Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/7878/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 18.03.2021. Зареєстровано: 19.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.03.2021.
Дата набрання законної сили: 18.03.2021
Номер судового провадження: К/9901/19766/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 березня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 826/7878/18
		адміністративне провадження № К/9901/19766/19, № К/9901/21731/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Кашпур О.В.,
		суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.
		розглянув у спрощеному позовному провадженні за наявними у справі матеріалами в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/7878/18
		за позовом  ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 
		за касаційними скаргами  ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 квітня 2019 року, прийняте  в складі головуючої судді Добрівської Н.А., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року, прийняту в складі головуючого судді: Кузьменка В.В., суддів Василенка Я.М., Шурка О.І.
		УСТАНОВИВ:
		І. Короткий зміст позовних вимог 
		1.          У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
		- поновити його на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області;
		- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		2.          На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року в справі № 823/653/17 його позовні вимоги задоволені частково, а саме було визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року № 213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області та поновлено позивача на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03 квітня 2017 року. На виконання вказаної постанови суду, Пенсійним фондом України видано наказ від          24 квітня 2018 року № 183-о «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », з яким позивач ознайомлений 04 травня 2018 року. Однак 04 травня 2018 року наказом Пенсійного фонду України №201-о його було звільнено з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв`язку з реорганізацією, на підставі пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті    87 Закону України «Про державну службу». Вважаючи дії відповідачів протиправними та такими, що порушують його права, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції і мотиви їхнього ухвалення 
		3.          Рішенням  Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 квітня                2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року № 201-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв`язку з реорганізацією, пункт 4 частини 1 статті    83    та пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу»; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 05 травня 2018 року № 213-о «Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року № 201-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 05 травня 2018 року; стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області  на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2018 року по 02 квітня 2019 року у розмірі 97 615 (дев`яносто сім тисяч шістсот п`ятнадцять) гривень 50 коп.
		4.          Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій, з врахуванням приписів частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України,  виходили з того, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, зокрема, в частині дотримання двомісячного строку з дня попередження позивача про наступне вивільнення з державної служби у зв`язку з реорганізацією, у зв`язку з чим суди вважали за недоцільне надання оцінки наявним у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області вакантним посадам, які були запропоновані позивачу станом на 04 травня 2018 року, на предмет їх відповідності кваліфікації позивача та рівнозначності з посадою, з якою останнього звільнили. 
		ІІІ. Короткий зміст вимог касаційних скарг
		5.          Не погоджуючись із постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить змінити пункт 5 резолютивної частини рішення суду апеляційної інстанції, а саме викласти у наступній редакції: "Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області  на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2018 року по 02 квітня 2019 року у розмірі 96 615 00 грн та кошти, які належать ОСОБА_1 після підвищення посадових окладів в період, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, в сумі 33 580,94 грн, а всього 130 195, 94 грн без урахування обов`язкових податків та зборів".
		6.          Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не застосували до спірних правовідносин пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, а саме коригування розміру середньої заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадових окладів, що відбувся з 01.01.2018 та з 01.01.2019. Таким чином, відповідачу необхідно доплатити позивачу 33 580, 94 грн без урахування обов`язкових податків та зборів. Також посилався на те, що судами помилково було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2018 року по 02 квітня 2019 року у розмірі 97 615,50 грн, а не 96 615, 00 грн та при стягненні вказаної суми, не зазначено у резолютивній частині рішення суду першої інстанції вказану суму без утримання обов`язкових податків та зборів.
		7.          Не погоджуючись із рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 квітня 2019 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області  подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти  нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
		8.          Касаційна скарга обґрунтована тим, що звільнення, яке оскаржив позивач, відбулося не у зв`язку з реорганізацією, а у зв`язку з відмовою позивача від запропонованих йому вакантних посад, тобто через його особисте небажання працювати. До реорганізації Звенигородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області позивач не має відношення, оскільки в трудових відносинах із управлінням не перебував, а тому відсутні підстави для попередження про наступне вивільнення.
		IV. Позиція інших учасників справи
		9.          Пенсійний фонд України надав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
		10.          У відзиві на касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Пенсійний фонд України підтримав доводи касаційної скарги та просив суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		V. Рух справи в суді касаційної інстанції
		11.          Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від             05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року.
		12.          Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від           06 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року.
		13.          Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від            16 березня 2021 року справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні за наявними у справі матеріалами на 18 березня 2021 року.
		VI. Стислий виклад обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
		14.          Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 24.05.2002  перебував на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.
		15.          Наказом Пенсійного фонду України від 26 грудня 2016 року № 177 з метою реалізації    постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України»    та у зв`язку із скороченням посад, призначення на які і звільнення з яких здійснює Голова правління Пенсійного фонду України, начальників Головних територіальних управлінь Пенсійного фонду України в областях зобов`язано попередити про наступне вивільнення осіб, які працюють на посадах, звільнення з яких віднесено до повноважень Голови правління Пенсійного фонду України та запропонувати особам, вказаним в пункті 1.1. цього наказу, іншу роботу у відповідному управлінні.
