Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 662/330/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадської безпеки.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2021.
Дата набрання законної сили: 25.02.2021
Номер судового провадження: 51-4458км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020230220000003

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		25 лютого 2021 року
		м. Київ
		справа № 662/330/20
		провадження № 51-4458 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 , 
		захисника в режимі відеоконференції  ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Новотроїцького районного суду Херсонської області від 17 червня 2020 року та вирок Херсонського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року у кримінальному провадженні № 12019230220000493 від 26 серпня 2019 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Миколаєва Миколаївської області, мешканця АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 263 КК України.
		 
		 
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Новотроїцького районного суду Херсонської області від 17 червня 2020року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 263 КК України із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України до остаточного покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він навесні 2019року, перебуваючи на території проведення антитерористичної операції (далі  АТО) в Донецькій області, точної дати, часу та місця слідством не встановлено, діючи умисно, знайшов (придбав) предмети, які в сукупності є протипіхотною наступальною осколковою ручною гранатою РГД-5, що придатна для здійснення вибуху, та в подальшому переніс їх до місця свого проживання у АДРЕСА_1 , де незаконно зберігав до моменту виявлення працівниками поліції під час санкціонованого обшуку 10 січня 2020 року.
		Крім того, ОСОБА_7 02 січня 2020 року в період часу з 12:50 по 13:05, перебуваючи на вул. Банковій у смтНовотроїцьке Херсонської області, неподалік відділення КБ«Приватбанк», керуючись корисливим мотивом, спрямованим на незаконне заволодіння чужим майном, умисно повторно таємно викрав велосипед марки «Україна», чим заподіяв потерпілій ОСОБА_8 майнової шкоди на суму 1016 грн 67коп.
		Вироком Херсонського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задоволено, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким засуджено ОСОБА_7 за ч.2ст. 185, ч. 1 ст. 263 КК України із застосуванням положень частин 1, 4 ст. 70 КК України до остаточного покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки.
		У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
		Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити кримінальне провадження в частині засудження останнього за злочин, передбачений ч. 1 ст. 263 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. При цьому вказує на відсутність достатньої кількості доказів, які підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
		 
