Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 389/751/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про видачу і продовження обмежувального припису.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 12.03.2021.
Дата набрання законної сили: 03.03.2021
Номер судового провадження: 61-19055ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем  України
		 
		03 березня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 389/751/20
		провадження № 61-19055св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., 
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 , який діє від імені малолітнього сина ОСОБА_2 ,
		заінтересовані особи: ОСОБА_3 , управління з питань захисту прав дітей міської ради міста Кропивницького, Знам`янська районна державна адміністрація Кіровоградської області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , - адвоката Каменської Ніни Петрівни на постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Голованя А. М., Мурашка С. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст заяви 
		 
		У березні 2020 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , звернуся до суду із заявою про видачу обмежувального припису у зв`язку із вчиненням ОСОБА_3 домашнього насильства стосовно їхньої дитини - сина ОСОБА_2 .
		 
		Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 впродовж 22 років перебували у шлюбі, в період якого у них народилося троє дітей, зокрема, син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Між ними існують судові спори, пов`язані з розлученням, у тому числі про місце проживання дітей та участь у їх вихованні.
		 
		Заявник зазначає, що ОСОБА_3 вчиняла домашнє насильство стосовно сина ОСОБА_2 , а саме: била дитину через те, що він заснув на уроці під час навчання в австрійській школі; 15 січня 2020 року викрала дитину (винесла зі школи проти його волі) у супроводі озброєних осіб; утримувала сина проти його волі в автомобілі з 12 години 15 січня 2020 року до 02 години ночі наступної доби.
		 
		Після цих подій спеціалісти оглянули дитину та відеозаписи з її участю і виявили у ОСОБА_2 ознаки як психологічного, так і фізичного насильства (високий рівень стресу, переживання).
		 
		Існує імовірність повторення насильницьких дій з боку матері стосовно їхнього сина, так як вона має намір вивезти його на проживання в Республіку Австрія не зважаючи на те, що він не володіє німецькою мовою.
		 
		Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просив суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 строком на 6 місяців та тимчасово обмежити її права:
		- заборони наближатися на відстань меншу як 500 метрів до місць проживання і навчання дитини; обмеження її спілкування, в тому числі листування, з сином та будь-які контакти з ним в інший спосіб;
		- заборони особисто чи через третіх осіб розшукувати та/чи переслідувати сина, якщо він за власним бажанням перебуває у місці, невідомому їй;
		- застосування спеціальних заходів протидії домашньому насильству: поставити на профілактичний облік, направити для проходження програми для кривдників.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2020 року заяву задоволено частково. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 строком на 5 місяців, яким визначено заходи тимчасового обмеження її прав та покладено на неї наступні обов`язки:
		Заборонено ОСОБА_3 наближатися на відстань меншу 500 (п`ятсот) метрів до місць:
		- проживання (перебування) ОСОБА_2 , зокрема, до місць проживання ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ;
		- навчання ОСОБА_2 , а саме: комунального закладу «Навчально-виховне об`єднання природничо-економіко-правовий ліцей ? спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 8 позашкільний центр Кіровоградської міської ради Кіровоградської області» (м. Кропивницький, вул. Беляева, буд. 1);
		Обмежено спілкування  ОСОБА_3 з ОСОБА_2 та заборонено ОСОБА_3  вести листування з  ОСОБА_2 або контактувати з ним в будь-який інший спосіб;
		Заборонено ОСОБА_3 особисто чи через третіх осіб розшукувати та/чи переслідувати ОСОБА_2 , якщо він за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_3 .
		У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Допущено рішення суду до негайного виконання.
		Частково задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що факти фізичного насильства ОСОБА_3 стосовно сина ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження. Той факт, що мати забрала сина зі школи під час уроку, не є проявом насильства над дитиною, але спосіб, який мати використала для цього (залучення для цього невідомих дитині озброєних чоловіків та перебування тривалий час матері з дитиною в автомобілі) привів до психологічної травми дитини, що є ознаками психологічного та фізичного насильства. З метою уникнення у майбутньому домашнього насильства над ОСОБА_2 , задля унеможливлення настання тяжких або особливо тяжких наслідків для здоров`я дитини, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність видачі обмежувального припису строком на 5 місяців.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 листопада            2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні заяви відмовлено.
		 
		Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 , який діє від імені малолітнього сина ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, апеляційний суд виходив з того, що у справі відсутні докази, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_3 вчинила фізичне чи психологічне насильство стосовно свого сина ОСОБА_2 у розумінні норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Обмеження спілкування дитини з матір`ю не відповідає інтересам дитини.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		 
		У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , адвокат Каменська Н. П. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, або направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає, що:
		- апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування  норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі  № 756/2072/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
		- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);
		- апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про допит малолітнього свідка - ОСОБА_2 (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України);
		- апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме: акт проведення оцінки безпеки рівня дитини від 15 січня 2020 року, лист комунального закладу «Навчально-виховне об`єднання природничо-економіко-правовий ліцей - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 8 - позашкільний центр Кіровоградської міської ради Кіровоградської області» № 29 від 22 січня 2020 року, довідку навчального закладу № 58 від 14 лютого 2020 року, висновок Інституту психології ім. Г. С. Костюка від 14 лютого 2020 року, висновок Центру нейропсихологічної регуляції і психотерапії від 18 лютого 2020 року, висновок фахівця Інституту психології ім. Г. С. Костюка від 19 червня 2020 року, висновок фахівця практичного психолога КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до пункту 3 розділу 6 акта проведення оцінки рівня безпеки дитини від 15 січня 2020 року поведінка матері        ОСОБА_3 суперечить інтересам дитини ОСОБА_2 , тому в інтересах дитини вона має бути передана батькові ОСОБА_1 . ОСОБА_2 утримувався в машині приблизно з 12 години 15 січня 2020 року до 2 годин ночі наступної доби, чим зазнав психологічного та фізичного насильства. Суд не врахував, що явка малолітнього свідка ОСОБА_2 була забезпечена батьком 24 вересня 2020 року в Святошинський районний суд міста Києва для допиту в судовому засіданні в режимі відео конференції, проте він як свідок апеляційним судом допитаний не був, тобто апеляційний суд не врахував його думку. Апеляційний суд не здійснив оцінку ризику продовження у майбутньому домашнього насильства в будь-якому його прояві. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року поновлено ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу №  389/751/20 із Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області. 
		 
