Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 639/7410/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2021.
Дата набрання законної сили: 15.03.2021
Номер судового провадження: 61-14505ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		15 березня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 639/7410/18
		провадження № 61-14505св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
		 
		учасники справи:
		позивач - акціонерне товариство «Альфа-Банк», 
		відповідачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Жовтневого районного суду міста Харкова, у складі судді Баркової Н. В., від 23 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кругової С. С., Тичкової О. Ю., Хорошевського О. М., від 03 вересня 2020 року.
		 
		 
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2018 року акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк»  (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу та визнання особи такою, що втратила право користування.
		Позовна заява АТ «Укрсоцбанк» мотивована тим, що 21 травня 2008 року      ОСОБА_1 уклав з банком договір кредиту № 837/18-27/36/8-262. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № 837/19-27/36/8-143 від 21 травня 2008 року, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 . 
		Стаття 4 іпотечного договору містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. 
		У зв`язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, зокрема, неповерненням кредиту, несплатою процентів та комісій за користування кредитом, банк у позасудовому порядку врегулював питання звернення стягнення на предмет іпотеки, що передбачено умовами іпотечного договору та Законом України «Про іпотеку». 
		12 квітня 2018 року банк набув у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 
		09 жовтня 2018 року позивачем, як законним власником, була здійснена спроба потрапити у власне майно, однак, було виявлено, що у ньому незаконно проживають відповідачі, які чинять фізичні перешкоди в доступі та користуванні майном. 
		Внаслідок незаконних дій відповідачів позивач позбавлений можливості користуватись своїм майном. 
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на норми статей 3, 316, 317, 319, 321, 328, 383, 391 ЦК України, на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі          № 6-709цс16 та роз`яснення, викладені у абзаці 2 пункту 34 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», в якому міститься висновок, що власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України).
		Посилаючись на зазначені обставини АТ «Укрсоцбанк» просило суд усунути перешкоди у здійсненні права користування майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом надання постійного безперешкодного доступу АТ «Укрсоцбанк» до цього майна; визнати відповідачів такими, що втратили право користування вказаною квартирою. 
		 
		Короткий зміст ухвали та рішення суду першої інстанції
		Ухвалою Жовтневого районного суду міста Харкова від 13 листопада 2019 року АТ «Альфа-Банк» залучено до участі у справі в якості правонаступника АТ «Укрсоцбанк».
		Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 23 червня 2020 року АТ «Альфа-Банк» відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, проте позивачем не доведено наявність передбачених ЖК УРСР підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Також не доведено позивачем належними доказами і факт чинення відповідачами перешкод у здійсненні позивачем права користування нерухомим майном за його призначенням.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.             Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, досліджено у судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, надано їм правильну оцінку.
		При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ «Альфа-Банк», оскільки їх задоволення призведе до втручання у право відповідачів на повагу до їхнього житла, що не відповідає нагальній суспільній необхідності, та не є пропорційним із переслідуваною законною метою.
		Задоволення вимог банку про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом буде мати наслідком виселення останніх із спірної квартири.
		Матеріали справи не містять доказів, що квартира  АДРЕСА_1 є не єдиним можливим місцем їх проживання, отже внаслідок задоволення позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом відповідачі можуть стати безхатченками. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У жовтні 2020 року АТ «Альфа-Банк» подало касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 23 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з`ясували обставини справи. 
		Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд дійшов безпідставного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог. 
		Рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 229/3757/15-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц.
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
		07 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. 
		10 березня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
		 
		Відзиву на касаційну скаргу не подано
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		За даними реєстру прав власності на нерухоме майно 31 березня 2005 року внесено запис про державну реєстрацію про право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а. с. 9 - 11).
		21 травня 2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» укладено договір кредиту № 837/18-27/36/8-262 за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі 63 000,00 дол. США (а. с. 12 - 19).
		21 травня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,                          ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 837/19-27/36/8-143, відповідно до умов якого в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 20 - 24).
		Пунктом 4.5.3 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, в порядку встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
		Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05 жовтня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» є власником трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації 12 квітня 2018 року, державний реєстратор Калініна Л. М. (Зміївська міська рада, Харківська область), підстава виникнення права власності: іпотечний договір, серія та номер: 1474, виданий 21 травня 2008, видавник: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Л. В., підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40656201 від 17 квітня 2018 року (а. с. 7 - 11).
		Згідно з довідкою від 02 квітня 2019 року у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 44).
		10 вересня 2019 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером AT «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію AT «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк». Згідно рішення № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року було затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків AT «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати визначеної у передавальному акті, а саме - з 15 жовтня 2019 року. Протоколом № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15 жовтня 2019 року було вирішено затвердити передавальний акт (а. с. 70 - 87).
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
		Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони  постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
		За змістом зазначених норм матеріального права користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником у будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
		За змістом статті 391 ЦК України власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
		Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється в день звернення особи, на підставі заяви особи, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку.
		Звертаючись до суду, позивач просив усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом надання постійного безперешкодного доступу та визнання відповідачів такими, що втратила право користування жилим приміщенням з підстав, передбачених статтями 316, 317, 319, 321, 328, 383, 391 ЦК України.
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. 
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. 
		Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
		Верховний Суд зауважує, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
		У справі, що переглядається, суди встановили, що спірна квартира не була придбана за кредитні кошти і належала іпотекодавцям.
		Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».
		Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		У справі, що розглядається, банк як новий власник, який набув право власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередні співвласники, які втратили право власності на житло, відмовляються виселятися з нього.
		Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, в частині першій якої передбачені підстави виселення.
		Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18), у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 265/4748/16-ц (провадження № 61-16347св18), від 06 лютого 2020 року у справі № 713/1547/17 (провадження №  61-1041св18), від 22 липня 2020 року у справі № 219/4394/16-ц (провадження № 61-8593св18).
		Таким чином, встановивши, що позивач набув право власності на спірну квартиру у порядку, передбаченому Законом України «Про іпотеку», тому й питання про втрату права на користування житлом його колишніх власників має вирішуватися відповідно до цього Закону. Виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 ЖК УРСР.
		Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення                      статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі                № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15).
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
		Законом України від 22 вересня 2011 року  № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до              статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. 
		Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні  стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
		Отже, за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
		Іпотекодержатель, а нині новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі.
		Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).
		За таких обставин, місцевий суд, хоч і не в повній мірі врахував вищевикладені норми права та правові позиції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених банком позовних вимог. 
		Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що рішення у справі було ухвалено без урахування правових висновків викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 229/3757/15-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, оскільки правовідносини у справі, яка є предметом касаційного перегляду, ґрунтується на інших фактичних обставинах.
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Місцевий суд виконав вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.
		Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.
		Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.
		Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 23 червня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді А. І. Грушицький    В. С. Висоцька   І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...