Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 525/789/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.03.2021.
Дата набрання законної сили: 03.03.2021
Номер судового провадження: 61-14611ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		03 березня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 525/789/17
		провадження № 61-14611св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Бурова компанія «Букрос»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Бурова компанія «Букрос» на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 липня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Кузнєцової О. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до судуз позовом до Публічного акціонерного товариства «Бурова компанія «Букрос» (далі - ПАТ «БК «Букрос») про стягнення грошової компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, присудженої за рішенням суду, посилаючись на те, що рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 14 квітня 2016 року в цивільній справі № 525/1475/15-ц на його користь з ПАТ БК «Букрос», серед іншого, стягнуто суму заборгованості із заробітної плати в розмірі 131 093,70 грн. Проте на час звернення з цим позовом вказане рішення відповідачем не виконано. Вважає, що має право на компенсацію втрати частини заробітної плати, яка обчислюється відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ БК «Букрос» на свою користь проіндексовані за період з 01 червня 2016 року по 31 травня 2017 року грошові кошти (суму стягнутої заробітної плати) в розмірі 17 566,51 грн.
		 
		Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02 жовтня 2017 року, позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «БК «Букрос» на користь ОСОБА_1 17 566,51 грн грошової компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, присудженої за рішенням суду. Стягнуто з ПАТ «БК «Букрос» на користь держави судовий збір в сумі 640 грн.
		 
		Рішення місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що невиплата у встановлені строки працівнику заробітної плати є підставою для сплати йому компенсації втрати частини заробітної плати відповідно до вимог статті 34 Закону України «Про оплату праці» і Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (далі - Положення № 1427). Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від обов`язку компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, оскільки наявність невиконаного рішення суду не може обмежувати права працівника на компенсацію.
		 
		Постановою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року касаційну скаргу ПАТ «БК «Букрос» задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 02 жовтня 2017 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку із стягненням заборгованості із заробітної плати, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Отже, ухвалюючи рішення щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, присудженої за рішенням суду, керуючись нормами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виконання», суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, а тому дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог. 
		 
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 липня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «БК «Букрос» задоволено частково. Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «БК «Букрос» на користь ОСОБА_1 17 566,51 грн індексації суми заборгованості, присудженої за рішенням суду. Стягнуто ПАТ «БК «Букрос» на користь держави судовий збір в сумі 640 грн.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що положення частини другої статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 14 квітня 2016 року про стягнення з ПАТ «БК «Букрос» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати в розмірі 131 093,70 грн. Вказане грошове зобов`язання відповідач порушив, у зв`язку із чим у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України. 
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
		 
		У серпні 2019 року ПАТ «БК «Букрос» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 08 липня 2019 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга ПАТ «БК «Букрос» мотивована тим, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку із стягненням заборгованості із заробітної плати, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 18 липня 2006 року було порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ «БК «Букрос». Положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній до 19 січня 2013 року, передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду; протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується, зокрема неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій. Оскільки стягнення грошових сум на підставі статті 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника, тобто, санкціями за порушення грошового зобов`язання, і Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено заборону (мораторій) на застосування вказаних санкцій, то апеляційний суд безпідставно стягнув з товариства на користь позивача проіндексовану суму за невиконання рішення суду. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Великобагачанського районного суду Полтавської області.
		 
		20 серпня 2019 року справа № 525/789/17 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		 
		За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
		 
		Судами встановлено, що ухвалою Господарського суду Полтавської області від 18 липня 2006 року порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ «БК «Букрос», яке на час розгляду справи не завершено.
		 
		Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 14 квітня 2016 року з ПАТ «БК «Букрос» на користь ОСОБА_1 стягнуто, серед іншого, суму заборгованості із заробітної плати в розмірі 131 093,70 грн. 
		 
		Вказане рішення звернено до примусового виконання та не виконано, що підтверджується листом Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 18 травня 2017 року № 3775 і не заперечувалося сторонами під час розгляду справи.
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь компенсацію втрати частини заробітної плати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги.
		 
		Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		 
		Згідно зі статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
		 
		У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).
		 
		Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
		 
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 22 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у справах, пов`язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв`язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що: 1) індексація заробітної плати провадиться в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 1998 року № 663 (з внесеними змінами та доповненнями), котрі йому відповідають, підприємством, установою чи організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який перевищив 105 відсотків (величину порога індексації). За наявності зазначених умов у тому ж порядку індексації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення; 2) компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» і Положенням № 1427 підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги зріс більше ніж на один відсоток.
		 
