Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/9488/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 15.03.2021. Зареєстровано: 16.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2021.
Дата набрання законної сили: 24.02.2021
Номер судового провадження: 22-ц/813/3269/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/3269/21 
		Номер справи місцевого суду: 522/9488/18
		Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.
		Доповідач Комлева О. С.
		 
		 
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24.02.2021 року                                 м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд у складі:
		головуючого-судді Комлевої О.С.,
		суддів Сегеди С.М., Цюри Т.В.,
		з участю секретаря Воронової Є.Р.,
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні врежимі відеоконференціїпоза межамисуду апеляційніскарги ОСОБА_1 ,акціонерного товариствакомерційний банк«ПриватБанк» нарішення Приморськогорайонного судум.Одеси від11вересня 2019року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, про стягнення грошових коштів,ухваленого під головуванням судді Домусчі Л.В., -
		в с т а н о в и в:
		У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (надалі за текстом ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, який під час розгляду справи уточнив, та остаточно просив стягнути із банку на його користь:
		- кошти за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070033002800 від 11.12.2013 року у розмірі 87 565, 06 дол. США;
		- 3 відсотки річних за період із 10.02.2016 року по 11.10.2018 року у розмірі 7002, 81 дол. США;
		- пеню у розмірі 17 137, 40 дол. США;
		- судові витрати.
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , посилався на те, що 11 грудня 2013 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» відділення у м. Севастополі, АР Крим, укладено договір № SAMDNWFD0070033002800 банківського вкладу «Депозит плюс на 3 мес.», на підставі якого було внесено суму у розмірі 80 000, 00 дол. США, з процентною ставкою 7,5% річних. За умовами договору для зарахування вкладу та відсотків банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 .
		11.12.2013 року на підставі додаткових угод, строк депозитного договору продовжився на 366 днів із 11.03.2014 року та 11.06.2014 рік із процентною ставкою 9,5 річних.
		08.01.2014 року позивач додатково поповнив суму депозитного вкладу на 6 000,00 дол. США.
		Відповідно до довідки №22576350 від 01.07.2014 року, виданої Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «ПриватБанк», станом на 25.05.2014 року на рахунку № НОМЕР_1 знаходилось 88 017, 59 дол. США. Вказував, що водночас у той же день було здійснено перерахунок у зв`язку з нібито достроковим розірвання договору, у зв`язку з чим від суми 88 017, 59 дол. США було віднято 30,99 дол. США та 922,35 дол. США. При цьому посилався на те, що станом на 25.05.2014 року ним не отримувалось жодних повідомлень від банку щодо дострокового розірвання Договору та причин для такого дострокового розірвання.
		Водночас відповідно до вказаної довідки, 11 березня 2014 року на суму вкладу було нараховано відсотки  500,81 дол. США. Отже, станом на 11.03.2014 рік загальна сума депозиту разом із нарахованими відсотками склала 87 565,06 дол. США.
		Позивач зазначив, що факт прийняття відповідачем грошових коштів за вказаним договором банківського вкладу підтверджується відповідними квитанціями. Позивач стверджував, що він звертався до відповідача із вимогою про розірвання договору банківського вкладу та повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів, однак вимога позивача залишилась без задоволення, вклад не повернутий, а нараховані проценти не виплачені. Жодних повідомлень про дострокове розірвання договору відповідач не надсилав.
		Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути на його користь з ПАТ «КБ «ПриватБанк» суму банківського вкладу, включаючи проценти на суму вкладу - 87565,06 доларів США, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 7002,81 доларів США, пеню в розмірі 17137,40 доларів США та судові витрати.
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 рокупозов ОСОБА_1 задоволений частково, стягнутоіз ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070033002800 від 11.12.2013 року у розмірі 87 565, 06 дол. США та 3 відсотки річних за період із 10.02.2016 року по 11.10.2018 року у розмірі 7002, 81 дол. США. В іншій частині позову відмовлено.
