Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 740/1193/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та злочини проти журналістів; Посягнення на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.03.2021.
Дата набрання законної сили: 11.03.2021
Номер судового провадження: 51-6061км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020270180000057

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		11 березня 2021 року
		м. Київ
		Справа № 740/1193/20
		Провадження № 51  6061 км 20
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів:   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю: 
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 , 
		захисника засудженого ОСОБА_6  адвоката ОСОБА_7 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020270180000057 від 11 січня 2020 року, щодо 
		ОСОБА_6 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Червона Мотовилівка Фастівського району Київської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог ст. 89 КК України такого, що не має судимостей, 
		за ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 3, ст. 348 КК України,
		за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6  адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 вересня 2020 року щодо ОСОБА_6 . 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19 травня 2020 року ОСОБА_6 засуджено: 
		- за ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
		- за ст. 348 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років. 
		На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
		До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_6 вказано рахувати з моменту фактичного затримання, а саме з 11 січня 2020 року.
		На підставі ст. 72 ч. 5 КК України ОСОБА_6 зараховано у строк призначеного покарання строк його попереднього ув`язнення з 11 січня 2020 року по 19 травня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
		Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати пов`язані з залученням експерта в розмірі 23 580 гривень 68 копійки.
		Стягнуто з ОСОБА_6 на користь комунального некомерційного підприємства «Ніжинська центральна міська лікарня ім. Миколи Галицького» 14933 гривні 77 копійок в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого  ОСОБА_8 від злочину. 
		Скасовано арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді Ніжинського міськрайонного суду від 12 січня 2020 року.
		Прийнято рішення щодо речових доказів. 
		Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.
		Так, ОСОБА_6 11 січня 2020 року близько 10 год. 48 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння матеріальної шкоди та бажаючи їх настання, у невстановлений спосіб проник на огороджену територію господарства за адресою: АДРЕСА_2 , де в подальшому, розбивши вікно, проник через нього до кімнати житлового будинку, що належить ОСОБА_9 , звідки таємно викрав набір ключів Дніпро-М 6-22 мм на 8 позицій, без двох ключів, вартістю 229,47 грн.
		Під час перебування ОСОБА_10 на території вказаного господарства, його дії були помічені ОСОБА_9 , усвідомлюючи це, проте ігноруючи, ОСОБА_6 з метою доведення злочину до кінця, тобто відкритого заволодіння чужим майном, направився до огорожі вищевказаного господарства та сховався за туалетом, де і був затриманий співробітниками поліції, не довівши злочин до кінця з причин, які не залежали від його волі, виконавши при цьому усі дії, які вважав необхідними для його завершення.
		11 січня 2020 року о 10 год. 55 хв. за повідомленням на пульт централізованого спостереження УПО в Чернігівській області про спрацювання охоронної сигналізації в будинку за адресою: АДРЕСА_2 , до вказаного господарства, діючи відповідно до ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» та Інструкції про організацію службової діяльності органів поліції охорони під час виконання заходів з фізичної охорони об`єктів, затвердженої наказом МВС України від 07.07.2017 №577, прибула група реагування Ніжинського МВ УПО в Чернігівській області у складі поліцейського групи реагування Ніжинського МВ УПО в Чернігівській області старшого сержанта поліції ОСОБА_8 (жетон №0033442) та поліцейського-водія групи реагування Ніжинського МВ УПО в Чернігівській області старшого сержанта поліції ОСОБА_11 (жетон №0033434), які перебували у форменому одязі.
		Помітивши на території господарства за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_6 , який на той час перебував між огорожею та туалетом, поліцейський групи реагування Ніжинського МВ УПО в Чернігівській області старший сержант поліції ОСОБА_8 та поліцейський-водій групи реагування Ніжинського МВ УПО в Чернігівській області старший сержант поліції ОСОБА_11 , підійшли до нього. Після цього ОСОБА_8 представився та повідомив, що він є працівником поліції та перебуває при виконанні службових обов`язків, після чого пред`явив ОСОБА_12 вимогу підійти до них, на що той не відреагував. З метою припинення протиправних дій правопорушника, що виразилися у відкритому заволодінні чужим майном, його затримання та доставлення до правоохоронного органу, поліцейський групи реагування Ніжинського МВ УПО в Чернігівській області старший сержант поліції ОСОБА_8 наблизився до ОСОБА_6 .
		Не бажаючи підкоритись законним вимогам співробітників поліції, ОСОБА_6 з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності, розуміючи, що ОСОБА_8 та ОСОБА_11 є працівниками правоохоронного органу і знаходяться при виконанні своїх службових обов`язків, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння смерті працівнику правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, ножом, який мав при собі, умисно наніс ОСОБА_8 один удар в область черевної порожнини зліва під бронежилет, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді проникаючого ножового поранення черевної порожнини в лівому підребер`ї з пошкодженням великого сальника га товстою кишківника, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, в тому числі у мить свого спричинення, після чого, продовжуючи свої дії спрямовані на заподіяння смерті ОСОБА_8 , ОСОБА_6 зробив спробу нанести ще один удар ножом в голову потерпілому, але свої дії не довів до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки його рука була заблокована ОСОБА_11 .
