Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 9901/205/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, з них:; рішень про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2021.
Дата набрання законної сили: 11.02.2021
Номер судового провадження: 11-342заі20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		11 лютого 2021 року
		м. Київ 
		 
		Справа № 9901/205/20
		Провадження № 11-342заі20
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Князєва В. С.,
		суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
		розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа - Національне агентство з питань запобігання корупції, про визнання рішень негативними заходами впливу стосовно викривача корупційного злочину, визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди
		за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 вересня 2020 року (судді Соколов В. М., Губська О. А., Єресько Л. О., Загороднюк А. Г., Калашнікова О. В.),
		У С Т А Н О В И Л А:
		Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог
		1.    ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа - Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), у якому просила:
		- визнати негативними заходами впливу стосовно викривача корупційного злочину рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 23 травня 2018 року № 1467/3дп/15-18 та ВРП від 02 серпня 2018 року № 2485/0/15-18, якими суддю Октябрського районного суду міста Полтави    ОСОБА_1 у порушення вимог статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» було притягнуто до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до неї стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця;
		- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів, передбачених частиною першою статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», у порядку забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя з метою усунення порушень норм статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», допущених головою Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 стосовно судді цього ж суду ОСОБА_1 як викривача корупційного злочину;
		- стягнути з ВРП на користь судді Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 моральну шкоду за піддання її загрозі вжиття негативних заходів впливу та за вжиття до неї негативних заходів впливу, розмір якої буде визначений після проведення судово-психологічної експертизи.
		2.   На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила таке.
		3.   Відповідно до Указу Президента України від 16 квітня 2010 року № 544/2010 ОСОБА_1 була призначена строком на п`ять років на посаду судді Октябрського районного суду міста Полтави. За подіями, які мали місце у 2014 - 2015 роках, вона виступила викривачем корупційного злочину - повідомила правоохоронні органи про пропозицію їй отримати неправомірну вигоду за винесення судового рішення в інтересах міського голови ОСОБА_3 . 
		4.   За результатами звернення позивачки до НАЗК останнім винесено рішення та припис від 06 вересня 2017 року № 705 на адресу Голови ВРП стосовно усунення порушень головою Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 . Закону України «Про запобігання корупції» та притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Також неправомірність дій ОСОБА_2 стосовно позивачки відображена у висновках робочої групи Ради суддів України (далі - РСУ) та ухваленому на їх підставі рішенні РСУ від 07 вересня 2017 року № 44.
		5.   Крім того, ухвалою Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 13 грудня 2017 року № 4023/3дп/15-17 за скаргами  ОСОБА_1 та Голови РСУ за дорученням РСУ, а також за приписом НАЗК від 06 вересня 2017 року № 705 відкрито дисциплінарну справу стосовно голови Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 .
		6.   У подальшому Третя Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 18 квітня 2018 року № 1181/3дп/15-18 відкрила дисциплінарну справу за скаргам  ОСОБА_2 стосовно позивачки та об`єднала дві дисциплінарні справи - щодо       ОСОБА_1 та щодо    ОСОБА_2 .
		7.   Позивачка посилалася на приписи частини першої статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», усупереч яким рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП 
		від 23 травня 2018 року № 1467/3дп/15-18, залишеним без змін рішенням ВРП 
		від 02 серпня 2018 року № 2485/0/15-18, її притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця. 
		8.    ОСОБА_1 зазначила, що Велика Палата Верховного Суду постановою 
		від 17 січня 2019 року скасувала вказане рішення ВРП про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. 
		9.   06 лютого 2020 року ВРП скасувала рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП 
		від 23 травня 2018 року № 1467/3дп/15-18.
		10.        Позивачка наголосила, що саме із цієї дати завершилася дія рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 23 травня 2018 року №1467/3дп/15-18 та виникли підстави для відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
		11.         ОСОБА_1 уважає, що її статус викривача та відповідний імунітет, факти вжиття до неї негативних заходів впливу та порушень її прав як викривача відображені у приписі НАЗК від 06 вересня 2017 року № 705, а також у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 816/1874/17 за позовом ОСОБА_2 до НАЗК, треті особи - ВРП, ОСОБА_1 , про визнання протиправними та скасування рішення і припису.