		Не погоджуючись з рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з апеляційною скаргою, в якої просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на недоведеність позовних вимог.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, дійшов помилкового висновку про те, що матеріалами справи підтверджено факт існування договірних правовідносин між сторонами та внесення позивачем грошових коштів на депозитний рахунок банку. Суд проігнорував те, що позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження факту знаходження грошових коштів на банківському рахунку (за депозитною угодою) на час розгляду справи саме у тому розмірі грошових коштів, який заявляє позивач до стягнення. Суд першої інстанції не взяв до уваги те,що банк втратив свої активи на території окупованого АРК, у зв`язку із чим відповідач не може ані підтвердити, ані спростувати факт дійсного знаходження грошових коштів позивача на банківському рахунку (за депозитною угодою) на час розгляду справи саме у заявленому позивачем розмірі.
		В своєму відзиві ОСОБА_2 , представник ОСОБА_1 зазначає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не містить доводів для скасування рішення суду, підстав для її задоволення у скарзі не наведено.
		ОСОБА_1 також звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення пені, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
		Сторони про розгляд справи на24 лютого 2021 рокубули сповіщені належним чином (а.с. 150-155 т. 2).
		Від представникаАТ КБ «ПриватБанк» до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з карантинними обмеженнями (а.с. 179-181 т. 2).
		Вирішуючи питання про слухання справи у відсутності представникаАТ КБ «ПриватБанк», колегія суддів залишає клопотання про відкладення розгляду справи без задоволення, з наступних підстав.
		У відповідності до Розпорядження голови Одеського апеляційного суду №12 від 16.10.2020 року (зі змінами) тимчасово, на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної небезпеки зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинено їх допуск до залів судових засідань.
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» не було запроваджено змін до ст.371 ЦПК України щодо строків розгляду апеляційної скарги.
		З матеріалів справи вбачається, що про розгляд справи на 24 лютого 2021 року, представник банку був сповіщений шляхом направлення судової повістки на електрону адресу 08 лютого 2021 року (а.с. 150-151 т. 2), представникАТ КБ «ПриватБанк» з клопотанням про можливість взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, зокрема, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, враховуючи приписи ст. 212 ЦПК України, не зверталися.
		Більш того за клопотанням представника ОСОБА_1 справа була призначена до розгляду в режимі відеоконференції поза межами суду 11 лютого 2021 року (а.с. 174 т. 2), та ухвала суду направлена на електрону адресу банку 15 лютого 2021 року (а.с. 175 т. 2).
		Однак, представник банку з клопотаннями про приєднання до розгляду справи в режимі відеоконференції поза межами суду не звертався.
		Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
		Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч.ч.1,2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.
		Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.
		Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає не в повній мірі.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача грошових коштів за договором банківського вкладу (депозиту) № SAMDNWFD0070033002800 від 11.12.2013 року, а саме суму вкладу в розмірі 87 565, 06 дол. США та 3% річних за період із 10.02.2016 року по 11.10.2018 року у розмірі 7002, 81 дол. США, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості вказаних позовних вимог.
		З таким висновком суду колегія суддів погоджується в повній мірі з наступних підстав.
		Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладенодоговір банківського вкладу«Депозит плюс на 3 мес.» № SAMDNWFD0070033002800, відповідно до умов якого позивачем внесено грошові кошти у сумі 80000, 00 доларів США на особовий рахунок, відкритий відповідачем, процентна ставка за депозитом склала 7,5 % річних (а.с. 6-7 т. 1).
		Внесення грошових коштів у розмірі 80000,00 доларів США підтверджується квитанцією відділення «Центрального офісу» Севастопольської філії № 10702294 від 11.12.2013 року (а.с. 8-9 т. 1).
		На підставі додаткової угоди від 11 грудня 2013 року договір банківського вкладу було продовжено по 11.06.2014 року із збільшення процентної ставки до 9,5% річних (а.с. 10 т. 1).
		08 січня 2014 року позивач додатково поповнив суму банківського вкладу та грошові кошти у розмірі 6000,00 доларів США, що підтверджується квитанцією № 26950406 (а.с. 9 т. 1).
		Відповідно до виписки № 22576350 від 01.07.2014 року, яка видана Кримським регіональним управлінням ПАО КБ «ПриватБанк», а також довідки Банку № НОМЕР_2 від 02.05.2014 року та виписки з банківського рахунку від 15.07.2014 року на суму вкладу були нараховані проценти та станом на 11.03.2014 рік на депозитному рахунку № НОМЕР_1 обліковувалась загальна сума 87 565,06 доларів США (11, 12 т. 1).
