Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/6541/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення; Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (усього), з них; Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.03.2021.
Дата набрання законної сили: 16.02.2021
Номер судового провадження: 51-2172км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016040680002239

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		16 лютого 2021 року
		м. Київ
		справа № 204/6541/16-к
		провадження № 51-2172км19
		Верховний суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі  Суд) у складі:
		головуючогоОСОБА_1 ,суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: ссекретаря судового засідання ОСОБА_4 ,захисникаОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),прокурораОСОБА_6 ,розглянув в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21червня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28січня 2019 року щодо 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, жителя м. Дніпра, 
		засудженого за вчинення злочинів, передбачених частиною 2 статті 307, частинами 2 та 3 статті 311 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Оскаржені судові рішення
		1.Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська вироком від21червня 2018 року засудив ОСОБА_7 до покарання у виді позбавлення волі: за частиною2 статті 307 КК  на строк 8 років з конфіскацією всього належного майна; за частиною 2 статті 311 КК  на строк 3 роки; за частиною 3 статті311КК  на строк 6 років з конфіскацією всього належного засудженому майна.За сукупністю злочинів на підставі статті 70 КК суд визначив ОСОБА_7 остаточне покарання увиді позбавлення волі на строк 8років з конфіскацією всього належного йому майна. 
		2.Суд першої інстанції визнав доведеним, що за не встановлених слідством обставин ОСОБА_7 незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб  концентрат із макової соломи (опій екстракційний), а також прекурсор ангідрид оцтової кислоти, які зберігав при собі для подальшого збуту.
		3.9 серпня 2016 року близько 18:30 у парку «Зелений гай» поблизу стадіону «Метеор» ум. Дніпрі працівники поліції під час огляду речей ОСОБА_7 виявили та вилучили 17 шприців з концентратом із макової соломи загальною масою 28,7076г у перерахунку на суху речовину, а також 19 шприців із прекурсором  ангідридом оцтової кислоти загальною масою 0,053868 кг, що становить особливо великий розмір.
		4.Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 28 січня 2019 року залишив вирок без змін.
		Доводи касаційної скарги
		 
		5.У касаційній скарзі з доповненнями захисник, посилаючись на пункт 1 частини2 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК), просить скасувати зазначені судові рішення та закрити кримінальне провадження. 
		6.Захисник наполягає, що вина засудженого у вчиненні інкримінованих йому злочинів не доведена поза розумним сумнівом,оскільки суд першої інстанції поклав в основу вироку неналежні та недопустимі докази, зокрема:
		протокол огляду місця події від 9 серпня 2016 року, оскільки у ньому фактично відображено особистий обшук затриманого ОСОБА_7 , ця слідча дія була проведена до внесення відомостей про злочин у ЄРДР, а понятий ОСОБА_8 не бачив самого вилучення наркотичних речовин узасудженого;
		протокол огляду предметів від 10 серпня 2016 року, оскільки він складений за відсутності ОСОБА_7 , та є повторенням згаданого протоколу огляду місця події;
		протокол затримання від 11 серпня 2016 року, оформлений о01:30, тобто через півтори доби після фактичного затримання;
		протокол огляду предметів від 13 серпня 2016 року, оскільки телефон «Samsung EI 200» був вилучений у засудженого під час незаконного його затримання 11серпня 2016 року;
		показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , оскільки їхні висновки не ґрунтуються на спеціальних знаннях у розумінні статті 101 КПК;
		показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , оскільки вони єзаінтересованими особами.
		7.Також захисник скаржиться на те, що вматеріалах кримінального провадження відсутні дані про законність підстав для зупинення ОСОБА_7 та проведення поверхневого огляду. Крім того, на думку захисника, суди не перевіряли повноважень слідчих, прокурорів, поліцейських та судових експертів на вчинення дій у цьому кримінальному провадженні. 
		8.Апеляційний суд під час розгляду справи, на думку сторони захисту, не надав належної оцінки вищевказаним порушенням, тому ухвала не відповідає вимогам статті 419 КПК.
		Позиції учасників касаційного розгляду 
		 
