Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 600/121/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 12.03.2021.
Дата набрання законної сили: 09.03.2021
Номер судового провадження: 61-15223ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		09 березня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 600/121/19
		провадження № 61-15223св20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Храпак Н. М., Парандюк Т. С., Щавурської Н. Б.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У лютому 2019 року   ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор» (далі - 
		ТОВ «Радехівський цукор») про витребування трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
		 
		В обґрунтування позову  ОСОБА_1 зазначав, що він працював на посаді слюсара-оператора газово-вапняної печі у ТОВ «Радехівський цукор». 
		 
		Звертав увагу на те, що 01 грудня 2018 року його звільнено із займаної посади, однак у день звільнення, незважаючи на те, що він перебував на роботі, йому не видано трудової книжки, наказу про звільнення та довідки про середньомісячну заробітну плату без будь-яких пояснень. В подальшому він неодноразово звертався до адміністрації підприємства, однак, йому було відмовлено у видачі завчених вище документів.
		 
		Посилаючись на наведене, позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив зобов`язати ТОВ «Радехівський цукор» видати йому належно оформлену трудову книжку, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки за період з 02 грудня 
		2018 року до 23 січня 2020 року у розмірі 201 393,64 грн, зобов`язати змінити дату його звільнення з 02 грудня 2018 року на фактичний день видачі трудової книжки та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.
		 
		Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
		 
		Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано 
		ТОВ «Радехівський цукор» видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку. Стягнуто з ТОВ «Радехівський цукор» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у видачі трудової книжки у розмірі 256 049,50 грн та моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн. В задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача змінити дату звільнення відмовлено.
		 
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні   ОСОБА_1 допущено порушення вимог частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосується видачі трудової книжки, а тому, вимоги позивача про зобов`язанням відповідача видати 
		йому належним чином оформлену трудову книжку та стягнення 
		з ТОВ «Радехівський цукор» на його користь середнього заробітку за увесь час затримки видачі трудової книжки є обґрунтованими. Також судом першої інстанції встановленні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої порушеннями відповідачем вимог трудового законодавства, яку суд, враховуючи засади розумності та справедливості, визначив в розмірі 2 000,00 грн.
		 
		Постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено, що він був позбавлений можливості забрати трудову книжку в день звільнення. При цьому, в судовому засідання в суді апеляційної інстанції позивач підтвердив, що в нього була можливість забрати трудову книжку в день звільнення, але через особисті термінові справи позивач поспішав, а тому не мав часу очікувати її видачі.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи, позиція інших учасників справи
		 
		У жовтні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Звертає увагу на те, що апеляційним судом не враховано, що невидача з вини власника або уповноваженого ним органу трудової книжки працівникові у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 235 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки. Проте, як вбачається з матеріалів справи, пояснень позивача, при його звільненні трудову книжку не видали, що не заперечує відповідач. 
		 
		Стверджує, що під час розгляду справи судом, відповідачем не подано, всупереч вимог процесуального законодавства, будь-яких доказів на підтвердження доводів представника відповідача про те, що позивач не отримав трудової книжки умисно. Більше того, не надано відповідачем чи його представником доказів, якими би такий факт міг бути зафіксований, зокрема, зважаючи на наявність позивача на роботі 01 грудня 2018 року. Так само, відповідачем та його представником не надано і судом не здобуто доказів на підтвердження інших причин невручення трудової книжки та не ознайомлення позивача із наказом у день звільнення - 01 грудня 2018 року.
		 
		В уточненій касаційній скарзі, поданій ОСОБА_1 до Верховного Суду 
		в листопаді 2020 року, останній зазначає підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме в частині сплати середнього заробітку у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки.
		 
		Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду від інших учасників справи не надходило.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 19 жовтня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у ТОВ «Радехівський цукор» на підставі  строкового трудового договору від 19 лютого 2018 року на строк виконання ремонтних робіт.
		 
		Пунктом 19.1 зазначеного вище строкового договору визначено, що останній день ремонтних робіт у конкретному цеху (відділенні) Козівського підрозділу визначається на підставі наказу генерального директора ТОВ «Радехівський цукор».
		 
		Наказом генерального директора ТОВ «Радехівський цукор» від 27 листопада 2018 року № 252 визначено, що останнім днем виробничого сезону 2018 року є 01 грудня 2018 року.
		 
		Наказом (розпорядженням) відповідача від 30 листопада 2018 року 
		ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору.
		 