		02 лютого 2016 року позивач звернувся до відповідача із вимогою про розірвання договору банківського вкладу № SAMDNWFD0070033002800 та повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів, однак вимога позивача залишилась без задоволення з боку банку (а.с. 73-75 т. 1).
		Внесення грошових коштів на рахунок підтверджуються квитанціями про внесення коштів. Оригінали даних квитанцій,оригінал договору банківського вкладубули оглянуті судом першої інстанції під час розгляду справи у судовому засіданні, що підтверджується протоколом судового засідання від 09 липня 2019 року (а.с. 228-229 т. 1).
		Копії вказаних документів наявні у матеріалах справи.
		Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що факти укладення між сторонами договору банківського вкладу і внесення позивачем грошових коштів у заявленому розмірі є доведеними, оскільки підтверджені належними та допустимими доказами, наданими позивачем.При цьому,докази повернення банкомгрошових коштів за договоромбанківськоговкладуна вимогу позивача відсутні.
		Колегія суддів погоджується зтакимвисновком суду першої інстанціїза таких підстав.
		Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Згідно зіст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		За статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Згідно із частиною першоюстатті 1058 ЦК Україниза договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
		Положеннястатті 1059 ЦК Україниврегульовують питання форми договору банківського вкладу та визначаються наслідки недодержання письмової форми такого договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
		Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України (НБУ) від 03 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом; іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
		Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженоїпостановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського вкладу укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. У договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).
		У пункті 10.1 Інструкції № 492 передбачається порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
		У пункті 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженоїпостановою Правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174(далі -Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.
		На підтвердження внесення депозитних коштів позивач надав суду копію та оригінал договору банківського вкладу та квитанцій про внесення коштів, оригінали яких були оглянуті та досліджені судом, відповідно до яких ОСОБА_1 вносив грошові кошти за договором до банку.
		Так, судом першої інстанції було досліджено надані позивачем квитанції, зокрема, квитанцію № 10702294 від 11.12.2013 року, яка містить наступні відомості: найменування та адреса філії, дата та час, номер заявки 18702294, номер рахунку НОМЕР_1 , суму 80 000, валюта USD, ПІБ платника, зміст операції: відкриття депозиту № SAMDNWFD0070033002800, оригінал підпису та ПІБ касира Банку та квитанцію № 26950406 від 08.01.2014 року, яка містить наступні відомості: найменування та адреса філії, дата та час, номер заявки 26950486, номер рахунку НОМЕР_1 , суму 6000, валюта USD, ПІБ платника, зміст операції: поповнення депозиту № SAMDNWFD0070033002800, оригінал підпису та ПІБ касира Банку.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції, зазначені квитанції містять усі необхідні реквізити та підписані касиром банку, тобто факт внесення коштів на депозитний рахунок є доведеним.
		Також, судом досліджені надані позивачем оригінал договору банківського вкладу, квитанції з усіма необхідними реквізитами, тому письмова форма договору вважається дотриманою, що підтверджує наявність між сторонами цивільних відносин, які виникли внаслідок укладення договору банківського вкладу.
		Доказів повернення позивачу коштів за вкладом банк суду не надав. Крім того відповідач не оспорював факт неповернення коштів позивачу.
		Також відповідачем не було надано жодних доказів того, що між банком та позивачем не укладався спірний договір вкладу, не відкривалися рахунки за цим договором, не надходили грошові кошти до банку, а також документів на підтвердження припинення відповідних зобов`язань у зв`язку з їх виконанням.
		Статтею 629 ЦК Українивизначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.
		За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.
		Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.
		Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
		Згідно з ч. 1ст. 1061 ЦК УкраїниБанк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.
		Відповідно до ч. 1ст. 1066 ЦК Україниза договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
		За змістом статей525,526 ЦК Україниодностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
		Згідно з частиною першоюстатті 598 ЦК Українизобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
		Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
		Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України: від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованимивисновки суду першої інстанції про те, що факт укладення між сторонами договорубанківськоговкладуі внесення позивачем грошових коштів у заявленому розмірі є доведеними, оскільки на підтвердження укладення договорубанківського вкладу та внесення грошових сум на депозитний рахунок позивач надаввідповіднікопії документів,оригінали яких було оглянуто в судовому засіданні судом першої інстанції.
