Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 915/161/20 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності.
Надіслано для оприлюднення: 04.03.2021. Зареєстровано: 04.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2021.
Дата набрання законної сили: 03.03.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 березня 2021 року 
		м. Київ
		Справа №  915/161/20 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С.,  Сухового В.Г., 
		за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Магазин № 301"
		на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22 грудня 2020 року (головуючий - Поліщук Л.В., судді: Будішевська Л.О., Таран С.В.) і рішення Господарського суду Миколаївської області від 29 вересня 2020 року (суддя Ткаченко О.В.) у справі
		за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради
		до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Магазин № 301"
		про скасування запису в Державному реєстрі речових прав та знесення об`єкту нерухомості. 
		(у судовому засіданні взяли участь: прокурор Гребеник І.А. та представник відповідача Скалов С.Ю.)
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Суть спору
		1. Учасниками цього спору є заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 (далі "Прокурор"), Миколаївська міська рада (далі "Позивач" та/або Міська рада) та Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Магазин № 301" (далі "Відповідач" та/або Товариство).
		2. За обставинами справи Міська рада надала в оренду Товариству земельну ділянку для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного літнього майданчика без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
		3. Втім, незважаючи на встановлене обмеження та вид використання земельної ділянки, Товариство здійснило на орендованій ділянці будівництво нежитлових приміщень магазину, ввело їх в експлуатацію та зареєструвало за собою право власності на них.
		4. Вважаючи, що збудовані приміщення підпадають під ознаки самочинного будівництва, Прокурор в інтересах держави в особі Міської ради звернувся до місцевого господарського суду з позовом у даній справі у якому просив зобов`язати Товариство знести самочинно збудовані приміщення і скасувати у Реєстрі відповідний запис про право власності на них.  
		5. Товариство проти позову заперечувало і зазначало, що спірні приміщення не можуть вважатися самочинним будівництвом, адже на усіх етапах будівництва держава в особі компетентних органів сприяла такому будівництву, зокрема, погодила введення спірних приміщень в експлуатацію, а згодом, шляхом проведення реєстрації, визнала і право власності Відповідача на них.  
		6. З наведеного слідує, що для правильного вирішення цього спору суди мали правильно відповісти на ключове питання спірних правовідносин, яке можна сформулювати наступним чином: "Чи вважається об`єкт таким, що збудований самочинно у тому разі, коли збудовано його на земельній ділянці, що не була відведена для такого будівництва за умови, що у подальшому уповноваженим органом державної влади було зареєстровано декларацію про готовність збудованого об`єкта до експлуатації та зареєстровано право власності на такий об`єкт за особою, що здійснила будівництво?"
		6.1. Розглянувши цей спір суди попередніх інстанцій ствердно відповіли на сформульоване вище ключове питання і як наслідок стали на сторону Прокурора та Позивача і повністю задовольнили позовні вимоги. Верховний Суд поділяє таку позицію судів попередніх інстанцій та підтверджує правильність зроблених ними висновків про що і зазначатиме далі. 
		Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
		7. На підставі рішення Міської ради № 34/24 від 31.10.2013 зі змінами, внесеними рішенням № 37/42 від 04.02.2014, між Міською радою (орендодавець) та Товариством (орендар) було укладено договір оренди від 12.05.2014 № 10281 (далі також - Договір оренди) земельної ділянки площею 118 кв.м., яка розташована по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві (кадастровий номер 4810136300:05:004:0007), за умовами якого орендодавець продовжив орендарю оренду земельної ділянки для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного літнього майданчика без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно (п. 1.1. Договору оренди).
		7.1. Згідно з п. 2.1 Договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 118 кв.м за функціональним призначенням - землі комерційного використання.
		7.2. У пункті 2.2. Договору оренди зазначено, що на земельній ділянці знаходиться літній майданчик ТОВ "Магазин № 301".
		7.3. Відповідно до п. 2.3 Договору оренди об`єктом оренди є тільки земельна ділянка.
		7.4. Договір оренди діє до 07.06.2018. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку договору оренди землі. Підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця (п. 3.1 Договору оренди).
		7.5. У пункті 5.1 Договору оренди сторони обумовили, що земельна ділянка передається в оренду для обслуговування літнього майданчика.
		7.6. Пунктом 5.3 Договору оренди встановлено умови збереження стану об`єкта оренди, зокрема, на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з цільовим призначенням земельної ділянки, зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише в разі прийняття Миколаївською міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору.
