Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/1108/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 09.03.2021. Зареєстровано: 10.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2021.
Дата набрання законної сили: 09.04.2021
Номер судового провадження: П/140/1112/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		 
		ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 березня 2021 року   ЛуцькСправа № 140/1108/21 
		Волинський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
		 
		розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Господарського суду Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року; стягнення недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно в сумі 238 853,27 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює на посаді судді Господарського суду Волинської області та має право на отримання суддівської винагороди відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Проте, в період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року суддівська винагорода протиправно виплачувалась з урахуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що є порушенням права на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Позивач вважає, що Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 в частині обмеження розміру суддівської винагороди суперечить Конституції України, у зв`язку із чим не може застосовуватися при її нарахуванні. Відповідач, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушив приписи чинного законодавства України та з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виплачував позивачу суддівську винагороду у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом.
		Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
		18 лютого 2021 року представником відповідача подано до суду відзив на позов у якому зазначив, що нарахування оплати праці суддів в період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року здійснювалося з врахуванням обмежень максимального розміру виплати на місяць 47 230 грн. Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону №294-ІХ зі змінами визнано неконституційними. Дане рішення передбачає компенсацію суддівської винагороди, недоотриманої суддями внаслідок запровадження карантинних обмежень, однак механізму та джерел такої компенсації не передбачає. Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичними або юридичними особами актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовуються державою у встановленому законом порядку.
		Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області в письмовому поясненні від 12 лютого 2021 року повідомило суд, що на законодавчому рівні не визначено механізму виплати недоотриманих суддями сум суддівської винагороди за час дії частин 1 та 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та не розроблено проект нормативно-правового акту з приводу законодавчого регулювання питання виплати недоотриманих суддями сум суддівської винагороди.
		Інші заяви по суті справи від сторін не надходили, як і клопотання про розгляд справи у судовому засіданні.
		Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
		Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з огляду на наступне.
		Судом встановлено, що указом Президента України від 20.04.1998 №322/98 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Арбітражного суду Волинської області строком на 5 років.
		Постановою Верховної Ради України від 19.06.2003 №1017-IV ОСОБА_1 обрано на посаду судді господарського суду Волинської області безстроково.
		У період з 18.04.2020 до 27.08.2020 позивачу виплачувалась суддівська винагорода з урахуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступне.
		Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
		Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
		Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3)науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
		Згідно з частинами четвертою і п`ятою статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
		Відповідно до частини шостої статті 135 Закону №1402-VIII суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
		З аналізу частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суд встановив, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402 забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
		У рішенні від 08 квітня 2016 року №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
		У Рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
		У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392.
		18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: «Стаття 29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».
		Суд звертає увагу, що з 18 квітня 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених зазначеним Законом №553-ІХ, що не заперечується сторонами.
		Однак, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
		Зокрема, у зазначеному рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
		Крім того, у рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
		Згідно з частинами першою-четвертою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України  суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
		Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», в частині суддівської винагороди, не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
		Разом з цим, суд наголошує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
		Також, судом враховано, що Конституційний Суд України у вказаному рішенні від 28.04.2020 №10-/2020 вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження, також, може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
		Отже, в силу приписів частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України  до спірних правовідносин суд застосовує частину другу статті 130 Конституції України, а тому розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені цим Законом та не застосовує до спірних правовідносин статтю 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
		За таких обставин, позивач має право на отримання суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі, передбаченому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню повністю.
		Оскільки позивач не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.
		Щодо клопотання позивача про звернення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає.
		Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
		Тобто, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача.
		Оскільки, позивач просить суд стягнути з відповідача недоплачену суму суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 238 853,27 грн., тому рішення суду в межах суми стягнення за один місяць слід звернути до негайного виконання.
		Керуючись статтями 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд  
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов задовольнити повністю.
		Стягнути з Господарського суду Волинської області (43010, Волинська область, місто Луцьк, проспект Волі, 54А, ідентифікаційний код юридичної особи 03499885) на користь судді Господарського суду Волинської області ОСОБА_1 (43018, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Цегельна, будинок 23А, ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) недонараховану та недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 238 853 (двісті тридцять вісім  тисяч вісімсот п`ятдесят три) гривні 27 копійок.
		Рішення суду в межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                              А.Я. Ксензюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...