Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/7672/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 05.03.2021. Зареєстровано: 10.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2021.
Дата набрання законної сили: 06.04.2021
Номер судового провадження: П/380/7863/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 лютого 2021 року Справа №380/7672/20
		Львівський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого-судді Сасевича О.М.,
		секретаря судового засідання Петлюк В.О.,
		представника позивача Кутянського А.Г.,
		представника відповідача Рихвицького Р.А.,
		розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Персенківка» до Департаменту архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області про визнання протиправним та скасування припису, -
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Персенківка» до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, із вимогою визнати протиправним та скасувати припис Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області №363/18 від 11.06.2018 року про зупинення підготовчих та будівельних робіт.
		Ухвалою судді від 25.09.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків.
		На виконання вимог зазначеної ухвали судді 05.10.2020 року від позивача надійшла до суду заява про усунення недоліків позовної заяви.
		Ухвалою судді від 08.10.2020 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
		Ухвалою судді від 25.02.2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
		Відповідно до позиції позивача, яка висловлена в письмових заявах, що були подані до суду, він стверджує, що відповідачем було безпідставно та протиправно оскаржуваний прийнято припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт за відсутності для цього належних підстав і стверджуваних порушень.
		А саме, позивач зазначає, що ТзОВ «Персенківка» є співвласником нерухомого майна на вул. Тернопільській, 42 у м. Львові. У січні 2008 року позивачем було укладено з ПрАТ «Ірокс» договір про спільне інвестування в будівництво та передано за ним свої права на об`єкти нерухомості для сумісного будівництва (реконструкції), яке провадилося з того часу щодо об`єкта на вул. Тернопільській, 42 у м. Львові (зокрема, відповідно до дозволу на виконання будівельних робіт від 13.03.2008 року №12-08ж).
		Як же стало відомо позивачеві у вересні 2020 року, Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області було складено припис від 11.06.2018 року №363/18, яким зупинено підготовчі та будівельні роботи на об`єкті (частка якого належить позивачеві) й такий припис позивач оцінює як протиправний. ТзОВ «Персенківка» при цьому наголошує на тому, що до цього часу його не інформували про наявність такого рішення й лише отримавши лист ПрАТ «Ірокс» від 28.08.2020 року №191 воно довідалося про спірне рішення, яке безпосередньо стосується його прав та інтересів як власника нерухомості та учасника спільної діяльності.
		ТзОВ «Персенківка» стверджує, що припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт не ґрунтується на нормах закону та не відповідає дійсним обставинам справи, позаяк, у ньому встановлено порушення, які стосуються нового будівництва, натомість у даному випадку провадиться реконструкція. Указане засвідчується як проектними матеріалами, так і дозвільними документами на виконувані роботи, а також і іншими доказами по справі. Позивач акцентує на тому, що наявність документа, що засвідчує право на власність чи користування землею, вимагається при здійсненні нового будівництва (з причин відсутності такого документа й було складено оскаржуваний припис), у той же час, відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», реконструкція об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. Таким чином у даному випадку, зважаючи на проведення саме реконструкції будівель, наявність чи відсутність документа на землю не є перешкодою для здійснення робіт щодо об`єкта нерухомості за адресою: вул. Тернопільська, 42, м. Львів.
		Крім цього, позивач звертає увагу на те, що спірні питання вже були предметом оцінки суду при вирішенні спору в адміністративній справі №380/1863/20, в якій було визнано протиправним і скасовано припис від 22.11.2019 року №857/19, що складений за наслідками перевірки виконання оскаржуваного припису (які за своїм змістом є тотожні).
		ТзОВ «Персенківка» зазначає, що існуюча ситуація впливає на його права та інтереси, оскільки воно є власником частки нерухомості, яка реконструюється, й ним було укладено відповідний договір на проведення такої діяльності на спільних засадах із ПрАТ «Ірокс». У той же час, спірне рішення суб`єкта владних повноважень втручається в його права як власника, не дає можливості провадити обумовлену інвесторами діяльність і завдає позивачеві значних збитків.
