Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 323/947/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; споживчого кредиту.
Надіслано для оприлюднення: 26.02.2021. Зареєстровано: 28.02.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2021.
Дата набрання законної сили: 25.02.2021
Номер судового провадження: 22-ц/807/626/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 25.02.2021 Справа № 323/947/20
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		ЄУН 323/947/20                         Головуючий у 1 інстанції Смокович М.В.
		Провадження №22ц/807/626/21             Суддя-доповідач: Поляков О.З.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 лютого 2021 року      м. Запоріжжя
		   Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
		 
		Головуючого:     Полякова О.З.,
		суддів: Кухаря С.В.,
		    Крилової О.В., 
		розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 16 листопада 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		У квітні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
		В обґрунтування своїх вимог зазначали, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 23 лютого 2011 року, згідно якої отримала кредит. який у подальшому було збільшено до 32700 грн.
		Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві. 
		Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких ОСОБА_1 дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Пунктом 1.1.3.2.3 Договору також передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору. 
		При укладанні договору, сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Пунктом 1.1.3.2.4 Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору. Банком було використано право щодо зміни умов Договору, та запроваджено зміни відсоткової ставки. 
		АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання виконали у повному обсязі, проте Відповідач свої зобов`язання порушила, у зв`язку з чим, станом на 16 березня 2020 року має заборгованість у розмірі 80962,44 грн., яка складається з: 80962,44 грн.  заборгованість за тілом кредиту; 0 грн.  заборгованість за нарахованими відсотками; 0 грн.  заборгованість за простроченими відсотками; 20721,18 грн.  заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 20657,38 грн.  нараховано пені; 0грн.  нараховано комісії, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. фіксована частина, 6117.05 грн.  процентна складова. 
		Посилаючись на наведені обставини, АТ КБ «ПриватБанк» просили стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість у розмірі 128958,05 грн. та 2102 грн. судових витрат.
		Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 16 листопада 2020 року позов залишено без задоволення. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн. 
		Відмовляючи у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками, нарахованими відповідно до ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості заявленої вимоги, оскільки позивачем не надано зрозумілого розрахунку вказаної суми. Зокрема, в розрахунку заборгованості вказано розрахункову величину для нарахування вказаних відсотків  84 відсотки річних. Нарахування вказаних відсотків розпочалося з 01 жовтня 2019 року. У позовній заяві позивачем не вказано, з чого виходив позивач при встановленні такої відсоткової ставки за ст.625 ЦК України, враховуючи те, що вказаною статтею передбачена відповідальність за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 3% річних від простроченої суми.
		Відмовляючи у стягненні заборгованості за пенею (20657,38грн.) та штрафами (500грн.+6117,05 грн.) суд першої інстанції виходив з того, що позичальник отримав кредит за умовами підписаного у письмовій формі правочину у вигляді анкети - заяви на отримання кредиту, у якому не погоджені істотні умови із сплати неустойки у розмірі зазначеному позивачем, тоді як долучені до позовної заяви Умови і правила не є саме тією складовою частиною кредитного договору, що встановлює право Банку на стягнення пені та штрафів. А тому відсутні підстави вважати, що сторони у письмовій формі погодили всі істотні умови договору, зокрема сплата відсотків за користування кредитом та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення зобов`язання.
		Залишаючи без задоволення вимогу щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту (80962,44 грн.), суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для її стягнення, оскільки з наданої позивачемвиписки покредитному рахункувбачається, що сума витрат клієнтом кредитних коштів за весь період кредитних відносин складає117793,84 грн., а сума коштів внесених клієнтом на погашення заборгованості- 204872,51 грн.тобто, сума внесена відповідачем на погашеннязаборгованості перевищує суму витрачених відповідачем коштів. 
		Не погоджуючись з рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просять рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 16 листопада 2020 року скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимог.
		У доводах апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вважає що суд не врахував усі обставини справи.
		Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відсутність підпису позичальника в Умовах та Правилах надання банківських послуг не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними та про відсутність договірних правовідносин між банком та позичальником. Посилаючись на висновки Верховного Суду зазначали, що не підписання позичальником умов та правил надання банківських послуг та не ознайомлення з їх змістом, не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин. З виписки по рахунку вбачається, що ОСОБА_1 сплачувала заборгованість за кредитом, що свідчить про визнання отримання коштів та зобов`язання перед банком. 
		АТ КБ «ПриватБанк» також зазначають, що відповідачем не надано жодних належним та допустимих доказів того, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, а також Тарифи, надані позивачем викладені не в тій редакції, яка діяла на час підписання ним анкети-заяви.
		Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
		Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
		Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», в якому просить залишити рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 16 листопада 2020 року без змін, оскільки окрім анкети-заяви на отримання картки для власного використання та власних розрахунків вона жодних документів не підписувала, а отже відсутні підстави вважати, що при укладенні договору ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем сам тих умов, про які вража узгодженими банк. Крім того, заборгованість, заявлену АТ КБ «ПриватБанк» до стягнення відповідач вважає необґрунтованою та безпідставною.
		Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
		Відповідно до ч.ч.1, 2ст.207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		За змістом статей626,628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Частиною 1ст.638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Уст. 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст.1048 ЦК України).
		Частиною 2ст.1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
		Згідно із ч. 1ст.633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
		За змістомст. 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
		Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
		За змістомст.1056-1 ЦК Українив редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
		Відповідно до ч. 1ст.1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		За змістомст. 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Частинами 1, 2ст. 551 ЦК Українивизначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
