проведенні обшуку.
		Незазначення слідчим суддею в ухвалах переліку майна, для відшкодування якого надається дозвіл на обшук, є істотним порушенням прав особи у кримінальному провадженні, оскільки може мати наслідком непропорційність дій осіб, яким надано дозвіл на проведення обшуку.
		Обшук і порядок його проведення регламентується статтями 234-236 КПК в розділі ІІІ «Досудове розслідування» цього Кодексу. Надання дозволу на обшук здійснюється під час досудового розслідування, яке є відмінним від стадії судового розгляду кримінального провадження.
		Системний аналіз наведених норм КПК дає підстави для висновку, що застосування до ухвал слідчого судді про надання дозволу на обшук положень, які регламентують загальні вимоги щодо судового рішення суду першої інстанції в кримінальному провадженні, можливе лише з урахуванням особливостей стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду. 
		Як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, ухвалами від 
		23 та 29 листопада 2018 року за результатами розгляду відповідних клопотань слідчого надано дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та за фактичним місцем мешкання ОСОБА_8 , що одночасно є місцем здійснення адвокатської діяльності ОСОБА_2 .
		У зазначених ухвалах надано дозвіл слідчим на проведення обшуку з метою відшукання та вилучення документів, які підтверджують намір невстановлених осіб на шахрайське заволодіння Товариством та його майном (реєстраційна справа, протокол № 1/18 від 15 березня 2018 року, додаткові угоди б/н від 31 грудня 2011 року та 1 червня 2017 року та ін.), чорнових записів на паперових та електронних носіях, які містять інформацію щодо можливого факту створення документів (протоколу № 1/18 від 15 березня 2018 року, додаткових угод б/н від 31 грудня 2011 року та 1 червня 2017 року та ін.), спрямованих на заволодіння Товариством, комп`ютерної техніки та носіїв інформації (флеш-накопичувачів), які можуть містити інформацію про обставини вчинення кримінального правопорушення (планшети, мобільні телефони, sim-карти) та мають значення речових доказів у цьому кримінальному провадженні, оскільки існують підстави вважати, що зазначені речі можуть зберігатись за вказаними адресами.
		Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком ВРП та її дисциплінарного органу про нібито недотримання суддею ОСОБА_1 пункту 6 частини другої статті 235 КПК, за переконанням яких в ухвалі про надання дозволу на проведення обшуку необхідно вказувати чіткий перелік речей, документів або інших відомостей, які б давали змогу ідентифікувати предмет майбутнього обшуку, та які саме речі, предмети, документи, знаряддя чи інше майно мають намір відшукати слідчі.
		Відповідно до пункту 6 частини другої статті 235 КПК ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, серед іншого, повинна містити відомості про речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.
		На виконання цієї норми суддя  ОСОБА_1 зазначила, що дозвіл на проведення обшуку надається дозвіл задля виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме з метою відшукання та вилучення документів, які підтверджують намір невстановлених осіб на шахрайське заволодіння Товариством та його майном (реєстраційна справа, протоколу № 1/18 від 15 березня 2018 року, додаткових угод б/н від 31 грудня 2011 року та 1 червня 2017 року та ін.), чорнових записів на паперових та електронних носіях, які містять інформацію щодо можливого факту створення документів (протоколу № 1/18 від 15 беерзня 2018 року, додаткових угод б/н від 31 грудня 2011 року та 1 червня 2017 року та ін.), направлених на заволодіння товариством, комп`ютерної техніки та носіїв інформації (флеш-накопичувачів), які можуть містити інформацію про обставини вчинення кримінального правопорушення (планшети, мобільні телефони, sim-карти) та мають значення речових доказів у цьому кримінальному провадженні, оскільки існують підстави вважати, що зазначені речі можуть зберігатись за вказаними адресами. Тобто у цих ухвалах є відомості про речі або документи, для виявлення яких проводиться обшук. 
		У пункті 80 рішення ЄСПЛ від 2 грудня 2010 року у справі «Ратушна проти України» зазначено, що наведення більш детальної інформації в постанові про проведення обшуку щодо оперативно-розшукових заходів та їх результатів могло правильно вважатися невиправданим з огляду на дуже ранню стадію розслідування та, зокрема, той факт, що деякі суттєві докази ще мали бути виявлені.
		Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (пункт 29 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2007 року у справі «Волчлі проти Франції»),
		Так, в ухвалах слідчого судді наведення більш детальної інформації є невиправданим, при цьому, з дотриманням вимог пунтку 6 частини другої статті 235 КПК, зазначено відомості та ознаки речей, з метою здобуття яких проводиться обшук. Слідством, на момент звернення з клопотанням про проведення обушку, встановлено деякі документи, які можуть містити відомості, що становлять мету проведення слідчої дії, а саме реєстраційна справа, протокол № 1/18 від 15 березня 2018 року, додаткові угоди б/н від 31 грудня 2011 року та 1 червня 2017 року. При цьому з клопотання про надання дозволу на проведення обшуку вбачалась перспектива винайдення й інших додаткових угод та документів, які містять інформацію щодо можливого факту створення документів направлених на заволодіння Товариством.
		Всупереч висновкам ВРП та її дисциплінарного органу в ухвалах слідчого судді відповідно до вимог пункту 6 частини другої статті 235 КПК було вказано об`єкти, для відшукання яких санкціоновано обшук: речі й документи, що підтверджують намір невстановлених осіб на шахрайське заволодіння Товариством та його майном; чорнові записи на паперових та електронних носіях, які містять інформацію щодо можливого створення документів, спрямованих на заволодіння Товариством.
		Таким чином, постановлені позивачем ухвали з достатнім ступенем конкретизації окреслювали межі дозволених дій правоохоронних органів шляхом зазначення: видових ознак можливих джерел інформації, яка стосувалася предмета доказування у кримінальному провадженні, - речі, документи й чорнові записи на паперових та електронних носіях, і змісту самої інформації - щодо наміру невстановлених осіб на шахрайське заволодіння Товариством та можливого створення документів, спрямованих на досягнення цієї мети. 
		Що стосується переліків конкретних, заздалегідь ідентифікованих, документів, які закінчувалися словами «та інших», то ці переліки становили лише уточнення санкціонованого судом предмета обшуку й відповідно до правил пунктуації української мови були розміщені в дужках. 
		Адже на час звернення слідчого з відповідними клопотаннями органам досудового розслідування було відомо про існування і зміст лише окремих документів, дані яких мали доказове значення, - реєстраційної справи, протоколу загальних зборів Товариства і двох додаткових угод.
		Проте відомості щодо наміру невстановлених осіб заволодіти Товариством злочинним шляхом і способу його реалізації могли бути зафіксовані і в будь-яких джерелах, про які правоохоронні органи на той час не були обізнані.
		Вимоги пункту 7 частини третьої статті 234 і пункту 6 частини другої статті 235 КПК щодо зазначення  у клопотанні про проведення обшуку й ухвалі слідчого судді про надання відповідного судового дозволу речей і документів, які планується відшукати і для  виявлення яких проводиться слідча дія, не означає необхідності наводити вичерпний перелік усіх  конкретних об`єктів з усіма ідентифікаційними ознаками.
		Адже всі джерела доказової інформації, які, ймовірно, знаходяться у місці майбутнього обшуку, не можуть бути достеменно відомі наперед ні органам досудового розслідування, ні слідчому судді. За наведених обставин в ухвалі має бути конкретизовано мету обшуку з урахуванням предмета доказування, відомості, які необхідно встановити, й наведено перелік індивідуальних або загальних ознак їх можливих матеріальних носіїв у межах даних, наявних у розпорядженні органів досудового розслідування. Така судова санкція обмежує свободу розсуду правоохоронних органів в обсязі, необхідному й достатньому  для досягнення справедливого балансу між правом особи на недоторканність житла чи іншого володіння та публічним інтересом у виді захисту людини, держави й суспільства від злочинів, їх розкриття і притягнення винних до кримінальної відповідальності. 
		За таких обставин спосіб визначення в ухвалі  слідчого судді ОСОБА_1 речей і документів, для виявлення яких санкціонувався обшук, не суперечив вимогам пункту 6 частини другої статті 235 КПК. 
		Наведений підхід узгоджується з правовою позицією Великої Палати Врховного Суду, викладеною в постанові від 14 червня 2018 року у справі № 11-386сап18. У цій справі слідчого суддю було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за пунктом 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII за дії з надання у кримінальному провадженні щодо судді за статтею 3661 та частиною другою статті 3682 Кримінального кодексу України дозволу на обшук службового кабінету. 
