Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/898/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2021.
Дата набрання законної сили: 17.02.2021
Номер судового провадження: 61-3703ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                                         
		 
		17 лютого 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 359/898/18
		провадження № 61-3703св19   
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів:  Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,         
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: Українець Л. Д., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня           2018 року у складі судді Яковлєва Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: Українець Л. Д.,             Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
		 
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 05 лютого 1998 року між нею та відповідачем зареєстрований шлюб, який розірвано 12 січня               2017 року. Під час шлюбу у сторін народились діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Під час шлюбу сторони набули таке майно: автомобіль «Daewoo Lanos»,       2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; гараж № НОМЕР_2 , що розташований у гаражному кооперативі «Військовий» по вул. Володимира Момота, 14а у м. Борисполі Київської області; однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
		Вказувала на те, що автомобілем користується відповідач, керувати автомобілем вона не вміє, а гараж може використовувати для зберігання продуктів, консервації, дитячих речей. Половина спірної квартири належить ОСОБА_2 , оскільки половина вартості цієї квартири придбана за гроші, які відповідач отримав від продажу спадкового майна, тобто поділу між подружжям підлягає лише 1/2 частини квартири.
		Разом із тим вважала, що наявні підстави для збільшення її частки у цій квартирі з 1/4 до 3/8, оскільки після розірвання шлюбу з нею проживає їхній неповнолітній син ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю, повністю перебуває на її утриманні, а призначені за рішенням суду аліменти відповідач сплачує не в повному обсязі, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яку він не погашає.
		 
		З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила виключити з переліку спільної сумісної власності та визнати за нею право власності на гараж з погребом та оглядовою ямою № НОМЕР_2 , що розташований у гаражному кооперативі «Військовий» по вул. Володимира Момота, 14а у м. Борисполі Київської області, вартістю 83 369,00 грн, загальною площею 30,3 кв. м;
		виключити з переліку спільної сумісної власності та визнати за відповідачем право власності на автомобіль «Daewoo Lanos», вартістю 85 300 грн,                 2003 року випуску, об`єм двигуна 1598 куб. см., vin-код НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , із стягненням з ОСОБА_2 на її користь різниці вартості її частки у праві спільної сумісної власності на зазначене майно у розмірі 965,50 грн;
		визнати за нею право власності на 3/8 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
		 
		 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області                      від 18 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини автомобіля марки «Daewoo», модель «Lanos», 2003 року випуску, реєстраційний номер                        НОМЕР_1 .
		Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини автомобіля марки «Daewoo», модель «Lanos», 2003 року випуску, реєстраційний номер                       НОМЕР_1 .
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини гаража № НОМЕР_2 , розташованого в гаражному кооперативі «Військовий» за адресою: Київська область, Бориспільський район, м. Бориспіль, вул. Горького, 14-а.
		Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини гаража № НОМЕР_2 розташованого в гаражному кооперативі «Військовий» за адресою:                  вул. Горького (тепер - Володимира Момота), 14а у м. Борисполі Київської області.
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .
		Визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1 .
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави Україна судовий збір у розмірі 2 383,91 грн.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Задовольняючи частково позовні вимоги про поділ автомобіля та гаража, суд першої інстанції виходив із того, що автомобіль та гараж є спільною сумісною власністю подружжя та, зважаючи на невнесення стороною у справі коштів     у рахунок грошової компенсації на відповідний депозитний рахунок суду та відсутність згоди в отриманні грошової компенсації частки у вартості спірного майна, визнав за позивачем та відповідачем право власності на       1/2 частини кожного на автомобіль «Daewoo Lanos», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та гараж № НОМЕР_2 , розташований у гаражному кооперативі «Військовий» по вул. Володимира Момота, 14-а у м. Бориспіль.
		 
		Задовольняючи частково позовні вимоги про поділ спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачу на праві особистої приватної власності належить 1/2 частини у однокімнатній квартири АДРЕСА_1 , яка не підлягає поділу між подружжям в порядку статті 69 СК України. Інша 1/2 частини квартири визнана судом спільною сумісною власністю подружжя, тому за позивачем визнано право власності на 1/4 частини квартири, а за відповідачем - на            3/4 частини. Також судом не встановлено підстав для відступлення від засад рівності часток сторін при поділі спірного майна подружжя та для визнання за позивачем права власності на 3/8 частини замість 1/4.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення суду першої інстанції        в частині визначення часток сторін у порядку поділу майна подружжя - квартири АДРЕСА_1 та                     в частині розподілу судових витрат змінено.
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на 423/2000 частини квартири        АДРЕСА_1 .
		Визнано за ОСОБА_2 право власності 1577/2000 частини квартири АДРЕСА_1 .
		Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави 1 495,01 грн судового збору за подання позовної заяви.
		В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		 
		Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення часток сторін в порядку поділу майна подружжя - квартири АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції, враховуючи, що спірна квартира вартістю 309 112,00 грн придбана частково за рахунок особистих коштів відповідача у сумі 177 803,00 грн, отриманих від продажу житлового будинку (152 724,00 грн) та земельної ділянки (25 079,00 грн), що становить 57,7 % від загальної вартості квартири, а інша частина вартості квартири у розмірі 130 309,00 грн - 42,3 % сплачена за рахунок спільних коштів подружжя, дійшов висновку про те, що частка позивача становить 21,5 % (423/2000), а відповідача - 78,85 % (1577/2000).
		Рішення суду першої інстанції в частині поділу автомобіля та гаража в апеляційному порядку не оскаржувалось, а тому в цій частині не переглядалось.
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
		 