		Відповідно до змісту статей 526 та 1058ЦК Українизобов`язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки).
		Відповідно достатті 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті549,551,611 ЦК України).
		У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов`язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов`язання, передбачену частиною другоюстатті 625 ЦК України.
		За змістом ч. 2ст. 625 ЦКнарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		Таким чином, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати відсотків розмірі 3 % річних.
		Суд звертає увагу на те, що упостановіВеликої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті. Відповідно до цієї постанови як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті1046, частини першої статті1049 ЦК Україниналежним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене частиною другоюстатті 625 ЦК Українинарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
		Таким чином цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, та нарахування 3 % річних, визначенихстаттею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.
		Такі висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відповідають обставинам, що мають значення для справи, судом правильно застосовано закон, який підлягав застосуванню, а тому оскаржуване судове рішення в цієї частині є законним та обґрунтованим.
		Правильністьтакогорозрахунку процентів банк не спростував.Доказів на спростування зазначеного стороною відповідача у розпорядження суду першої та апеляційної інстанції надано не було.
		Доводи апеляційної скарги про те, що факт наявності у вкладника оригіналудоговорута платіжних документів може лише доводити обставини щодо укладення договору та не є належними доказами невиконання банком умов договору щодо повернення коштів за договором банківського вкладу, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи наступне.
		Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України доводити обставини повинна та сторона, яка про них стверджує (посилається на них), тобто доводити виконання умов договору (у цій справі повернення коштів) повинен банк, а не позивач, який просить стягнути неповернуті коштів.
		Враховуючи, що договір банківського вкладу був укладений з АТ КБ «ПриватБанк» як юридичною особою, а не з його Кримською філією, то відповідач має володіти всією необхідною інформацією за вказаними договорами.
		Отже, саме на відповідача покладається обов`язок довести належне виконання своїх зобов`язань за договорами банківських вкладів, а також те, що кошти були повернуті вкладнику і відсутні на його депозитному рахунку, однак банком таких доказів не надано.
		Доводи апеляційної скарги про те, що відокремлений підрозділ АТ КБ «ПриватБанк» на території АРК та міста Севастополя не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність після окупації АРК та міста Севастополя саме після ухвалення рішення про це Правлінням Банку, колегія суддів відхиляє, оскільки договір банківського вкладу було укладено не з відділенням чи філією банку, а з АТ КБ «ПриватБанк», яке є юридичною особою, місцезнаходження якої у місті Дніпрі, і банк повинен відповідати за своїми зобов`язаннями згідно з чинним законодавством.
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
		Згідно зі статтею 47 цього Закону банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг належать: 1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.
		Тобто, надання послуг з розміщення вкладу (депозиту) здійснює саме банк як юридична особа, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно з положенням, статутом, довіреністю) то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця.
		Отже, оскільки стороною укладених договорів є АТ КБ «ПриватБанк», то зобов`язання за цими договорами має виконувати саме АТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа, а не його філія у АР Крим, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними. Тимчасова окупація Автономної Республіки Крим та припинення діяльності ПАТ «КБ «ПриватБанк» на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим не можуть бути підставою для невиконання узятих на себе згідно із договорами зобов`язань.
		Загалом доводи апеляційноїскаргивідповідачазводяться до переоцінки доказів, а також до власного тлумачення норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
		Положеннямист. 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Згідност. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність абовідсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що маютьзначення дляправильного вирішення справи.Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не доданоАт КБ «ПриватБанк»до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
		Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з`ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості, окремо та всі докази у їх сукупності у порядку, передбаченому законом, що достеменно відображено у рішенні суду, яке оскаржується стороною відповідача.Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивованим.
		Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, зібраним по справі доказам дав належну оцінку та прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
		Разом з тим, колегія суддів зазначає, що загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їйконституцієюабо законом (стаття 8).
		Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та встатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованоїЗаконом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»(далі - Конвенція).
