Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/3180/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; управління об’єктами державної (комунальної) власності, у тому числі про передачу об’єктів права державної та комунальної власності.
Надіслано для оприлюднення: 11.03.2021. Зареєстровано: 12.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.03.2021.

Результат оскарження 03.06.2021 Сьомий апеляційний адміністративний суд: скасовано ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції
Номер судового провадження: 240/3180/21/3233/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		У Х В А Л А 
		про повернення позовної заяви 
		 
		10 березня 2021 року м. Житомир справа № 240/3180/21 
		категорія 108050000
		 
		Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Чернова Г.В., розглянувши позовну заяву Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави до Житомирської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення,
		 
		 
		встановив:
		Заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури звернувся до суду із вказаним позовом в інтересах держави, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської обласної ради від 25.06.2020 №1969 "Про припинення комунального некомерційного підприємства "Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій "Лісовий берег" Житомирської обласної ради шляхом ліквідації".
		Перевіряючи матеріали позовної заяви на відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви з наступних підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначені Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (в редакції, чинній на момент звернення із позовом до суду, далі - Закон №1697-VII).
		У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
		З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункту частини другої статті 129 Конституції України).
		Виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначено Законом №1697-VII.
		Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Враховуючи вищевикладене, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
		Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини). Вказані міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону "Про прокуратуру".
		Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
		Відповідно до частини другої статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
		Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду (пункт 8 частини першої статті 4 КАС України), незалежно від того, хто подав адміністративний позов - сама ця особа (суб`єкт) чи її (його) представник.
		Здійснивши системний аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" суд зазначає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
		Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий  відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
		У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
		Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
		Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17 (адміністративне провадження №К/9901/2564/17)
		Крім того, прокурором в порушення статті 53 КАС України позовну заяву подано "в інтересах держави", внаслідок чого прокурор набуває статусу позивача. Водночас, позовна заява повинна була бути подана прокурором в особі суб`єкта владних повноважень, а прокурор - набути статусу представника позивача.
		Таким чином, прокурором в порушення вимог частин 3,4 статті 23 Закону №1697-VII, частини четвертої статті 53 КАС України не наведено належного та достатнього обґрунтування, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а також визначені законом підстави для звернення до суду прокурора із зазначеним позовом.
		Також суд звертає увагу на положення пункту 1 частини першої статті 13 Закону №1697-VII, що керівник місцевої прокуратури представляє місцеву прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями.
		Частиною третьою статті 13 Закону №1697-VII передбачено, що у разі відсутності керівника місцевої прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника місцевої прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника місцевої прокуратури.
		За загальним правилом, повноваження щодо здійснення представництва місцевої прокуратури у відносинах з органами державної влади надані її керівнику і лише в разі відсутності останнього такі повноваження може виконувати перший заступник керівника місцевої прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника місцевої прокуратури, відповідно.
		Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, позовну заяву Житомирської обласної прокуратури підписано заступником керівника Житомирської обласної прокуратури Житомирської області С. Зубак.
		Системний аналіз наведених норм Закону №1697-VII та КАС України, дає підстави для висновку, що заступник керівника Житомирської обласної прокуратури уповноважений підписувати позовну заяву Житомирської обласної прокуратури лише у разі відсутності на дату її підписання і подання керівника Житомирської обласної прокуратури та його першого заступника. Проте, доказів відсутності 26 лютого 2021 року керівника Житомирської обласної прокуратури та його першого заступника позивачем не надано. 
		Суд наголошує, що Законом №1697-VII не передбачено можливості керівника місцевої прокуратури делегувати повноваження щодо представництва місцевої прокуратури у взаємовідносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, окрім випадків, передбачених частиною третьою статті 13 цього Закону.
		Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року в справі №819/478/17.
		Пунктом сьомим частини четвертої статті 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
		Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
		Враховуючи відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, відсутність адміністративної процесуальної дієздатності щодо звернення із вказаним позовом до суду та те, що позивачем не надано до суду доказів на підтвердження права підпису позовної заяви від імені Житомирської обласної прокуратури заступником керівника Житомирської обласної прокуратури, позовна заява підлягає поверненню позивачу.
		Керуючись статтями 53,169, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		ухвалив:
		 
		 
		Позовну заяву Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави до Житомирської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення повернути позивачу.
		Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
		Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
		Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду, у строк та в порядку, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України. 
		 
		Суддя Г.В. Чернова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...