Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/23567/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 15.03.2021. Зареєстровано: 16.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2021.
Дата набрання законної сили: 01.06.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		12 березня 2021 року                               м. Київ                                          № 640/23567/20
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу  
		за позовомОСОБА_1                       до проВищого антикорупційного суду зобов`язання вчинити дії.,
		О Б С Т А В И Н И   С П Р А В И:
		ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася з позовом до Вищого антикорупційного суду (далі по тексту - відповідач) про зобов`язання провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити недоотриману частину (за вирахуванням податків та зборів).
		Ухвалою суду від 05 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
		Ухвалою суду від 22 жовтня 2020 року витребувано від відповідача довідку, щодо недорахованої суми суддівської винагороди позивача.
		Ухвалою суду від 27 жовтня 2020 року відмовлено Вищому антикорупційному суду в задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
		Крім того, частиною 2 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь - яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. 
		Суд звертає увагу, що дана справа не належить до переліку, визначеного ч.4 статті 257 КАС України, а тому її розгляд не має відбуватися в порядку загального позовного провадження. Так само, враховуючи предмет і підстави позову, вона не належить до справ незначної складності.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про доцільність розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалам, у тому числі з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS -CoV-2» від 11 березня 2020 року №211. 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року нарахований розмір суддівської винагороди, який не відповідає розмірам, установленим положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Норма Закону України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", якою доповнено Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 та встановлено на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обмеження нарахування суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, не відповідає Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а тому законодавче обмеження не може бути застосовано на визначення позивачу розміру суддівської винагороди за спірний період.
		23 жовтня 2020 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі посилаючись на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12 березня 2020 року встановлено карантин.
		13 квітня 2020 року прийнято Закон України №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік", який набрав чинності 18 квітня 2020 року, та яким встановлено обмеження при нарахуванні суддівської винагороди до розміру, що не перевищує 10 розмірів мінімальних заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, тобто, 47 230,00 грн. на місяць.
		У зв`язку з чим, як зазначає представник відповідача, при виплаті суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року, відповідач не мав правових підстав для не застосування обмежень, що передбачені Законом України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік".
		При цьому відповідач зазначає, що посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року №4-р/2020 не може бути взято судом до уваги, оскільки правові висновки та обставини викладені в указаному рішенні не є тотожними тим, що стали підставою для звернення з позовом. 
		03 листопада 2020 року на виконання вимог ухвали суду, відповідачем надано до суду довідку, щодо суми обмеження суддівської винагороди позивача за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - 
		                                                            В С Т А Н О В И В: 
		ОСОБА_1 з 11 квітня 2019 року Указом Президента України «Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду» призначена на посаду судді Вищого антикорупційного суду.
		Згідно довідки Вищого антикорупційного суду №431 від 29 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виплачувалася суддівська винагорода з обмеженням. Сума недоотриманої суддівської винагороди за даний період становить 307 612,01грн.
		Не погоджуючись з діями відповідачів щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження, позивач звернувся до суду з цим позовом. 
		Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
		У силу частин першої та другої статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		Так, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
		За змістом частин першої та другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		Пунктом 1 та 2 частини третьої вказаної статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		Згідно з частиною п`ятою цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
		Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частина восьма статті 135 Закону №1402-VIII).
		18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким доповнено Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 такого змісту:
		"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)". 
		Суд вважає за необхідне зазначити, що 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).
		Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
		З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
		Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). Додамо також, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
		Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої    статті 130 Конституції України.
		Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по cерпень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.
		Зважаючи на вказане, суд констатує, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року (зі змінами внесеними Законом №553-ІХ ( у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №340/1916/20 від 03.03.2021р.
		Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
		- частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
		- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
		Отже, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Крім того, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Отже, згідно зі статтями 8, 9 Конституції України у разі виникнення колізії між нормами Конституції України чи Кодексу адміністративного судочинства України з положеннями ратифікованого міжнародного договору, то застосовуються останні як норми прямої дії.
		Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
		Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
		Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
		За змістом зазначеної статті держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.
		Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
		Згідно з частиною 2 статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді, ухваленої 17 листопада 1999 року Центральною Радою Міжнародної Асоціації Суддів в Тайпеї (Тайвань), незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною.
		Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
		Звуження матеріальних гарантій для суддів у цілому призводить до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.
		У Рішенні Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також ЄСПЛ, Суд) від 26 квітня 2006 року "Зубко та інші проти України" (заяви №№3955/04, 5622/04, 8538/04 та 11418/04) зазначено, що, на думку Суду, неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску та впливу на поведінку (пункт 68). Також ЄСПЛ дійшов висновку, що неспроможність гарантувати    адекватну    та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, в якій вони залишились, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном (пункт 69).
		Пункт 42 вказаного Рішення також містить витяг з Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів", у пункті 29 якого зазначено, що статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов`язків. Ці фактори є невід`ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
		Європейським судом з прав людини, зокрема, у рішенні по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) викладено правову позицію та зауважено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення Суду). У зв`язку з цим, ЄСПЛ, у вказаній справі не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету, і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
		Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року №462-VIII "Про Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та    Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод"    схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення всіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
		Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого "права власності", а саме розміру суддівської винагороди, має бути застосована.
		Таким чином, статтю 1 указаного Першого протоколу слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність "правомірних (законних) очікувань" є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності "правомірних очікувань" у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, "правомірні (законні) очікування" - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.
		Рішенням  від 11 березня 2020 року №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19), в якій розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року №193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, Конституційний Суд висловив позицію, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
		Також конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів»; пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392; частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яке прийнято Постановою Пленуму Верховного Суду від 29 травня 2020 року №7 визначено, що під час моніторингу розміру заробітних плат працівників різних сфер дає підстави для висновку, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, передбачає непропорційне зменшення суддівської винагороди стосовно матеріального забезпечення інших працівників бюджетних установ, що у свою чергу, порушує засаду незалежності суддів та суперечить частині першій статті 126 Конституції України.
		Оцінюючи наявність у позивача правомірних (законних) очікувань на отримання суддівської винагороди, визначеної статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ, суд зазначає, що позивач правомірно звернувся до суду з відповідним позовом на отримання суддівської винагороди в період з 18.04.2020 у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ, яка є одним з елементів гарантії незалежності суддів, а відтак задоволення даного позову саме шляхом стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди є ефективним та дієвим засобом юридичного захисту, який сприятиме тому, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
		При цьому суд зауважує, що за приписами статті 148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
		Також слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
		Згідно з підпунктом 16 пункту 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, відповідно до покладених на неї завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь.
		Державна судова адміністрація України є розпорядником коштів вищого рівня, а розпорядником бюджетних коштів, який здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди судді, є суд у якому позивач працює, тобто у даному випадку Вищий антикорупційний суд.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.11.2020р. у справі №640/22025/18.
		З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що саме Шостим апеляційним адміністративним судом допущено протиправні дії щодо обмеження нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди.
		Суд також враховує, що на підставі рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється в повному обсязі, без обмеження максимальним розміром 47 230,00 грн. на місяць.
		Належних та допустимих, достатніх та достовірних у розумінні приписів статей 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України доказів обмеження позивачу суддівської винагороди після 27 серпня 2020 року позивачем не надано, а судом під час розгляду справи не встановлено.
		Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, із уточненням періоду, за який стягується сума невиплаченої суддівської винагороди, а саме за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно.
		Суд зазначає, що в матеріалах справи наявна довідка №431 від 29 жовтня 2020 року, в якій визначено, що ОСОБА_1 з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виплачувалася суддівська винагорода з обмеженням. Сума недоотриманої суддівської винагороди за даний період становить 307 612, 01грн.
		Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Враховуючи підтвердження матеріалами справи суми обмеження виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р. включно, суд з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги шляхом стягнення з Вищого антикорупційного суду на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно) у розмірі 307 612,01 грн. 
		Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
		Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати розподілу не підлягають. 
		Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		В И Р І Ш И В:
		          Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
		Стягнути з Вищого антикорупційного суду (01601, проспект Перемоги 41, місто Київ, код ЄДРПОУ 42836259) на користь   ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно) у розмірі 307 612,01 грн.
		Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строк у подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		 
		          Суддя                                                                                             В.В. Амельохін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...