		9.Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про відкладення розгляду до суду касаційної інстанції не надходило. 
		10. У судовому засіданні захисник просив Суд задовольнити касаційну скаргу вповному обсязі.
		11. Прокурор ОСОБА_6 заперечила проти касаційної скарги та просила залишити оскаржені судові рішення без зміни. 
		Оцінка Суду
		 
		12.Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені ускарзі доводи, Суд дійшов висновку, що кримінальне провадження необхідно передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, оскільки колегія суддів вважає занеобхідне відступити від висновку щодо застосування норми права уподібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду.
		13.Згідно з вимогами частини 2статті 434-1 КПК суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права уподібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об`єднаної палати.
		14.У цій справі сторона захисту, серед інших доводів, ставить питання про недопустимість вилучених у засудженого наркотичних засобів, оскільки вони отримані під час особистого його обшуку після того, як той був затриманим узначенні статті 209 КПК. Обґрунтовуючи свої доводи, сторона захисту посилається на те, що це затримання та особистий обшук були оформлені не протоколом затримання, а протоколом огляду місця події.
		15.Суд у кількох своїх рішеннях висловив позицію, що за таких обставин протокол огляду місця події та похідні від нього докази повинні визнаватись недопустимими. Так, у постанові колегії суддів Другої судового палати Касаційного кримінального суду від5 лютого 2019 року усправі №236/2029/16-к (провадження № 51-3381км18)[1], Верховний Суд зазначив:
		«… Згідно зістаттею 209 КПК особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
		Як вбачається із матеріалів кримінального провадження затримання ОСОБА_13 в порядкустатті 208 КПКне проводилося, протокол затримання його працівниками поліції не складався, а отже, фактичний обшук ОСОБА_13 був проведений із грубим порушенням нормКПК.
		На підставі наведеного суд першої інстанції прийшов до висновку, що слідчий всупереч вимогам закону до внесення відомостей про вчинене ОСОБА_13 кримінальне правопорушення до ЄРДР, фактично здійснив слідчу дію  особистий обшук ОСОБА_14 , його одягу та речей при ньому, під час якого унього було вилучено речовину рослинного походження.
		Суд першої інстанції звернув увагу на відсутність належного процесуального оформлення затримання ОСОБА_14 та вилучення внього речовини.
		Отже посилання на протокол огляду місця події від 06 липня 2016 року як на доказ є недопустимим, оскільки він отриманий з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, встановлених нормами частини 4 статті 208та статтею 214 КПК».
		16. Така ж позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21 січня 2020року[2]:
		«Відповідно до статті 209 КПК особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишитися поряд зуповноваженою особою.
		Таким чином, обставини конкретної справи свідчать, що ОСОБА_15 фактично був затриманий, однак усупереч вимогам частини 5 статті 208 вказаного Кодексу протоколу про його затримання не було складено іпроцесуальних прав не роз`яснено.
		Допущене порушення є істотним і за відсутності оформленого відповідно до частини 3 статті 208 КПК протоколу обшуку затриманої особи слугувало для апеляційного суду безперечною підставою для поставлення під сумнів законності протоколу огляду місця події, на якому вирішальною мірою ґрунтується обвинувачення ОСОБА_15 . 
		Крім того, з урахуванням установлених процесуальних порушень, факту недодержання конституційних прав і свобод людини суд апеляційної інстанції, керуючись статтею 87 КПК, умотивовано визнав також недопустимими решту доказів сторони обвинувачення, які є похідними від згаданого протоколу огляду місця події». 
		17.Аналогічну позицію займав суд у постановах від 4 листопада 2020 року усправі № 487/5206/17 (провадження № 51-3527км20)[3]; від 4 червня 2020 року усправі №744/499/19 (провадження № 51-1168км20)[4]; від 2 жовтня 2019 року усправі №205/10742/13-к (провадження № 51-3260км19)[5]; від 30 липня 2019 року у справі № 127/20981/17 (провадження № 51-714км19)[6]; від 9квітня 2020 року усправі №752/7047/18 (провадження № 51-6519км19)[7].
		18.У постанові від 2 грудня 2020 року у справі № 640/14837/14-к (провадження №51-5970 км 19) Суд навіть дійшов висновку про те, що: 
		«Фактичне затримання особи без участі адвоката є порушенням права на захист, а тому докази, отримані при такому затриманні, єнедопустимими»[8].
		19.Колегія погоджується з тим, що своєчасне фіксування затримання єоднією згарантій забезпечення права на свободу, гарантованого статтею 29 Конституції України та статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція), і жодним чином не заперечує важливості дотримання процедури затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, утому числі складання відповідного протоколу та роз`яснення її прав. У той же час колегія не може погодитися з рядом висновків, висловлених у наведених постановах:
		Присутність адвоката під час затримання в порядку статей 207 або 208 КПК
		 