		16.          Наказом Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року № 213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв`язку з реорганізацією, пункт 4 частини 1 статті 83 та пункт 1 частини 1 статті    87 Закону України «Про державну службу» (пункт 4 наказу).
		17.          Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого          2018 року, яка набрала законної сили на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року, у справі № 823/653/17 за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Звенигородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області, за участю третіх осіб - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року № 213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03 квітня 2017 року; стягнуто зі Звенигородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 90630,00 грн без урахування обов`язкових податків та зборів; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03 квітня     2017 року; звернуто до негайного виконання постанову суду в частині стягнення зі Звенигородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах одного місяця у розмірі 4488,75 грн без урахування обов`язкових податків та зборів; в частині позовних вимог про визнання протиправними дій голови правління Пенсійного фонду України , пов`язаних із виданням і підписанням п. 4 наказу Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року № 213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» - у задоволенні позову відмовлено.
		18.          Наказом Пенсійного фонду України від 24 квітня 2018 року № 183-о «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » позивача поновлено на посаді начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03 квітня 2017 року на підставі рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року в справі № 823/653/17.
		19.          На виконання вимог    постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня                 2016 року № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України»    Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області реорганізовано шляхом приєднання до Звенигородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області і на день розгляду справи проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04 квітня 2017 року за №10141120011000363.
		20.          Водночас, на виконання вимог    постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017 року № 821 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України»    Звенигородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області і на день розгляду справи проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 31 березня 2018 року внесено відповідний запис за № 10041340000000846.
		21.          Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області є правонаступником Звенигородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області, яке, відповідно, було правонаступником Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.
		22.          На адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області 27 квітня 2018 року Пенсійним фонду України направлено 2 примірника наказу № 183-о «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 ».
		23.          Як вбачається з копії наказу № 183-о, яка була направлена на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, 04 травня 2018 року, ОСОБА_1 ознайомився з вказаним наказом.
		24.          04 травня 2018 року позивачу надано пропозиції за вакантними посадами в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області станом на 04 травня 2018 року, з якими позивач ознайомлений 04 травня 2018 року, про що свідчить відповідна розписка на вказаній пропозиції.
		25.          Відповідно до копії акта від 04 травня 2018 року, складеного працівниками Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, 04 травня 2018 року о 09 годині 45 хвилин у кабінеті №64 Головного управління після ознайомлення ОСОБА_1 з наказом Пенсійного фонду України від 24 квітня 20118 року № 183-о «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 , що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року та відповідно до    статті 49-2 КЗпП України, частини 3    статті 87 Закону України «Про державну службу»    у січні 2017 року його було попереджено про наступне вивільнення. ОСОБА_2 також повідомив, що Звенигородське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відповідно до    постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017 року №821    реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, у зв`язку з чим ОСОБА_1 запропоновано вичерпний перелік вакантних посад у Головному управлінні станом на 04 травня 2018 року.
		26.          У вказаному акті також зазначено, що після ознайомлення з вакансіями ОСОБА_1 запропоновано вибрати одну із вакантних посад у Головному управлінні, на що він повідомив, що йому потрібно від одного до двох місяців для прийняття рішення стосовно наданих пропозицій.
		27.          Наказом Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 » № 201-о ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв`язку з реорганізацією, пункт 4 частини першої статті    83    та пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», з яким позивач ознайомився 05 травня 2018 року.
		28.          05 травня 2018 року наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 213-о ОСОБА_1 оголошено наказ Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 » № 201-о.
		VIІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ 
		29.          Конституція України від 28 червня1996 року № 254к/96-ВР
		Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		30.          Кодекс адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент звернення до суду з цим позовом, далі - КАС України)
		Частина друга статті 2 КАС України. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		31.          Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, врегульовані Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Частинами 2, 3 статті 5 Закону № 889-VIII    передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом; дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
		Відповідно до    статті 43 Закону № 889-VIII підставою для зміни істотних умов державної служби, зокрема, є скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
		У відповідності до пункту 4 частини 1    статті 83 Закону № 889-VIII    державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.
		В пункті 1 частини 1    статті 87 Закону № 889-VIII    зазначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
		Відповідно до частини 3    статті 87 Закону № 889-VIII    процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю. 
		Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
		Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
		32.          Відповідно до пункту 1 частини першої    статті 40 Кодексу законів про працю України    (далі -     КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. 
		Згідно з частиною 2    статті 40 КЗпП України    звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		Відповідно до частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України    про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
		За правилами частин першої-третьої    статті 49-2 КзпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
		При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
		Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до    статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
		Частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Частиною 2    статті 235 КЗпП України    передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		33.          Середній заробіток працівника згідно з ч. 1    ст. 27 Закону України "Про оплату праці"    визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого    постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац четвертий пункту 2 Порядку).
		Пункт 4 Порядку. В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. 
		За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
		Із пункту 5 вказаного Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
		Абзацом першим пункту 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
		Пункт 10 Порядку. У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві,  в  установі,  організації  відповідно  до  актів законодавства,  а також за рішеннями,  передбаченими в колективних договорах (угодах),  як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом  якого  за працівником  зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при  обчисленні  середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення   коригуються   на   коефіцієнт   їх   підвищення. На госпрозрахункових   підприємствах  і  в  організаціях  коригування заробітної плати  та  інших  виплат  провадиться з урахуванням їх фінансових  можливостей.  