		У лютому 2021 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року справу №  389/751/20 призначено до розгляду.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що  ОСОБА_1 і ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 02 серпня 1997 року, який розірвано рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 липня 2019  року. 
		Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .
		Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 їхній син ОСОБА_2 проживав разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_4 , де відвідував навчальний заклад - початкову школу з вересня 2019 року.
		12 грудня 2019 року малолітній ОСОБА_2 у супроводі свого батька, але без відома та згоди матері, виїхав із Республіки Австрія до України, де проживав з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . 
		З 19 грудня 2019 року став навчатися в першому класі Комунального закладу «Навчально-виховне об`єднання природничо-економіко-правовий ліцей - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 8 - позашкільний центр Кіровоградської міської ради Кіровоградської області».
		15 січня 2020 близько 10 год. 15 хв. під час третього уроку в 1-Б класі Комунального закладу «Навчально-виховне об`єднання природничо-економіко-правовий ліцей - спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 8 - позашкільний центр Кіровоградської міської ради Кіровоградської області», до класу зайшла ОСОБА_3 в супроводі осіб чоловічої статі в спецформі та забрала сина ОСОБА_2 з уроку і передала його своїй старшій дочці ОСОБА_4 . Дитина разом із сестрою та супроводжуючими їх особами на автомобілі покинули навчальний заклад.
		Автомобіль із ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_2 був зупинений працівниками поліції в АДРЕСА_5, на підставі заяв працівників школи та ОСОБА_1 про викрадення дитини.
		Працівниками управління з питань захисту прав дітей Міської ради міста Кропивницького спільно із представниками Кропивницького міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області та амбулаторії практики сімейної медицини № 8 того ж дня здійснено виїзд для складання акту оцінки рівня безпеки дитини біля будинку АДРЕСА_5 , де відповідно до повідомлення поліції перебував малолітній ОСОБА_2 разом з матір`ю ОСОБА_3 . На момент прибуття представників комісії ОСОБА_3 разом із сином зачинилася в машині, не надала можливість оглянути сина та скласти оцінку рівня безпеки дитини, про що складений акт від 15 січня 2020 року, в якому вказано, що така поведінка матері суперечить інтересам дитини, тому в інтересах дитини вона має бути передана батькові ОСОБА_1 
		Інститут психології імені Г.С. Костюка за наслідками аналізу відеоматеріалів («Звернення ОСОБА_2 до тата»; «Відео зі шкільної камери спостереження № 2 від 15 січня 2020 року»; «Відео зі свідченнями ОСОБА_6 », «Відео з машини») та психологічної діагностики дитини ОСОБА_2 надано висновки про наявність ознак психологічного та фізичного насильства стосовно дитини: непередбачувана, потенційно небезпечна, свавільна поведінка з боку дорослих; порушення почуття базової безпеки дитини; різке невиправдане порушення звичного устрою життя дитини; спостереження дитини за агресивною, насильницькою поведінкою дорослих; повідомлення дитині інформації, що руйнівно впливає на прив`язаність та позитивний психоемоційний зв`язок з батьком; спостереження дитини за проявами насильства стосовно значимої особи (учительки) з боку дорослих, що брали участь у його вилученні зі школи; примусове фізичне вилучення ОСОБА_2 матір`ю зі школи, не зважаючи на його різке негативне ставлення щодо цього, небажання йти з нею, опір, плач, які можуть спричинити психологічне травмування дитини, наслідки якого вкрай негативно позначаться на психоемоційному благополуччі та особистісному розвитку ОСОБА_2 . Дитина знаходиться у стані значної психоемоційної напруги, тривоги, невпевненості. Акцентується увага на тому, що ОСОБА_2 має тісну, надійну прив`язаність та прихильність і до батька, і до матері. Батька наразі сприймає як важливу для себе фігуру, тяжіє до активного спілкування та має з ним позитивний психоемоційний контакт. ОСОБА_2 тривожно сприймає ситуацію конфлікту між батьками, що викликає певну деформацію у сприйнятті сімейної системи, в якій йому складно визначити власне місце. Враховуючи, що дитина зазнала психологічного та фізичного насильства дитині необхідно забезпечити стабільне, константне місце проживання, сталий розпорядок життя та навчання, яке б давало можливість хлопчику відчути базові потреби у безпеці та надійності середовища, відвідувати гуртки за інтересами, вільно спілкуватися з однолітками: друзями, однокласниками. При цьому врахувати, що розірвання зв`язку дитини з батьком, відсторонення сина від нього наразі негативно позначиться на його психоемоційному стані та особистісному розвитку в цілому. Важливо не допустити повторного травмування дитини через непередбачувану поведінку споріднених осіб втрату відчуття захищеності та почуття безпеки, маніпулювання свідомістю дитини, спостереження ворожнечі між батьками, брутальної поведінки стосовно когось зі споріднених осіб, маніпулятивних стосунків та стосунків з деструктивними ознаками, через неможливість вільного, тривалого, належного контакту з кимось зі споріднених осіб.
		Центром нейропсихологічної регуляції і психотерапії зроблено психологічний аналіз відеозапису «Звернення ОСОБА_2 до тата» та встановлено, що дитина читає текст; коли хлопчик не читає текст, тоді дивиться в камеру і говорить від себе; якщо б хлопчик розповідав сам про себе, насамперед він розповів про ігри та друзів, якщо у дитини є контакт із соціумом; дитина знаходиться в сильній напрузі; на відео дитина міцно стискає іграшку, за якою помітні постійні рухи плечима та руками (в основному в кулачках - ознака агресії) тощо.
		Відповідно до висновку практичного психолога ОСОБА_7 , дитина ОСОБА_2 проживає з батьком (в неповній сім`ї), але соціально-психологічна атмосфера, що панує в родині дає можливість дитині проживати в любові та почувати себе захищеним. Дитина ідентифікує своє майбутнє з батьком. Хлопчик не ототожнює своє проживання у родині матері. З мамою дитина перебуває у внутрішньому особистісному конфлікті, емоційне відторгнення внаслідок емоційної травми.
		Постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 березня 2020 року ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першої статті 188-50 КУпАП.
		Постановою Кропивницького апеляційного суду від 04 червня 2020 року скасовано постанову Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17  березня 2020 року, якою ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 188-50 КУпАП «Невиконання законних вимог посадових (службових) осіб органу опіки та піклування», провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
		Постановою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 04 червня 2020 року, закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності передбаченої частиною сьомою статті 184 КУпАП «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей» у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