		12.        Крім того, на думку позивачки, факт незастосування до неї положень статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» відображений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 9901/980/18 за її позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС), третя особа - НАЗК, про визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 05 листопада 2018 року № 290/вс-18, яким ОСОБА_1 не допущено до участі у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів Вищого антикорупційного суду у зв`язку з накладенням на неї рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 23 травня 2018 року №1467/3дп/15-18 дисциплінарного стягнення.
		13.         ОСОБА_1 зауважила, що стосовно голови Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 ухвалою Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 13 грудня 
		2017 року № 4023/3дп/15-17 була відкрита дисциплінарна справа на підставі її скарги, яка надійшла до ВРП 16 березня 2017 року, згаданого припису НАЗК від 06 вересня 2017 року № 705 та скарги Голови РСУ.
		14.        У вказаній скарзі ОСОБА_1 указувала, що через своє повідомлення про пропозицію отримати неправомірну вигоду за винесення судового рішення в інтересах міського голови ОСОБА_3 усупереч вимогам статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» зазнавала негативних заходів впливу з боку Голови Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 . 
		15.        Позивачка зазначила, що такі заходи впливу на неї з боку голови суду відображені у приписі НАЗК від 06 вересня 2017 року № 705 - безпідставне оформлення прогулів та здійснення оплати праці пропорційно відпрацьованому часу, позбавлення можливості скористатися щорічною відпусткою частинами, оформлення негативної характеристики, що мало на меті припинення кар`єри ОСОБА_1 .
		16.        Ці обставини, на думку позивачки, відображені також у рішенні Третьої Дисциплінарної палати ВРП про відкриття дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_2 .
		17.        Однак у подальшому, на думку ОСОБА_1 , Третя Дисциплінарна палата ВРП, прийнявши рішення від 23 травня 2018 року № 1467/3дп/15-18 про притягнення до відповідальності суддів Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , перевела розгляд об`єднаної дисциплінарної скарги з площини застосування до ОСОБА_1 негативних заходів впливу в порушення статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» головою Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 у площину з`ясування того, чи мало місце з його боку втручання у здійснення позивачкою правосуддя.
		18.        Позивачка наголошувала на тому, що при розгляді цієї дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата ВРП свідомо ухилялася від аналізу висновків, викладених у приписі НАЗК, а замість установлених цим приписом фактів застосування до ОСОБА_1 як викривачки корупційного злочину негативних заходів впливу Третя Дисциплінарна палата ВРП оперувала поняттям «дискримінаційного ставлення ОСОБА_2 до ОСОБА_1 », притягнула ОСОБА_1 до відповідальності за дії та вчинки, які були обумовлені переслідуванням її ОСОБА_2 за викриття позивачкою корупційного злочину та недотриманням ним вимог Закону України «Про запобігання корупції».
		19.         ОСОБА_1 зробила висновок, що такі дії Третьої Дисциплінарної палати ВРП також свідчать про порушення дисциплінарним органом положень статті 53 Закону України «Про запобігання корупції».
		20.        Також позивачка наголошувала на тому, що рішення ВРП від 02 серпня 2018 року № 2485/0/15-18, яким залишено без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 23 травня 2018 року № 1467/3дп/15-18, взагалі не містило аналізу доводів позивачки щодо застосування до неї ОСОБА_2 кількарічних негативних заходів впливу та дій позивачки як реакції на такі заходи, натомість її скаргу на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП у частині притягнення до відповідальності ОСОБА_2 залишено без розгляду.
		21.        Після скасування вказаного рішення ВРП постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 11-1010сап18 відповідач повторно розглянув скаргу ОСОБА_1 на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 23 травня 
		2018 року №1467/3дп/15-18 у частині притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності та закрив дисциплінарне провадження щодо неї.
		22.         ОСОБА_1 зазначила, що ВРП і при повторному розгляді дисциплінарної скарги протиправно, на думку позивачки, не застосувала до неї положення статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», зауваживши у своєму рішенні, що посилання ОСОБА_1 на набуття нею статусу викривача як на підставу виникнення конфлікту між нею та ОСОБА_2 не впливає на обов`язок дотримання критеріїв поведінки та етичних стандартів судді.