		20.Колегія не погоджується з висновком про те, що затримання в порядку статті207 або 208 КПК має проводитися за обов`язкової участі адвоката.
		21.Саме по собі затримання в порядку статей 207 або 208КПК за визначенням єнесподіваною для його учасників подією. Власне сам факт того, що закон надає органам правопорядку повноваження проводити затримання без попереднього судового дозволу, означає, що законодавець визнає непередбачуваність обставин, які зумовлюють таке затримання. 
		22.Таким чином, на думку колегії, вимога присутності адвоката при затриманні єпрактично нездійсненною і не передбачена будь-яким положенням КПК, Конституції України чи міжнародних договорів України. Встановлення такого правила Судом зведе нанівець будь-яку поліцейську діяльність, оскільки практично неможливо забезпечити присутність адвоката втой час і в тому місці, де може відбутися затримання за підозрою у вчиненні злочину. 
		Внесення відомостей в ЄРДР як умова законності особистого обшуку 
		 
		23.Колегія вважає, що затримання і особистий обшук затриманої особи може відбуватися до внесення відомостей у ЄРДР. Як вже зазначалося, затримання без дозволу суду є непередбачуваною подією, тому вимога до органу правопорядку внести відомості до ЄРДР до такої події є нереалістичною. 
		24.Крім того, стаття 208 КПК надає повноваження затримати особу, підозрювану увчиненні злочину, «уповноваженій службовій особі». Хоча КПК не містить спеціального визначення цьому терміна, однак із формулювань інших положень Кодексу вбачається, що «уповноважена службова особа» вживається разом зтермінами «слідчий», «прокурор», «дізнавач».
		Частина 3 статті 208 КПК: 
		«Уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбаченихчастиною сьомою статті 223істаттею 236цього Кодексу».
		Частини 2 та 3 статті 276 КПК:
		«У випадках, передбаченихчастиною першоюцієї статті, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов`язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбаченістаттею 42цього Кодексу.
		Після повідомлення про права слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа на прохання підозрюваного зобов`язані детально роз`яснити кожне із зазначених прав».
		Частина 3 статті 298-1 КПК:
		«Уповноважена службова особа, яка здійснила затримання, та дізнавач повинні негайно повідомити особі зрозумілою для неї мовою підстави затримання».
		25.Це призводить до висновку, що цей термін охоплює інших осіб, яким відповідно до закону надані повноваження проводити затримання, але які не є «слідчим», «прокурором» або «дізнавачем». Зазначений термін включає поліцейських патрульної або іншої служби поліції, яким таких повноважень надано статтею 37 Закону «Про Національну поліцію», військовослужбовців Служби правопорядку, уповноважених на затримання Законом «Про Військову службу правопорядку уЗбройних Силах України», службових осіб органів Державної прикордонної служби України тощо.
		26.У той же час частина 1 статті 214 КПК надає повноваження вносити відомості про правопорушення до ЄРДР лише слідчому, прокурору і дізнавачу.
		27.Таким чином, уповноважена службова особа, яка затримала підозрюваного відповідно до статті 208 КПК, за визначенням не може внести відомості до ЄРДР. Таке внесення до ЄРДР можливе лише після того, як уповноважена службова особа залучить до розслідування осіб, яким надане таке право.
		28.Більше того, слід взяти до уваги, що особистий обшук затриманої особи єнеобхідним, крім фіксації доказів правопорушення, також для забезпечення безпеки як осіб, що затримують, так і інших осіб, включаючи саму затриману особу. Тому проведення особистого обшуку не може відкладатися до внесення відомостей до ЄРДР або до прибуття на місце затримання адвоката.
		29.Таким чином, на думку колегії, внесення чи невнесення відомостей до ЄРДР на час затримання та особистого обшуку особи не може бути умовою законності затримання і, відповідно, фактором, який визначає допустимість доказів, отриманих під час такого обшуку.
		Оформлення затримання
		 
