Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 341/1375/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.03.2021.
Дата набрання законної сили: 24.02.2021
Номер судового провадження: 61-10437ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 лютого 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 341/1375/18
		провадження № 61-10437св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану його представником ОСОБА_3 , на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року в складі колегії суддів:                     Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до                   ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних від суми невідшкодованої матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином.
		Позов мотивований тим, що 23 серпня 2015 року  ОСОБА_2 заподіяв ОСОБА_1 тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Вироком Галицького районного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 липня 2017 року, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого статтею 128 КК України, та призначено йому покарання. Цивільний позов до ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з нього 9 799,46 грн матеріальної та 20 000,00 грн моральної шкоди, завданої злочином.
		У процесі тривалого лікування заподіяної відповідачем травми потерпілому (позивачу) 22 квітня 2016 року здійснено чергове оперативне втручання, вартість якого відповідач відшкодувати відмовився. Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області 04 вересня 2017 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2017 року, з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто 5 793,05 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди.
		Посилаючись на те, що з часу вчинення злочину 23 серпня 2015 року та проведення оперативного вручання 22 квітня 2016 року шкода відповідачем не відшкодована, позивач просив позов задовольнити та стягнути з                 ОСОБА_2 15 955,67 грн інфляційних втрат та трьох процентів річних                у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати та 3 % річних від суми невідшкодованої матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином, за невиконання грошового зобов`язання в розмірі 15 955,67 грн, в тому числі: 
		13 009,82 грн - інфляційні втрати (11 398,29 грн за період з 23 серпня               2015 року по 30 червня 2018 року, 1 611,53 грн за період з 22 квітня 2016 року по 30 червня 2018 року);
		2 945,85 грн - 3 % річних (2 552,13 грн за період з 23 серпня 2015 року                    по 30 червня 2018 року, 393,72 грн за період з 22 квітня 2016 року по 30 червня 2018 року).
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, оскільки боржник своє грошове зобов`язання належним чином не виконав, а тому повинен нести відповідальність за порушення виконання такого грошового зобов`язання.
		Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати та 3 % від суми невідшкодованої матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином, за невиконання грошового зобов`язання в розмірі 4 259,71 грн, з яких:
		за період з 05 липня 2017 року по 30 червня 2018 року 2 830,95 грн - інфляційних втрат та 882 грн - 3 % річних; 
		за період з 26 жовтня 2017 року по 30 червня 2018 року 428,68 грн - інфляційних втрат та 118,08 - 3 % річних.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 586,80 грн сплаченого судового збору.
		Стягнуто з ОСОБА_1 та вирішено зарахувати до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 704,75 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 260,00 грн витрат на правничу допомогу.
		Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач має невиконані грошові зобов`язання перед позивачем, а тому він повинен нести відповідальність за прострочення виконання цього зобов`язання за правилами статті 625 ЦК України. Проте, визначаючи дату,                  з якої позивач має право вимагати здійснення такого відшкодування, суд помилково пов`язав його з моментом вчинення стосовно ОСОБА_1 злочину (23 серпня 2015 року) та проведення позивачу оперативного втручання                      (22 квітня 2016 року).
		Грошове зобов`язання ОСОБА_2 перед позивачем виникло з часу встановлення факту вчинення злочину та покладення на нього обов`язку відшкодувати завдану шкоду, тобто з набранням рішеннями суду з цього приводу законної сили. Тому період стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат слід розраховувати з часу постановлення ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 липня 2017 року, якою залишено без змін вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2017 року про стягнення із засудженого на користь потерпілого                29 799,46 грн шкоди (9 799,46 грн - матеріальної та 20 000 грн - моральної).                   А також судове рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від                    26 жовтня 2017 року, яким залишено без змін рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 вересня 2017 року в частині стягнення                 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 793,05 грн матеріальної шкоди. Кінцева дата такого розрахунку здійснена в межах позовних вимог до 30 червня 2018 року.
		Розрахувавши загальний розмір інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми за вказані періоди, апеляційний суд вважав, що їх розмір становить 4 259,71 грн.