		7.7. Пунктом 9.4 Договору оренди передбачено, що орендар зобов`язаний, зокрема використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.
		8. Доказів продовження (поновлення) Договору оренди землі від 12.05.2014 №  10281 матеріали справи не містять.
		9. Товариство здійснило на орендованій земельній ділянці будівництво нежитлових приміщень магазину.
		9.1. При цьому, Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції в Миколаївській  області 17.01.2017 зареєстровано декларацію № МК 142170171439 про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності "Будівництво нежитлових приміщень магазину по вул. Генерала Карпенка, 20 у місті Миколаєві", згідно з п. 13 якої будівництво здійснювалось на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136300:05:004:0007, яка на підставі Договору оренди землі від 12.05.2014 №10281 перебуває у користуванні ТОВ ВКФ "Магазин № 301".
		10. Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою виникнення у Товариства права власності на нежитлові приміщення магазину загальною площею 104 кв.м. по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві є саме декларація про готовність об`єкта до експлуатації МК142170171439 від 17.01.2017, видана Управлінням ДАБІ у Миколаївській області.
		11. Отже, Товариство побудувало нежитлові приміщення магазину на вказаній земельній ділянці та оформило право власності на них, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.01.2017 вчинено відповідний запис №  18741580.   
		12. В подальшому листом від 12.11.2019 № 31-3963вих-19 Прокурор повідомив Міську раду про здійснення Товариством на земельній ділянці комунальної власності будівництва та введення в експлуатацію об`єкта нерухомості, на яке 24.01.2017 зареєстроване право власності.
		13. В свою чергу Міська рада надала відповідь (лист від 05.12.2019 № 6592/020201-40/14/19) на лист Прокурора у якому вказала, що про те, що акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства стосовно використання земельної ділянки по вул. Генерала Карпенка, 20   буде надано згодом.
		13.1. Далі Міською радою на адресу прокуратури супровідним листом від 12.12.2019 № 6764/020201-40/14/19 направлено акт обстеження земельної ділянки по вул. Генерала Карпенка, 20 від 03.12.2019 з фото, яким встановлено знаходження на спірній земельній ділянці нежитлових приміщень магазину.
		14. Листом від 10.02.2020 № 31-1936вих-20 Прокурор повідомив Миколаївську міську раду про подання до суду позову в її інтересах до Товариства. На даному листі наявні відмітки про отримання його виконкомом Міської ради 11.02.2020.
		Короткий зміст і підстави позовних вимог
		15. 13.02.2020 Прокурор звернувся в інтересах держави в особі Міської ради до Товариства з позовом у даній справі про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 18741580 від 24.01.2017 про право власності ТОВ ВКФ "Магазин № 301" на нежитлові   приміщення магазину загальною площею 104 кв.м, який складається із нежитлової будівлі літ. А-5, 1-пов. нежитлового приміщення магазину по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві, а також про зобов`язання Відповідача знести вказані нежитлові приміщення магазину по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві.
		15.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що будівництво приміщень магазину у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) здійснено Відповідачем самочинно та всупереч вимог Договору оренди.
		Короткий зміст і мотиви судових рішень
		16. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2020, позов задоволено повністю.
		16.1. Скасовано державну реєстрацію права власності Товариства на нежитлові приміщення магазину загальною площею 104 кв.м, який складається із нежитлової будівлі літ. А-5, 1-пов. нежитлового приміщення магазину по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно оформлено записом № 18741580 від 24.01.2017; зобов`язано Товариство знести нежитлові приміщення магазину загальною площею 104 кв.м., який складається із нежитлової будівлі літ. А-5, 1-пов. нежитлового приміщення магазину по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві.  
		17. Судове рішення мотивовано такими аргументами:
		- Прокурором обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави у даній справі та з дотриманням вимог  статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) та статті 23 Закону України "Про прокуратуру"    подано позовну заяву в особі Міської ради;
		- ані факт наявності декларації про готовність до експлуатації нежитлових приміщень магазину, ані факт державної реєстрації права власності на цей об`єкт не змінюють статусу спірного майна, як самочинного збудованого, а тому,  враховуючи також заперечення Міської ради проти визнання права власності Товариства на самочинно збудовані приміщення, позовні вимоги щодо зобов`язання Відповідача знести зазначені нежитлові приміщення підлягають задоволенню на підставі частини 4 статті 376 ЦК України;
		- з огляду на внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" зміни до статті 26     Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" можливим є задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності Товариства на вказані нежитлові приміщення, а не скасування запису щодо них. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		18. Не погодившись із судовими рішеннями, посилаючись при цьому на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи касаційної скарги Товариства (узагальнено)
		19. Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права (приписи статті 16 ЦК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 26, 38, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") та порушені норми процесуального права (стаття 14, частина 2 статті 237 ГПК України).
