Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 766/5264/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.03.2021.
Дата набрання законної сили: 05.03.2021
Номер судового провадження: 61-14047ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		05 березня 2021 року
		м. Київ
		справа №766/5264/16-ц
		провадження №61-14047св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Корабельної у   м. Херсоні ради,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у складі колегії суддів Вейтас І. В., Приходько Л. А., Радченко С. В.,
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Корабельної у м. Херсоні ради, з позовом, в якому просила позбавити відповідача батьківських прав щодо його неповнолітньої дитини  - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Позов мотивовано тим, що відповідач є батьком спільної з позивачем дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між сторонами не укладався та вони не проживали однією сім`єю. Малолітній син ОСОБА_5 постійно проживав та проживає разом із матір`ю. До досягнення сином півтора років відповідач інколи відвідував сина та допомагав позивачу у сплаті орендованого житла. 
		Проте, з липня 2013 року відповідач взагалі не відвідує сина, не піклується про нього, не приймає участі у його вихованні, не надає матеріальної допомоги на його утримання. У зв`язку з зазначеним позивач звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів.
		Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 26 вересня                 2014 року з відповідача стягнуто аліменти у розмірі ј частини з його заробітку (доходу). 
		Виконавчий лист був пред`явлений до примусового виконання, проте відповідач від сплати аліментів ухиляється, внаслідок чого утворилась значна заборгованість. 
		У квітні 2015 року позивач, не маючи житла та роботи, разом з сином виїхала до Туреччини для працевлаштування за контрактом. 
		У листопаді 2015 року позивач з сином повернулася до м. Херсона, повідомила відповідача, що має намір укласти шлюб з громадянином Туреччини, з яким у сина склалися добрі стосунки та який приймає участь в утриманні сина, піклується про нього та оплачує його навчання. На прохання позивача надати дозвіл на виїзд дитини за кордон, відповідач погодився лише за умови, що вона відкликає виконавчий лист про стягнення з нього аліментів. 
		Керуючись виключно інтересами дитини, позивач вимушена була подати до ВДВС нотаріально засвідчену заяву про повернення виконавчого листа. Після цього відповідач оформив згоду на виїзд дитини. 
		У даний час позивач разом зі своєю дитиною ОСОБА_4 перебувають в Туреччині. ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо своєї дитини, ухиляється від сплати аліментів, не спілкується з ним, не приймає участі у його вихованні. В місці перебування позивача для дитини забезпечуються всі належні умови для її фізичного та духовного розвитку, матеріального забезпечення.
		Вказані обставини, за доводами позивача свідчить проухиляння від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов`язками, що підтверджує відсутність належного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків та є підставою для позбавлення його батьківських прав відносно дитини. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 28 травня           2020 року у складі судді Майдан С. І. позов задоволено. 
		Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач у порушення вимог статті 150 СК України належним чином не виконує покладені на нього обов`язки щодо утримання, виховання та розвитку малолітньої дитини - ОСОБА_4 , а саме: ухиляється від сплати аліментів на утримання сина, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти.
		Поважних причин для невиконання батьківських обов`язків стороною відповідача не доведено, що свідчить про свідоме нехтування ним своїми обов`язками. З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки батька, суд першої інстанції зробив висновок, що відповідач без поважних причин самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, що є порушенням прав дитини на нормальний духовний розвиток та розвиток особистості.
		Постановою Херсонського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем всупереч обов`язку, передбаченого частиною першою статтею 81 ЦПК України, не доведено, що позбавлення відповідача батьківських прав відповідає найкращим інтересам дитини.
		При розгляді справи не встановлено наявності негативного впливу з боку батька по відношенню до сина. Не є підтвердженням свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з відповідача за рішенням суду аліментів на утримання дитини, оскільки це є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.
		Крім наведеного, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обґрунтування позиції позивача фактично зводиться до того, що метою позбавлення відповідача батьківських прав є можливість визначення постійного місця проживання дитини разом з матір`ю в Турецькій Республіці та позбавити її необхідності отримання дозволу для виїзду дитини за кордон України. Разом з тим, відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
		Встановивши відсутність фактів свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, наявність конфлікту між колишнім подружжям, які не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільного сина, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає приймати участь у вихованні дитини, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодилась з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.   
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що мати ОСОБА_4 - позивач, від народження сина дбає про дитину та прагне забезпечити найкращі інтереси дитини, проголошених у Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, перелік елементів яких додатково висвітлений Комітетом ООН із прав дитини у пункті 50 Зауваження загального порядку №14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів».
		Відповідач ОСОБА_2 з липня 2013 року не надає матеріальну підтримку та спілкується з сином. Хоча у нього була така можливість, оскільки позивачем не чинились перешкоди у цьому. Після вибуття дитини разом з матір`ю до Туреччини батько належної уваги до сина не проявляв, грошові кошти не надавав та з дитиною не спілкувався.  
		При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвилку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
		Оскільки позивач та відповідач ніколи не перебували у шлюбі та не проживали однією сім`єю, у відповідача є інша сім`я, яка була створена ще до народження неповнолітнього ОСОБА_4 , то сім`я у складі позивача і відповідача та малолітнього ОСОБА_4 є явно непридатною та неблагополучною.