		А тому, ТзОВ «Персенківка» вважає, що оспорюваний ним припис Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області від 11.06.2018 року №363/18 є протиправним і підлягає скасуванню в судовому порядку.
		Відповідно до позиції відповідача, яка ним висловлена у відзиві, він вважає вимоги позивача безпідставними.
		Відповідач у першу чергу стверджує про те, що в даному випадку спірним приписом права ТзОВ «Персенківка» порушені не були. Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області відзначає, що припис від 11.06.2018 року №363/18 як акт індивідуальної дії стосується конкретного суб`єкта  ПрАТ «Ірокс» і будівельних робіт, які ним виконувалися. Отже, ТзОВ «Персенківка» не має права на позов щодо оскарження припису, який створює правові наслідки лише для третьої особи. Факт укладення позивачем із такою третьою особою договору про спільне інвестування у будівництво не надає йому права на цей адміністративний позов, оскільки такий договір породжує виключно господарські відносини між такими суб`єктами.
		Окрім того, відповідач вважає, що заявлений позов є безпідставним по суті, оскільки рішення Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області щодо видання відповідного припису ґрунтувалося на нормах закону та реально існуючих порушеннях законодавства у сфері містобудування.
		А саме, відповідачем було проведено перевірку на об`єкті будівництва «Реконструкція нежитлового приміщення під багатоквартирний житловий будинок з добудовою та надбудовою з нежитловим приміщенням та підземною автостоянкою на вул. Тернопільській, 42 у м. Львові», за наслідком якої було виявлено ряд порушень: роботи виконуються без документа на право власності чи користування земельною ділянкою; проектною організацією розроблено та передано замовнику проектну документацію без всіх складових вихідних даних на проектування, а саме: архітектурно-планувального завдання, технічних умов на приєднання вищевказаного об`єкту будівництва до мереж електропостачання, мереж водопостачання та водовідведення, мереж газопостачання; відсутні необхідні розділи проектної документації (затверджувальної стадії)  загальна пояснювальна записка, план трас зовнішніх інженерних мереж та комунікацій.
		Указане є підставою для прийняття припису про зупинення підготовчих та будівельних робіт, що відповідачем як компетентним органом і було вчинено.
		Також відповідач критично оцінює покликання позивача на судові рішення в справі №380/1863/20, оскільки вони мають різний предмет. Крім того, некоректним, на думку відповідача, є посилання на норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який на час надання дозволу на право виконання будівельних робіт із реконструкції (що мало місце в 2008 році) не набрав чинності. Відповідач у цьому контексті наголошує також, що будівельні роботи на спірному об`єкті ведуться з порушенням геометричних розмірів фундаментів існуючої споруди, що передбачає необхідність набуття прав на землю. Окремо відповідач звертає увагу на те, що стверджувана позивачем реконструкція будівлі може відбуватися лише після її введення в експлуатацію, доказів чому в нашому випадку немає. А також, відповідач зазначає, що позивачем у позові викладено доводи щодо протиправності спірного припису від 11.06.2018 року №363/18 лише в частині відсутності права власності чи користування земельною ділянкою, в той час, як припис базується й на інших порушеннях, які не спростовуються.
		У зв`язку з чим, відповідач вважає, що ним було правомірно й обґрунтовано прийнято оспорюваний припис, який, більш того, жодним чином не порушує права позивача, відтак, підстав для задоволення позову немає.
		У судових засіданнях представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просив позов задовольнити.
		Представник відповідача у судових засіданнях позов не визнав, ствердив про його безпідставність, а тому, просив у задоволенні позову відмовити.
		Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши їхні доводи та заперечення, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити, виходячи з наступного.