		Так, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір, шляхом підписання ОСОБА_1 заяви № б/н від 23 лютого 2011 року (а.с. 32), відповідно до якого Банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
		При цьому, колегія суддів звертає увагу, у заяві, яка підписана ОСОБА_1 23 лютого 2011 року відсутні дані щодо картки, яку бажав оформити клієнт на своє ім`я. 
		Разом з тим, у заяві зазначено, що ОСОБА_1 ознайомлена та погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які надані їй у письмовому вигляді.
		Так, до позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» долучено витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою (а.с. 34-57). При цьому, зазначений витяг не підписаний відповідачем, а отже відсутні підстави стверджувати, що саме такі тарифи діяли на час укладення договору, та відповідно були надані ОСОБА_1 для ознайомлення, тобто погоджені сторонами. Крім того, витяг з тарифів містить умови користування кредитними коштами за різними видами тарифів, а саме: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» (а.с. 33). 
		Відтак, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1ст. 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів (довідку) та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
		Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
		При цьому, згідно з ч. 6ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомуст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
		Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
		ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоніпроти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W.проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція Українимає найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй, що прямо передбачено уст. 8 Конституції України.
		Відповідно до ч. 4ст. 42 Конституції Українидержава захищає права споживачів.
		Згідно з ч. 1ст. 1 ЦК Україницивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
		Основні засади цивільного законодавства визначені уст. 3 ЦК України.
		Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1ст. 3 ЦК України.
		Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1ст. 3 ЦК України.
		Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
		У ч.ч. 1, 3ст.509 ЦК Українивказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
		У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів»(далі - Закон №1023-XII).
		Згідно з п. 22 ч.1ст. 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
		У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
		Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбулиЗакону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4ст. 42 Конституції Україниучасть у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
		З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
		Зважаючи на наведене, на підставі наданих позивачем доказів, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2ст. 11 Закону № 1023-XIIпро повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, про які зазначав при подачі позову.
		Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.
		Вищевказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц.
		Крім того, у постанові Верховного Суду по справі справа №306/486/17 (провадження № 61-34520св18) від 10 жовтня 2019 року Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем зазначив, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
		Колегія суддів звертає увагу, що зазначене вище спростовує доводи наведені в апеляційній скарзі щодо висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
		Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неможливості розцінювати наявні в матеріалах справи Умови та правила надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою як стандартну форму договору приєднання. Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за пенею та штрафами відповідає матеріалам справи та відповідає нормам матеріального права.
		Стосовно стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст. 625 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
		Так, з аналізу норми ст. 625 ЦК України слідує, що така передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов`язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Тобто, приписист. 625 ЦК Українипро розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		У ч. 2 ст.625ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Натомість, Банком не надано доказів узгодження сторонами строку повернення ОСОБА_1 кредитних коштів, а отже й не можуть бути стягнуті відсотки на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, оскільки відсутні докази того, що позивач вимагав у боржника повернути отримані кошти відсутні.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу, що нарахування відсотків на прострочений кредит за ст. 625 ЦК України почалось з жовтня 2019 року та у розмірі 86,4%, натомість заява позичальника та довідка, не містять умов сплати відсотків за несвоєчасне виконання зобов`язань у підвищеному розмірі виходячи з 86,4 %. 
		За таких обставин, вірним є висновок щодо необґрунтованості заявлених АТ КБ «ПриватБанк» позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками, нарахованими відповідно до ст. 625 ЦК України. 
		Так, позивачем, окрім сум заборгованості за відсотками, пенею та штрафами, заявлених до стягнення з відповідача, було визначено також і заборгованість по тілу кредиту у розмірі 80962,44 грн. 
		Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення тіла кредиту (80962,44 грн.), суд першої інстанції виходив із відсутності такої заборгованості, оскільки згідно виписки по кредитному рахунку встановлено, що загальна сума коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості» перевищує загальну суму отриманих клієнтом коштів (а.с. 81-86).
		З зазначеним висновком суду першої інстанції, колегія суддів також погоджується.
		З наданої позивачем виписки по кредитному рахунку вбачається, що відповідачем з моменту укладення договору витрачено кредитних коштів на загальну суму 117793,84 грн. було сплачено на користь позивача грошові кошти в розмірі 204872,51 грн. Таким чином зазначене, свідчить про відсутність заборгованості у ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк». 
		Виходячи з вищенаведеного колегія суддів погоджується з висновком суду, що тіло кредиту є повністю погашеним відповідачем, що є в даному випадку підставою для відмови у задоволенні стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту.
		Наведене також узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року по справі № 545/2248/17. 
		Доводи апеляційної скарги, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що долучені до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи, викладені не в тій редакції, яка була дійсна на час підписання ним анкети-заяви, не можуть бути прийнятими колегією суддів. 
		Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно посилання позивачем на відсутність заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.
		Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
		Таким чином, суд першої інстанції виконав вимогист.263ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		Відповідно дост.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно дост.375 ЦПК Українинеобхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
		Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- 
		 
		ПОСТАНОВИЛА :
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
		Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 16 листопада 2020 року у цій справі  залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
		Повна постанова складена 25 лютого 2021 року.
		 
		Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...