		У лютому 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 423/2000 частини квартири АДРЕСА_1 , справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що він не довів, що спірна квартира є його особистою власністю, не врахував, що кошти, які отримані ним у позику, не були використані в інтересах сім`ї, а тому були його особистими коштами, які використані для придбання спірної квартири.
		Апеляційний суд не врахував, що він повернув грошові кошти за договором позики, що підтверджується розпискою від 05 січня 2019 року, та, відмовляючи у задоволенні клопотання про приєднання цього доказу до матеріалів справи, не врахував, що він не мав можливості подати цей доказ до суду першої інстанції, оскільки вказана розписка складена після ухвалення судом першої інстанції рішення.
		 
		У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду              в частині поділу гаража та транспортного засобу та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення її позовних вимог. В частині визнання за нею права власності на 1/4 частини спірної квартири - залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції, посилаючись на невнесення стороною у справі коштів у рахунок грошової компенсації на відповідний депозитний рахунок суду та відсутність згоди            в отриманні грошової компенсації частки у вартості спірного майна, дійшов помилкового висновку про поділ спірних автомобіля та гаража між сторонами у рівних частках.
		При цьому суд першої інстанції не врахував, що положення статті 365 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та не застосував положення статті 364 ЦК України.
		 
		Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
		 
		У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 . 
		Вказувала, що спірна квартира придбана за 308 112,00 грн, з яких лише частина була внесена за рахунок особистих коштів відповідача, отриманих від продажу житлового будинку (152 724,00 грн) та земельної ділянки (25 079,00 грн), залишок коштів від загальної вартості квартири внесено за рахунок спільних коштів подружжя, у томі числі позичених, а тому частина спірної квартири є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
		Отже, безпідставними є доводи відповідача про те, що спірна квартира придбана за його кошти та є його особистою власністю.
		 
		У травні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 .
		Вказував на те, що рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 не оскаржувала в апеляційному порядку, тобто з ним погодилась. Рішення суду першої інстанції не переглядалось у частині поділу автомобіля та гаража,           а згідно з частиною другою статті 17 ЦПК України не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду                в апеляційному порядку.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у складі судді Касаційного цивільного суду Журавель В. І. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2019 року касаційну скаргу     ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
		 
		У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року у складі судді Касаційного цивільного суду Журавель В. І. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
		 
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 листопада 2020 року справу призначено колегії суддів                    у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		05 лютого 1998 року між сторонами зареєстрований шлюб, який розірвано  рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області                        від 12 січня 2017 року.
		 
		У шлюбі у сторін народились діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Під час шлюбу сторони набули таке майно: автомобіль «Daewoo Lanos», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; гараж № НОМЕР_2 , розташований                       у гаражному кооперативі «Військовий» по вул. Володимира Момота, 14а                 у м. Борисполі, та однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно зі звітом про оцінку майна, складеним 05 травня 2018 року                      ТОВ «Тектореал», вартість автомобіля «Daewoo Lanos», 2003 року випуску, об`єм двигуна 1598 куб. см, vin-код НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 85 300,00 грн. 
		 
		За звітом про експертну грошову оцінку гаража № НОМЕР_2 , розташованого в гаражному кооперативі «Військовий» по вул. Володимира Момота, 14-а                у м. Борисполі, складеним 05 травня 2018 року ТОВ «Тектореал», встановлено, що ринкова вартість майна становить 83 369,00 грн.
		 
		Квартира АДРЕСА_1 придбана на підставі договору купівлі-продажу від 25 квітня 2014 року за              308 112,00 грн. 
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини другої розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі -                у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.
		 
		Щодо позовних вимог про поділ квартири
		 
		Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		 
		Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.
		У справі, яка переглядається, установлено, що згідно з договором купівлі-продажу квартири, укладеним 25 квітня 2014 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Альтіс-траст», що діє від свого імені за рахунок та в інтересах Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Альтіс-дім», та ОСОБА_2 , останній купив однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 308 112,00 грн. 
		 
		21 січня 2005 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_2 успадкував житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований по АДРЕСА_2 .
		 
		На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 22 лютого         2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований по АДРЕСА_2 , відчужено відповідачем за 152 724,00 грн.
		 
		На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 березня         2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , земельна ділянка, яка розташована по АДРЕСА_2 та набута у власність відповідача шляхом приватизації, відчужена відповідачем за 25 079,00 грн.
		 
		Також установлено, що позивач визнала, що спірна квартира придбана за ціною 308 112,00 грн, з яких частина коштів внесена за рахунок особистих коштів відповідача, отриманих від продажу житлового будинку               (152 724,00 грн) та земельної ділянки (25 079,00 грн). 
		 
