Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 654/3460/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2021.
Дата набрання законної сили: 03.03.2021
Номер судового провадження: 61-36929ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		 
		03 березня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 654/3460/15-ц
		провадження № 61-36929св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є. 
		суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Ігнатенка В. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		третя особа - ОСОБА_3 , 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Херсонської області від 21 березня 2018 року в складі колегії суддів: Приходько Л. А., Бездрабко В. О., Кузнєцової О. А., 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. 
		 
		У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , який в ході розгляду справи уточнив, та остаточно просив:
		-          визнати за ним право власності на 1/3 частини житлового будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1 ;
		-          стягнути з ОСОБА_2 на його користь компенсацію вартості самочинно побудованих будівель у розмірі 113 365, 67 грн.
		Зустрічний позов мотивований тим, що з 21 вересня 1996 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
		Після реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у 1996 році вони почали проживати разом у житловому будинку АДРЕСА_1 , власниками якого є ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_3 .
		Будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0, 25 га, кадастровий   номер 6522382500:03:005:0014, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
		Посилаючись на те, що у період перебування у шлюбі з 1996 року по                    2015 рік за рахунок спільних трудових та грошових затрат сторони здійснили добудову житлових та господарських споруд, які є об`єктами самочинного будівництва, та провели капітальний ремонт стелі, стін, підлоги, внаслідок чого істотно збільшилась вартість будинку,                          ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги. 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від                         29 вересня 2016 року первинний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду. 
		Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від                         29 вересня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини будинку та земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 6522382500:03:005:0014, за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості самочинно збудованих будівель за адресою: АДРЕСА_1 в сумі                                   113 365,67 грн.
		 
		Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що за час перебування сторін у шлюбі вартість спірного житлового будинку істотно збільшилась, у зв`язку з чим вважав, що ОСОБА_1 має право на 1/3 його частини. 
		Встановивши, що деякі будівлі в складі житлового будинку побудовані сторонами самочинно, місцевий суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію 1/3 частини вартості будівництва. 
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 07 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 вересня 2016 року скасовано, справу в частині первинних позовних вимог  ОСОБА_2 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. 
		 
		Зустрічний позов ОСОБА_1 розглядався судами неодноразово. 
		 
		Постановою апеляційного суду Херсонської області від 21 березня                        2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та                                    ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано за                  ОСОБА_1 право власності на 1/6 частини домоволодіння та земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 6522382500:03:005:0014, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з                              ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію самочинно збудованих будівель в сумі 105 204,33 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду мотивоване тим, що вартість належної ОСОБА_2 до шлюбу з ОСОБА_1 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 істотно збільшилась внаслідок трудових та грошових затрат обох з подружжя, а тому вказане майно є їхньою спільною сумісною власністю. При цьому судом зазначено, що ОСОБА_2 не надала будь-яких доказів на підтвердження того, що вартість домоволодіння збільшилась лише за рахунок її особистих коштів, а ОСОБА_1 не приймав участі у його реконструкції та будівництві господарських споруд. 
		Оскільки ринкова вартість спірного житлового будинку в результаті будівельних робіт за період з 1996 по 2015 роки збільшилась на 109 %, а вартість робіт по будівництву становить 165 613 грн, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право власності на 1/6 частини та                                    1/6 відповідної частини земельної ділянки. 
		Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 105 204,33 грн грошової компенсації за самочинно збудовані будівлі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказане майно набуте сторонами під час шлюбу.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно переклав на неї тягар доказування, оскільки вона є власником 1/2  частини житлового, а тому саме ОСОБА_1 відповідно до статті                    62 СК України повинен довести, що вказане майно збільшилось у вартості за рахунок в тому числі його особистих затрат та його вкладу у вказані поліпшення. Апеляційний суд не врахував висновків та мотивів скасування судового рішення, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 18 жовтня 2017 року, не встановив чи проводились будівельні роботи/поліпшення житлового будинку за спільні кошти подружжя та чи вносив ОСОБА_1 особисті кошти на участь у будівництві, закупівлю матеріалів тощо. Визначаючи частки сторін між співвласниками, суд апеляційної інстанції не обґрунтував свого висновку. 
		Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від                             22 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано справу № 654/3460/15-ц з суду першої інстанції.             
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від                           06 серпня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки, призначено до розгляду.
		    