		23.        Водночас ОСОБА_1 зауважила, що ВРП знову не взято до уваги відомості, що значилися у приписі НАЗК від 06 вересня 2017 року № 705, а саме те, що позивачка систематично зазнавала заходів негативного впливу з боку ОСОБА_2 як голови суду, крім того, не взято до уваги пояснення ОСОБА_1 з приводу конфліктних ситуацій, що склалися в Октябрському районному суді міста Полтави, неналежного обліку робочого часу позивачки та, як наслідок, виплати суддівської винагороди у неповному обсязі.
		24.        Позивачка наголошувала, що усі викладені нею факти та пояснення підтверджуються згаданими висновком НАЗК та рішенням РСУ від 07 вересня 
		2017 року № 44, а також судовими рішеннями у справах про їх оскарження ОСОБА_2 .
		25.        Крім того, ОСОБА_1 не погоджувалась із застосованим Третьою дисциплінарною палатою ВРП до ОСОБА_2 дисциплінарним стягненням та неналежним, на думку позивачки, розглядом цим органом дисциплінарних скарг щодо ОСОБА_2 , поданих ОСОБА_1 та РСУ.
		26.         ОСОБА_1 зробила висновок, що ВРП фактично не розглянула та не виконала припису НАЗК ані в частині притягнення ОСОБА_2 до відповідальності, ані в частині відновлення прав позивачки, порушених застосуванням до неї негативних заходів впливу, чим допустила протиправну бездіяльність, а відкривши щодо позивачки дисциплінарну справу, вчинила протиправні дії, оскільки, на думку позивачки, піддала її спершу загрозі таких заходів впливу, а, ухваливши рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, - і безпосередньо негативним заходам впливу за поведінку, яка була вчинена за умов переслідування ОСОБА_1 головою Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 .
		27.        Підсумовуючи наведені підстави позову, ОСОБА_1 зауважила, що до дисциплінарної відповідальності вона була притягнута безпідставно, за прямого порушення відповідачем державних гарантій викривачів корупції, а скасування накладеного на неї рішенням ВРП стягнення відбулося зі значним зволіканням та з підстав, що не враховували дійсної суті подій та фактів застосування головою Октябрського районного суду міста Полтави  ОСОБА_2 до позивачки негативних заходів впливу. Дії ВРП при розгляді дисциплінарної скарги щодо ОСОБА_1 також стали додатковими негативними заходами впливу на неї як викривачки корупційного злочину, оскільки хоч формально і зумовлювались скаргами на неї ОСОБА_2 , проте перебували у цілковитій дискреції відповідача.
		28.        Позивачка також зазначила, що такі дії, рішення та бездіяльність відповідача спричинили їй значну моральну шкоду, яку просила стягнути з відповідача. При цьому ОСОБА_1 заявлено клопотання про призначення судово-психологічної експертизи, за результатами якої буде визначено і конкретний розмір грошової компенсації. 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		29.        Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою 
		від 10 серпня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надав їй десятиденний строк з дня отримання копії ухвали на усунення недоліків позовної заяви, а саме неподання заяви про поновлення строку на звернення до суду з позовом.
		30.        Суддя указав, що відповідно до положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. 
		31.        Згідно з відтиском штемпеля на конверті, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами про визнання рішень Третьої Дисциплінарної палати ВРП 
		від 23 травня 2018 року № 1467/3дп/15-18 та ВРП від 02 серпня 2018 року 
		№ 2485/0/15-18 негативними заходами впливу стосовно викривача корупційного злочину, визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди, лише 03 серпня 2020 року, тобто з пропуском указаних строків.
		32.        При цьому позивачкою клопотання про поновлення строку не заявлено, але у позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що остаточне скасування рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 23 травня 2018 року № 1467/3дп/15-18 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності відбулося в результаті винесення рішення ВРП 
		від 06 лютого 2020 року № 320/0/15-20, а тому, на її думку, лише тоді завершилися дія протиправного рішення відповідача й виникли підстави для відшкодування моральної шкоди.