		19.1. Так, на думку скаржника, неправильне застосування судами положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" полягає у тому, що вони (1) не врахували висновків Верховного Суду щодо правильного застосування вказаної норми (постанова від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18) і як наслідок (2) не надали належної оцінки тому факту, що Прокурор при зверненні до суду із даним позовом не дотримався розумного строку, який мав минути між таким зверненням та повідомленням відповідного органу місцевого самоврядування про подання позову в його особі. В цій частині скаржник також зазначає, що суди не звернули увагу на те, що повідомлення Прокурора про подання позову в особі Міської ради було вручено неналежній особі, а саме Виконавчому комітету Міської ради, а не самій Міській раді.    
		19.2. Неправильне застосування судами положень статей 26, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" Товариство обґрунтовує доводами про те, що суди у цій частині не врахували висновків Верховного Суду, які було викладено у постановах від 06.08.2019 у справі № 916/2470/18 та від 12.06.2019 у справі №  916/1986/18, за якими сам факт реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації  та отримання свідоцтва про право власності на її підставі виключає можливість віднесення об`єкта до самочинного з огляду на його узаконення. Крім цього, відповідно до висновків Верховного Суду, що були викладені у постановах від 17.04.2019 у справі № 916/641/18 та від 10.04.2018 у справі № 927/849/17 свідоцтво про право власності є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Суди у даній справі не врахували того, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації, яка стала підставою для реєстрації права власності Товариства на спірну нерухомість, є чинною та не скасованою. 
		19.3. Неправильне застосування судами положень статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" скаржник обґрунтовує тим, що суди залишили поза увагою факт відсутності у матеріалах справи припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, який обов`язково має передувати пред`явленню позову про знесення самочинно збудованого майна.  У цій частині скаржник також вказує, що судами не було враховано висновків Верховного Суду, які було викладено у постанові від 18.06.2020 у справі №  5023/8376/11.
		19.4. Неправильне застосування судами приписів статті 16 ЦК України, статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та порушення приписів ГПК України скаржник обґрунтовує тим, що станом на момент подання позову у даній справі, чинна редакція Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вже не передбачала такого способу захисту як скасування запису про проведену реєстрацію. Тобто, звертаючись до суду, Прокурор обрав неналежний та неефективний спосіб захисту, а тому позов у цій частині не міг бути задоволений. Скаржник вважає, що у цій частині судами не було враховано висновків Верховного Суду, які було викладено, зокрема, у постановах від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19 та інших. 
		Доводи відзиву Прокурора (узагальнено)
		20. Подана касаційна скарга є необґрунтованою, а постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник, стосуються правовідносин, що не є подібними тим, які склалися між сторонами цієї справи. За викладеного Прокурор погоджується із прийнятими у даній справі рішеннями судів та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.  
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій
		21. Частинами 1, 2 статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		22. Верховний Суд зазначає, що за обставинами цього спору Міська рада надала в оренду Товариству земельну ділянку для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного літнього майданчика без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Незважаючи на встановлене обмеження та мету використання земельної ділянки, Товариство здійснило на орендованій ділянці будівництво нежитлових приміщень магазину, ввело їх в експлуатацію та зареєструвало за собою право власності на них. Прокурор стверджує, що побудовані приміщення є самочинним будівництвом, а тому вони мають бути знесені за рахунок Товариства. У свою чергу Товариство, вважаючи, що реєстрація права власності на збудований об`єкт на підставі декларації про його готовність до експлуатації фактично узаконила спірну нерухомість, заперечує самочинність здійсненої забудови.  