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 вересня 1994 року ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_4 є власниками житлового будинку по АДРЕСА_1 . 
		 
		Після реєстрації 21 вересня 1996 року шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подружжя стало проживати у житловому будинку по                     АДРЕСА_1 . 
		 
		Вказаний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею                    0,25 га, яка перебуває у власності ОСОБА_2 на підставі державного акта про право власності на землю серії ЯИ 725136 від 15 лютого 2010 року.
		 
		Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11 березня                      2016 року встановлено перелік будівельних робіт, які були проведені в період спільного проживання сторін з 1996 року по 2015 року, визначено ринкову вартість проведення будівельних робіт за вказаний період (без урахування вартості самочинного будівництва) та встановлено збільшення ринкової вартості будинку в результаті проведених будівельних робіт у відсотковому відношенні на 109 %. Експертом також встановлено, що ринкова вартість робіт по будівництву законно збудованих будівель та споруд за період до 1996 року становить 151 409 грн, а ринкова вартість таких робіт за період з 1996 року по 2015 рік - 165 613 грн. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним до 01 січня                        2004 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
		 
		Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
		 
		Частиною першою статті 25 КпШС України визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Аналогічні положення містить стаття 62 СК України.
		 
		За загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є  майно, набуте під час шлюбу.
		 
		Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
		 
		Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
		 
		Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. 
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції», пункти 69 і 73).
		 
		У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті                                1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		 
		Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення                                    і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
		 
		Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є те, що воно має бути передбачене законом. 
		 
		У статях 25 КпШС України, 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. При цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується  обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.
		 
		У вищевказаних статтях передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та  гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.
		 
		Втручання у право власності може бути обґрунтованим, та  дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів:                              1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
		 
		У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від                       11 березня 2016 року № 0200 в результаті проведених будівельних робіт ринкова вартість житлового будинку по АДРЕСА_1 за період з 1996 року по 2015 рік збільшилась на 109 %, що у розумінні статті 25 КпШС України є істотним. 
		 
		У постанові від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті. 
		Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
		Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що  первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
		За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла,  тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.
		Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.».
		 
		З дослідницької частини висновку судової будівельно-технічної експертизи від 11 березня 2016 року № 0200 вбачається, що до 1996 року були збудовані: житловий будинок літ. «А» в 1980 році, який складався з житлових кімнат 1-1, 1-2, 1-3 і ІІ передпокію, та гараж літ. «Б» в 1994 році (самочинне будівництво), ангар літ. «Г» в 1995 році (самочинне будівництво), навіс літ. «Л» в 1995 році, сарай літ. «М» в 1980 році. 
		 
		Всі інші будівлі та споруди, збудовані за період з 1996 по 2015 рік (за виключенням навісу літ. «Д», підвалу літ. «Е», вхід літ. «Ж», навісу літ. «З», санвузла літ. «К», навісу літ. «П», навісу літ. «У», воріт № 1- № 3, огорожі № 4, помпи) є самочинним будівництвом.
		 
		Всього в житловому будинку по АДРЕСА_1 проведено будівельні роботи в об`ємі 50,1 % від ринкової вартості нерухомості.  
		 
		За період з 1996 по 2015 роки в житловому будинку по АДРЕСА_1 проведені наступні будівельні роботи: обкладено частину житлового будинку цеглою, здійснено часткове перепланування перегородок, оздоблено стелі, замінена підлога на ламінат, замінені вікні блоки на металопластикові, замінені дверні блоки на сучасні, влаштоване водяне опалення, частково переобладнана система електропостачання.
		 
		Площа нерухомості, фундамент, цоколь, дах та покрівля залишились незмінними. 
		 
		Ринкова вартість робіт по будівництву законно збудованих будівель та споруд за період до 1996 року становить 151 409 грн, а ринкова вартість таких робіт за період з 1996 року по 2015 рік - 165 613 грн. 
		 
		Таким чином, колегія Другої судової палати Касаційного цивільного суду враховує, що оскільки значна частина будівель є самочинним будівництвом, то істотність збільшення вартості спірного житлового будинку не є такою, внаслідок чого первинний об`єкт нерухомості, який належав                       ОСОБА_2 на праві приватної вартості, став малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу з                                         ОСОБА_1 . 
		 
