Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/4182/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 04.03.2021. Зареєстровано: 08.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.03.2021.
Дата набрання законної сили: 03.03.2021
Номер судового провадження: К/9901/31084/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		03 березня 2021 року 
		м.Київ
		справа №320/4182/20
		провадження №К/9901/31084/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача Єзерова А.А., суддів: Кравчука В.М., Желєзного І.В.,
		розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 
		на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.08.2020 (суддя Щавінський     В.Р.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2020 (головуючий суддя Мєзєнцев Є.І., судді Земляна Г.В., Сорочко Є.О.)
		у справі № 320/4182/20 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 
		про визнання протиправним та скасування рішення,
		І. РУХ СПРАВИ
		1. У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, в якому просив:
		- визнати протиправним рішення Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06.03.2020 № 650/25 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,19 гектара на території села Білогородка;
		- зобов`язати Білогородську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,19 гектара на території села Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.
		2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.08.2020 у справі №320/4182/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2020, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06.03.2020 № 650/25 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) розміром 0,19 гектара на території села Білогородка Києво-Святошинського району Київської області; зобов`язано Білогородську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.02.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) розміром 0,19 гектара на території села Білогородка Києво-Святошинського району Київської області. У задоволенні решти позовних вимог (у тому числі й стягненні адвокатських витрат) відмовив.
		3. Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову й ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення його позову, а також відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати.
		ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		4. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач на підставі ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) звернувся до відповідача із заявою (клопотанням) від 17.02.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. До клопотання позивачем було додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
		5. Рішенням від 06.03.2020 №650/25 V сесії II Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області позивачу відмовлено у задоволенні клопотання, на тій підставі, що місце розташування земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства про власність.
		6. Позивач звернувся до відповідача із запитом від 08.04.2020 на отримання інформації про законні підстави для відмови та надання копій документів, на підставі яких прийнято спірне рішення та які б підтверджували наявність законних підстав для відмови.
		7. Листом від 17.04.2020 відповідач надав відповідь на запит, у якому зазначив, що рішенням Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 23.08.2019 №548/39 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки іншій особі - гр. ОСОБА_2 , а також надав копію відповідного рішення.
		8. Не погоджуючись з прийнятим рішенням про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, останній звернувся з цим позовом до суду.
		ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
		9. Задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у спірному рішенні відсутні посилання на підстави, передбачені ст. 118 ЗК України. Надання відповідачем дозволу на розроблення проекту землеустрою іншим особам не позбавляє позивача права на самостійне звернення до органу виконавчої влади для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Крім того, приймаючи спірне рішення відповідач не зазначив про надання у власність обраної позивачем земельної ділянки третім особам. При цьому особи, яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, не набули право власності або користування земельною ділянкою, а лише реалізують його на стадії розроблення проекту відводу.
		10. Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд розміром 0,19 га, суди виходили з того, що орган місцевого самоврядування наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва на пленарних засіданнях ради шляхом прийняття розпорядчого індивідуального правового акта - рішення. Суд не вправі підміняти Білогородську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області та приймати замість неї рішення, яке віднесено до її компетенції, втручаючись у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.
		11. Суд першої інстанції відмовив позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу, мотивуючи це тим, що відсутні докази на підтвердження фактичного отримання коштів у сумі 4500,00 грн. адвокатом Дубовим О.В. від позивача, що може бути підтверджено витягом з Книги обліку доходів і витрат адвоката як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. При цьому, саме по собі зазначення в акті наданих послуг/виконаних робіт від 11.05.2020 на оплату виконання адвокатом робіт у сумі 4500,00 грн., підписаному та виданому адвокатом, без доказів дійсного оприбуткування цих коштів відповідно до норм податкового законодавства України, не може слугувати достатнім доказом понесення витрат на правничу допомогу позивачем. Також, на думку суду, розмір понесених витрат на правничу допомогу в сумі 4500,00 грн. не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, оскільки справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		12. Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Заявник на обґрунтування вимог касаційної скарги покликається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржених ним судових рішень не взяли до уваги правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №819/570/18, від 31.10.2019 у справі № 802/1224/16-а, від 24.12.2019 у справі №823/59/17, від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18. 