		33.        Однак суд зауважив, що оскільки позивачка набула статусу викривача в розумінні Закону України «Про запобігання корупції» та здобула відповідний імунітет з моменту повідомлення правоохоронних органів про корупційне правопорушення, то відповідно й право звернення до суду з позовом про визнання рішень ВРП негативними заходами впливу стосовно викривача корупційного злочину, визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди виникло у позивачки з моменту винесення протиправних, на її думку, рішень суб`єктом владних повноважень, отже, початок перебігу строків звернення до суду починається із часу, коли позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		34.        Відтак суд визнав необґрунтованими такі доводи позивачки.
		35.        На виконання вимог ухвали судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 серпня 2020 року ОСОБА_1 25 серпня 2020 року подала заяву про усунення недоліків позовної заяви.
		36.        У цій заяві позивачка зазначила, що судом не враховано аргументи позовної заяви про те, що, оскаржуючи рішення дисциплінарного органу до ВРП, а рішення ВРП до суду, вона неодноразово зазначала про застосування до неї негативних заходів впливу, до яких відносила і безпосередньо дії ВРП - спершу загрозу притягнення до дисциплінарної відповідальності, а згодом і притягнення всупереч вимогам статті 53 Закону України «Про запобігання корупції». Однак ОСОБА_1 чітко дотримувалася порядку оскарження рішення ВРП, при цьому апелюючи до дискреційних повноважень ВРП, визначених статтею 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», та розраховуючи на застосування ВРП у цих правовідносинах вимог Закону України «Про запобігання корупції». Також ОСОБА_1 зауважила, що об`єднане дисциплінарне провадження щодо неї та ОСОБА_2 відкрите стосовно останнього, зокрема, на підставі припису НАЗК від 06 вересня 2017 року № 705, який, однак, ВРП так і не розглянула і не виконала, ані в частині притягнення ОСОБА_2 до відповідальності, ані в частині відновлення прав позивачки, порушених ОСОБА_2 
		37.         ОСОБА_1 також указала, що предметом спору в цій справі є не лише визнання негативними заходами впливу вказаних рішень дисциплінарної палати ВРП та ВРП, але й визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка виразилась у невжитті заходів, передбачених частиною першою статті 73 Закону України «Про Вищу раду 
		правосуддя», - незабезпеченні незалежності судді та авторитету правосуддя з метою усунення порушень норм статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», допущених ОСОБА_2 як головою Октябрського районного суду міста Полтави стосовно позивачки.
		38.         ОСОБА_1 зазначила, що ймовірність указаних дій з боку ВРП з урахуванням неодноразових звернень і клопотань позивачки зберігалася до моменту винесення відповідачем рішення від 06 лютого 2020 року № 320/0/15-20.
		39.        Відмова ВРП застосувати до спірних правовідносин вимоги Закону України «Про запобігання корупції» створювала можливість для ОСОБА_2 і надалі застосовувати до позивачки негативні заходи впливу (безпідставне офрмлення прогулів та оплата праці пропорційно відпрацьованому часу, відмова в оформленні відряджень на навчання та підвищення фахового рівня, недотримання права позивачки на відпустку, оформлення негативної характеристики, подання дисциплінарних скарг) аж до відставки ОСОБА_2 09 квітня 2020 року.
		40.         ОСОБА_1 наголошувала на тому, що фактично розгляд її дисциплінарної справи тривав з 18 квітня 2018 року по 06 лютого 2020 року й увесь цей час позивачка указувала відповідачу на свій статус викривача та державні гарантії її захисту від негативних заходів впливу.
		41.         ОСОБА_1 зауважила, що покладати на неї провину за те, що вона нібито не звернулася вчасно за захистом своїх прав, та відмовити у відкритті провадження на підставі пропуску строку звернення до адміністративного суду буде рівнозначним відмові в доступі до правосуддя та фактично перетворить на ілюзорне право позивачки на судовий захист, а державні гарантії - на фікцію.
		42.        Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою 
		від 02 вересня 2020 року позовну заяву повернув ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 123 КАС, визнавши вказані позивачкою підстави для поновлення строку на звернення до суду неповажними.
		43.        Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції від 03 серпня 2017 року) особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач), - особа, яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою. Особа або член її сім`ї не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою.
		44.        Отже, з моменту набуття особою статусу викривача, останній здобуває певний імунітет, зокрема щодо застосування до нього негативних заходів впливу.