		Крім того, захисник стверджує, що місцевий суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, проігнорував положення ст. 97 КПК України щодо недопустимості як доказів показань з чужих слів. Так, захисник вказує, що засуджений ОСОБА_7 під час судового розгляду в суді першої інстанції вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, не визнавав, а тому показання, надані суду свідками  ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про те, що обвинувачений під час обшуку не заперечував, що гранату знайшов у зоні проведення АТО в Донецькій області та з метою захисту привіз її додому, на переконання захисника, є показаннями з чужих слів та відповідно до вимог процесуального закону є недопустимими доказами і не можуть бути взяті судом до уваги.
		Також захисник у своїй касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд, переглядаючи вирок в апеляційному порядку, залишив поза увагою доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо необґрунтованості висновків суду про час та місце придбання обвинуваченим бойового припасу. При цьому захисник стверджує, що апеляційний суд, залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, належним чином свого рішення не обґрунтував, пославшись лише на висновки, зазначені у вироку, та формальні мотиви необґрунтованості апеляційної скарги.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій щодо засудженого ОСОБА_7 скасувати, а кримінальне провадження закрити. 
		Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій  без зміни.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Як установлено п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п.1 ч.1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися положеннями ст. 412 цього Кодексу.
		Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікація дій  ОСОБА_7 за ч.2 ст.185 КК України у касаційній скарзі захисника не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів, які підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
		Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
		Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
		Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених усудовому засіданні доказів, а саме: показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які були понятими під час проведення обшуку за місцем проживання засудженого та пояснили, що в ході слідчої дії ОСОБА_7 був присутній та не заперечував, що виявлені вибухонебезпечні предмети знайшов у зоні АТО в Донецькій області та з метою захисту привіз їх додому; фактичних даних, що містяться у протоколі обшуку від 10січня 2020 року, згідно з яким у будинку за місцем проживання ОСОБА_7 було виявлено еліпсоподібний предмет циліндричної форми; протоколі огляду від 10січня 2020 року, відповідно до якого було оглянуто та вилучено предмет, схожий на корпус гранати РГД-5, та предмет, схожий на запал УЗРГМ; висновку вибухотехнічної експертизи від 15 січня 2020 року № 1-ВТ та інших доказів, що повністю були досліджені судом й покладені в основу вироку.
		Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. 
		Разом з тим, досліджуючи матеріали кримінального провадження, колегія суддів не встановила істотних порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як не встановила і підстав для визнання доказів недопустимими. 
		Ураховуючи зазначене, колегія суддів уважає, що кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.1ст. 263 КК України з огляду на обсяг висунутого обвинувачення та встановлені судами фактичні обставини є правильною, а посилання захисника про необхідність закриття кримінального провадження на підставах, передбачених п. 3 ч.1 ст. 284 КПК України, на переконання колегії суддів, є надуманими, необґрунтованими та безпідставними, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
		Доводи захисника про недопустимість як доказу показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , оскільки такі показання відповідно до положень ст. 97 КПК України є показаннями з чужих слів, а тому не можуть братися судом до уваги, є необґрунтованими.
		Так, у своїй касаційній скарзі захисник стверджує, що оскільки засуджений під час допиту в суді першої інстанції факт знаходження (придбання) та зберігання за місцем свого проживання вибухонебезпечних предметів заперечував, то показання зазначених свідків про те, що ОСОБА_7 під час проведення обшуку підтвердив належність йому вилучених предметів, є показаннями з чужих слів.
		Однак колегія суддів не погоджується з такою позицією сторони захисту з огляду на наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 97 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.
		Системне тлумачення вказаної норми процесуального закону свідчить про те, що показанням з чужих слів буде твердження про існування певного факту, який особа не сприймала особисто, а дізналася про нього зі слів іншої особи.
		Для визначення того, чи є показання, в яких передаються висловлювання іншої особи, показаннями з чужих слів у значенні ст. 97 КПК України, необхідно встановити, чи надаються або використовуються ці висловлювання іншої особи для доведення існування того факту, про який стверджується в цьому переданому висловлюванні. Показання, які містять висловлювання іншої особи, надані з метою доведення того, що інша особа висловилася саме так за певних обставин, не можуть вважатися показаннями з чужих слів відповідно до ст.97 КПК України, оскільки у такому разі вони є повідомленням про факт висловлювання, який свідок безпосередньо спостерігав.
		Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах від 19 листопада 2019року в справі № 441/845/17 (провадження № 51-8328км18) та від 10 грудня 2020року в справі № 331/609/17 (провадження № 51-8037км18).
		Як убачається з вироку, в ході судового розгляду в суді першої інстанції було допитано свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які пояснили, що були залучені як поняті під час проведення обшуку в будинку за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_7 і після того, як в одній із кімнат було виявлено гранату, ОСОБА_7 особисто підтвердив факт того, що знайшов її під час перебування в зоні АТО в Донецькій області та з метою захисту привіз додому. 
		З урахуванням вищевказаного колегія суддів вважає, що показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_7 під час проведення обшуку не заперечував факту знаходження (придбання) та зберігання вилученої за місцем його проживання гранати, в силу положень ст. 97 КПК України не є показаннями з чужих слів, оскільки зазначені свідки особисто сприймали висловлювання обвинуваченого, надані під час проведення слідчої дії.
		За таких обставин Суд відхиляє доводи касаційної скарги захисника, що стосуються використання показань із чужих слів.
		Твердження захисника про невідповідність вироку апеляційного суду вимогам статей 370, 420 КПК України, на переконання колегії суддів, є надуманими, безпідставними та необґрунтованими.
		Так, у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 зазначає, що апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні апеляційних вимог сторони захисту, залишив поза увагою доводи щодо необґрунтованості висновків місцевого суду про встановлення часу та місця знаходження (придбання) обвинуваченим ОСОБА_7 вибухонебезпечних предметів.
		Однак колегія суддів не погоджується з такими доводами захисника з огляду на таке. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вищевказані доводи апеляційної скарги захисника були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та на них надано вичерпну відповідь. Так, судом встановлено, що пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення стосовно місця та часу придбання вибухонебезпечних предметів під час перебування в АТО в Донецькій області та факту зберігання їх за місцем проживання знайшло своє підтвердження в показаннях свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та досліджених письмових доказах.
		На переконання колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог процесуального закону дав належну оцінку викладеним у поданих апеляційних скаргах доводам та дійшов обґрунтованого висновку про можливість задоволення лише апеляційної скарги прокурора. При цьому судом ретельно перевірено доводи апеляційної скарги захисника, надано на неї вичерпну відповідь, належним чином вмотивовано рішення з наведенням докладних мотивів, з яких таку апеляційну скаргу залишено без задоволення.
		На думку колегії суддів, вирок суду апеляційної інстанції в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду  без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Новотроїцького районного суду Херсонської області від 17 червня 2020 року та вирок Херсонського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року щодо ОСОБА_7  без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...