		Проведені в спірному житловому будинку (кімнати 1-1, 1-2, 1-3 та                                ІІ передпокій) за період проживання сторін у шлюбі будівельні роботи є поточним ремонтом житла, значних перетворень цей об`єкт не зазнав, а тому відсутні підстави стверджувати, що відбулась істотність збільшення вартості майна. 
		 
		У постанові від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість  істотно збільшилося, не є підставою для  визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя,  у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу. При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мала довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність». 
		 
		Досліджуючи питання участі сторін у збільшенні вартості належної                   ОСОБА_2 до шлюбу з ОСОБА_1 1/2 частини спірного житлового будинку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходили з того, що така збільшилась внаслідок трудових та грошових затрат обох з подружжя. 
		При цьому апеляційний суд вказав, що реконструкція домоволодіння та будівництво господарських будівель проводилися, зокрема, за рахунок доходів, отриманих фермерським господарством «Ауріка», головою якого є ОСОБА_1 . 
		Будь-яких доказів на підтвердження того, що вартість будинку збільшилась лише за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 , а також того, що                      ОСОБА_1 не приймав участі у його реконструкції та будівництві господарських споруд, відповідачем не надано. 
		 
		Верховний Суд не погоджується з вказаним висновком судів попередніх інстанцій, оскільки матеріали справи не містять жодних відомостей на підтвердження того, що реконструкція домоволодіння та будівництво господарських будівель проводилися за рахунок доходів, отриманих фермерським господарством «Ауріка», головою якого є ОСОБА_1 , а тому вказаний ґрунтується на припущеннях, що суперечить частині шостій статті 81 ЦПК України. 
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суди формально послались на те, що вартість належної ОСОБА_2 до шлюбу з ОСОБА_1 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 істотно збільшилась внаслідок трудових та грошових затрат обох з подружжя. 
		 
		Тягар доведення покладається на позивача, оскільки частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Тобто, саме на ОСОБА_1 , який спростовує особисту приватну власність                                ОСОБА_2 на частину житлового будинку, покладається обов`язок доведення існування підстав, передбачених статтею 25 КпШС України.
		 
		ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що його внесок у переобладнання спірного житлового будинку в розумінні частини першої статті 25 КпШС Україниє достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачем на момент здійснення реконструкції спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.
		 
		З огляду на вищевикладене в сукупності, оскільки в ході розгляду справи не встановлено умов, передбачених статтею 25 КпШС України, для виправданого втручання у право мирного володіння відповідачем належним їй майном, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
		 
		За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
		 
		Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
		 
		У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акту приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акту приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року № 146.
		 
		При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.
		 
		Житловий будинок по АДРЕСА_1 співвласником якого є ОСОБА_2 , був реконструйований колишнім подружжям з проведенням добудови та спорудженням господарських будівель за відсутності дозвільних документів та проекту, а тому вказані добудови в розмінні статті 376 ЦК України є самочинним будівництвом, яке не є об`єктом права власності та за загальним правилом поділу не підлягає. 
		 
		Суд апеляційної інстанції правильно врахував вищевикладене, у зв`язку з чим, стягуючи з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію самочинно збудованих будівель в сумі 105 204,33 грн, виходив з того, що участь особи у проведенні ремонтних робіт, поліпшенні житлового будинку та інших приміщень надає право вимагати не визнання права власності, а відшкодування витрат на будівництво. 
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на частину житлового будинку та частину земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1 , встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в цій частині підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Постанова апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь компенсації вартості самочинно побудованих будівель в розмірі 105 204,33 грн прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення оскаржуваної постанови апеляційного суду в цій частині без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 задовольнити частково.
		 
		Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від                         29 вересня 2016 року та постанову апеляційного суду Херсонської області від 21 березня 2018 року в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на частину житлового будинку та частину земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1 , скасувати.
		 
		В задоволенні позову в цій частині відмовити. 
		 
		Постанову апеляційного суду апеляційного суду Херсонської області від                    21 березня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь компенсації вартості самочинно побудованих будівель у розмірі                         105 204,33 грнзалишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                       М. Є. Червинська
		 
		Судді :                                                                                                 С. Ю. Бурлаков
		 
		                                                                                                             В. С. Жданова
		 
		                                                                                                             А. Ю. Зайцев
		 
		                                                                                                             В. М. Ігнатенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...