		30.Колегія звертає увагу, що особистий обшук особи під час затримання визнається цим Судом законним[9]. Відповідно до судової практики ця слідча дія вважається інтегральною частиною процесу затримання особи в порядку статті208 КПК івідображається в протоколі затримання.
		31.Колегія також зауважує, що стаття 208 КПК не вимагає складання протоколу затримання негайно, в ході затримання. Такий протокол має бути складений, як тільки це стане практично можливим. Про це свідчить і вказівка у частині 5 статті208 КПК про те, що в протоколі затримання, крім часу складання протоколу, має зазначатися місце, дата і точний час затримання відповідно до положеньстатті 209 цього Кодексу.
		32.Таким чином, питання полягає у тому, чи є сама по собі відсутність протоколу затримання, спізніле його складання або зазначення неправильного часу затримання у такому протоколі у разі фактичного затримання особи узначенні статті 209 КПК достатньою підставою для визнання недопустимими доказів, отриманих у ході особистого обшуку фактично затриманої особи, якщо факт іобставини затримання доведені іншими доказами.
		33.Колегія не має на меті применшити важливість протоколу затримання для фіксації підстав, обставин і процедури затримання та забезпечення права особи на свободу і запобігання зловживанням, які можуть стати наслідком незареєстрованого затримання. Власне, головна мета протоколу затримання полягає у належному документуванні факту затримання для запобігання невизнаному позбавленню свободи, що може призвести до повного заперечення гарантій, притаманних особі, позбавленій свободи.
		34.Однак, як свідчить судова практика, факт затримання може визначатися не лише протоколом затримання, але й іншими засобами доказування. Існує велика кількість рішень, у яких суди визнавали, що особа була фактично затримана раніше, ніж це було зафіксовано у протоколі. Таким чином, судова практика правильно виходить у того, що факт затримання особи може встановлюватися не лише протоколом затримання, але й іншими доказами, авідомості, зазначені упротоколі, можуть бути спростовані або, навпаки, підтверджені іншими доказами.
		35.Наявність чи відсутність протоколу затримання не може вважатися єдиним доказом факту затримання і, більше того, не може саме по собі визначати законність чи незаконність затримання, і під час вирішення цього питання суди мають керуватися не лише відомостями, вказаними в протоколі затримання, але й іншими доказами, наданими сторонами.
		36.Колегія вважає, що, встановлюючи обставини затримання, у тому числі час фактичного затримання, суди мають виходити з дійсних обставин затримання особи, встановлених на підставі усієї сукупності доказів, беручи до уваги відповідний протокол, але не обмежуючись ним.
		Оцінка допустимості доказів, отриманих під час особистого обшуку після фактичного затримання
		 
