Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/14331/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; осіб, звільнених з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 09.03.2021. Зареєстровано: 10.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 10.03.2021.

Номер судового провадження: П/320/14331/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		05 березня 2021 року                         м.Київ                        № 320/14331/20
		Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом     ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій,
		в с т а н о в и в:
		До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
		- визнати протиправними дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 08.09.2020 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно заяви від 31.08.2020 року на підставі довідок за № 454 від 26.08.2020 року та № 455 від 26.08.2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області;
		- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити  судді у відставці ОСОБА_1 перерахунок та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації у Київській області № 454 від 26.08.2020, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 та довідки № 455 від 26.08.2020 з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 01.01.2020.
		В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що як суддя, який перебуває у відставці, має беззаперечне право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання залежно від зміни розміру складових суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді. Оскільки з 01.01.2020 змінились складові суддівської винагороди, то виникли правові підстави для проведення перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, проте відповідач відмовив у такому перерахунку. Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивачка звернулась до суду за захистом порушених конституційних прав.
		Ухвалою від 04.01.2021 суд відкрив провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи та запропонував відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали подати відзив на адміністративний позов.
		Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої  статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України  суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
		Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
		ОСОБА_1 , код РНОКПП - НОМЕР_1 , є суддею у відставці з 07.05.2016, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, призначене згідно Закону України "Про судоустрій і статус судів" з врахуванням постанови Ставищенського районного суду Київської області від 13.07.2016 року у розмірі 90% від суддівської винагороди судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
		У лютому 2020 року позивачка звернулась до відповідача з заявою щодо проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді з 01.01.2020, до якої додала довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №248 від 23.01.2020.
		Вказана довідка видана позивачці відповідно до Додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами ПФУ про те, що станом на 01.01.2020 суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці складає 113508,00 грн., у тому числі:
		- посадовий оклад 63060,00 грн.;
		- доплата за вислугу років 60% - 50448,00 грн.
		Проте, відповідач направив на адресу позивача рішення від 27.02.2020 №1717 про відмову у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус судів" з посиланням на ч. 4 статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус судів" з врахуванням ч.1 ст. 58 Конституції України та з посиланням на відсутність з 01.01.2020 змін розміру складових суддівської винагороди судді який працює на відповідній посаді.
		У серпні 2020 року позивачка знову звернулась до відповідача з заявою щодо проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді з 19.02.2020, до якої додала довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №454 від 26.08.2020 з 01.01.2020 та №455 від 26.08.2020 з 19.02.2020. 
		Вказані довідки були видані позивачці відповідно до Додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами ПФУ про те, що станом на 18.02.2020 суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці складає 113508,00 грн., у тому числі:
		- посадовий оклад 63060,00 грн.;
		- доплата за вислугу років 60% - 50448,00 грн.
		Проте, відповідач знову направив на адресу позивачки рішення від 08.09.2020 №6120 про відмову у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус судів" з посиланням на ч. 4 статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус судів" з врахуванням ч.1 ст. 58 Конституції України та з посиланням на відсутність з 01.01.2020 та з 18.02.2020 змін розміру складових суддівської винагороди судді який працює на відповідній посаді.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
		Згідно з вимогами ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є обмеженням. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена
		Відповідно до вимог ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Згідно з вимогами ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і Законами України. Матеріальне забезпечення суддів, в тому числі суддів у відставці, та гарантії їх соціального захисту є одним із складових елементів принципу незалежності суддів.
		Також у пункті 4 ч. 5 статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
		Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
		Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
		Відповідно до вимог частини першої статті 142 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. 
		При цьому суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (частина друга статті 142 Закону №1402-VI).
		Згідно з вимогами частини 3 статті 142 Закону №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
		Частиною 4 та 5 цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
		Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Відповідно до  вимог частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
		1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
		2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
		3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
		Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
		Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 р. отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".
		До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 р.  № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII).
		Законом України від 16 жовтня 2019 р. №193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", який набрав чинності 7 листопада 2019 р., було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".
		Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
		а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
		б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII).
		Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
		В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
		Досліджуючи поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
		Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 р. № 6-рп/99, від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 р. № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18 лютого 2020р. № 2-р/2020.
		Так, рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.
		У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
		В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
		Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини 6 статті 126 Конституції України).
		Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 р. № 10-рп/2013).
		Суд зазначає, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013. Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
		Отже судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.
		Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
		У зв`язку з викладеним Конституційний Суд України рішенням від 18 лютого 2020 р. у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.
		Згідно з частиною 1 статті 91 Закону України від 13 липня 2017 р. №2136-VIII "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
		Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
		Суд звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11 лютого 2020 р. у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
		Разом з цим суд зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини   безпосередньо пов`язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.
		Таким чином перерахунок, який просить здійснити позивач, обумовлений відновленням раніше порушених його прав з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020  року по справі № 2-р/2020.
		Отже, саме з 19 лютого 2020 року, тобто наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року по справі № 2-р/2020, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII.
		Згідно з частинами 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до положень  статті 9 Конституції України, статті  17, частини 5 статті  19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень  Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
		Європейський суд з прав людини в ряді своїх рішень, зокрема, ("Беєлер проти Італії`п. 120 заява № 33202/96, "Онер`їлдіз проти Туреччини" , заява № 48939/99, п. 128,  "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року), підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
		У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" (заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
		При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
		До того ж, міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 від 13.12.1985), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
		У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).
		Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) "незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в  конституції  або законах країни; усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її".
		Згідно з частиною 2 статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
		Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.
		Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.
		Суд вважає, що різниця у правах суддів у відставці на перерахунок їх довічного грошового утримання судді в залежності від проходження ними кваліфікаційного оцінювання під час перебування на посаді судді та (або) необхідності пропрацювати на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
		Враховуючи викладене, зважаючи на те, що позивачка вийшла у відставку з посади судді 06.05.2016 і з об`єктивних причин кваліфікаційного оцінювання суддів не проходила і отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя, суд приходить до висновку, що рішення ГУ ПФУ щодо відмови у перерахунку позивачу (судді у відставці) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 08.09.2020 №6120 на підставі довідки ТУ ДСА України у Київській області від 26.08.2020 №455 є протиправним та відповідно зазначене рішення територіального органу Пенсійного фонду України в цій частині підлягає скасуванню.
		За наведених обставин позовна вимога про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області №455 від 26.08.2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до якої станом на 18.02.2020 суддівська винагорода позивачки, яка враховується при призначені/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 113508,00 грн., починаючи з 19.02.2020 з урахуванням вже виплачених сум, є такою, що підлягає  задоволенню.
		Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16.06.2020 у зразковій справі № 620/11160/20.
		Водночас, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної заяви щодо визнання рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 08.09.2020 в частині відмови у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки ТУ ДСА України у Київській області №454 від 26.08.2020 та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок щомісячого довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2020, оскільки оскільки, як вже зазначено судом, право на перерахунок пенсії у позивачки виникло з 19.02.2020.
		Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Таким чином, судовий збір в розмірі 420,40 грн. підлягає стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		в и р і ш и в:
		Адміністративний позов задовольнити частково.
		Визнати протиправними дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 08.09.2020 в частині відмови ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно заяви від 31.08.2020 на підставі довідки № 455 від 26.08.2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області.
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити  судді у відставці ОСОБА_1 перерахунок та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації у Київській області № 455 від 26.08.2020 з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, м. Київ, вулиця Ярославська, будинок 40, код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.    
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд. 
		 
		Суддя                                                                                 Лисенко В.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...