Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/13975/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано для оприлюднення: 03.03.2021. Зареєстровано: 04.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2021.
Дата набрання законної сили: 01.03.2021
Номер судового провадження: A/855/26724/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/13975/20                                                                   Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  01 березня 2021 року                                                                                           м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Вищого антикорупційного суду на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, 
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Вищого антикорупційного суду в якому просив зобов`язати Вищий Антикорупційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII суддівську винагороду: за період з 23.04.2019 по 05.09.2019 з врахуванням регіонального коефіцієнту 1,25 та доплати за вислугу років в розмірі 20%; за періоди з 19.08.2019 по 23.08.2019 та з 11.11.2019 по 29.11.2019 - без застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, та з врахуванням п.1 позовних вимог; за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 без застосування неконституційного обмеження, встановленого ст.29 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" № 553-ІХ.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, а саме зобов`язано Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за періоди перебування у додатковій оплачуваній відпустці у зв`язку з навчанням з 19.08.2019 по 23.08.2019 та з 11.11.2019 по 29.11.2019 відповідно до   ст. 130 Конституції України  та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з урахуванням виплачених сум; зобов`язано Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить змінити оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		Позивач у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив змінити рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
		Як вбачається з матеріалів справи, указом Президента України "Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду" від 11.04.2019 №128/2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Вищого антикорупційного суду.
		Наказом виконуючого обов`язки голови ВАКС від 23.04.2019 №26/к позивача зараховано до штату ВАКС на посаду судді й визнано таким, що приступив до виконання обов`язків судді 23.04.2019 з посадовим окладом згідно штатного розпису.
		Рішенням зборів суддів ВАКС від 07.05.2019 №6 визначена дата початку роботи суду 05.09.2019, до цієї дати відповідачем нарахована та виплачена позивачу суддівська винагорода в сумі базового розміру посадового окладу судді - 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01.01.2019 (без врахування регіонального коефіцієнту 1,25 як судді, який здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб та доплати за вислугу років в розмірі 20%, що передбачені як складові частини суддівської винагороди частинами 4 і 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів"). 
		Наказом голови ВАКС від 09.09.2019 №276/к позивачу установлено з 05.09.2019 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу як такому, стаж роботи на посаді судді якого становить більше 5 років.
		Крім того, позивач зазначає, що відповідно до наказу голови ВАКС від 14.08.2019 №59/в у період з 19.08.2019 по 23.08.2019 та відповідно до наказу голови ВАКС від 22.10.2019 №125/в у період з 11.11.2019 по 29.11.2019 позивач перебував у додаткових оплачуваних відпустках у зв`язку із підготовкою та складанням вступних іспитів до аспірантури Львівського державного університету внутрішніх справ, складання заліків та іспитів, та за ці періоди відповідачем нараховано та виплачено позивачу суддівську винагороду із застосуванням для визначення її розміру Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. 
		Також, починаючи з 01.01.2020 по 17.04.2020, позивачу нарахована та виплачена відповідачем суддівська винагорода відповідно до статті 135 Закону України №1402-УІІІ в розмірі посадового окладу 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 із застосуванням регіонального коефіцієнта 1,25 та доплати за стаж роботи на посаді судді в розмірі 20% посадового окладу.
		Проте, починаючи з 18.04.2020 по 28.08.2020, відповідачем нараховувалась та виплачувалась (з вирахуванням податків та зборів) позивачу суддівська винагорода лише в розмірі 10 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2020 відповідно до статті 29 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 №553- IX.
		Не погоджуючись із такими виплатами суддівської винагороди за відповідні періоди, позивач звернувся до суду із даним позовом.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі статтею 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
		Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (надалі також - Закон України № 1402-VIII)  судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Судову владу реалізовують судді та, у визначених законом випадках, присяжні шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.
		Частиною 2 статті 31 Закону України № 1402-VIII визначено, що Вищими спеціалізованими судами є Вищий суд з питань інтелектуальної власності; Вищий антикорупційний суд.
		Статтею 135 Закону України № 1402-VIII установлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
		За частиною 2 тієї ж статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
		Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		Частиною 3 тієї ж статті 135 Закону №1402-VIII визначено базовий розмір посадових окладів суддів різних інстанцій.
		Відповідно до частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
		Частиною 5 статті 135 Закону №1402-VIII установлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
		Згідно з ч.10 ст.135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
		Суд зауважує, що регіональний коефіцієнт не є доплатою, вичерпний перелік яких наведено у частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Регіональний коефіцієнт є частиною посадового окладу, що виплачується судді в залежності від міста розташування суду, в якому суддя здійснює правосуддя. Зазначений правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 31 січня 2019 року у справі №804/3609/18.
		Разом з тим, регіональний коефіцієнт є додатковою виплатою за навантаження при здійсненні правосуддя в суді в залежності від населеного пункту, в якому він розташований. 
		Щодо доводів позивача про врахування висновків Конституційного Суду України, викладених у Рішенні № 11-р/2018 від 04 грудня 2018, суд зазначає, що вказаним рішенням визнано такими, що не відповідає Конституції України положення частини десятої статті 133 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України „Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, за яким суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу",  для цілей застосування окремих положень Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VІII зі змінами, а саме: - частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; - частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; - частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
		При цьому, перелік доплат до посадового окладу був визначений у частини 2 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України „Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, і складався із: 1) вислуги років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) наукового ступеню; 4) роботи, що передбачає доступ до державної таємниці.
		Застосування регіонального коефіцієнту до посадового окладу судді цим Законом не передбачалось і Конституційним Судом України на предмет відповідності Конституції України, не вивчалось.
