Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 453/120/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 04.03.2021.
Дата набрання законної сили: 02.03.2021
Номер судового провадження: 61-17718ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		02 березня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 453/120/20
		провадження № 61-17718св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С.,                Зайцева А. Ю.,                     
		 
		учасники справи:
		заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
		суб`єкт оскарження - державний виконавець Сколівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Шеремети Н. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на рішення старшого державного виконавця Сколівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Сколівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області) Лискової С. Я.
		 
		Скарга мотивована тим, що 11 липня 2014 року старшим державним виконавцем Сколівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області Лисковою С. Я. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 43990715 на підставі виконавчого листа, виданого Сколівським районним судом Львівської області 08 липня 2014 року, про зобов`язання ОСОБА_1 демонтувати самочинне незавершене будівництво на АДРЕСА_1 та приведення прибудинкової земельної ділянки до попереднього стану. 
		 
		Зазначає, що у ході виконавчого провадження змінилися обставини, які вплинули на можливість виконання рішення суду, а рішення суду виконано не було, проте старший державний виконавець Лискова С. Я. 09 грудня                          2019 року винесла постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі                        8 346 грн за примусове виконання рішення немайнового характеру, а у подальшому - 21 грудня 2019 року винесла постанову про закінчення виконавчого провадження.
		 
		Вважає, що у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.
		 
		Враховуючи викладене ОСОБА_1 просила визнати неправомірною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 8 346 грн за примусове виконання рішення немайнового характеру, винесену 09 грудня                          2019 року у виконавчому провадженні № 43990715 від 11 липня 2014 року; зобов`язати старшого державного виконавця Сколівського РВ ДВС ГТУЮ                       у Львівській області Лискову С. Я. поновити порушені права заявника як боржника у вказаному виконавчому провадженні.
		 
		Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
		 
		Ухвалою  Сколівського районного суду Львівської області від 28 лютого                   2020 року, з врахуванням ухвали цього ж суду від 12 травня 2020 року про виправлення описки, скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Визнано неправомірною та скасовано постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 8 346 грн за примусове виконання рішення немайнового характеру, винесену 09 грудня 2019 року старшим державним виконавцем Сколівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області Лисковою С. Я.                                                  у виконавчому провадженні № 43990715 від 11 липня 2014 року.
		 
		У решті вимог скарги відмовлено.
		 
		Роз`яснено Сколівському районному відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України                                   (м. Львів) про обов`язок повідомити суд і заявника про виконання даної ухвали не пізніше, ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
		 
		Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскаржувані дії державного виконавця вчинені та винесені з порушенням вимог законодавства України, та є такими, що порушують права та інтереси заявника, а отже, є неправомірними, у зв`язку з цим наявні підстави для скасування постанови про стягнення виконавчого збору.
		 
		Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Сколівський районний відділ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львов) подав до суду апеляційну скаргу.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року ухвалу  районного суду скасовано, провадження у справі закрито.
		 
		Роз`яснено боржнику ОСОБА_1 право на звернення до суду з цією вимогою в порядку адміністративного судочинства до Львівського окружного адміністративного суду, а також роз`яснено заявнику про наявність у неї права протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
		 
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору належать до юрисдикції адміністративних судів.
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		 
		У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу місцевого суду.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що на думку заявника, апеляційний суд                       неправильно розтлумачив частину другу статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», отже, висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства не ґрунтується на нормах процесуального права. 
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу Сколівський районний відділ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львов) просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити в силі постанову апеляційного суду.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. 
		 
		16 січня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		 
		Суд встановив, що рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 16 квітня 2014 року у цивільній справі № 2-52/11 задоволено позов                      ОСОБА_2 та зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати самочинне незавершене будівництво на АДРЕСА_1 та привести прибудинкову земельну ділянку до попереднього стану.
		 
		Рішення набрало законної сили 03 червня 2014 року.
		 
		На виконання зазначеного рішення Сколівський районний суд Львівської області видав 08 липня 2014 року виконавчий лист № 2-52/11.
		 
		10 липня 2014 року стягувач ОСОБА_2 подав заяву про примусове виконання рішення суду, на підставі якої старший державний виконавець Сколівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області винесла постанову                                  від 11 липня 2014 року про відкриття виконавчого провадження та запропоновано боржнику добровільно виконати рішення до 17 липня                       2014 року.
		 
		В межах проведення примусових виконавчих дій старший державний виконавець Лискова С. Я. двічі, а саме 18 липня 2014 року та 12 січня                          2015 року виносила постанови про накладення на боржника штрафу у розмірі 170 грн та 340 грн відповідно.
		 
		21 травня 2019 року державний виконавець склала акт про невиконання судового рішення.
		 
		24 травня 2019  року скеровано до Сколівського ВП Стрийського ВП ГУ НП у Львівській області повідомлення про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 382 КК України, за фактом умисного невиконання боржником ОСОБА_1 судового рішення.
		 
		09 грудня      2019 року державний виконавець винесла постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 8 346 грн за виконання судового рішення. 
		 
		21 грудня 2019 року старший державний виконавець Сколівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області Лискова С. Я. винесла постанову про закінчення виконавчого провадження № 43990715, на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті       411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
		 
		Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
		 
		05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
		 
		Установлено, що боржник ОСОБА_1 не погоджується із стягнутим державним виконавцем виконавчим збором.
		 
		Встановлено, що постанова від 09 грудня 2019 року про стягнення з боржника                                  ОСОБА_1 виконавчого збору за виконання судового рішення прийнята державним виконавцем після набрання чинності Законом № 1404-VIII.
		 
		Таким чином на спірні правовідносини поширюється дія Закону № 1404-VIII, статтею 1 якого передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону                                                             № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
		Виконавчий збір стягується державним виконавцем.
		За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
		Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
		Отже, імперативною нормою -  частиною другою статті 74 Закону                                     № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
		Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 2-1409/11 (провадження № 14-137цс19).
		 
		При таких обставинах Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність правових підстав для розгляду даної справи в порядку цивільного судочинства.
		 
		Таким чином, касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду апеляційної інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються із матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального законодавства та правильно застосовано норми матеріального права.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності                       від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                         Є. В. Коротенко
		 
		В. С. Жданова
		 
		А. Ю. Зайцев

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...