		45.        Ураховуючи, що на момент прийняття ВРП та її Дисциплінарною палатою рішень ОСОБА_1 набула статусу викривача в розумінні Закону України «Про запобігання корупції» та, відповідно, здобула відповідний імунітет, то саме з цього часу у неї й виникло право звернення до суду з позовом про визнання рішень ВРП негативними заходами впливу стосовно неї, як викривача корупційного злочину.
		46.        Проте із цим позовом ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду лише у серпні 2020 року, тобто з пропуском визначеного процесуальним законом шестимісячного строку.
		47.        Суд відхилив доводи позивачки про те, що підстави звернення до адміністративного суду із цим позовом виникли у неї лише після прийняття ВРП остаточного рішення від 06 лютого 2020 року № 320/0/15-20 про скасування рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 23 травня 2018 року № 1467/3дп/15-18 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, оскільки після скасування указаних рішень ВРП та її дисциплінарного органу позивачка не припинила вважати їх заходами негативного впливу стосовно неї як викривача корупційного злочину.
		48.        Суд урахував також, що у позовній заяві ОСОБА_1 посилалася те, що неодноразово протягом 2017 - 2018 років зверталася до ВРП із заявами, у яких повідомляла про те, що виступила викривачем корупційного злочину, і саме за це зазнає негативних заходів впливу з боку голови Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 , що є порушенням статті 53 Закону України «Про запобігання корупції». Крім того, ОСОБА_1 вказує про те, що ще у 2016 - 2017 роках до Голови ВРП зверталися народні депутати України Соболєв Є. В. , Бублик Ю. В. та Лещенко С. А. щодо забезпечення незалежності судді Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 як викривача корупційного злочину. Водночас відповідач не вжив заходів, передбачених частиною першою статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», у порядку забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя з метою усунення порушень норм статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», допущених головою Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 стосовно судді цього ж суду ОСОБА_1 , як викривача корупційного злочину.
		49.        Із наведених позивачкою обставин суд зробив висновок, що про невжиття ВРП заходів, передбачених частиною першою статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», ОСОБА_1 була обізнанана ще з 2016 року та щонайменше протягом 2017 - 2018 років, проте до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернулася лише у серпні 2020 року, тобто поза межами визначеного процесуальним законом строку.
		50.        Одочасно суд зауважив, що позовна вимога ОСОБА_1 щодо невжиття ВРП заходів, передбачених частиною першою статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», безпосередньо пов`язана з проходженням нею публічної служби на посаді судді, відтак, відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС на неї поширюється місячний строк на звернення до суду.
		51.        Суд наголосив, що причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 
		3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
		52.        Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
		53.        Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що позивачкою пропущений як загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, так і спеціальний місячний строк, який поширюється на спори щодо проходження особами публічної служби. При цьому ОСОБА_1 не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення її до суду в межах установленого КАС строку, а обставини, на які вона посилається, не свідчать про існування будь-яких перешкод у реалізації нею свого права на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі та у відзиві на неї
		54.         В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 вересня 2020 року та направити справу до цього ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
		55.        Скаржниця зазначає, що підстави для звернення із цим позовом виникли лише 
		06 лютого 2020 року - з моменту остаточного скасування рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП про притягнення її до дисциплінарної відповідальності та закриття дисциплінарного провадження стосовно неї. Вважає, що бездіяльність ВРП залишила чинною загрозу вжиття до позивачки негативних заходів впливу до 17 липня 2020 року включно, коли ВРП ухвалою № 3826/0/18/18-20 відмовила ОСОБА_2 у відкритті дисциплінарної справи відносно позивачки за його черговою скаргою.
		56.        Під час процедури оскарження рішення дисциплінарного органу позивачка діяла відповідно до передбаченого законом порядку оскарження рішень ВРП, а також додатково зверталася із заявами та скаргами, у яких повідомляла про застосування до неї негативних заходів впливу як ОСОБА_2 , так і самою ВРП, та зазначає, що мала закономірні сподівання, що відповідач відповідно до своїх дискреційних повноважень застосує до спірних правовідносин Закон України «Про запобігання корупції».