		За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
		Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
		Тобто Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
		У кожному конкретному випадку суд повинен ретельно оцінити докази й мотиви заявника, уважно вивчити обставини справи та надати мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
		При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосуваннястатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободсвідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
		Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
		Суд у своєму рішенні навів достатні мотиви, з яких прийняв до уваги доводи позивача щодо наявності підстав длячастковогозадоволення позову, дав вірну оцінку запереченням відповідача.
		Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанціїв частині його перегляду апеляційним судомє законним та обґрунтованим.
		Інші доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності увідмові у задоволенні позову, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем заявлені вимоги в доларах США, однак до законодавства України передбачено стягненні пені у гривні.
		Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав.
		Відповідно до п.3,4 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
		Згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) -це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
		Пунктом 22 частини 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
		Відповідно до ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
		Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
		Виходячи з положень вказаних норм закону, вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», а сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення.
		Згідно з ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
		За змістом положень ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст. 1061 ЦК України, якими передбачено виплату банком вкладнику процентів на суму вкладу в розмірі, встановленому договором, вартість послуги за договором банківського вкладу - це розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 року у справі №761/42169/16-ц, від 19.09.2018 року у справі №761/46145/16-ц, від 04.04.2018 року у справі №367/7401/14-ц.
		Колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для нарахування та стягнення пені на підставі частини п`ятоїстатті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) висловила правову позицію щодо стягнення пені та зазначила, що відповідно до частини п`ятоїстатті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3% вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
		Отже, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові дійшла висновків щодо стягнення з банку пені на підставі частини п`ятоїстатті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»за прострочення зобов`язання з видачі клієнтові належних йому за договором банківського рахунку, яка обраховується від суми утримуваних банком коштів.
		Аналогічні висновки про те, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі викладено у постановах Верховного Суду: від 05 червня 2019 року у справі№ 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19), від 19 червня 2019 року у справі № 359/8114/17 (провадження № 61-81св19), від 11 січня 2020 року у справі № 335/11482/16-ц (провадження № 61-19787св19), від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18 (провадження № 61-14248св19),від 15 квітня 2020 року у справі № 756/14910/16-ц (провадження № 61-14561св19).
		Відповідно до вимог частини другоїстатті 2 ЦПК Українисуд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		Суд визнає у межах, встановленихЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, ураховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між інтересами сторін у справі, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
		Таким чином, у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання за Договором вартість роботи (послуги), якої не визначено, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню пеня в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення, а саме (87565,06 доларів США : 100% х 3%) 2789,76 доларів США (за курсом НБУ на 24.02.2021 року  27,89 грн.) 79124 грн. 76 коп.
		Колегія суддів дійшла висновку про те, що пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу основного зобов`язання, а її сплата та розмір визначеніЗаконом України «Про захист прав споживачів»за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, а тому суму пені визначається у національній валюті України - гривні, що відповідає висновкам постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України, суд апеляційноїінстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
		Оскільки, висновки суду першої інстанції зроблені при невідповідності висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи в частині нарахування та стягнення пені, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у нарахуванні та стягнення пені підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення пені у розмірі 79124,76 грн.
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України,з урахуванням того, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення в частині відмови у нарахуванні та стягнення пені скасуванню, колегія суддів вважає, що з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1978,11 грн.
		Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1  задовольнити частково
		Апеляційну скаргу акціонерного товариствакомерційний банк«ПриватБанк» залишити без задоволення.
		Рішення Приморського районногосуду м.Одеси від11вересня 2019року в частині відмови у нарахуванні та стягнення пені  скасувати.
		Прийняти в цій частині постанову.
		Стягнути з публічного акціонерноготовариства «комерційнийбанк «ПриватБанк»(кодЄДРПОУ 14360570,місцезнаходження:м.Київ,вул.Грушевського,буд.1-Д)на користь ОСОБА_1 (ІНН  НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пеню у розмірі 79124 (сімдесят дев`ять тисяч сто двадцять чотири) гривні 76 копійок.
		В інший частині рішення залишити без змін.
		Стягнути з публічного акціонерного товариства «комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д) на користь держави судовий збір у розмірі 1978 гривень 11 копійок.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
		Повний текст судового рішення складений 15 березня 2021 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
		 
		Судді ______________________________________ С.М. Сегеда
		 
		______________________________________ Т.В. Цюра

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...