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. 
		 
		Аналогічні положення щодо здійснення індексації грошових доходів, які не мають разового характеру, також містяться у статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
		 
		З наведеного випливає, що обов`язок нарахування індексації грошових доходів населення та компенсації громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати покладено на роботодавця під час нарахування заробітної плати, яка є щомісячним платежем, при наявності зазначених умов, а не разової виплати.
		 
		Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 487/763/17 (провадження                 № 61-26024св18). 
		 
		Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).
		 
		Відповідно до статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) наведено такі висновки щодо застосування норм права.
		 
		Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		 
		Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої ЦК України). Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
		 
		Апеляційний суд вказав, що вимога позивачки про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості з виплати вихідної допомоги та середнього заробітку є безпідставною, оскільки відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
		 
		Велика Палата Верховного Суду з цим висновком суду апеляційної інстанції погоджується та звертає увагу на таке:
		 
		У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц вона відступила від висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 висновку Верховного Суду України про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можна застосовувати норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) (див. пункт 32.1 постанови від 16 травня 2018 року).
		 
		Однак Велика Палата Верховного Суду не відступала від висловленого у зазначеній постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 іншого висновку Верховного Суду України про те, що припис частини другої статті 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		 
		Правовий висновок щодо відсутності підстав для застосування приписів статті 625 ЦК України до трудових правовідносин, які регулює спеціальне законодавство, також наведено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 757/14073/16-ц (провадження № 61-29305сво18).
		 
		Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		 
		Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати заробітної плати, присудженої за рішенням суду, в позивача на підставі статті 34 Закону України «Про оплату праці» та положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виникло право на стягнення компенсації втрати частини доходу відповідно до індексу інфляції, який існував у період невиплати такого доходу.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Колегія суддів враховує, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в цивільному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.
		 
		Разом з тим принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.
		 
		У системі загального права допускається скасування попередніх прецедентів (overruling of precedent) і вважається, що прецеденту можна не слідувати, якщо: його можливо відрізнити з огляду на зміну відносин у суспільстві з моменту його прийняття чи якщо змінилися відповідні правові принципи; він був вирішений per incuriam, тобто якщо при його прийнятті з певних причин не були застосовані належні приписи законодавства чи прецеденти або вони були неправильно витлумачені; у разі визнання його неправильним і таким, що підлягає скасуванню, або якщо на практиці він не діє.
		 
		Згідно з положеннями статей 37 та 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. При цьому відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
		 
		В силу вимог частини першої статті 417 ЦПК України під час нового розгляду цієї справи суд апеляційної інстанції зобов`язаний був врахувати наведені в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року вказівки, зокрема про те, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку із стягненням заборгованості із заробітної плати, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
		 
		Разом з тим після ухвалення судом касаційної інстанції вищевказаного судового рішення як Об`єднана палата Касаційного цивільного суду (див. постанову від 11 листопада 2019 року у справі № 757/14073/16-ц, провадження                                 № 61-29305сво18), так і Велика Палата Верховного Суду (див. постанову від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц, провадження № 14-429цс19) навели правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зазначивши, що приписи частини другої статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
		 
		За наведених обставин не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено заборону (мораторій) на стягнення інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України, які за змістом цієї норми входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. У справі, яка переглядається, сторони перебували між собою у трудових, а не цивільно-правових відносинах, тому місцевий суд обґрунтовано не застосував до цих правовідносин положення цивільного законодавства. 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Таким чином, задовольняючи позов з інших правових підстав, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 
		 
		Враховуючи, що постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, вона підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
		 
		Щодо розподілу судових витрат.
		 
		Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Враховуючи те, що Верховний Суд дійшов висновку про залишення в силі рішення місцевого суду, яким позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, то в силу вимог частини першої статі 141 ЦПК України сплачений відповідачем ПАТ «БК «Букрос» судовий збір за подання касаційної скарги не підлягає відшкодуванню.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Бурова компанія «Букрос» задовольнити частково.
		 
		Постанову Полтавського апеляційного суду від 08 липня 2019 року скасувати, а рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2017 року залишити в силі.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийІ. М. Фаловська  Судді:В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко   С. Ю. Мартєв   В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...