		Допитана в суді апеляційної інстанції свідок практичний психолог ОСОБА_7 повідомила, що вона проводила психологічне дослідження дитини ОСОБА_2 у зв`язку із майбутнім вирішенням питання місця проживання дитини з батьком або матір`ю. Встановлені нею результати викладені у висновку.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
		Відповідно до пунктів 3, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
		Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
		Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
		Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
		Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
		Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
		Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти).
		Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі №369/7782/19 (провадження № 61-21337св19) зроблено висновок, що «відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
		Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
		В обґрунтування заяви про видачу обмежувального припису законний представник заявника ОСОБА_1 посилався, серед іншого, на те, що ОСОБА_3 неодноразово застосовувала до їхнього сина ОСОБА_2 фізичне покарання, зокрема, завдала ляпас по щоці за те, що він заснув на уроці в школі, тобто застосувала стосовно дитини фізичне насильство.
		Суди першої та апеляційної інстанцій визнали ці обставини недоведеними, оскільки заявник будь-яких доказів вказаному не надав. Учасники справи погодилися з такими висновками судів попередніх інстанцій і в цій частині рішення судів не оскаржували.
		У цій справі існує спір між її учасниками стосовно оцінки подій, які відбулися 15 січня 2020 року.
		Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що події, які сталися з ОСОБА_2 15 січня 2020 року, та обстановка, в якій вони відбувалися, не є звичними для нього (малолітньої дитини) і могли мати вплив, проте доказів того, що ОСОБА_3 застосувала відносно свого малолітнього сина фізичну силу, або в будь-який спосіб спричинила шкоду його здоров`ю чи життю, або ж поставила їх під загрозу в справі немає. Не можна стверджувати і про незаконне позбавлення матір`ю волі дитини, яку вона утримує біля себе на законних підставах, оскільки прав стосовно дитини вона не позбавлена.
		Крім того, апеляційний суд не встановив, що ОСОБА_3 ображала сина ОСОБА_2 , погрожувала чи залякувала його або вчиняла інші умисні дії, направлені на порушення психологічної рівноваги дитини, обмеження його волевиявлення.
		Та обставина, що мати забрала дитину зі школи не може розцінюватися, як прояв насилля. 
		Оцінюючи цю ситуацію загалом, апеляційний суд вмотивовано врахував, що 15 січня 2020 року ОСОБА_3 діяла не з метою заподіяння кривди своєму сину, а з метою повернення його після того, як у грудні 2019 року батько без її згоди забрав сина від неї до себе, про що вказує і сам ОСОБА_1 у своїй заяві до суду. Тривале перебування у той день матері й дитини в автомобілі пов`язане з повідомленнями зі школи та від батька дитини до органу Національної поліції про, буцімто, викрадення матір`ю дитини та подальшим перехопленням автомобіля на якому вони переміщувалися і необхідністю з`ясування цих обставин. При цьому суду не надано переконливих аргументів про те, як ОСОБА_3 могла вплинути на цю подію та її тривалість.
		Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для переконливого висновку про наявність ознак психологічного насильства матері над дитиною, а тим паче фізичного насильства.
		Також апеляційний суд врахував пояснення ОСОБА_2 у його відеозверненні від 04 листопада 2020 року про те, що він був схвильований тією подію, коли мама з сестрою забрали його зі школи, і що деякі її обставини викликали у нього навіть страх, проте суд дійшов правильного висновку, що фактичної загрози його здоров`ю і життю, честі та гідності не існувало. Він перебував в оточенні відомих і близьких до нього людей - матері та сестри, але малий вік не давав йому можливість об`єктивно оцінити поточні події, а дорослі, які його оточували були нездатні забезпечити йому спокій та надати адекватні пояснення.
		Виходячи з аналізу зазначених норм закону, а також встановивши, що докази, надані заявником в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_3 фізичного чи психологічного насильства стосовно свого сина ОСОБА_2 у розумінні норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення фізичного чи психологічного насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
		При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що обмеження будь-якого спілкування дитини і матері явно не відповідає інтересам дитини.
		Характер заходів тимчасового обмеження спілкування ОСОБА_3 з її сином ОСОБА_2 та заборона вести листування з ним або контактувати в будь-який інший спосіб, є втручанням в участь батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною.
		Судом апеляційної інстанції не встановлено випадків насильства з боку ОСОБА_3 відносно її сина ОСОБА_2 , а також ризиків настання насильства у майбутньому. Натомість судом встановлено наявність між батьками спору про визначення місця проживання дитини та порядку участі у його вихованні, що не може розцінюватись як насильство в сім`ї.
		Аналогічний висновок викладений і в постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18, на яку посилається заявник в касаційній скарзі.
		Таким чином, оскаржувана постанова апеляційного суду не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від             21 листопада 2018 року в справі № 756/2072/18, на яку у касаційній скарзі посилається заявник, оскільки апеляційний суд надав оцінку всім обставинам та доказам у справі та вирішив питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків. 
		Необґрунтованими є й довід касаційної скарги щодо безпідставного відхилення апеляційним судом клопотання про допит малолітнього свідка - ОСОБА_2 , оскільки апеляційний суд викликав у судове засідання ОСОБА_2 через його законного представника ОСОБА_1 , якому суд роз`яснив його обов`язок сприяти явці сина до суду. З цією метою розгляд справи суд відклав, поклав на орган опіки та піклування обов`язок забезпечити явку психолога задля створення максимально можливих комфортних умов спілкування дитини з судом, суд також надав можливість батькам обрати психологів для участі в судовому засіданні та забезпечити їх явку.
		Однак, в наступне судове засідання ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не з`явилися. Представник ОСОБА_2 адвокат Моргунова Т. О. повідомила суду, що вона особисто спілкувалася з дитиною і він відмовився прийти до суду. Крім того, за клопотанням адвоката суд оглянув відеофайл із записом зверненням ОСОБА_2 від                    04 листопада 2020 року. 
		Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		Колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду, яка переглядається, є достатньо мотивованою, апеляційний суд надав відповідь на всі суттєві аргументи заявника, що узгоджується з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)).
		 
		При цьому, слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що узгоджується зі статтею 400 ЦПК України.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , - адвоката Каменської Ніни Петрівни, залишити без задоволення.
		 
		Постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...