		13. Скаржник вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження фактичного отримання коштів у сумі 4500,00 грн. адвокатом Дубовим О.В. від позивача з посиланням на практику Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №727/4597/19, а також стверджує, що обов`язок доведення неспівмірності заявлених сум на правову допомогу покладено на іншу сторону, а не на суд, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215-15-ц.
		VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		14. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
		15. Позивач у касаційній скарзі оскаржує судові рішення тільки в частині відмови у задоволенні позовних вимог, тому Верховний Суд переглядає справу у межах вимог касаційної скарги.
		16. Щодо дискреційних повноважень відповідача слід зазначити таке.
		Верховний Суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		17. Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
		18. Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
		1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;
		2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
		3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
		4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
		19. Суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
		У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
		20. Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.
		21. Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч.     4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		22. Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок:
		"…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
		68.          Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким".
		Аналогічна правова позиція неодноразово застосовувалася Верховним Судом, у тому числі й в постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі (від 11.09.2019 у справі №819/570/18, від 31.10.2019 у справі № 802/1224/16-а,  від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18).
		23. Верховний Суд при розгляді цієї справи не вбачає підстав від відступу від вищевикладеної правової позиції.
		24. Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.
		25. У цій справі Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області рішенням від 06.03.2020 №650/25 відмовила позивачу у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, на тій підставі, що місце розташування земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства про власність, а пізніше роз`яснила цю підставу тим, що на цю ж земельну ділянку вже надано дозвіл іншій особі на розробку проекту землеустрою.
		26. Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказана підстава для відмови не узгоджується з приписами ст. 118 ЗК України. При цьому, важливим є те, що сільська рада вирішила клопотання позивача у формі, що відповідає вимогам законодавства, а саме шляхом прийняття відповідного рішення.
		27. Колегія суддів звертає увагу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №461/3563/17:
		«надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому не суттєво, за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.
		Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
		Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, рада може відмовити».
		28. З урахуванням викладеного, слід задовольнити позовну вимогу про зобов`язання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,19 гектара на території села Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.
		29. Щодо клопотання позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, колегія суддів враховує таке.
		30.  Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
		31. Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 134 КАС України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		32. За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		33. Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		34. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		35. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 (Клієнт) та Дубовим О.В. (Адвокат) укладено договір про надання правової допомоги від 04.05.2020, за яким адвокат приймає на себе зобов`язання надавати Клієнту правову допомогу у справі за позовом Клієнта до Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії.
		36. Згідно з п. 4.1 договору правову допомогу, що надається Адвокатом, Клієнт оплачує готівкою у гривнях, згідно вартості визначеної п.4.2 цього договору.
		Пунктами 4.2.1 та 4.2.2 договору визначено, що вартість правової допомоги, що надається адвокатом, відповідно до умов цього договору, а саме за надання правової інформації, консультації і роз`яснень з правових питань - 500 грн. за 1 годину та за складання позовної заяви становить 3000 грн.
		37. Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн. додано копію договору від 04.05.2020, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК №001258 від 15.01.2020, видане на ім`я Дубового О.В., та акт надання послуг /виконаних робіт від 11.05.2020 на суму 4500,00 грн.
		38. Суд першої інстанції відмовив позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу, мотивуючи це тим, що відсутні докази на підтвердження фактичного отримання коштів у сумі 4500,00 грн. адвокатом Дубовим О.В.      від позивача.
		39. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
		Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
		40. Верховний Суд у постанові від 16.04.2020 у справі №727/4597/19
		«Верховний Суд зазначає, що, відповідно до положень     статті 14 ПК України     адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу,     Закон №5076-VI     не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату.     Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.
		36.     Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа».
		41. У цій справі в Акті наданих послуг/виконаних робіт від 11.05.2020 зазначено, що 11.05.2020 Клієнт сплатив Адвокату шляхом готівкового розрахунку вартість правової допомоги за договором у загальному розмірі 4500 грн. Жодних претензій сторони одна до одної не мають. 
		42. Вказаний акт скріплений підписами ОСОБА_1 та адвоката Дубового О.В. , містить всі необхідні реквізити, тому немає підстав не визнавати реальності сплати адвокатських витрат.