		57.         ОСОБА_1 уважає, що рішення дисциплінарної палати та ВРП оскаржені нею за процедурою, передбаченою для спорів з приводу проходження публічної служби, однак із вказівкою на особливі обставини - порушення стосовно неї вимог Закону України «Про запобігання корупції», проте ані дисциплінарний орган, ані ВРП, ані Велика Палата Верховного Суду не зважили на ці обставини та залишили їх поза своїм розглядом. 
		58.        Позивачка вважає, що суд першої інстанції, зазначивши про те, що право на звернення до суду з позовом про визнання рішень дисциплінарного органу та ВРП негативними заходами впливу виникло на момент прийняття цих рішень, фактично стверджував, що паралельно з оскарженням цих рішень позивачка повинна була вдатися до оскарження окремих аспектів цих рішень. ОСОБА_1 зазначає, що таке твердження суду суперечить вимогам статті 170 КАС.
		59.         ОСОБА_1 наголошує на тому, що суд першої інстанції не врахував специфіки спірних правовідносин та помилково пов`язав початок перебігу строку на звернення до суду із цим позовом з датою ухвалення рішень Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 23 травня 2018 року № 1467/3дп/15-18 та ВРП від 02 серпня 2018 року № 2485/0/15-18, а не з дати, якою ВРП винесено остаточне рішення щодо позивачки № 320/0/15-20 - 
		06 лютого 2020 року.
		60.        Позивачка вказує, що до цієї дати вона мала закономірні сподівання на захист своїх прав як викривача та вживала всіх необхідних заходів під час розгляду ВРП дисциплінарного провадження. Однак, як уважає позивачка, відповідач не вжив необхідних заходів, а крім того, й сам безпосередньо порушив її права як викривача корупційного злочину фактом здійснення дисциплінарного провадження щодо неї та застосування до неї дисциплінарного стягнення.
		61.        У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		62.        ВРП зазначила, що позивачка фактично не погоджується з рішеннями Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 23 травня 2018 року №1467/3дп/15-18 та ВРП 
		від 02 серпня 2018 року №2485/0/15-18, які вважає негативними заходами впливу на неї як викривача. На момент винесення цих рішень позивачка вже набула відповідного імунітету, а тому із цього моменту виникло і право на звернення до суду з відповідним позовом.
		63.        Також ВРП уважає необґрунтованими доводи позивачки щодо початку перебігу строку на звернення до суду із цим позовом у лютому 2020 року - з моменту винесення ВРП остаточного рішення щодо позивачки від 06 лютого 2020 року № 320/0/15-20. Це рішення ухвалене за результатами повторного розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 23 травня 2018 року № 1467/3дп/15-18 у порядку статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», під час якого ВРП не встановлюються додаткові обставини, не охоплені дисциплінарним провадженням, зокрема, і вжиття заходів, передбачених частиною першою статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
		Рух апеляційної скарги
		64.        Ухвалою від 03 листопада 2020 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1  на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 вересня 2020 року та витребувала із цього суду матеріали справи № 9901/205/20.
		65.        Ухвалою від 17 грудня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розгляд її апеляційної скарги у судовому засіданні та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
		ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Релевантні джерела права й акти їх застосування 
		66.        Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		67.        За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна 
		справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		68.        Стаття 19 КАС визначає вичерпний перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, відповідно до якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 
		1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 
		2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 
		3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 
		4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 
		5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 
		6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 
		7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 
		8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 
		9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 
		10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 
		11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про оборонні закупівлі», крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 
		12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 
		13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років»; 
		14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 
		15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
		69.        Позовна вимога ОСОБА_1 про визнання негативними заходами впливу стосовно викривача корупційного злочину рішень Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 23 травня 2018 року № 1467/3дп/15-18 та ВРП від 02 серпня 2018 року 
		№ 2485/0/15-18 сформульована таким чином, що не охоплюється предметами спору, встановленими статтею 19 КАС, натомість вимагає від суду визнати рішення суб`єкта владних повноважень певним юридичним фактом.
		70.        Однак КАС не відносить до спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, спори про визнання рішення суб`єкта владних повноважень певним юридичним фактом.
		71.        Вимога про визнання негативними заходами впливу вказаних рішень Третьої Дисциплінарної палати ВРП та ВРП по суті є підставою позову, оскільки, на думку позивачки, підтверджуватимуть протиправну бездіяльність ВРП, яка виразилася у невиконанні приписів статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», а не окремим предметом позову, а обставини їх прийняття, наведені ОСОБА_1 у цьому позові, могли б бути додатковим мотивуванням під час їх судового перегляду та подальшого перегляду ВРП і бути додатковою підставою для визнання оскаржуваних рішень протиправними.
