Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/23182/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 02.03.2021. Зареєстровано: 03.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 04.03.2021.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		27 січня 2021 року                               м. Київ                              № 640/23182/19
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., суддів Каракашьяна С.К., Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Палій Д.В., розглянувши у відкритому судовому засідання матеріали адміністративної справи 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Кабінету Міністрів України 
		про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
		за участю представників сторін:
		від позивача: Нікітенко П.І.
		від відповідача: Шокун О.В.
		                                                            обставини справи:
		           ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (надалі також - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
		          Зокрема просить суд: 
		визнати дії Кабінету Міністрів України неправомірними щодо внесення в текст Постанови №848 від 21 жовтня 1995 року інформації з привод надання номера мобільного телефону для надання субсидії на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;
		зобов`язати Кабінет Міністрів України видалити з Постанови №848 від 21 жовтня 1995 року інформацію з приводу надання номера мобільного телефону шляхом внесення в нього змін.  
		          Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем при внесенні змін до Постанови від 21.10.1995 №848, щодо обов`язкового зазначення номеру мобільного телефону для отримання субсидії. Позивачем наголошено, що позивач не має фінансової можливості придбати мобільний телефон та стартовий пакет, оскільки за рік позивачем отримано 17469,00грн. пенсії, додаткового заробітку останній не має, а тому придбання мобільного телефону суттєво вплине не фінансове положення його. Крім того, зазначена вимога про обов`язковість наявності мобільного телефону ставить позивача в дискримінаційні ситуацію та положення.  
		          Відповідачем на адресу суду подано відзив, в якому зазначив, що з боку КМУ відсутні будь-які дискримінаційні ознаки та дії щодо позивача. Представник КМУ наголосив, що з його боку відсутні ознаки протиправності у своїх діях, оскільки останній діяв в межах наданих повноважень. 
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
		Постановою Кабінету Міністрів України №373 від 17.04.2019 внесено зміни до Постанови «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» №848 від 21.10.1995 із змінами.  
		          Зокрема до пункту 13 Постанови №848 внесено наступні зміни: «заява і декларація вважаються не поданими у разі, коли: не зазначені відомості про адресу домогосподарства та номери особових рахунків, а також номер мобільного телефону заявника». 
		          Як зазначає позивач, управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради листом №02-26/4870 від 05.06.2019 повідомило позивача, що з 01.05.2019 ОСОБА_1 не призначена субсидія з оплати комунальних послуг. 
		          Позивач листом від 19.06.2019 звернувся до управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради з проханням призначити субсидію з 01.05.2019.
		          Листом управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради від 03.07.2019 №А-173/3 повідомлено позивача, що відповідно до п.13 Положення, заява і декларація вважаються не поданими у разі, коли не зазначені відомості про адресу домогосподарства та номер мобільного телефону заявника. Враховуючи вищевикладене, для вирішення питання про призначення житлової субсидії на неопалюваний період 2019 року ОСОБА_1 необхідно зазначити в заяві номер мобільного телефону, за допомогою якого АТ «Ощадбанк» смс-повідомленнями інформує про стан розрахунків за житлово-комунальні послуги. 
		          Крім того, управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради листом від 05.07.2019 №02-26/5687 повідомило ОСОБА_1 , якщо протягом визначеного строку не буде надано номер мобільного телефону, Управлінням буде прийнято рішення про відмову у призначенні житлової субсидії. 
		          Позивач наголошує, що п.13 Положення, грубо порушують права позивача та права людини, є втручанням в особисте життя та є дискримінаційними, в зв`язку з чим позивач звернувся до суду.    
		          Відповідно до ст.1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
		          Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обвозом держави. 
		          Згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Статтею 19 Конституції України  визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		           Згідно ст.32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.  
		          Відповідно до ч.3 ст.46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		          Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
		Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Стаття 68 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
		Частинами 1 та 2 ст.3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч.ч.1,2 ст.4  Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.
		Згідно п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
		Частиною 1 ст.6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.
		Позивачем в судовому засіданні наголошено,  що він з 31.07.2017 є пенсіонером та є інвалідом 3-ї групи безстроково.
		Крім того, за період 2018 рік позивачеві виплачено пенсію в розмірі 17469,00грн. та 500,00 грн. державної соціальної допомоги. 
		Як зазначає позивач він не має фінансової можливості придбати мобільний телефон, як того вимагають положення пункту 13 Постанови №848, для оформлення субсидії. Зазначене ставить в нерівні умови позивача, як пенсіонера та людину з інвалідністю, оскільки більша частина отриманої пенсії витрачається на оплату комунальних послуг та лікування. А купівля мобільного телефону та оплата його стане додатковим тягарем для позивача, тобто вимоги п.13 є дискримінаційними по відношенню до людей з інвалідністю та пенсіонерів ,які не мають фінансової можливості виконати зазначені вимоги постанови та отримати відповідну субсидію. 
		Права людей з інвалідністю при здійсненні правосуддя викладені в Правилах 15 Резолюції 48/96 Генеральної Асамблеї ООН «Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для людей з інвалідністю», прийнятих 20.12.1993, ст.ст. 2, 12, 13 Конвенції з прав людини з інвалідністю, ратифікованої Законом України від 16.12.2009 №1767-VI, ст.ст.1-4, 6 Закону України «Про основи соціальної захищеності людей з інвалідністю в Україні». 
		Згідно з визначеннями Конвенції, викладених в ст.2 «дискримінація за ознакою інвалідності» означає будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження з причини інвалідності, метою або результатом якого є применшення або заперечення визнання, реалізації або здійснення нерівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічний, соціальній цивільній чи будь-якій іншій сфері.
		Відповідно до ч.1 ст.13 Конвенції «Доступ до правосуддя», держави-учасники повинні забезпечувати людям з інвалідністю нарівні з іншими ефектним доступом до правосуддя.
		Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені  Конституцією  та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед  законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених     статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Частиною 2  ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України  передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, на підтвердження позиції позивача, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість зазначених дій з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України  та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
		Керуючись статтями  72-77,  139,  143,  241-246,  255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		                      вирішив:
		          Адміністративний позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, задовольнити. 
		Визнати дії Кабінету Міністрів України неправомірними щодо внесення в текст Постанови №848 від 21 жовтня 1995 року інформації з привод надання номера мобільного телефону для надання субсидії на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.
		Зобов`язати Кабінет Міністрів України видалити з Постанови №848 від 21 жовтня 1995 року інформацію з приводу надання номера мобільного телефону шляхом внесення в нього змін.  
		Рішення суду, відповідно до частини 1  статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		          Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими  статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		          Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15  розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України  до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Головуючий суддя                                                                       Смолій І.В.
		Судді                                                                                          Каракашьян С.К.
		    Федорчук А.Б.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...