		23. По суті: предметом спору у даній справі є вимоги про скасування запису про право власності Товариства на нежитлові   приміщення магазину загальною площею 104 кв.м, який складається із нежитлової будівлі літ. А-5, 1-пов. нежитлового приміщення магазину по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві; зобов`язання Товариства знести вказані нежитлові приміщення магазину по вул. Генерала Карпенка, 20 в місті Миколаєві, як самочинно побудовані. Правовою підставою позову Прокурором визначено приписи статті 376 ЦК України.
		24. Відповідно до частин 1- 4 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. 
		Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. 
		Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. 
		Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
		24.1. У залишку вказаною нормою імперативно, чітко і недвозначно визначено, що:
		(1) самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;
		(2) особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		25. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №  755/10947/17 зазначено, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
		26. Остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування приписів статті 376 ЦК України у подібних правовідносинах була викладена у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13. Вказана позиція полягає в наступному:
		"Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
		Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.
		Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.
		Щодо змісту прав орендаря земельної ділянки, то приписами статті 25 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендар має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження. При цьому орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
		Зазначене відповідає частині першій статті 628 ЦК України, яка передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини шостої цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Кодексу).
		За положеннями частини першої статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення до суду із цим позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
		За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
		Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).
		Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
		Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
		Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
		При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
		Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті."
		27. Враховуючи встановлені обставини цього спору, з огляду також на наведені вище приписи статті 376 ЦК України та висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування положень вказаної норми, колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що факт державної реєстрації права власності, проведеної, зокрема, на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, не змінює правовий режим збудованих Товариством приміщень, як збудованих самочинно, позаяк збудовані дані приміщення на земельній ділянці, яку не було відведено для цієї мети.    
		27.1. За викладеного Верховний Суд підтверджує правильність наданої судами відповіді на сформульоване вище ключове питання цього спору і вважає, що у цій частині відповідні норми матеріального права судами застосовані правильно. 
		28. Частиною 1 статті 319 ЦК визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 
		28.1. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		28.2. Статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 пункт "б").
		29. Оскільки в ході розгляду цієї справи суди установили, що Міська рада, як власник земельної ділянки, заперечує проти визнання права власності Товариства на самочинно збудовані приміщення, то задоволення її позовних вимог щодо зобов`язання Відповідача знести такі приміщення узгоджується з наведеними положеннями Земельного кодексу України та приписами частини 4 статті 376 ЦК України.
		30. Крім цього, колегія суддів відмічає, що здійснене судами правозастосування узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, які було викладено, зокрема, у постановах від 15.07.2020 у справі № 915/476/19 та від 08.07.2020 у справі № 914/850/17. 
		31. Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами помилково було враховано висновки Великої Палати Верховного Суду із постанови від 07.04.2020 у справі №  916/2791/13, то вони колегією суддів Касаційного господарського суду відхиляються з огляду на те, що ці доводи не охоплюються дією пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, який став підставою для відкриття касаційного провадження у даній справі. 
		32. Доводи ж скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, які було викладено у постановах від 06.08.2019 у справі № 916/2470/18, від 12.06.2019 у справі №  916/1986/18, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 10.04.2018 у справі № 927/849/17 та від 18.06.2020 у справі № 5023/8376/11 колегією суддів Касаційного господарського суду визнаються безпідставними з огляду на таке.
		33. Вище вже згадувалося, що касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, відповідно до якої підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		33.2 Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		34. Водночас, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що постанови Верховного Суду, про неврахування висновків з яких зазначає скаржник, були прийняті касаційним судом у правовідносинах, що не є подібними тим, які склалися між сторонами спору у справі № 915/161/20.
		34.1. Так, у справах № 916/2470/18 та №  916/1986/18 розглядалися позовні вимоги Одеської міської ради до Управління ДАБК Одеської області, Юридичного департаменту Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації; визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності; скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; скасування державної реєстрацію права власності; зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення. З встановлених фактичних обставин тих справ убачається, що право власності на спірну нерухомість було набуте Товариством з обмеженою відповідальністю "Енігма 2013" як внесок у статутний капітал товариства від фізичної особи, яка у свою чергу отримала це майно від іншої фізичної особи на підставі договору дарування. При цьому, первісний власник спірної нерухомості став таким власником на підстав рішення суду про визнання права власності і в подальшому реконструював його, ввів в експлуатацію та зареєстрував за собою. Тобто на момент реєстрації права власності за фізичною особою - первісним набувачем майна, чинним було рішення суду про визнання права власності на самочинно збудоване майно, а в подальшому це майно було введено в експлуатацію саме як самочинно збудоване.