		72.        При цьому, як уже зазначалося, рішення ВРП від 02 серпня 2018 року 
		№ 2485/0/15-18, про визнання якого негативними заходами впливу просить позивачка, було предметом судового розгляду та постановою Великої Палати Верховного Суду 
		від 17 січня 2019 року, яка набрала законної сили, скасоване.
		73.        Так само рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 23 травня 2018 року № 1467/3дп/15-18, про визнання якого негативними заходами впливу просить позивачка, після скасування рішення ВРП від 02 серпня 2018 року № 2485/0/15-18, було предметом повторного розгляду ВРП та за результатами перегляду було скасоване рішенням ВРП від 06 лютого 2020 року № 320/0/15-20.
		74.        Таким чином, обидва рішення, які позивачка вважає за необхідне визнати певними юридичними фактами, скасовані та втратили свою чинність.
		75.        Їх скасування означає, що будь-які встановлені ними обставини, вчинені при їх прийнятті дії, встановлені ними наслідки втратили свою чинність та припинилися, а тому вже не підлягають судовому контролю та не можуть бути оцінені та визнані певним юридичним фактом.
		76.        Як убачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , її дійсними позовними вимогами є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невжиття заходів, передбачених частиною першою статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», у порядку забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя з метою усунення порушень норм статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», допущених головою Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 як викривача корупційного злочину та стягнення з ВРП на користь ОСОБА_1 моральної шкоди.
		77.        Відповідно до частини другої статті 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		78.        Частиною п`ятою цієї ж статті передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
		79.        Як на підставу поновлення строку на звернення до суду із цією позовною вимогою ОСОБА_1 посилалась на ту обставину, що підстави для звернення у неї виникли лише з моменту прийняття ВРП остаточного рішення від 06 лютого 2020 року № 320/0/15-20 про скасування рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП 
		від 23 травня 2018 року № 1467/3дп/15-18, оскільки весь цей час позивачка вважала, що до цієї дати вона мала закономірні сподівання на захист своїх прав як викривача та вживала для цього всіх необхідних заходів під час розгляду ВРП дисциплінарного провадження. 
		80.        Однак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ці доводи, наведені позивачкою на обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду, не можна вважати такими, що унеможливили чи ускладнили можливість звернення до суду, існували поза волею позивачки, виникли протягом строку, який пропущено, та підтверджені належними доказами.
		81.        Так, порушення своїх прав ОСОБА_1 убачає у бездіяльності ВРП, яка виразилася у невжитті заходів, визначених статтею 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» з метою усунення порушень норм статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», допущених головою Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 як викривача корупційного діяння.
		82.        Як неодноразово звертала увагу сама позивачка, відповідного статусу викривача та імунітету, визначеного статтею 53 Закону України «Про запобігання корупції», вона набула ще у 2016 році. Крім того, статус позивачки як викривача корупційного злочину, як убачається з її пояснень, підтверджується і рішенням та приписом НАЗК 
		від 06 вересня 2017 року № 705 стосовно усунення порушень головою Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 . Закону України «Про запобігання корупції» та притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
		83.        Крім того, з доводів ОСОБА_1 , а також з відомостей з офіційного вебсайту ВРП (розділу «Реєстр повідомлень суддів про втручання у діяльність») убачається, що зі скаргами на дії ОСОБА_2 про порушення ним статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» стосовно неї та втручання у здійснення нею правосуддя позивачка звернулася ще 16 березня 2017 року, а згодом і 02 січня 2019 року.
		84.        Також позивачка вказувала про те, що ще раніше у 2016 - 2017 роках до Голови ВРП зверталися народні депутати України Соболєв Є. В. , Бублик Ю. В. та Лещенко С. А. щодо забезпечення незалежності судді Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_1 як викривача корупційного злочину. Однак на той час відповідач не вжив заходів, передбачених частиною першою статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», у порядку забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя з метою усунення порушень норм статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», допущених головою Октябрського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 .
