Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 332/2858/14-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері господарської діяльності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2021.
Дата набрання законної сили: 25.02.2021
Номер судового провадження: 51-5921км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 32013080020000059

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		25 лютого 2021 року
		м. Київ
		справа № 332/2858/14-к
		провадження № 51-5921 км 18
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого    ОСОБА_1 ,
		суддів     ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2017 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у кримінальному провадженні №32012080020000059 за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України.
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2017 року ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку із недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 212 КК України.
		Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Ярс-2010» (код ЄДРПОУ 36712139), маючи умисел на ухилення від сплати податків у значних розмірах та будучи відповідальним за організацію бухгалтерського та податкового обліку підприємства, повноту відображення в обліку всіх господарських операцій, правильність внесення доходів та витрат за відповідними звітними періодами, достовірність та своєчасність нарахування та сплату в бюджет податків, шляхом безпідставного завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у період з 01 січня 2012 року по 30 червня 2013 року умисно ухилився від сплати податку на додану вартість на загальну суму 703833, 62 грн.
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2017 року  без зміни.
		Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого суду й ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес», який набув чинності 25 вересня 2019 року, до примітки до ст. 212 КК України внесено зміни та визначено, що значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Таким чином на момент постановлення ухвали апеляційного суду скасовано кримінальну відповідальність за діяння, які інкриміновані ОСОБА_7 , а тому кримінальне провадження мало б бути закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України. На переконання прокурора, відсутність у діянні ОСОБА_7 ознак кримінального правопорушення не тягне для нього жодних кримінально-правових наслідків, а тому апеляційний суд дійшов неправильного висновку, що виправдувальний вирок може бути скасований лише на тих підставах, які обумовили його ухвалення, а не у зв`язку з необхідністю закриття кримінального провадження. Крім того, зазначає, що апеляційний суд не перевірив інших доводів апеляційної скарги, не проаналізував і не зіставив наявних у кримінальному провадженні доказів, жодної відповіді на такі доводи не надав, не оцінив законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції, не перевірив, чи взагалі мала місце подія кримінального правопорушення, відповідальність за яке скасована, не встановив доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому дій та формально відмовив у задоволенні апеляційної скарги.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 не надходило.
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 частково підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , просила ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		При цьому згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого суду й ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Так, на думку прокурора, встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК України, суд апеляційної інстанції був зобов`язаний закрити кримінальне провадження.
		Як визначено ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Згідно з ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
		Диспозицією ч. 1 ст. 212 КК України передбачено кримінальну відповідальність за умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), що входять у систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов`язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах.
		Згідно з приміткою до ст. 212 КК України (у редакції закону на час інкримінованих ОСОБА_7 дій) під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов`язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
		Як передбачено п. 5 підрозділу І розділу ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.
		Згідно з пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 Податкового кодексу України податкова соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.
		Відповідно до абзацу 4 ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» для працездатних осіб з 1 січня 2013 року установлено прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць у розмірі 1147 гривень.
		Тобто мінімальний розмір податків та зборів, несплачених до бюджету, який давав підстави для кваліфікації дій особи у 2013 році за ч. 1 ст. 212 КК України, становив 573500 грн (за формулою 1147?2?1000=573500 грн).
		Разом з тим Законом України від 18 вересня 2019 року № 101-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес», який набув чинності 25 вересня 2019 року, внесено зміни до примітки до ст. 212 КК України, зокрема слова "тисячу", "три тисячі" та "п`ять тисяч" замінено відповідно словами "три тисячі", "п`ять тисяч" та "сім тисяч".
		З огляду на положення зазначеного Закону України № 101-IX, станом на 25 вересня 2019 року сума несплаченого ОСОБА_7 в бюджет податку на додану вартість, що вказана в обвинувальному акті, є меншою від суми, яка дає підстави кваліфікувати його дії за ч. 1 ст. 212 КК України (за формулою 1147?2?3000=1720500 грн).
		Таким чином, на час розгляду апеляційним судом кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 набрав чинності закон, яким скасовано кримінальну відповідальність за інкриміноване йому діяння.
		У касаційній скарзі прокурор не погоджується з висновком апеляційного суду, що виправдувальний вирок може бути скасований лише з тих підстав, які обумовили його ухвалення, а не у зв`язку з необхідністю закриття кримінального провадження.
		З такими твердженнями прокурора колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.
		Нормами ст. 284 КПК України закріплено підстави для закриття кримінального провадження та провадження щодо юридичної особи.
		Зокрема, п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України визначено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.
		Згідно зі ст. 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
		Таким чином, нормами процесуального законодавства закріплено обов`язок суду апеляційної інстанції за наявності підстав, передбачених ст. 284 КПК України, скасувати судові рішення, які мають обвинувальний характер, зокрема обвинувальний вирок суду першої інстанції.