		Судом встановлено, що ТзОВ «Персенківка» (код ЄДРПОУ 23955144) є власником 8/25 часток (площа  339,5 кв.м) «будівель А-1, А'-1, нежитлові будівлі» загальною площею 1046,9 кв.м за адресою: вул. Тернопільська, 42, м. Львів (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1366893046101), що засвідчується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (витяг про реєстрацію права власності від 02.10.2017 року №99036541). Також матеріали справи містять докази належності інших 17/25 часток (площа  707,4 кв.м) зазначеного об`єкта нерухомості (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1366893046101) ПрАТ «Ірокс» (витяг про реєстрацію права власності від 02.10.2017 року №99045926).
		Як встановлено судом, ЗАТ «Персенківка» (код ЄДРПОУ 23955144) та ПрАТ «Ірокс» було укладено договір від 10.01.2008 року про спільне інвестування у будівництво. За умовами такого договору його сторони домовилися приймати спільну участь у інвестуванні у будівництво об`єктів нерухомості, а саме «Реконструкція нежитлового приміщення під багатоквартирний житловий будинок з добудовою та надбудовою з нежитловим приміщенням та підземною автостоянкою на вул. Тернопільській, 42 в м. Львові» шляхом виконання відповідних робіт, послуг, внесення грошових та матеріальних активів, надання відповідних прав та дозволів (п. 1.1 договору). Позивач отримав за цим договором право приймати участь у спільному інвестуванні у будівництво (пп. 2.1.1 договору), отримати право власності на свою частку у збудованому об`єкті нерухомості після завершення будівництва відповідно до внесених інвестицій (п.п. 2.1.2, 2.4.3 договору). Натомість позивач зобов`язався надати як свій внесок у спільне інвестування у будівництво право на реконструкцію об`єкта нерухомості (будівлі площею 339,5 кв.м) та право на користування земельною ділянкою на вул. Тернопільській, 42 у м. Львові, а також право (згоду) на розроблення, погодження проектної документації, отримання відповідних дозвільних документів на здійснення будівельних робіт та здачі об`єкта будівництва в експлуатацію (пп. 2.2.1 договору). Аналогічно й ПрАТ «Ірокс» надало як свій внесок у спільне інвестування у будівництво право на реконструкцію об`єкта нерухомості (будівлі площею 707,4 кв.м) на вул. Тернопільській, 42 у м. Львові, проектно-пошукову, проектно-кошторисну документації, провести будівельно-монтажні роботи по об`єкту на вул. Тернопільській, 42 у м. Львові (пп. 2.4.3 договору). У пп. 2.4.3 договору сторони обумовили, що після завершення будівництва об`єкта нерухомості вони проводять розподіл площ збудованої нерухомості відповідно до внесених інвестицій у процентному чи грошовому еквіваленті.
		Матеріали справи містять дозвіл на виконання будівельних робіт від 13.03.2008 року №12-08ж, виданий 13.03.2008 Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області на «Реконструкцію нежитлового приміщення під багатоквартирний житловий будинок з добудовою та надбудовою з нежитловим приміщенням та підземною автостоянкою на вул. Тернопільській, 42 у м. Львові», що був виданий ЗАТ «Ірокс» як замовнику.
		Також судом установлено, що 11.06.2018 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області було проведено позапланову перевірку дотримання ПрАТ «Ірокс» вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція нежитлового приміщення під багатоквартирний житловий будинок з добудовою та надбудовою з нежитловим приміщенням та підземною автостоянкою на вул. Тернопільській, 42 у м. Львові». 
		За результатами такого контрольного заходу було складено акт №363/18, у якому викладено висновки про ряд порушень містобудівного законодавства, а саме: 
		- керівник ПрАТ «Ірокс» не надав документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, на якій виконуються будівельні роботи за адресою м. Львів, вул. Тернопільська, 42, отже будівельні роботи виконуються без документа на право власності чи користування земельною ділянкою;
		- проектною організацією ПП «Галтехноком» розроблено та передано замовнику будівництва ПрАТ «Ірокс» проектну документацію без всіх складових вихідних даних на проектування, а саме: архітектурно-планувального завдання, технічних умов на приєднання вищевказаного об`єкту будівництва до мереж електропостачання, мереж водопостачання та водовідведення, мереж газопостачання;
		- не представлено розділів проектної документації (затверджувальної стадії), а саме: загальної пояснювальної записки, план трас зовнішніх інженерних мереж та комунікацій на об`єкт будівництва «Реконструкція нежитлового приміщення під багатоквартирний житловий будинок з добудовою та надбудовою з нежитловим приміщенням та підземною автостоянкою на вул. Тернопільській, 42 у м. Львові». 