		Втім, у справі № 915/161/20 подібних обставин судами встановлено не було, а тому посилання скаржника на постанови від 06.08.2019 у справі № 916/2470/18 та від 12.06.2019 у справі №  916/1986/18, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, яка передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.
		34.2. У справі № 927/849/17 розглядалися позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Київфундаментбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Раст" про визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно, яким посвідчено право власності відповідача на об`єкт нерухомості.  За обставинами справи № 927/849/17 спір у ній фактично виник через те, що рішеннями судів у іншій справі №  927/788/16 були визнані недійсними результати проведених прилюдних торгів, на підставі яких і видавалося оспорюване у справі № 927/849/17 свідоцтво.
		Тобто, як суб`єктний склад, так і предмет та зміст (суть) правовідносин у справах №  927/849/17 та справі № 915/161/20 не є подібними, а отже і посилання скаржника на постанову від 10.04.2018 у справі № 927/849/17, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, яка передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів Касаційного господарського суду також не приймаються.
		34.3. У справі № 916/641/18 було подано два позови. З першим звернувся  заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області, а другий подало Товариство з обмеженою відповідальністю "Лагуна-Рені". Обидва позови були заявлені до Ренійської районної державної нотаріальної контори та Товариства з обмеженою відповідальністю "Скарбниця Бессарабії" про визнання недійсним, незаконним та скасування виданого відповідачу-2 свідоцтва про придбання майна з аукціону від 20.01.2017.
		Позовні вимоги як прокурора, так і Товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна-Рені" щодо суті спору були обґрунтовані визнанням недійсними за судовим рішенням електронних торгів та виданих за їх результатами правовстановлюючих документів, а отже втрату відповідачем-2 речового права на придбане майно, що автоматично має наслідком незаконність та недійсність виданого на посвідчення такого права реєстраційного документа - спірного свідоцтва.
		З викладеного вбачається, що як і у випадку зі справою № 927/849/17, правовідносини у справі №  916/641/18 не є подібним тим, що склалися між сторонами у справі №  915/161/20, оскільки відмінними у цих справах є предмети, зміст (суть) правовідносин та суб`єкти. За таких обставин, колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє посилання Товариства і на постанову Верховного Суду у справі № 916/641/18, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, яка передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України. 
		34.4. Що ж до посилань скаржника на постанову від 18.06.2020 у справі №  5023/8376/11, то колегія суддів Касаційного господарського суду вони також не приймаються, адже звертаючись з позовом у тій справі, Харківська місцева прокуратура №5 просила суд зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Качановський" звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу прибудови з подальшим приведенням земельних ділянок у придатний для використання стан на підставі положень статей 83, 116, 123-125, 152, 212 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (порушення вимог містобудівного законодавства), тоді як у справі №  915/161/20 правовою підставою позову є саме приписи статті 376 ЦК України (забудова ділянки, що не була відведена для цієї мети).
		34.4.1. У цій частині колегія суддів Касаційного господарського суду вважає доцільним акцентувати на правовій позиції Верховного Суду, яку було викладено у постанові від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18 і яка полягає у тому, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. Обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає саме у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. 
		35. Далі щодо застосування судами приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
		36. Згідно з положеннями частини 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		37. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). 
		37.1. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		37.2. При цьому прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
		37.3. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		37.4. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
		37.5. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		37.6. У наведених висновках щодо застосування приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" колегія суддів Касаційного господарського суду звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яку було викладено у постанові  від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
		38. З встановлених обставин цієї справи слідує, що листом від 12.11.2019 № 31-3963вих-19 місцева прокуратура повідомила Миколаївську міську раду про здійснення Товариством на земельній ділянці комунальної власності будівництва та введення в експлуатацію об`єкта нерухомості.
		38.1. В подальшому Міська рада надала прокурору відповідь (лист від 05.12.2019 № 6592/020201-40/14/19) про те, що акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства стосовно використання земельної ділянки по вул. Генерала Карпенка, 20   буде надано згодом.
		38.2. Далі, названою радою на адресу прокуратури супровідним листом від 12.12.2019 № 6764/020201-40/14/19 направлено акт обстеження земельної ділянки по вул. Генерала Карпенка, 20 від 03.12.2019 з фото, яким встановлено знаходження на спірній земельній ділянці нежитлових приміщень магазину. 