		Оскільки суд дійшов висновку про стягнення коштів у розмірі 4 259,71 грн, фактично задовольнивши 26,7 відсотків позовних вимог, то суд апеляційної інстанції вважав, що з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений ним судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 586,80 грн, а на користь держави - 704,75 грн. Крім того, суд вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги адвокатом Черепієм О. Р. пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 4 260,00 грн.
		Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
		У травні 2019 року  ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, підписану його представником ОСОБА_3 , в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині стягнення з нього на користь  ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 4 260,00 грн, судового збору у розмірі 586,80 грн та стягнення з нього і зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору у розмірі 704,75 грн. Просить ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 та зарахувати до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 704,75 грн та відмовити у стягненні з нього на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 4 260,00 грн. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем документально не підтверджено та не доведено, що витрати на правничу допомогу у розмірі 4 800,00 грн відповідають обсягу наданих послуг і виконаних робіт, оскільки ОСОБА_2 не було надано суду договір на правничу допомогу, який укладений між ним та адвокатом, акт приймання - передачі наданих послуг (виконаних робіт), детального розрахунку опису робіт.
		Позивач вважає , що визначена адвокатом сума за виконані роботи в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції є необґрунтованою та недоведеною, а також завищеною. Позиція відповідача у справі була сформована під час розгляду справи в суді першої інстанції у його відзиві і не змінювалася, як і доводи та розрахунки якими він їх обґрунтовував. Апеляційна скарга подана представником відповідача аргументована тими самими доводами та розрахунками, які за формою та змістом відповідають відзиву відповідача на позовну заяву в суді першої інстанції, де він особисто брав участь у судовому процесі. 
		Представник відповідача - адвокат Черепій О. Р. вже представляв інтереси відповідача за довіреністю до отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у суді першої та апеляційної інстанцій в іншій справі  № 341/1081/17 про стягнення матеріальної і моральної шкоди заподіяної злочином. Тому, представник відповідача був обізнаний про обставини справи, що виключало необхідність значних затрат часу для вивчення документів, підготовки додатків, які приєднані до апеляційної скарги та підготовки і подання апеляційної скарги.
		ОСОБА_1 вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо стягнення з нього на користь ОСОБА_2 586,80 грн сплаченого судового збору та стягнення з нього і зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору в розмірі 704,75 грн. На його думку, він відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, оскільки предметом позову по справі є стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних від суми невідшкодованої матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		Нарахування інфляційних збитків та трьох відсотків річних на суму невідшкодованої матеріальної та моральної шкоди заподіяної злочином входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
		Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що позивач не погоджується з постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року у частині стягнення з нього витрат на правничу допомогу та судового збору, тому оскаржена постанова переглядається у касаційному порядку лише у цій частині.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У липні 2019 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, який підписаний адвокатом Черепієм О. Р. У відзиві представник                   ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без руху, а судові витрати за розгляд касаційної скарги покласти на позивача.
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що касаційна скарга на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року підписана                        і подана до суду касаційної інстанції представником позивача за довіреністю, яка не є адвокатом, тобто особою, яка не може представляти інтереси особи                    у Верховному Суді.
		Зазначає, що разом з апеляційною скаргою представник відповідача подав розрахунок послуг адвоката з детальним описом наданих послуг, акт виконаних робіт від 10 квітня 2019 року, квитанцію від 11 березня 2019 року № 496253.
		Представництво відповідача здійснювалось в справі про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої злочином, тобто у справі з іншим предметом, що свідчить про те, що вивчення матеріалів справи проводилось вперше.
		Договір про надання правничої допомоги містить комерційну та адвокатську таємницю, тому надання такого договору можливе лише у передбачених законодавством випадках. Про обсяг виконаних робіт та обсяг планових робіт свідчить розрахунок послуг адвоката.
		Разом з відзивом на касаційну скаргу представник відповідача подав розрахунок вартості послуг адвоката за договором про надання правничої допомоги від 05 липня 2019 року № 22/19, копію квитанції від 05 липня                   2019 року № 496257 на суму 2 000,00 грн та ордер на надання правової допомоги від 05 липня 2019 року № 076324.