		З метою припинення протиправних дій ОСОБА_13 , що виразилися у замаху на вбивство працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків та його затримання, ОСОБА_11 та  ОСОБА_8 відповідно до ст.ст. 44, 45 Закону України «Про Національну поліцію», застосовуючи до ОСОБА_6 фізичну силу, вибили у нього з руки ножа та застосували спеціальний засіб - кайданки.
		Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 травня 2020 року в порядку ст. 379 КПК України виправлено описки у тексті вироку Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19 травня 2020 року щодо ОСОБА_6 .
		Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 11 вересня 2020 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19 травня 2020 року щодо ОСОБА_6  без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка їх подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційним судом не встановлено дійсну спрямованість умислу дій ОСОБА_6 , внаслідок чого неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, помилково погоджено з кваліфікацією дій ОСОБА_6 за ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 3, ст. 348 КК України, за якими його визнано винуватим та засуджено вироком суду першої інстанції. Вважає, що у діях ОСОБА_6 наявний склад інших злочинів, а саме  ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України, оскільки у нього був відсутній умисел на відкрите заволодіння майном і свої дії він розпочинав таємно та ст. 345 ч. 3 КК України, оскільки умислу на вбивство працівника правоохоронного органу у ОСОБА_6 не було та він наніс йому лише один удар ножом в область черевної порожнини. 
		Заперечень на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 від учасників судового провадження не надходило. 
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні висловив доводи на підтримання своєї касаційної скарги і просив її задовольнити. 
		Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.
		Мотиви Суду
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків. 
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення  підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
		Суд апеляційної інстанції залишаючи апеляційну скаргу захисника Біди  адвоката  ОСОБА_7 без задоволення належним чином врахував критерії для розмежування дій особи за ст. 348 КК України та ст. 345 ч. 3 КК України, а також для кваліфікації злочинів, передбачених ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України та ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 3 КК України і прийняте рішення належним чином мотивував. 
		Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв`язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 348 КК України. 
		Стаття 348 КК України є спеціальною нормою щодо ст. 115 ч. 2 п. 8 КК України (умисне вбивство особи чи її близького родича у зв`язку з виконанням цією особою службового або громадського обов`язку), а отже вбивство або замах на вбивство зазначених у диспозиції частини першої ст. 348 КК України осіб за наявності умов, передбачених цією статтею, повністю нею охоплюється.
		З об`єктивної сторони злочин, передбачений ст. 348 КК України полягає у посяганні на життя (умисне вбивство або замах на умисне вбивство) осіб, визначених диспозицією цієї статті працівника правоохоронного органу. При цьому форми і способи посягання на життя потерпілих для кваліфікації значення не мають.
		Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується умисною формою вини. Винний усвідомлює, що посягає на життя працівника правоохоронного органу або інших осіб, визначених в диспозиції статті 348 КК України, передбачає настання смерті названих осіб внаслідок своїх дій і бажає або свідомо допускає їх настання. 
		Закінченим вказаний злочин вважається з моменту замаху на життя осіб, зазначених у статті 348 КК України, незалежно від настання будь-яких наслідків. 
		Щодо дій, передбачених ст. 345 ч. 3 КК України (умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків), то умислом злочинця не охоплюється настання смерті особи, визначеної у диспозиції цієї статті, а ставлення винного до настання смерті характеризується необережністю.
		За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
		Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. 
		Для розмежування злочинів, передбачених ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України та ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 3 КК України, необхідно виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж. 
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що захисник ОСОБА_7 в апеляційній скарзі не погоджувався із кваліфікацією дій ОСОБА_6 за ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 3, ст. 348 КК України та просив перекваліфікувати його дії за ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 3, ст. 345 ч. 3 КК України з підстав та за доводів, більшість з яких аналогічна доводам його касаційної скарги. 
		Суд апеляційної інстанції, належним чином перевірив усі доводи апеляційної скарги захисника та зазначив в ухвалі підстави, з яких залишив їх без задоволення, а вирок суду щодо ОСОБА_6 залишив без зміни, погодившись із кваліфікацією дій ОСОБА_6 саме за ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 3, ст. 348 КК України. 
		Мотивуючи такий свій висновок апеляційний суд зазначив, що в ході апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження посилання захисника про те, що ОСОБА_6 не проникав до будинку і його дій слід кваліфікувати за ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України з огляду на таке. 
		Показаннями потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_11 та протоколами впізнання за їх участі підтверджується перебування ОСОБА_6 на території будинковолодіння потерпілої ОСОБА_9 , а протоколом огляду місця події від 11 січня 2020 року встановлено пошкодження вікон у вказаному домогосподарстві. 