		Виходячи з  відкоригованої  таким  чином  заробітної  плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV  порядком  визначається середньоденний (годинний) заробіток.  У випадках,  коли підвищення тарифних ставок і окладів  відбулось  у періоді,   протягом   якого  за  працівником  зберігався  середній заробіток,  за  цим  заробітком  здійснюються нарахування тільки в частині,  що стосується днів збереження середньої заробітної плати з  дня підвищення тарифних ставок (окладів). 
		У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у  зв`язку  з присвоєнням  вищого  розряду,  переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду)  тощо  таке  коригування  середньої заробітної плати не провадиться. 
		VІІІ.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		34.          Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
		35.          Аналізуючи норми частин 1,3 статті 49-2 КЗпП України    , колегія суддів Верховного Суду зазначає про те, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
		36.          Вимоги даної статті вважаються виконаними в повній мірі, коли працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.
		37.          Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивача поновлено на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області наказом Пенсійного фонду України від 24 квітня 2018 року № 183-о, який оголошено наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04 травня 2018 року № 212-о.
		38.          З посади, на якій було поновлено позивача, його звільнено 04 травня 2018 року наказом Пенсійного фонду України № 201-о у зв`язку з реорганізацією.
		39.          З аналізу частини 1    статті 49-2 КЗпП України    вбачається персоналізований характер попередження працівників про наступне вивільнення. Дана вимога вказана законодавцем для забезпечення правового захисту працівників від незаконного звільнення, недотримання двомісячного строку попередження.
		40.          Водночас, пропозиція вакантних посад, здійснена власником або уповноваженим ним органом, має бути адресована саме конкретному працівнику, що виключатиме, в подальшому, будь-які спори щодо недотримання процедури вивільнення працівника та переліку пропонованих йому посад.  
		41. Станом на дату поновлення позивача на відповідній посаді, на виконання вимог    постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017 року № 821 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України»    Звенигородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.
		42.          Проте,  відсутні докази попередження позивача не пізніше ніж за два місяці до дня звільнення про наступне звільнення з займаної посади у зв`язку з реорганізацією саме Звенигородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області шляхом приєднання його до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, а «нагадування про реорганізацію територіальних органів Пенсійного фонду України», як про це зазначено у акті від 04 травня 2018 року, під час ознайомлення позивача з наказом про поновлення на посаді та з пропозиціями вакантних посад у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області, не можуть свідчити про дотримання відповідачами вимог діючого трудового законодавства в частині належного повідомлення позивача про наступне вивільнення, у зв`язку з реорганізацією.
		43.          Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій правильно було встановлено, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, зокрема, в частині дотримання двомісячного строку з дня попередження позивача про наступне вивільнення з державної служби у зв`язку з реорганізацією.
		44.          Наведені обставини спростовують доводи відповідача  в касаційній скарзі про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
		45.          Стосовно висновків судів попередніх інстанцій про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
		46.          При визначенні розміру середньоденного заробітку позивача, суди попередніх інстанцій виходили з встановленого постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року в справі №823/653/17 розміру середньоденного заробітку ОСОБА_1 у розмірі 427,50 грн, обґрунтовуючи тим, що сторонами у справі не надано довідки про середній заробіток позивача, а також з урахуванням відсутності доказів щодо нарахування й виплати йому заробітної плати у період з моменту його поновлення на посаді та по день звільнення з займаної посади.
		47.          Разом з цим, матеріали справи свідчать про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не витребовувалася у Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області довідка про розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 , яка б підтверджувала чи спростовувала факт нарахування й виплати йому заробітної плати у період з моменту його поновлення на посаді та по день звільнення з займаної посади.
		48.          Колегія суддів Верховного Суду бере до уваги посилання позивача в касаційній скарзі щодо незастосування судами попередніх інстанцій при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого    постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
		49.          Судами не було встановлено факту підвищення чи не підвищення посадового окладу позивача та складових його заробітної плати з метою здійснення належного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не було з`ясовано чи передбачає зміна структури заробітної плати з одночасним збільшенням посадових окладів, інші зміни чи вимоги до розрахунку середнього заробітку, а також відповідно не встановлено розмір підвищення посадового окладу, не розраховано коефіцієнт такого підвищення, про застосування якого ОСОБА_1 просив у позовній заяві.
		50.          Також колегія суддів Верховного Суду зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій  частини третьої пункту 3 розділу ІІІ Порядку стосовно стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу без виключення сум відрахування на податки та інші  обов`язкові платежі, про, що зазначається в резолютивній частині судового рішення.
		51.          Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		52.          За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		53.          Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		54.          З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.
		ІХ. Судові витрати
		55.          З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
		п о с т а н о в и в :
		1.          Касаційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області задовольнити частково.
		2.          Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року в справі №826/7878/18 у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. 
		3.          У решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
		4.          Судові витрати не розподіляються.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий :                                                            О. В. Кашпур
		Судді:                                                                       О. Р. Радишевська
		                                                                                С.А. Уханенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...