		Доводи особи, яка подала відповідь на відзив
		У липні 2019 року від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій представник просить касаційну скаргу задовольнити, відмовити у стягненні з позивача на користь відповідача 2 000,00 грн витрат на правничу допомогу під час розгляду справи у суді касаційної інстанції, стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті державного мита та послуг за нотаріальне посвідчення довіреності у сумі 400,00 грн.
		Представник вказує, що відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Позивач не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо стягнення з нього необґрунтованих, документально непідтверджених та недоведених витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги відповідачу.
		Крім того, позивач також заперечує щодо стягнення з нього витрат у розмірі 2 000,00 грн, що визначені адвокатом за надання відповідачу правничої допомоги зі складання і подання касаційної скарги, так як вказана послуга у цій справі відповідачу не надавалася.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.
		Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Позиція Верховного Суду
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
		Суди встановили, що 23 серпня 2015 року  ОСОБА_2 заподіяв                  ОСОБА_1 тілесні ушкодження у вигляді закритого мультифрагментарного перелому лівої ключиці зі зміщенням відламків, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що викликали тривалий розлад здоров`я. 
		Вироком Галицького районного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 липня 2017 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 128 КК України та призначено покарання                    у вигляді 240 годин громадських робіт. Цивільний позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з  ОСОБА_2 на користь потерпілого (позивача) 9 799,46 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		Надалі рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 вересня 2017 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2017 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 5 793,05 грн матеріальної шкоди. У задоволенні позову у частині стягнення моральної шкоди відмовлено.
		На підставі цих судових рішень видано виконавчі листи, які перебувають на виконанні в Галицькому районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області та на час розгляду справи судами попередніх інстанцій ці виконавчі листи не виконані.
		Встановивши, що відповідач має невиконані грошові зобов`язання перед позивачем, що підтверджується судовими рішеннями, а також даними зведеного виконавчого провадження, суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних від суми невідшкодованої матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином на підставі статті 625 ЦК України.
		Зокрема, апеляційний суд, задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 скасував рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2018 року, ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати та 3 % річних від суми невідшкодованої матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином, за невиконання грошового зобов`язання у загальному розмірі 4 259,71 грн.
		Крім того, суд апеляційної інстанції: 
		стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 586,80 грн сплаченого судового збору.
		стягнув з ОСОБА_1 та вирішив зарахувати до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 704,75 грн.
		стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 260,00 грн витрат на правничу допомогу.
		Постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року оскаржується ОСОБА_1 у частині стягнення з нього витрат на правничу допомогу та судового збору.
		Апеляційний суд виходив з того, що уцій справі предметом позову є не відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, тому ОСОБА_1 не може бути звільнений від сплати судового збору на підставі пунктів 2, 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Враховуючи норму статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України, апеляційний суд вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з наданням йому правничої допомоги пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 4 260,00 грн.
		Колегія суддів не може з таким висновком апеляційного суду не погоджується.
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина друга статті 141 ЦПК України).
		Апеляційний суд установив, що на підтвердження витрат за надання правничої допомоги, понесених особою, яка подала апеляційну скаргу до матеріалів справи долучені ордер, розрахунок вартості послуг адвоката та квитанція від 07 березня 2019 року № 496253 про оплату 4 800,00 грн. Враховуючи, висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову, суд вважав за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з правничою допомогою пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 4 260,00 грн.
		Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Згідно з частинами першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
		При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.
		Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц(провадження № 61-39474св18).
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Договір про надання правової допомоги, укладений між ОСОБА_2 і його адвокатом Черепієм О. Р. у матеріалах справи відсутній.
		З огляду на викладене, не можна вважати доведеними витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, оскільки відповідачем та його представником не надано суду договору про надання правової допомоги, на підставі умов якого згідно з пунктом 1 частини другої статті 137 ЦПК України має визначатися розмір цих витрат.
		За таких обставин апеляційний суд зробив неправильний висновок про доведеність вимог щодо відшкодування витрат на правничу допомогу та наявність підстав для їх стягнення з ОСОБА_1 на користь  ОСОБА_2 у розмірі 4 260,00 грн.