		Отже, спірна квартира придбана за 308 112,00 грн та на її придбання використані особисті кошти відповідача у розмірі 177 803,00 грн (від продажу спадкового майна та земельної ділянки, набутої внаслідок її приватизації).
		 
		Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
		За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.
		 
		У справі, яка переглядається, установлено, що 05 квітня 2014 року між відповідачем та його братом ОСОБА_6 укладено договір позики, на підставі якого ОСОБА_2 отримав у позику грошові кошти у розмірі 156 000,00 грн, що підтверджується розпискою, які використані для придбання спірної квартири.
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
		 
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Разом з тим відповідач, посилаючись на те, що спірна квартира є його особистим майном, а тому вона не підлягає поділу між подружжям, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, натомість не заперечував, що кошти, отримані в борг за договором позики, використані для придбання квартири, тобто в інтересах сім`ї, та на час розгляду справи судом першої інстанції не повернуті позикодавцю.
		 
		Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що 57,7 % спірної квартири придбано за особисті кошти відповідача, а отже, є його особистим майном та не підлягає поділу між подружжям, при цьому 42,3 % квартири             є спільним майном подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частинах, оскільки договір позики, на який посилається відповідач, спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя, укладений в інтересах сім`ї, отримані в борг грошові кошти у розмірі 156 000,00 грн витрачені на придбання спірної квартири.
		 
		За таких обставин суд апеляційної інстанції, установивши, що частка позивача у спірній квартирі становить 21,5 % (423/2000), а відповідача -    78,85 % (1577/2000), дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності на 423/2000 частини квартири АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 - 1577/2000 частини вказаної квартири.
		 
		Посилання відповідача на те, що частину коштів, витрачених на придбання спірної квартири, він отримав за договором позики від 05 квітня 2014 року,      а тому вона придбана за його особисті кошти, і спірна квартира є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу, не заслуговують на увагу, оскільки у випадку доведеності вказаних обставин сам факт отримання коштів шляхом укладення договорів та використання їх в інтересах сім`ї, зокрема на придбання нерухомого майна відповідно до статті 65 СК України, не спростовує презумпцію спільного сумісного майна подружжя, а лише породжує зобов`язання другого з подружжя за вказаним договором позики.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають             з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.
		 
		Доводи відповідача про те, що 05 січня 2019 року він повернув борг за договором позики від 05 квітня 2014 року, не можуть бути взяті до уваги, оскільки зводяться до незгоди з висновком апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
		 
		Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
		 
		Щодо позовних вимог про поділ автомобіля та гаражу
		 
		У справі, яка переглядається, установлено, що гараж № НОМЕР_2 у гаражному кооперативі «Військовий» та автомобіль марки «Daewoo Lanos» придбані під час шлюбу сторін та є спільною сумісною власністю подружжя.
		 
		Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
		 
		Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
		 
		Результати аналізу змісту положень статті 71 СК України дають підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
		 
		Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
		 
		Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.
		У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
		 
		Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
		 
		Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
		 
		Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду         від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження                                № 61-37616св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084св19), від 03 червня 2020 року у справі                              № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, зокрема, просила визнати за нею право власності на гараж № НОМЕР_2 у гаражному кооперативі «Військовий» вартістю 83 369,00 грн, а за відповідачем визнати право власності на автомобіль «Daewoo Lanos» вартістю 85 300 грн, зі стягненням з відповідача на її користь різниці вартості частки у праві спільної сумісної власності на зазначене майно у розмірі 965,50 грн.
		 
		Заявляючи зазначені вимоги, позивач погодилась на отримання грошової компенсації.
		 
		Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та не врахував, що                          з позовом про припинення своєї частки у спільному майні і стягнення компенсації заявила позивач, а тому дійшов помилкового висновку про те, що задоволення позовних вимог про поділ спірних автомобіля та гаража передбачає обов`язкове внесення на депозит суду суми компенсації.
		 
		Перевіряючи доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що         ОСОБА_1 рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2018 року в апеляційному порядку не оскаржувала та вказане рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ автомобіля та гаража в апеляційному порядку не переглядалось, що виключає можливість його перегляду в цій частині касаційним судом, колегія суддів виходить із такого.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи.
		 
		Частиною другою статті 17 ЦПК України встановлено, що не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку.
		 
		Апеляційний суд, приймаючи постанову від 07 травня 2019 року, вказав, що переглядає рішення суду в частині позовних вимог про поділ квартири.
		 
		Разом із тим, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині поділу спірної квартири, апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції        в іншій частині, тобто в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ автомобіля та гаража, однак цей висновок не мотивував.
		 
		За таких обставин безпідставними є доводи касаційної скарги              ОСОБА_2   про те, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ автомобіля та гаража в апеляційному порядку не переглядалось.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до пункту 1 частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		За викладених обставин судові рішення в частині вирішення позовних вимог про поділ автомобіля та гаража підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про поділ квартири підлягає залишенню без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області                           від 18 жовтня  2018 року та постанову Київського апеляційного суду                    від 23 січня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1  про поділ автомобіля та гаража скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник    Судді:   І. А. Воробйова     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...