		У відповідній ухвалі слідчого судді  було зазначено про надання судової санкції «задля відшукання та вилучення щоденників, документів, чорнових записів, фотографій, відеозаписів мобільних терміналів зв`язку, комп`ютерної техніки, електронних носіїв інформації, які  містять відомості про вчинений злочин».
		ВРП як одну з ознак дисциплінарного проступку оцінила незазначення позивачем в ухвалі ідентифікаційних ознак об`єктів, для виявлення яких надавався судовий дозвіл.
		Велика Палата Верховного Суду рішення ВРП, яким було залишено без змін рішення дисциплінарної палати про притягнення судді до відповідальності, скасувала. Аргументуючи прийняте рішення, Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновками ВРП та її дисциплінарного органу про нібито недотримання суддею вимог пункту 6 частини другої статті 235 КПК, за переконанням яких в ухвалі про надання дозволу на обшук необхідно вказувати чіткий перелік речей, документів або інших відомостей, які давали б змогу ідентифікувати предмет майбутнього обшуку, та які саме речі, предмети, документи, знаряддя чи інше майно мають намір відшукати слідчі.
		Отже, при постановленні ухвал від 23 та 29 листопада 2018 року про надання дозволу на проведення обшуку слідчим суддею ОСОБА_1 було дотримано вимоги статті 235 КПК, а тому ці обставини не можуть бути підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
		Не відповідають вимогам закону і посилання ВРП на обґрунтування своїх висновків про наявність у діях судді складу дисциплінарного  проступку на вилучення слідчим у порядку виконання ухвали про дозвіл на обшук низки речей і документів, які не підтверджували наміру невстановлених осіб на шахрайське заволодіння Товариством та його майном.  
		По-перше, як слушно зазначає скаржниця, цим самим дисциплінарний орган по суті вдався до оцінки доказів у кримінальному провадженні, оскільки відповідні дії належать до виключної компетенції слідчих органів і суду під час розслідування і судового розгляду справи.
		По-друге, за умови дотримання вимог закону під час санкціонування процесуальної дії слідчий суддя не повинен нести відповідальність за правомірність дій правоохоронних органів під час її виконання.
		По-третє, саме по собі вилучення під час обшуку предметів, що не входять до зазначеного в судовому дозволі переліку, не становить порушення закону. Відповідно до частини сьомої статті 236 КПК це майно має статус тимчасово вилученого, й на нього  може бути накладено арешт на підставі та в порядку, встановлених статтями 170-173 цього Кодексу. 
		В оскаржуваному рішенні ВРП зазначено, що під час обшуку за місцем  здійснення адвокатської діяльності адвокатом ОСОБА_2 вилучено речі і документи (108 найменувань), які жодним чином не стосуються речей та документів, зазаначених в ухвалі, а пов`язані з наданням ним адвокатських послуг, що може призвести до розголошення адвокатської таємниці.
		Однак слідчий суддя не може відповідати за дії або бездіяльність слідчого й прокурора, які виходять за межі наданого ним дозволу. 
		При цьому відповідно до вимог частини сьомої статті 236 КПК слідчий, прокурор має право тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу,вважаються тимчасово вилученим майном.
		До вилучених під час санкціонованого обшуку речей та документів, найменування яких прямо не зазначено в ухвалі слідчого судді, застосовуються положення статей 167-169 КПК.
		До того ж посилання в оскаржуваному рішенні ВРП на практику ЄСПЛ є недоречним, оскільки рішення ЄСПЛ від 7 липня 2007 року у справі «Смірнов проти Росії» та від 15 липня 2003 року у справі «Ернст та інші проти Бельгії», в яких міжнародна судова установа констатувала порушення під час санкціонування обшуків статті 8 Конвенції, та на які ВРП посилається у своєму рішенні, не є релевантними обставинам цього провадження.
		Зокрема, у справі «Смірнов проти Росії» у постанові слідчого про проведення обшуку, санкціонованого прокурором, взагалі не конкретизувалися мета цієї слідчої дії й будь-які ознаки об`єктів, які слідчі органи мали намір вилучити. Це рішення містило лише загальне формулювання про можливість знаходження в місці запланованого обшуку речей і документів, що становили інтерес для слідства, і фактично передбачало вилучення всіх предметів, які будуть виявлені (пункти 7, 47 цього рішення ЄСПЛ). 
		Як було сформульовано в постанові, беручи до уваги ту обставину, що за місцем проживанням заявника за адресою (домашня адреса заявника) можуть знаходитися предмети та документи, які представляють інтерес для розслідування в кримінальній справі (№….), було постановлено провести обшук жилих приміщень за адресою (домашня адреса заявника), де постійно проживає (заявник), та виїмку предметів та документів, знайдених під час проведення обшуку.