		Відповідно до пунктів 2, 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи;позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		Оскільки інфляційні втрати на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання щодо відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я та внаслідок вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_1 (потерпілий), який заявив такі вимоги, звільняється від сплати судового збору у всіх інстанціях.
		З врахуванням наведеного, висновок апеляційного суду про відсутність у позивача передбачених пунктами 2, 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» пільг зі сплати судового збору за апеляційний перегляд цієї справи та відповідно стягнення на користь відповідача та на користь Державного бюджету України судового збору є помилковим.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		З огляду на викладене, судові витрати  ОСОБА_2 зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 586,80 грн належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.Судовий збір в розмірі 704,75 грн не може бути стягнутий з ОСОБА_1 до спеціального фонду Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від його сплати.
		Щодо клопотання ОСОБА_2 про розподіл судових витрат під час касаційного розгляду справи
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 міститься клопотання про розподіл судових витрат за розгляд касаційної скарги, а саме стягнення витрат на правничу допомогу. До відзиву на касаційну скаргу представником відповідача надано: копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, розрахунок вартості послуг адвоката за договором про надання правничої допомоги від 11 березня 2019 року № 5/19, у якому вказано зміст послуг, орієнтовний час та їх вартість, копію квитанції від 05 липня 2019 року № 19 на суму 2 000,00 грн та ордер на надання правової допомоги серії ІФ № 076324.
		Оскільки договір про надання правової допомоги до суду касаційної інстанції відповідачем та його представником не надано, тому витрати на правничу допомогу у суді касаційної інстанції є недоведеними та стягненню з позивача не підлягають.
		Щодо клопотання  ОСОБА_1 витрат щодо сплати державного мита та послуг за нотаріальне посвідчення довіреності представника
		У відповіді на відзив міститься клопотання про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат щодо сплати державного мита та послуг за нотаріальне посвідчення довіреності представника позивача у розмірі 400,00 грн. До відзиву на касаційну скаргу представник позивача надала копію довідки про сплату державного мита та послуг від 05 березня 2019 року № 153/02-14.
		Колегія суддів вважає клопотання про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат щодо сплати державного мита та послуг за нотаріальне посвідчення довіреності представника позивача у розмірі 400,00 грн безпідставним.
		Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Отже, витрати щодо сплати державного мита та послуг за нотаріальне посвідчення довіреності представника позивача не охоплюються пунктами 1-3 частини третьої статті 133 ЦПК України. Ці витрати також не можуть вважатися витратами, пов`язаними з розглядом справи, що передбачені пунктом 4 частини третьої статті 133 ЦПК України, оскільки посвідчення довіреності представника не є витратами, які пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Постанова апеляційного суду у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 586,80 грн сплаченого судового збору, стягнення з ОСОБА_1 і зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору у розмірі 704,75 грн підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про компенсацію судових витрат, понесених  ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги у розмірі 586,80 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 4 260,00 грн постанову апеляційного суду також слід скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог.
		Керуючись статтями 400, 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану його представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
		Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 4 260,00 грн, стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 586,80 грн сплаченого судового збору та стягнення з ОСОБА_1 , зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору у розмірі 704,75 грн скасувати, ухвалити у цих частинах нове рішення.
		У задоволенні клопотання  ОСОБА_2  про стягнення з  ОСОБА_1 судових витрат щодо надання правової допомоги під час розгляду справи апеляційним судом у розмірі 4 800,00 грн відмовити.
		Судові витрати, понесені  ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги у розмірі 586,80 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		У задоволенні клопотання  ОСОБА_2  про стягнення з  ОСОБА_1 судових витрат щодо надання правової допомоги під час розгляду справи касаційним судом у розмірі 2 000,00 грн відмовити.
		У задоволенні клопотання  ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 витрат щодо сплати державного мита та послуг за нотаріальне посвідчення довіреності представника позивача у розмірі 400,00 грн відмовити.
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року у скасованій частині втрачає законну силу.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийВ. І. Крат  Судді:Н. О. Антоненко   І. О. Дундар   Є. В. Краснощоков   М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...