		Указане, за висновком органу контролю, свідчить про порушення підрядником/замовником ПрАТ «Ірокс» ст. 125 Земельного кодексу України, ст. 376 Цивільного кодексу України, п. 3 ст. 8, п. 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п. 5 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року №466, п. 2.2 ч. 2 ДБН А.2.2-3:2004 «Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва», додаток Ж ДБН А.2.2-3:2004 «Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації на будівництво».
		Відтак, як установлено судом, на підставі ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 року №553 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області було видано припис від 11.06.2018 року №363/18 про зупинення підготовчих та будівельних робіт із вимогою зупинити (з дня отримання цього припису) виконання будівельних робіт з будівництва об`єкта «Реконструкція нежитлового приміщення під багатоквартирний житловий будинок з добудовою та надбудовою з нежитловим приміщенням та підземною автостоянкою на вул. Тернопільській, 42 у м. Львові» до усунення описаних порушень.
		Окрім того, матеріали справи містять припис від 22.11.2019 року №857/19 про зупинення виконання будівельних робіт з будівництва об`єкта «Реконструкція нежитлового приміщення під багатоквартирний житловий будинок з добудовою та надбудовою з нежитловим приміщенням та підземною автостоянкою на вул. Тернопільській, 42 у м. Львові». Указаний припис було видано в зв`язку з встановленим фактом невиконання попереднього припису від 11.06.2018 року №363/18 та не усуненням порушень, що в ньому зазначені.
		Як же вбачається зі змісту рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 року у справі №380/1863/20, припис від 22.11.2019 року №857/19 про зупинення підготовчих та будівельних робіт був визнаний протиправним і скасований.
		Також установлено, що про винесення припису від 11.06.2018 року №363/18 про зупинення підготовчих та будівельних робіт позивач був повідомлений ПрАТ «Ірокс» листом від 28.08.2020 року №191, який зареєстрований 02.09.2020 року за вхідним №8/1.
		Дізнавшись про існування відповідного припису про зупинення підготовчих та будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція нежитлового приміщення під багатоквартирний житловий будинок з добудовою та надбудовою з нежитловим приміщенням та підземною автостоянкою на вул. Тернопільській, 42 у м. Львові», вважаючи, що він порушує права та інтереси ТзОВ «Персенківка» як інвестора та власника нерухомості, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		У зв`язку з чим, аналізуючи спірні правовідносини, доводи й аргументи сторін, суд відзначає наступне.
		Так, зважаючи на необхідність вирішення питання щодо дотримання строку на звернення до адміністративного суду, наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними (у разі пропуску такого строку), суд відзначає наступне.
		Частинами 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Як слідує з матеріалів позовної заяви, спірний припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт видано відповідачем 11.06.2018 року, однак до Львівського окружного адміністративного суду із цим позовом позивач звернувся 21.09.2020 року.
		У той же час, матеріалами справи засвідчено й те, що про існування припису від 11.06.2018 року №363/18 про зупинення підготовчих та будівельних робіт позивач отримав інформацію 02.09.2020 року (про що його було повідомлено листом ПрАТ «Ірокс» від 28.08.2020 року №191). При цьому, відповідачем не спростовано такої обставини та не доведено іншої дати освідомлення позивача про оспорюване рішення, а також не обґрунтовано того, що позивач повинен був довідатися про таке рішення раніше. Також і в матеріалах справи відсутні докази, які би вказували на більш раннє ознайомлення позивача зі спірним приписом.