		Наразі для дитини створені всі умови для забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
		Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем всупереч обов`язку, передбаченого частиною першою статті 81   ЦПК України, не доведено, що позбавлення відповідача батьківських прав відповідає найкращим інтересам дитини.
		Суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що під час розгляду справи не було встановлено наявності негативного впливу з боку батька по відношенню до сина, оскільки вказаний фактор доцільно застосовувати під час розгляду питання позбавлення батьківських прав на підставі пунктів 3, 4, 5 частини першої статті 164 СК України (жорстоке поводження з дитиною; батьки є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва), а для позбавлення батьківських прав на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України (ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти) батькові достатньо проявляти систематично пасивну поведінку, що полягає у фактичному довготривалому, усвідомленому невиконанні батьківських обов`язків по відношенню до сина.
		Апеляційним судом не враховано, що матеріальне забезпечення дитини є необхідною складовою для забезпечення повноцінних потреб дитини, що включає піклування про її стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, здобуття нею повної загальної середньої освіти, готування її до самостійного життя, у зв`язку з чим заборгованість відповідача по аліментам слід розглядати не як самостійну окрему підставу для позбавлення батьківських прав, а в сукупності з іншими обставинами поведінки батька по відношенню до дитини, які були встановлені судом першої інстанції.
		Комітет ОНН з прав дитини у Зауваженні загального порядку № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів» закликає в оцінці найкращих інтересів дитини у кожномуокремому випадку дотримуватись балансу всіх елементів, необхідних для прийняття рішення в конкретній ситуації для конкретної дитини або групи дітей (п. 46). Визначення того, яке саме рішення буде прийнято в найкращих інтересах дитини, має починатися з оцінки конкретних обставин, які роблять дитину унікальною. Це означає врахування судом одних та ігнорування інших елементів, а також впливає нате, яким чином вони будуть зважені один щодо одного (п. 49).
		Перебуваючи за кордоном з сином, позивачка не чинить перешкоди у вихованні сина та отримання ним матеріального забезпечення від відповідача, проте сам відповідач не вчиняє жодних активних дій по виконанню батьківських обов`язків в інтересах дні пни, що свідчить про його незацікавленість до сина.
		Виходячи з норм статей 150, 164 СК України, статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, висвітлений Комітетом ООН із прав дитини принцип найкращих інтересів дитини, аспекти якого детально розкриті у Зауваженні загального порядку № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів», позивач вважає, що з урахуванням установлених у цій справі обставин, зокрема щодо умов, які наразі створені для дитини для забезпечення її гармонійного розвитку, є підстави відступити від правових висновків Верховного Суду, в тому числі викладених у постановах від 16 січня 2019 року у справі №465/З694/14, від 17 червня 2020 року у справі №382/264/19, від 01 вересня 2020 року у справі №202/6809/17, від 29 січня 2020 року у справі №756/1967/16, від 13 січня 2020 року у справі № 199/2353/18.  
		Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано. 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 26 вересня              2014 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 стягнуто аліменти на сина ОСОБА_4 у розмірі ј частини його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 14 серпня 2014 року до досягнення дитиною повноліття.
		Згідно довідки-розрахунку від 12 листопада 2015 року, виданої державним виконавцем Комсомольського районного ВДВС, заборгованість по аліментам з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 на утримання дитини у розмірі              ј частини усіх видів заробітку, станом на 01 листопада 2015 року за період з серпня 2014 року по жовтень 2015 року становить 4570,20 грн.
		18 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 , третя особа - виконавчий комітет Комсомольської районної у м. Херсоні ради - орган опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, який ухвалою Комсомольського районного суду м. Херсона від 29 січня 2016 року залишено без розгляду за заявою позивача. 
		19 листопада 2015 року ОСОБА_6 подала до ВДВС Комсомольського РУЮ м. Херсон заяву про повернення без виконання виконавчого листа про стягнення аліментів з ОСОБА_2 . 
		У заяві від 26 листопада 2015 року, посвідченої приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Францішко Г. В., ОСОБА_2 не заперечував проти тимчасових поїздок за кордон до Туреччини та до будь-якої країни Шенгенської угоди, в будь-який час, в період з 26 листопада 2015 року по 26 листопада 2016 року, його малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері ОСОБА_6 . 
		Згідно свідоцтва про одруження від 30 грудня 2015 року ОСОБА_6 зареєструвала шлюб з громадянином Туреччини ОСОБА_7 . Після одруження прізвище дружини змінено на « ОСОБА_8 ». 
		З довідок про місце проживання від 08 березня 2016 року, виданих районним управлінням реєстрації населення адміністрації губернатора Анталья Турецької Республіки, вбачається, що місцем проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_4 є: АДРЕСА_1 .
		Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 07 липня             2016 року видано ОСОБА_6 дублікат виконавчого листа, виданого Комсомольським районним судом м. Херсона про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліментів на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини від усіх видів заробітку, але не менше 30% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 14 серпня 2014 року до повноліття дитини. 