		85.        Таким чином, зі слів позивачки відомо, що про бездіяльність ВРП, яка виразилась у невиконанні вимог статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», що призвело до неусунення порушень ОСОБА_2 статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» щодо застосування до позивачки негативних заходів впливу та втручання у здійснення нею правосуддя, вона була обізнана протягом 
		2016 - 2019 років.
		86.        Крім того, посилання позивачки на пов`язаність початку перебігу строку на звернення до суду із цим позовом з моментом ухвалення ВРП остаточного рішення 
		від 06 лютого 2020 року № 320/0/15-20 у дисциплінарній справі щодо неї суперечать її ж доводам про те, що сам факт здійснення ВРП та її дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо неї, яке відкрито ухвалою Третьої дисциплінарної палати ВРП від 18 квітня 2018 року № 1181/3дп/15-18, позивачка вважала порушенням щодо неї вимог статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» та протягом усього часу здійснення стосовно неї дисциплінарного провадження зверталась до ВРП із заявами про необхідність вчинення цим органом передбачених статтею 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дій щодо ОСОБА_2 .
		87.        Доводи позивачки про те, що протягом часу дисциплінарного провадження ВРП не вчиняла належних дій та не застосовувала до неї положення статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», також свідчать про те, що стосовно протиправної, на думку позивачки, бездіяльності ВРП ОСОБА_1 була обізнана задовго до прийняття ВРП рішення від 06 лютого 2020 року.
		88.        Водночас за судовим захистом своїх прав ОСОБА_1 звернулася лише 
		03 серпня 2020 року, тобто із суттєвим пропуском строку на звернення до суду, при цьому не навела обґрунтованих доводів щодо існування будь-яких перешкод у реалізації права на судовий захист шляхом заявлення позову про визнання бездіяльності протиправною з моменту, коли дізналася про порушення ВРП своїх прав.
		89.        Щодо позовної вимоги про стягнення з ВРП моральної шкоди, то слід зауважити, що відповідно до пунктів 4 та 6 частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
		90.         Крім того, статтею 245 КАС також визначено, що у разі прийняття рішення про задоволення позову суд одночасно може стягнути з відповідача - суб`єкта владних повноважень кошти на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
		91.        Таким чином, як заявлення позивачем вимоги про відшкодування шкоди, так і її розгляд судом можливі, лише тоді, коли така вимога заявлена одночасно з вимогами вирішити публічно-правовий спір.
		92.        Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку на звернення до суду з позовом про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та повернув позовну заяву, то підстав для поновлення строку та розгляду позову в частині стягнення моральної шкоди також немає. 
		Оцінка висновків суду першої інстанції та аргументів учасників справи
		93.        Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачкою пропущено строк на звернення до суду, поважних підстав для його поновлення не наведено, а відтак - обґрунтовано повернув позовну заяву.
		94.        Доводи ОСОБА_1 , наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки не свідчать про об`єктивні перешкоди для звернення до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка виразилася у невиконанні приписів статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», з моменту, коли ОСОБА_1 дізналася про порушення своїх прав цим органом. 
		95.        Очікування позивачкою вирішення своєї дисциплінарної справи та оскарження в судовому порядку рішень дисциплінарного органу та ВРП за результатами її розгляду не позбавляло ОСОБА_1 права у визначені законом строки звернутися з позовом про визнання протиправною бездіяльності ВРП, оскільки предмет та підстави такого позову були б відмінними від спору про скасування рішень Третьої Дисциплінарної палати ВРП та ВРП про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності.
		Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
		96.        Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, адже оскаржувану ухвалу від 02 вересня 2020 року суд першої інстанції постановив з дотриманням норм матеріального та процесуального права, викладені в апеляційній скарзі міркування та твердження позивачки не спростовують правильності висновків суду.
		97.        Згідно зі статтею 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		98.        Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		99.        Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 266, 308, 311, 316, 322 КАС, Велика Палата Верховного Суду
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		1.   Апеляційну скаргу  ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		2.   Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 вересня 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач В. С. КнязєвСудді:    Т. О. Анцупова Г. Р. Крет  В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов К. М. Пільков  І. В. Григор`єва  О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна І. В. Ткач  О. С. Золотніков С. П. Штелик  Л. Й. Катеринчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...