		43. Щодо співмірності суми адвокатських витрат, колегія суддів керується таким.
		44.  Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому ч. 5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		45. У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
		46. Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №816/2096/17).
		47. У ч. 7 ст. 134 КАС України вказано, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		48. При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
		49. Водночас  заперечень від відповідача щодо вказаної заяви до Верховного Суду не надійшло.
		50. За таких обставин, колегія суддів вважає, що клопотання ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу підлягає задоволенню у повному обсязі.
		51. Суд апеляційної інстанції, незважаючи на доводи апеляційної скарги взагалі не надав жодної оцінки відмові судом першої інстанції у відшкодуванні витрат на правову допомогу, а тільки зазначив про те, що, враховуючи, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, відсутні підстави для стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та судовий збір за подання апеляційної скарги.
		52. Вказане є порушенням норм процесуального права.
		53. Щодо розміру витрат на професійну правову допомогу у судах апеляційної та касаційної інстанції, Верховний Суд враховує таке.
		54. У п. 4.2.6 договору про надання правової допомоги від 04.05.2020 визначено, що складання апеляційної скарги на рішення становить 5000 грн., у п. 4.2.8 вказаного договору вказано, що вартість складання касаційної скарги становить 6000 грн.
		55. До апеляційної скарги позивачем було додано Акт наданих послуг / виконаних робіт від 10.09.2020, у якому зазначено про те, що Клієнт сплатив Адвокату вартість правової допомоги за договором у загальному розмірі 5000 грн., а також надано довідку про оплату правової допомоги від 10.09.2020, складеної адвокатом Дубовим О.В. 
		Заперечень від відповідача щодо розміру заявлених адвокатських витрат на стадії апеляційного оскарження рішення та їх співмірності зі складністю справи матеріали справи не містять.
		56. До касаційної скарги було додано Акт наданих послуг / виконаних робіт від 17.11.2020, у якому зазначено про те, що Клієнт сплатив Адвокату вартість правової допомоги за договором у загальному розмірі 6000 грн., а також надано довідку про оплату правової допомоги від 17.11.2020, складеної адвокатом Дубовим О.В. 
		Заперечень від відповідача щодо розміру заявлених адвокатських витрат на стадії касаційного оскарження судових рішень та їх співмірності зі складністю справи матеріали справи не містять.
		57. Отже, витрати на правову допомогу, яких зазнав позивач у загальній сумі 15500 грн. (4500 грн. у суді першої інстанції, 5000 грн. у суді апеляційної інстанції та 6000 грн. у суді касаційної інстанції), підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному обсязі.
		58. За правилом ч.ч. 1, 2 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		59. Верховний Суд наголошує, що суди попередніх інстанцій, допустили неповне з`ясування всіх обставин справи та прийняли рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18.08.2020 і постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2020 у справі №320/4182/20 в частині відмови у задоволених вимогах підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
		60. За змістом ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, ухвалить нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		61. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення - скасуванню, то відповідно до ст. 139 КАС України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги слід стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань. При цьому, слід врахувати, що суд першої інстанції стягував за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. Тому, за подання позовної заяви Верховним Судом судовий збір не відшкодовується.
		62. Відповідно до       ст. 129-1 Конституції України       судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. 
		63. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.
		64. При цьому встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду.
		65. У цій справі позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від його виконання за наслідками набрання даним рішенням законної сили. Отже, немає підстав для встановлення судового контролю.
		Керуючись ст.ст. 3, 132, 139, 245, 341, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. 
		Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі №320/4182/20 скасувати в частині відмовлених позовних вимог і в цій частині прийняти нове рішення.
		Зобов`язати Білогородську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,19 гектара на території села Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (вул. Володимирська, буд. 33, с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, код ЄДРПОУ 04358477) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної і касаційної скарги у розмірі у розмірі 2942 грн. (дві тисячі дев`ятсот сорок дві гривні) 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції у розмірі 15500 грн. (п`ятнадцять тисяч п`ятсот гривень) 00 коп.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                А.А. Єзеров
		 
		Суддя                                                                                                    В.М. Кравчук
		 
		Суддя                                                                                                    І.В. Желєзний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...