		Окрім цього, Верховний Суд у своїй постанові від 14 травня 2020 року у справі №826/12993/17 дійшов до наступних висновків: "виходячи із аналізу положень Закону №1402-VIII України, право на отримання суддівської винагороди за правилами частини другої статті 135 цього закону, виникає у судді за наявної сукупності таких умов:
		- проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
		- зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді до відповідного суду, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
		- зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
		- фактичне виконання своїх обов`язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
		- законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
		Отже, лише за сукупної наявності цих умов у судді виникає право на отримання суддівської винагороди, передбаченої Законом №1402-VIII.
		Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У спірний період з 23.04.2019 по 05.09.2019 фактично позивач не здійснював правосуддя, відповідно, не мав ніякого професійного навантаження. 
		З урахуванням вищевикладеного, а також беручи до уваги правові висновки Верховного Суду у постанові від 14 травня 2020 року у справі №826/12993/17, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для отримання суддівської винагороди із розрахунку діючого судді з доплатою за вислугу років та застосування регіонального коефіцієнту у розмірах, зазначених в Законі України від 02.06.2016 №1402-VIII, в тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, а саме нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 23.04.2019 по 05.09.2019. 
		Щодо позовних вимог про зобов`язання Вищого антикорупційного суду нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII суддівську винагороду за періоди з 19.08.2019 по 23.08.2019 та з 11.11.2019 по 29.11.2019 - без застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, та з врахуванням п.1 позовних вимог суд виходить з наступного.
		Відповідно до ст. 136 Закону №1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
		При цьому, Законом № №1402-VIII не врегульовано порядок та умови надання суддям інших видів відпусток, передбачених чинним законодавством України, та їх оплати.
		З огляду на викладене, під час визначення порядку надання суддям інших видів відпусток, не врегульованих Законом № №1402-VIII, та їх оплати підлягають застосуванню загальні норми законодавства про працю.
		Відповідно до ст. 202 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України), працівникам, які проходять виробниче навчання або навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, власник або уповноважений ним орган повинен створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням.
		Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (надалі - Закон №504/96-ВР), державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
		Пунктом 2 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються види відпусток, зокрема, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону). 
		Згідно з частиною першою ст. 5 Закону №504/96-ВР,  тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та іншими нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.
		Згідно з частиною четвертою ст. 15 Закону №504/96-ВР працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит.
		Згідно з приписами статті 216 КЗпП України працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит. 
		Відповідно до статті 217 КЗпП України на час додаткових відпусток у зв`язку з навчанням (статті 211, 213, 216 цього Кодексу), за працівниками за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата.
		Отже, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу суддівську винагороду, оскільки ОСОБА_1 мав додаткову відпустку у зв`язку з навчанням в аспірантурі, то з урахуванням статті 217 КЗпП України за працівником за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата.
		Таким чином, застосування відповідачем Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 є помилковим.
		Разом з тим, вимога в частині включення до суддівської винагороди доплати за вислугу років в розмірі 20% та регіонального коефіцієнту 1,25 в період з 19.08.2019 по 23.08.2019 з урахуванням попередніх висновків суду не підлягає задоволенню. 
		Щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суд виходить з наступного.
		13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято  Закон № 553-ІХ, яким Закон України  «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, якою установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
		Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
		При цьому, за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених  Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020, що набрав чинності 18.08.2020.
		Вирішуючи даний спір суд враховує висновки Конституційного суду України, оскільки питання невідповідності      Законів      нормам      Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, були предметом неодноразового розгляду Конституційним Судом України.
		Так, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020      визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України Про внесення змін до      Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
		Зокрема, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020      зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень      Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
		Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що  Кодексом      не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
		Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті      6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
		В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 також констатовано, що Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою  статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України   "Про Кабінет Міністрів України"  Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		Тобто оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
		Також в зазначеному рішенні вказано, що   Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються      Конституцією      і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
		Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
		Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
		Отже, обмеження суддівської винагороди не відповідає гарантії незалежності суддів.
		Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до  Конституції та законів України.
		Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного  Конституцією України.
		З урахуванням наведеного та виходячи з аналізу всіх встановлених судом обставин, суд приходить до висновку, що відповідач діяв всупереч ст. 130 Конституції України та Закону України "Про судоустрій та статус суддів", що призвело до протиправного зменшення розміру нарахованої та виплаченої позивачу суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 28.08.2020 року, а тому позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
		Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
		Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається  до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
		При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
		Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
		За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.                                                  
		Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		ПОСТАНОВИВ :
		Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Вищого антикорупційного суду залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
		 
		Головуючий          суддя                                                                      Є.І.Мєзєнцев
		 
		                    cуддя                                                                      Г.В.Земляна
		 
		                              суддя                                                                      В.В.Файдюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...