		Таким чином, виходячи з норми ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, слід ствердити, що строк на звернення ТзОВ «Персенківка» з позовом щодо визнання протиправним і скасування припису від 11.06.2018 року №363/18 розпочав перебіг з дня ознайомлення з ним, тобто, з 02.09.2020 року. Отже, шестимісячний строк на час подачі позову в цій справі пропущений не був.
		Окрім того, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності в позивача права на цей позов і підстав для оскарження припису від 11.06.2018 року №363/18 суд відзначає наступне.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		У п. 4.1 рішення від 14.12.2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Частиною 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача  суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Пунктом 9 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у позовній заяві у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень зазначаються обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
		Таким чином суд резюмує, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав (свобод, інтересів) осіб у сфері публічно-правових відносин і матеріальне право на позов в адміністративному судочинстві щодо оскарження бездіяльності, дій чи рішення суб`єкта владних повноважень визнається саме за такими особами (чиї права чи інтереси вони можуть зачіпати). Для задоволення позову в адміністративній справі суд повинен установити передусім, що у зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача).
		Суд відзначає, що в контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача, який повинен довести, що йому належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернувся до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Заінтересованість позивача у вирішенні спору повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для нього.
		Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним; (г) є персоналізованим (суб`єктивним); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.
		Як випливає з доводів ТзОВ «Персенківка», воно вважає, що спірний припис втручається в його права та інтереси з огляду на те, що зупиняє можливість виконання робіт із будівництва (реконструкції) об`єкта нерухомості, належного позивачеві, що є також предметом (в частині прав на будівництво/реконструкцію) договору про спільне інвестування з ПрАТ «Ірокс» (яке є замовником відповідних робіт і безпосереднім адресатом припису від 11.06.2018 року №363/18).
		Відтак, зупинення виконання підготовчих та будівельних робіт на об`єкті нерухомості, належному позивачеві, роботи на якому провадяться за безпосереднім внеском позивача, порушує права та інтереси ТзОВ «Персенківка» (як власника нерухомості та інвестора в будівництві), а тому, на переконання суду, вказана особа наділена правом звернення до суду з цим позовом.
		Указане узгоджується з висновками Верховного Суду в постанові від 20.02.2019 року у справі №522/3665/17, постанові від 16.02.2021 року у справі №750/4139/17.
		У зв`язку з чим, вирішуючи даний спір по суті справи, суд виходить із наступного.
		Одним із порушень, яке стало підставою для прийняття оспорюваного припису від 11.06.2018 року №363/18 стало ненадання (та відсутність) при перевірці у червні 2018 року документа на право власності чи користування земельною ділянкою при проведення будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція нежитлового приміщення під багатоквартирний житловий будинок з добудовою та надбудовою з нежитловим приміщенням та підземною автостоянкою на вул. Тернопільській, 42 у м. Львові».
		У цьому контексті суд відзначає, що відповідно до чинної на час перевірки (червень 2018 року) редакції ч. 4 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.
		Таким чином, слід констатувати, що в час відповідної позапланової перевірки та прийняття оспорюваного припису (в 2018 році) законом допускалася можливість проведення реконструкції об`єктів будівництва за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, а саме  у випадку не зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані. При цьому, суд надає критичної оцінки доводам відповідача про неможливість урахування норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», позаяк, на час здійснення перевірки він уже набрав чинності (в тому числі й наведена вище норма ч. 4 ст. 34) і підлягав застосуванню при регулюванні відповідних правовідносин. Натомість теза відповідача про те, що слід застосовувати лише норми, чинні на час надання дозволу на право виконання будівельних робіт, є некоректною.
		Відтак, аналізуючи матеріали справи, суд відзначає, що ані акт перевірки №363/18, ані припис від 11.06.2018 року №363/18 не містять вказівок на те, що реконструкція на вул. Тернопільській, 42 у м. Львові здійснювалася зі зміною геометричних розмірів фундаментів існуючих споруд у плані. Більш того, така обставина не була доведена відповідачем і в ході судового розгляду даної справи, що в силу припису ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язком суб`єкта владних повноважень.