		Згідно витягу з кримінального провадження 16 листопада 2016 року зареєстрована заява ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_6 щодо вжиття заходів до ОСОБА_2 , який згідно рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 26 вересня 2014 року не виплачує аліменти на малолітнього сина ОСОБА_4 .
		У грудні 2016 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька. 
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 24 січня             2017 року, зміненим рішенням апеляційного суду Херсонської області                  від 23 березня 2017 року, ОСОБА_6 надано дозвіл у її супроводі на тимчасовий виїзд малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України, а саме до Турецької Республіки, терміном на три місяці, з моменту набрання рішенням законної сили до 24 червня 2017 року, без дозволу (згоди) та супроводу батька ОСОБА_2 .
		Станом на 01 березня 2018 року заборгованість відповідача по сплаті аліментів за період з 01 березня 2018 року по 01 липня 2019 року, складав           35 384,29 грн. Станом на червень 2019 року заборгованість складала               45 988,80 грн.
		Постановою головного державного виконавця Корабельного районного ВДВС м. Херсона від 28 листопада 2018 року, за невиконання рішення суду про стягнення аліментів, що призвело до наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за                   3 роки, на боржника ОСОБА_2 накладено штраф на користь стягувача ОСОБА_10 у розмірі 17 692,14 грн.
		Відповідно до висновку виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні ради від 08 лютого 2018 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з тих підстав, що ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, в утриманні та вихованні сина участі не приймає, життям дитини не цікавиться, не проявляє інтересу до внутрішнього світу сина, чинить перешкоди йому для перебування у Туреччині, маніпулює своїми батьківськими обов`язками (для надання свого дозволу на виїзд дитини за кордон ставить перед ОСОБА_10 умови про відмову від стягнення аліментів на утримання сина).
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.          
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Предметом спору у даній справі є позбавлення  ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .  
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада                    1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада                 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		Згідно частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
		Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.
		Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.
		Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України  орган  опіки і піклування  подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
		Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
		Під час розгляду справи, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітньої дитини, оскільки у ньому не встановлено фактів, які б свідчили про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є заходом впливу, який найкраще відповідає інтересам дитини. Суд дав належну оцінку зібраним у справі доказів та виходив з того, що наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав. При цьому, суд оцінив обґрунтування позиції позивача, яке фактично зводиться до того, що метою позбавлення відповідача батьківських прав є можливість визначення постійного місця проживання дитини разом з матір`ю в Турецькій Республіці та з метою уникнення необхідності отримувати у батька дитини дозвіл для її виїзду за кордон України.
		Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.
		Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
		Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
		Суд апеляційної інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів не встановив винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми батьківських обов`язками та умисного ухилення від їх виконання.                   В силу віку дитини, її проживання з матір`ю, наявності спору між сторонами щодо участі батька у вихованні дитини, відповідач як з об`єктивних, так і з суб`єктивних причин не міг приймати участь у вихованні дитини у достатньому у загальному розумінні обсязі. Проте, має наміри приймати участь у її вихованні. 
		Сплата відповідачем аліментів за рішенням суду, наявність заборгованості по аліментам за певний період не свідчить про ухилення ним від виконання своїх батьківських обов`язків та не доводить винної поведінки останнього. 
		Установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками і те, що батько дитини бажає спілкуватися з сином, брати участь у його вихованні, а між сторонами існує спір щодо участі кожного у вихованні дитини, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.
		Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги позивача необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 січня 2019 року у справі №465/3694/14 (провадження №61-36265св18), від 17 червня 2020 року у справі №382/264/19 (провадження № 61-4390св20), від 01 вересня 2020 року у справі №202/6809/17 (провадження № 61-22800св19), від 29 січня 2020 року у справі №756/1967/16 (провадження № 61-13009св19), від 13 січня 2020 року у справі № 199/2353/18 (провадження № 61-18414св19), оскільки у справі, яка переглядається апеляційний суд не застосував в оскаржуваному судовому рішенні висновків, наведених у цих постановах не застосував та на них не посилався, при цьому необхідність відступлення від таких висновків у цій справі не встановлено та заявником не обґрунтовано.
		У справі, що є предметом перегляду, суд апеляційної інстанції вирішив спір щодо позбавлення батьківських прав з урахуванням установлених у цій справі конкретних обставин, дав оцінку факту перебування (проживання) позивача з малолітньою дитиною поза межами України - у Турецькій Республіці, що з об`єктивних причин позбавляло відповідача можливості повною мірою, у достатньому у загальному розумінні брати участь у вихованні й спілкуванні з дитиною, а також врахував поведінку відповідача щодо дитини та його бажання спілкуватися з сином.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, зокрема у тому контексті, що за аргументами позивача, свідчить про наявність підстав для позбавлення батьківських прав відповідача щодо малолітнього сина. Проте, такі доводи були перевірені апеляційним судом і з урахуванням встановлених обставин спростовані під час розгляду справи. 
		Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції. 
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Херсонського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                     В. С. Висоцька
		 
		      А. І. Грушицький
		 
		      І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...