		Останнім робочим днем позивача за зазначеним вище трудовим договором  є 01 грудня 2018 року, що визнається сторонами та підтверджується табелем обліку використання робочого часу та копією обхідного листка при припиненні трудового договору (контракту) ОСОБА_1 .
		 
		Факт перебування позивача 01 грудня 2018 року на роботі підтверджується позивачем і показаннями свідків: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,                             ОСОБА_4 , які були допитані у судовому засіданні 29 січня 2020 року.
		 
		Копія наказу про звільнення та трудова книжка позивачу у день звільнення вручені не були, що підтверджується копією наказу про звільнення, де у графі «з наказом ознайомлені: ОСОБА_1 » відсутній будь-який підпис, а також  копією частини книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, де відсутній підпис позивача про отримання трудової книжки.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Частиною першою статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
		 
		Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
		 
		Згідно з пунктом 4.1 та пунктом 4.2 Інструкціїпри затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
		 
		Частиною п'ятою статті 235 КЗпП Українипередбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
		 
		Таким чином, для застосування цієї норми права необхідна наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.
		 
		Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Отже, обов`язок доведення розподіляється між сторонами таким чином: позивач повинен довести факти, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, відповідач - факти, на які він посилається в обґрунтування своїх заперечень проти позову.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що затримка видачі трудової книжки позивачу відбулася не з вини роботодавця, а тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з затримкою видачі йому трудової книжки, відсутні.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження доводів представника відповідача про те, що позивач умисно не отримав трудову книжку, відхиляються Верховним Судом, оскільки право працівника отримати трудову книжку в день звільнення пов`язується не лише з обов`язком роботодавця видати трудову книжку, а й з обов`язком працівника її забрати, якщо роботодавець створив всі умови для її вчасної видачі.
		 
		Прослухувавши запис судового засідання суду апеляційної інстанції 
		від 15 вересня 2020 року, можна зробити висновок, що відповідач в день звільнення позивача організував видачу звільненим працівникам, зокрема і позивачу, належним чином оформлених трудових книжок та інших кадрових документів, проте, як підтвердив позивач, через особисті справи він поспішав та не мав часу очікувати видачу трудової книжки. 
		 
		Визначена статтею 13 ЦПК України диспозитівність судового процесу передбачає право учасників справи довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, проте позивачем не доведено, що він був позбавлений можливості отримати трудову книжку, перебуваючи в день звільнення на роботі. Також позивач не заперечував, що відповідальний працівник відділу кадрів особисто, або через інших працівників просив з`явитись позивача за трудової книжкою.
		 
		Вказані обставини свідчать про відсутність умисних винних дій (бездіяльності) роботодавця у затримці видачі трудової книжки у розумінні положень частини п`ятої статті 235 КЗпП України, тому висновок апеляційного суду про те, що затримка видачі трудової книжки відбулась не з вини роботодавця, є правильним.
		 
		Із наведених міркувань колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про наявність підстав для сплати позивачу вимушеного прогулу через несвоєчасну видачу трудової книжки, оскільки в затримці видачі трудової книжки немає вини відповідача. При цьому, як встановлено апеляційним судом, у позивача не було вимушеного прогулу через затримку видачі йому трудової книжки, оскільки у січні 2019 року позивач був працевлаштований із одночасним заведенням нової трудової книжки. Також, як підтвердив сам позивач в судовому засіданні апеляційного суду, він не працевлаштувався одразу після звільнення через бажання відпочити.
		 
		Верховний Суд наголошує, що трудове законодавство України побудоване на балансі прав та обов`язків як працівника, так і роботодавця. За положеннями трудового законодавства невиконання зобов`язань, як і зловживання правами, не допускається.
		 
		В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 15 вересня 2020 року представник відповідача намагався вручити позивачу під підпис його трудову книжку, проте позивач та його представник відмовились її отримати без надання пояснень. Ці дії ОСОБА_1 , як і його твердження про вину роботодавця в затримці видачі позивачу трудової книжки у день звільнення, свідчать про зловживання останнім своїм правом на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу через затримку видачі трудової книжки та порушує баланс інтересів суб`єктів трудових правовідносин у цій справі. 
		 
		Отже, не реалізація із власної волі працівником свого права на отримання трудової книжки у день звільнення не може мати наслідком юридичну чи матеріальну відповідальність роботодавця у вигляді сплати працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки розбалансує систему прав та обов`язків у трудових відносинах.
		 
		Інші доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням апеляційним судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року - без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                            О. В. Білоконь
		                                                                                                           
		О. М. Осіян 
		                                                                                                        
		Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...