		У зв`язку з чим, суд приходить до обґрунтованого переконання про те, що висновки відповідача щодо порушення, яке полягало в здійсненні реконструкції об`єкта на вул. Тернопільській, 42 у м. Львові без наявності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, є голослівними, не обґрунтовуються нормами релевантного законодавства та не відповідають дійсним обставинам спірних правовідносин.
		Отже, зазначене є підставою для висновку про протиправність припису від 11.06.2018 року №363/18, позаяк, у ході судового розгляду не було здобуто належних і допустимих підтверджень існування відповідного порушення (яке, серед інших, слугувала підставою для прийняття припису).
		Суд при цьому бере до уваги доводи відповідача про те, що позивачем не доведено відсутність інших порушень, які описані в акті №363/18 і були підставою для прийняття оспорюваного припису. Однак, у цьому контексті суд відзначає, що припис від 11.06.2018 року №363/18 був прийнятий на підставі виявлених порушень і його неможливо розмежувати щодо кожного окремого порушення, зокрема й того, яке не знайшло свого підтвердження та було спростоване позивачем. Таким чином, неможливість виокремлення наслідків за різними порушеннями зумовлює необхідність скасування припису від 11.06.2018 року №363/18 у цілому.
		Також суд не вважає за можливе погодитися зі запереченнями відповідача, які полягають у тому, що в даному випадку на об`єкті за адресою: вул. Тернопільська, 42, м. Львові провадиться нове будівництво, а не реконструкція (оскільки не доведено введення в експлуатацію об`єкта нерухомості). Суд відзначає, що здійснення саме реконструкції випливає з дозволу на виконання будівельних робіт від 13.03.2008 року №12-08ж, який був наданий Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області власне на «Реконструкцію нежитлового приміщення під багатоквартирний житловий будинок з добудовою та надбудовою з нежитловим приміщенням та підземною автостоянкою на вул. Тернопільській, 42 у м. Львові». Окрім цього, відповідні мотиви не були викладені в акті №363/18 і не були причиною прийняття спірного припису від 11.06.2018 року №363/18. А також, суд повторно звертає увагу на те, що в даній категорії справ саме на відповідача покладено обов`язок доказування, таким чином саме суб`єкт владних повноважень повинен доказувати не введення об`єкта в експлуатацію (та обов`язковість такої процедури, зокрема, з урахуванням розбіжність правового регулювання даного питання в різні часові періоди).
		Окремо суд також надає критичної оцінки й покликанням позивача на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 року у справі №380/1863/20, позаяк, воно не відповідає підставам і предмету позову в цій справі, й їх обставини не є тотожними. Однак, це на загал не впливає на встановлену протиправність оспорюваного в цій справі припису, про що сказано вище.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у рішенні в справі «Бочаров проти України», рішенні в справі «Федорченко та Лозенко проти України», рішенні в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.
		Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. При цьому, відповідачем не доведено правомірність свого рішення у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Основного Закону та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов є підставним й підлягає до задоволення.
		Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Згідно з нормами ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. 
		У зв`язку з чим, суд покладає обґрунтовані та підтверджені судові витрати на відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
		Керуючись ст.ст.2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		в и р і ш и в:
		 
		Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Персенківка» до Департаменту архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області про визнання протиправним та скасування припису задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати припис Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області Державної архітектурно-будівельної інспекції України №363/18 від 11.06.2018 року про зупинення підготовчих та будівельних робіт.
		Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України (код ЄДРПОУ 37471912; місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Персенківка» (код ЄДРПОУ 23955144; 79034, м. Львів, вул. Тернопільська, 42) сплачений судовий збір в сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
		Повний текст рішення складено та підписано 04.03.2021 року.
		 
		 
		Суддя Сасевич О.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...