		Відповідно до заяви потерпілої ОСОБА_9 та її показань в судовому засіданні, остання повідомила про крадіжку набору ключів, які знаходилися в середині будинку. Крім того, в ході проведеного слідчого експерименту потерпіла вказала місце знаходження набору ключів в тумбі всередині будинку та показала ключ з набору, що залишився всередині будинку. Також колегія суддів врахувала, що відповідно до протоколу огляду місця події на покривалі, яке залишив ОСОБА_6 з внутрішньої сторони вікна, виявлено ключ ріжковий розміром 20х22, якого не вистачало в комплекті та який виявлено під час огляду місця події в сумці ОСОБА_6 , що свідчить про залишення його саме обвинуваченим після того як він застелив покривало на підвіконня, щоб не порізатися уламками розбитого ним вікна.
		Також колегія суддів апеляційного суду визнала неспроможними доводи захисника в апеляційній скарзі про те, що за короткий проміжок часу між спрацюванням сигналізації та приїздом правоохоронців на місце ОСОБА_6 не встиг би проникнути до будинку, оскільки сукупність доказів доводять та беззаперечно підтверджують, що ОСОБА_6 , розбивши вікно, проник до житлового будинку, що належить ОСОБА_9 , звідки таємно викрав набір ключів ріжкових «Дніпро М» з 6 ключами.
		Необґрунтованими визнав апеляційний суд і доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_6 за епізодом заволодіння майном потерпілої ОСОБА_9 намагався його таємно викрасти, але його дії не були доведені до кінця, а тому їх необхідно перекваліфікувати з ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 3 КК України на ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України з наступних підстав. Так,  ОСОБА_6 , заволодівши набором ключів з домоволодіння, зрозумів, що був помічений потерпілою  ОСОБА_9 , намагався залишити місце злочину з вказаним майном, проте був затриманий працівниками поліції. За таких обставин обвинувачений ОСОБА_6 розумів, що його протиправні дії по таємному заволодінню майном потерпілої ОСОБА_9 стали поміченими останньою. Таким чином дії, розпочаті ОСОБА_6 як крадіжка, але виявлені потерпілою ОСОБА_9 , і, незважаючи на це, були ним продовжені з метою заволодіння майном, а тому такі дії правильно кваліфіковані судами як замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж). 
		За таких обставин апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_6 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але грабіж не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, а тому суд кваліфікував його дії щодо заволодіння майном, яке належить потерпілій  ОСОБА_9 , за ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 3 КК України як закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна(грабіж), поєднане з проникненням у житло.
		Обґрунтував свій висновок апеляційний суд і про безпідставність доводів апеляційної скарги захисника щодо відсутності у ОСОБА_6 умислу на позбавлення життя працівника правоохоронного органу та необхідність у зв`язку із чим кваліфікувати його дії за ст. 345 ч. 3 КК України. Так, в ході судового провадження було встановлено, що потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_11 є працівниками Ніжинського МВ УПО в Чернігівській області і перебували при виконанні службових обов`язків і за повідомленням чергового виїхали на об`єкт за адресою: АДРЕСА_2 , куди вони прибули на службовому автомобілі та були одягнені в формений одяг. Під час переслідування ОСОБА_6 та в момент, коли той зупинився за туалетом біля забору, вони його неодноразово повідомили, що являються працівниками поліції, тобто, обвинувачений мав можливість та міг ідентифікувати вказаних осіб, як працівників поліції.
		Вирішуючи питання про наявність умислу у ОСОБА_6 на вбивство ОСОБА_8 , колегія суддів погодилась із висновком місцевого суду, що сукупність всіх обставин вчиненого діяння, спосіб вчинення злочину та його знаряддя, а саме нанесення удару ножом в ліву частину тулубу потерпілого в область життєво важливих органів, намагання повторно нанести удар ножом, а також динамічність дій ОСОБА_6 , його агресивна поведінка під час вчинення злочину, локалізація та ступінь тяжкості отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, які є тяжкими за ознаками небезпеки для життя, що в цьому конкретному випадку дають підстави суду зробити висновок про спрямованість умислу ОСОБА_6 саме на умисне вбивство ОСОБА_8 , яке не було доведено до кінця з причин, які не залежали від його волі.
		Крім того, апеляційний суд зазначив, що про спрямованість умислу ОСОБА_6 на позбавлення життя працівника правоохоронного органу свідчить той факт, що він, маючи обґрунтовану можливість усвідомити, що ОСОБА_8 , перебуває при виконанні службових обов`язків та перебуває у бронежилеті, наніс удар ножом саме в його незахищену частину тіла в область життєво важливих органів і майже миттєво намагався нанести ще один удар ножом, який був зупинений ОСОБА_11 .
		Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
		Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
		Висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 3, ст. 348 КК України, відповідають встановленим обставинам і підтверджуються безпосередньо дослідженими та оціненими доказами в сукупності.
		Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , належним чином перевірив їх доводи про незаконність засудження, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, визнав їх безпідставними, мотивувавши своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. 
		Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.
		У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 3, ст. 348 КК України. 
		Покарання, призначене ОСОБА_6 за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 та скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 не знаходить.
		Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 вересня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника  адвоката ОСОБА_7  без задоволення.
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...