		38.3. Листом від 10.02.2020 № 31-1936вих-20 прокурор повідомів Миколаївську міську раду про подання до суду позову у даній справі. На даному листі наявні відмітки про отримання його виконкомом цієї ради 11.02.2020.
		39. У своєму позові Прокурор вказав, що Миколаївська міська рада, як розпорядник земель комунальної власності, має право звернутись до суду за захистом порушеного права, однак, незважаючи на направлення місцевою прокуратурою листа щодо порушення Відповідачем умов Договору оренди, остання не вжила заходів для усунення цих порушень, що є підставою для звернення Прокурора до суду з цим позовом.
		40. З наведеного слідує, що вперше Прокурор повідомив Міську раду про виявлене ним порушення вимог законодавства під час використання земельної ділянки листом від 12.11.2019, а до суду з позовом звернувся 13.02.2020. У позові Прокурор навів відповідні обґрунтування, які на його думку, дають підстави для представництва інтересів держави у даному провадженні і такі обґрунтування визнані судами достатніми.  
		41. За викладеного колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє доводи скаржника про недотримання прокуратурою порядку повідомлення, передбаченого   статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", як відхиляє колегія і доводи Товариства про те, що приписи наведеної норми застосовані судами неправильно, позаяк здійснене судами правозастосування узгоджується з вже згаданою вище правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (постанова віл 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
		42. Ще один блок доводів поданої касаційної скарги зводиться до того, що при поданні позову Прокурором було неправильно обрано спосіб захисту у вигляді скасування запису про проведену за Товариством державну реєстрації права власності на збудований об`єкт, оскільки чинна на момент подання позову редакція статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" способами захисту порушених прав визначала (1) скасування рішення державного реєстратора; (2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено реєстрацію та (3) скасування державної реєстрації прав.
		43. З аналізу оскаржуваних судових рішень вбачається, що задовольняючи позовні вимоги у цій частині суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявність слова "запис" у прохальній частині вказаного позову відповідає фактичним обставинам справи, оскільки на час виникнення спірних правовідносин вносились саме записи про державну реєстрацію права власності, та не змінює суті заявлених Прокурором вимог, які направлені на поновлення прав Миколаївської міської ради як розпорядника земель комунальної власності.
		44. Верховний Суд зазначає, що дійсно, як стверджує скаржник, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952 викладено у новій редакції.
		44.1. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		44.2. Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		44.3. Викладене свідчить, що з 16.01.2020 такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, а тому доводи скаржника у цій частині є частково обґрунтованими.
		45. Але, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає доцільним відзначити, що під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
		46. З огляду на викладене, а також враховуючи аксіому цивільного судочинства jura novit curia - "суд знає закон", Верховний Суд вважає, що встановивши в ході розгляду справи, що наявність слова "запис" у прохальній частині поданого позову не змінює суті заявлених Прокурором вимог, які направлені на поновлення прав Міської ради як розпорядника земель комунальної власності, суди попередніх інстанцій дійшли раціонального та логічного висновку про можливість скасування державної реєстрації права власності Товариства на самочинно збудоване майно. За  обставин цієї справи колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині, позаяк вважає, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки, якою вказану вище, Верховний Суд не вважає. 
		47. Крім цього, колегія суддів Касаційного господарського суду у цій частині вважає доцільним також вказати, що факт існування реєстрації права власності на майно, яке за судовим рішенням має бути знесено як самочинне, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, якого не існує.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		48. Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		49. Враховуючи викладене у цій Постанові та керуючись, зокрема, наведеною нормою ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства і як наслідок про залишення оскаржуваних рішення та постанови у даній справі без змін.
		50. Оскільки ухвалою про відкриття касаційного провадження у даній справі Верховний Суд зупинив виконання оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, в силу приписів статті 332 ГПК України таке виконання має бути поновлено.
		51. Судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ :
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Магазин № 301" залишити без задоволення.
		2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22 грудня 2020 року і рішення Господарського суду Миколаївської області від 29 вересня 2020 року у справі № 915/161/20 залишити без змін.
		3. Виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 29 вересня 2020 року у справі № 915/161/20 поновити. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                   Міщенко І.С.
		 
		Судді                                                                                                            Берднік І.С.
		 
		                                                                                                                        Суховий В.Г.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...