		37.Колегія вважає, що для оцінки допустимості або недопустимості доказів, отриманих під час фактичного затримання особи, зокрема, доказів, знайдених уході особистого обшуку особи, слід виходити з того, чи було це затримання законним утермінах статей 207 та 208 КПК, чи були додержані в ході затримання та обшуку фундаментальні права затриманої особи і, якщо такі права були порушені, то чи єтаке порушення істотним у значенні частини 1 статті 87 КПК, тобто таким, що підриває справедливість судового процесу вцілому.
		38.Частина 4 статті 208 КПК передбачає важливий обов`язок особи, що здійснила затримання, роз`яснити права затриманій особі. Зокрема, вконтексті допустимості отриманих доказів, особі має бути роз`яснено право мати захисника, давати пояснення, показання або не говорити нічого зприводу підозри проти нього.
		39.Колегія відзначає, що матеріали цієї справи не містять доказів того, що таке роз`яснення було здійснено після фактичного затримання особи і під час проведення особистого обшуку. 
		40.Таким чином, питання полягає у тому, чи впливає таке порушення обов`язку роз`яснити затриманій право зберігати мовчання і права на захисника на допустимість доказів, отриманих під час особистого обшуку особи.
		41.Колегія зазначає, що не у всіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду. Необґрунтовано тривале тримання під вартою може становити істотне порушення права на свободу, однак само по собі не впливає на допустимість доказів, отриманих під час кримінального провадження. Аналогічний висновок можна зробити щодо впливу порушення права власності внаслідок дій органів правопорядку на справедливість розгляду питання про винуватість. Навіть поводження, заборонене статтею 28 Конституції та статтею 3 Конвенції, якщо воно прямо не призвело до отримання доказів, не порушує питання про додержання гарантій справедливого розгляду обвинувачення.
		42.У багатьох рішеннях Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ) визнавав, що навіть у випадку отримання доказів з порушенням фундаментальних прав особи, наприклад, передбачених статтею 8 Конвенції, використання на обґрунтування винуватості таких доказів саме по собі не свідчить про порушення права на справедливий судовий розгляд[10].
		43.Таким чином, на думку колегії, для вирішення питання, чи може порушення певних основоположних прав і свобод особи стати підставою для визнання доказів недопустимими відповідно до частини 1 статті 87 КПК, необхідно взяти до уваги не лише сам факт такого порушення, але й встановити, що отримані докази єрезультатам такого порушення. 
		44.Колегія зазначає, що в цій справі йдеться не про допустимість свідчень, наданих особою після затримання, а про допустимість речових доказів, виявлених під час особистого обшуку. Колегія звертає увагу на суттєву різницю між показаннями, надання яких залежить від волі особи, і доказами, які мають незалежне існування від її волі, як-от речові докази тощо.
		45.Право особи давати показання без застосування примусу лежить у самому серці кримінального процесу, тому для оцінки допустимості показань визначальним єдотримання права особи зберігати мовчання і права користуватися правовою допомогою захисника, а, відповідно, і права бути поінформованим про такі права. Порушення цих прав має або може мати прямий вплив на зміст отриманих показань і, таким чином, такі порушення увищому ступені є релевантним фактором для оцінки допустимості показань. Згідно з КПК показання, отримані за обставин, коли неможливо виключити вірогідність їх отримання внаслідок примусу, мають бути визнані недопустимими.
		46.Водночас застосування таких же підходів до речових доказів єневиправданим. 
		47.Гарантії від примусового отримання показань, у тому числі привілей проти самообвинувачення, не мають прямого стосунку до використання укримінальному провадженні матеріалів, які хоча й отримані примусово, але мають існування, незалежне від волі особи, як, наприклад, документи, зразки дихання, крові, сечі або тканин тіла для проведення експертизи[11]. Цей Суд визнавав такий підхід у низці рішень[12]. Також Суд визнавав, що проведення впізнання особи без забезпечення такій особі права на захист саме по собі не призводить до визнання результатів впізнання недопустимим доказом[13].
		48.Більше того, стосовно речових доказів і документів підхід кримінального процесу відрізняється від згаданого вище, що застосовується до показань. Під час кримінального процесу вживаються всі можливі заходи, щоб речові докази не зазнали будь-якого впливу, особливо з боку зацікавлених осіб. Ці заходи включають несподівані обшуки, детальні правила збереження речових доказів, інавіть тримання особи під вартою для перешкоджання впливу на докази. Кримінальний закон навіть передбачає кримінальну відповідальність за приховування слідів злочину. Мету убезпечення речових доказів від впливу особи переслідує й обшук особи негайно після її затримання.
		49.Повертаючись до обставин цієї справи, колегія зазначає, що хоча фактичне затримання і обшук засудженого не були оформлені протоколом затримання, однак протокол огляду місця події, незважаючи не недолугі формулювання, усукупності зіншими доказами, зокрема, відеозаписами, зафіксували всі обставини затримання і особистого обшуку засудженого.
		50.Виходячи з цих доказів, суд мав можливість встановити обставини затримання та оцінити як законність затримання, так й інші обставини, які важливі для визначення допустимості доказів, у тому числі порушення прав особи та їх вплив на отримані докази.
		Підсумок
		 