		Відповідно до вироку місцевого суду ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України.
		На переконання прокурора, скасування кримінальної відповідальності за діяння, інкриміновані ОСОБА_7 , фактично констатують відсутність у його діях ознак кримінального правопорушення, не тягнуть для нього жодних кримінально-правових наслідків, а тому кримінальне провадження підлягає закриттю.
		Колегія суддів звертає увагу, що закриття кримінального провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України дійсно не тягне для обвинуваченої особи кримінально-правових наслідків, оскільки кримінальна відповідальність за відповідні дії фактично перестає існувати. Тобто суть закриття провадження в такому випадку виключає можливість саме кримінального переслідування обвинуваченої особи.
		Однак таке закриття не є реабілітуючою обставиною у площині інших суспільно-правових відносин, оскільки особа за вказані дії може бути притягнута до іншого виду юридичної відповідальності, зокрема до цивільної, дисциплінарної, адміністративної.
		Тоді як виправдування особи за дії, що викладені в обвинувальному акті та які їй ставились у вину, з огляду на положення ст. 61 Конституції України виключає можливість повторного притягнення її до кримінальної відповідальності, оскільки особа визнається такою, що не вчиняла кримінально караних дій, тобто вважається реабілітованою.
		З огляду на викладене, на переконання колегії суддів, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що в даному випадку виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 може бути скасований лише з підстав, що обумовили ухвалення такого вироку, а тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є безпідставними.
		Крім того, як на підставу для скасування ухвали суду апеляційної інстанції, прокурор вказує про те, що апеляційний суд не перевірив всіх доводів її апеляційної скарги, не проаналізував і не зіставив наявних у кримінальному провадженні доказів, жодної відповіді на такі доводи не надав, не оцінив законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції, не перевірив, чи взагалі мала місце подія кримінального правопорушення, відповідальність за яке скасована, не встановив доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому дій та формально відмовив у задоволенні апеляційної скарги.
		З такими доводами касаційної скарги прокурора колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_6 ставила питання про скасування виправдувального вироку та постановлення нового вироку, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України, та призначити йому покарання в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн, на підставі статей 49, 74 КК України звільнити його від відбування такого покарання.
		При цьому, у порядку ч. 3 ст. 404 КПК України з дотриманням принципу безпосередності, визначеного ст. 23 КПК України, прокурор ставила питання про дослідження ряду доказів у кримінальному провадженні.
		Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2017 року щодо ОСОБА_7  без зміни.
		Постановою Верховного Суду від 02 квітня 2019 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року і призначено новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
		Скасовуючи вказану ухвалу, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд залишив поза увагою вимоги процесуального закону про необхідність оцінки всіх доказів обвинувачення у їх сукупності та взаємозв`язку.
		Згідно з ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
		Так, у вказаній постанові касаційного суду зазначено, що під час нового розгляду апеляційний суд має перевірити всі доводи апеляційної скарги прокурора, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність  з точки зору достатності та взаємозв`язку, а за наявності для цього підстав  шляхом повторного дослідження обставин кримінального провадження, після чого ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване рішення.
		Ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам ст. 370 КПК України.
		Крім того, згідно з вимогами ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Колегія суддів вважає, що у даному випадку апеляційним судом повністю дотримано вказаних вимог кримінального процесуального закону.
		Дослідженням звукозапису судового засідання встановлено, що під час нового апеляційного розгляду в судовому засіданні прокурор повністю підтримала доводи, викладені нею в апеляційній скарзі, однак змінила свої апеляційні вимоги, при цьому просила, не призначаючи покарання ОСОБА_7 , закрити кримінальне провадження у зв`язку з декриміналізацією його дій. Крім того, прокурор просила безпосередньо не досліджувати докази, про які вона клопотала у своїй апеляційній скарзі.
		Відповідно до ч. 1 ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
		Крім того, положення ч. 2 ст. 23 КПК України передбачають, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		Як визначено ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Таким чином, відмовившись від клопотання про безпосереднє дослідження доказів у кримінальному провадженні, прокурор фактично позбавила можливості суд апеляційної інстанції надати іншу оцінку доказам у кримінальному провадженні ніж ту, яку надав суд першої інстанції.
		А тому, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , апеляційний суд надав оцінку доводам прокурора в частині необхідності закриття кримінального провадження на підставах, передбачених ст. 284 КПК України, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
		За таких обставин доводи прокурора про істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
		На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому підстав для її скасування або зміни не вбачає.
		Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, то касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду  без зміни.
		 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 залишити без задоволення.
		Вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2017 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...