		Аналогічно і у справі «Ернст та інші проти Бельгії» ордер на обшук володіння заявника взагалі не містив інформації щодо мети цієї слідчої дії та предметів, які підлягали вилученню.
		У цій справі, як уже було зазначено вище, суддею ОСОБА_1 подібних порушень не допущено.
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що хоч ВРП в оскаржуваному рішенні зауважила, що твердження судді про відсутність істотних наслідків для скаржників у зв`язку із постановленням вказаних ухвал не спростовує висновків Першої Дисциплінарної палати щодо допущення нею внаслідок грубої недбалості порушень кримінального процесуального закону, що призвело до порушення гарантованого статтею 8 Конвенції права, проте воно недостатньо вмотивоване.
		Поставлене ВРП ОСОБА_1 за провину дисциплінарне правопорушення, передбачене пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, має не формальний, а матеріальний склад (якщо застосувати аналогію класифікації складів злочинів). Обов`язковими елементами об`єктивної сторони такого  проступку є: 1) порушення суддею прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону; 2) істотні негативні наслідки; 3) причинно-наслідковий зв`язок між порушеннями і наслідками. 
		Істотні негативні наслідки мають полягати не в самому по собі неправильному застосуванні суддею положень закону, якими гарантовані ті чи інші права людини (навіть якщо ця помилка мала місце), а в настанні в результаті цього конкретних фактів чи обставин, які полягають у заподіянні носію права чи іншим особам шкоди  (втрата, знищення чи пошкодження майна, інші матеріальні збитки, незаконне позбавлення свободи, витік конфіденційної чи службової інформації, позбавлення чи обмеження у можливостях здійснювати професійну діяльність, шкода життю, здоров`ю, майну, честі, гідності, репутації тощо). Порушення вимог закону, навіть якщо воно допущене, може бути лише причиною таких фактів і обставин, якщо вони настали, а не становити наслідок саме по собі. 
		Натомість  ВРП фактично ототожнює два різні елементи складу проступку - дії та наслідки. 
		З  рішень ВРП та її дисциплінарного органу не вбачається настання внаслідок дій судді ОСОБА_1 конкретних негативних наслідків для володільців обшукуваних приміщень, вилучених речей і документів або інших осіб. Зазначене вже саме по собі є достатнім для висновку про відсутність у діях позивача складу дисциплінарного правопорушення.
		Стосовно доводів судді ОСОБА_1 про неможливість притягнення її до відповідальності за фактичну реалізацію нею дискреційних повноважень судді та оцінку судового рішення Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на таке.
		Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія), закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
		Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не вповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов`язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності.
		Розглянувши доводи сторін та аргументи щодо їх обґрунтування, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП та її Перша Дисциплінарна палата не втручалися в суть постановлених суддею ухвал від 23 та 29 листопада 2018 року про надання дозволу на проведення обшуків за місцем фактичного проживання ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , а також за місцем здійснення адвокатської діяльності ОСОБА_2 , а лише констатували наявність порушень скаржником норм процесуального права, що було розцінено відповідачем як дисциплінарний проступок.
		Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками, на які посилається ВРП, оскільки підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви не знайшли свого підтвердження при розгляді справи судом, що є підставою для скасування такого рішення згідно з пунктом 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.
		Відповідно до частини восьмоїстатті 266 КАС Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП. У випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.
		Керуючись статтями 243, 245, 250, 266, 344, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від              16 липня 2020 року № 2165/0/15-20, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 21 лютого 2020 року № 541/1дп/15-20, задовольнити.
		Рішення Вищої ради правосуддя від 16 липня 2020 року № 2165/0/15-20                   «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2020 року № 541/1дп/15-20 про притягнення судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» скасувати.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддяВ. С. КнязєвСуддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:Т. О. АнцуповаГ. Р. Крет  В. В. БританчукЛ. М. Лобойко  Ю. Л. ВласовК. М. Пільков  І. В. Григор`єва В. В. Пророк  М. І. ГрицівЛ. І. Рогач  Д. А. ГудимаО. М. Ситнік  Ж. М. ЄленінаВ. М. Сімоненко  О. С. ЗолотніковІ. В. Ткач  Л. Й. КатеринчукС. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...