		51.Таким чином, колегія суддів вважає, що має бути сформульована така позиція:
		Суд має встановити час та інші обставини затримання в значенні статті 209 КПК на підставі доказів, наданих сторонами, включаючи, але не обмежуючись відомостями, що містяться упротоколі затримання. 
		Вирішуючи питання про допустимість доказів, отриманих під час фактичного затримання та особистого обшуку особи, суд має у своєму рішенні встановити іобґрунтувати:
		1) чи були допущені порушення прав і свобод затриманої особи; 
		2) які саме права і свободи були порушені;
		3) чи були ці порушення істотними;
		4) і, врешті, чи були докази, допустимість яких оспорюється, результатом цих порушень. 
		Відсутність протоколу затримання або встановлена судом невідповідність відомостей, зазначених у протоколі, дійсним обставинам справи, самі по собі не єдостатньою підставою для визнання доказів, отриманих у ході затримання, недопустимими, але має братися до уваги в сукупності з іншими доказами для оцінки законності затримання та додержання основоположних прав і свобод затриманої особи під час її перебування під контролем органів правопорядку.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 434-1, 434-2 КПК, колегія суддів
		постановила:
		Передати кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21червня 2018року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28січня 2019 року щодо  ОСОБА_7 на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2  ОСОБА_3 
		 
		 
		 
		[1] Постанова Верховного Суду від 5 лютого 2019 року у справі №236/2029/16-к (провадження № 51-3381км18), https://reyestr.court.gov.ua/Review/79684896 
		 
		[2] Постанова у справі № 756/8425/17 (провадження № 51-859км19), https://reyestr.court.gov.ua/Review/87053575
		 
		[3] https://reyestr.court.gov.ua/Review/92765489
		 
		[4] https://reyestr.court.gov.ua/Review/89649253
		 
		[5] https://reyestr.court.gov.ua/Review/84788796
		 
		[6] https://reyestr.court.gov.ua/Review/83509542
		 
		[7] https://reyestr.court.gov.ua/Review/88790848
		 
		[8] https://reyestr.court.gov.ua/Review/93374010
		 
		[9] Постанови від 10 грудня 2020 року у справі № 398/3319/17 (провадження № 51-130км20), https://reyestr.court.gov.ua/Review/93564675; від 03 грудня 2020 року у справі № 735/1726/18 (провадження №51-6149км19), https://reyestr.court.gov.ua/Review/93336701; від 29 жовтня 2020 року у справі №748/780/18 (провадження № 51-2551км20),https://reyestr.court.gov.ua/Review/92602232 
		 
		[10] Bykov v. Russia [GC], no. 4378/02, §§ 6983, 10 March 2009; Khan v. the United Kingdom, no. 35394/97, § 34, ECHR2000-V; Dragojevic v. Croatia, no. 68955/11, §§ 127135, 15 January 2015; Dragos Ioan Rusu v. Romania, no.22767/08, §§ 4750, 31 October 2017; Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia, nos. 11082/06 and 13772/05, §§699-705, 25 July 2013; Prade v. Germany, no. 7215/10, §§ 33, 34, 3 March 2016.
		 
		[11] Saunders v. the United Kingdom [GC], 17 December1996, § 69, Reports of Judgments and Decisions 1996-VI; OHalloran and Francis v. the United Kingdom [GC], nos. 15809/02 and 25624/02, § 47, ECHR 2007-III.
		 
		[12] Постанови від 18 лютого 2021 рокуу справі № 193/375/19 (провадження № 51-4204км20), https://reyestr.court.gov.ua/Review/95111164; від 25 червня 2019 року у справі №423/1766/16 (провадження № 51-1105км19), https://reyestr.court.gov.ua/Review/82769623. 
		 
		[13] Постанови від 8 грудня 2020 року у справі № 686/19218/17 (провадження № 51-3118км19), https://reyestr.court.gov.ua/Review/93505741, від 29 жовтня 2019 рокуу справі № 464/7974/15-к (провадження № 51-3995км18), https://reyestr.court.gov.ua/Review/85443539.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...