Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 927/791/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: 23.03.2021. Зареєстровано: 23.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2021.
Дата набрання законної сили: 18.03.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 березня 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  927/791/18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Мамалуя О. О., Студенця В. І., 
		за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп»
		на рішення Господарського суду Чернігівської області
		у складі судді Федоренко Ю. В.
		від 30 червня 2020 року
		та на постанову Північного апеляційного господарського суду
		у складі колегії суддів: Яковлєва М. Л., Куксова В. В., Шаптали Є. Ю.
		від 12 січня 2021 року
		 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14»
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп»
		про захист ділової репутації юридичної особи та спростування недостовірної інформації
		 
		за участю представників:
		позивача: Йовенко О. В.
		відповідача: Постой О. В.
		 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1. Короткий зміст позовних вимог.
		У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю              «Шляхо-будівельне управління № 14» звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп», у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 18 січня 2019 року просило:
		1) визнати недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14», інформацію, поширену у мережі Інтернет, розміщену на вебсайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Челайн Медіа Груп» «ЧеLine/Челайн - чесні новини» (режим доступу: https: //cheline.com.ua), а саме: 
		- ІНФОРМАЦІЯ_10 о 16:42 у інформаційній статті під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_9», (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в частині того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» є фактичним монополістом в асфальтній роботі;
		- ІНФОРМАЦІЯ_2 о 11:38 у інформаційній статті під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_13» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в частині того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» є підконтрольним меру дорожнім монополістом; Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» здійснює багатомільйонний дерибан міського бюджету; засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» є діловий партнер мера Чернігова ОСОБА_4 - ОСОБА_8; ОСОБА_3 тривалий час був підписантом в «ШБУ - 14»; в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю      «Шляхо-будівельне управління № 14» ОСОБА_4 вчиняв певні дії, що у тексті статті викладено наступним чином: «До речі, раніше ремонтом доріг і між дворових проїздів займалося «Комунальне шляхо-будівельне підприємство». Але ОСОБА_4 знищив це підприємство і завів на солоденькі багатомільйонні підряди свою фірму. Окрім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» пасеться не лише в міській казні. ОСОБА_4 домовився про «співпрацю» й з іншими структурами. Одне з найбільш корумпованих управлінь Чернігівської ОДА (управління капітального будівництва) замовило робіт у «ШБУ-14» на понад 50 мільйонів гривень. Служба автомобільних доріг області уклала договір із підконтрольною мером фірмою на 135 мільйонів гривень. Для Комунального підприємства «Чернігівводокана» «ШБУ-14» майже за 2 мільйони виконувало роботи по відновленню асфальтобетонного покриття після ремонту колектора. Навіть через освітян вийшло перегнати майже півмільйона гривень. «ШБУ-14» на замовлення управління освіти міської ради відремонтувало дорожнє покриття біля колегіуму № 11». Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» є фірмою ОСОБА_4; Товариство з обмеженою відповідальністю       «Шляхо-будівельне управління № 14» є підконтрольною мером фірмою; Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14» обкрадає чернігівців, висмоктуючи бюджет; за фактами розкрадання бюджетних коштів службовими особами ТОВ «ШБУ-14» відкрито кілька кримінальних проваджень;
		- ІНФОРМАЦІЯ_15 о 13:16 у інформаційній статті під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_4 » (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_5) в частині того, що у діях Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14», яке пов`язують із Чернігівським міським головою ОСОБА_4 наявна корупційна складова, пов`язана з монопольним освоєнням мільйонів з міської казни Чернігова на ремонт доріг;
		- ІНФОРМАЦІЯ_16 о 17:35 у інформаційній статті під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_14» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_6) в частині того, що: Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14» є монополістом.
		- ІНФОРМАЦІЯ_17 о 17:50 у інформаційній статті під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_7 » (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_8) в частині того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» пов`язане з Чернігівським міським головою ОСОБА_4 ; Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» монопольно освоює сотні мільйонів гривень бюджетних коштів; 
		2) зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп» не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну та таку, що завдає шкоди діловій репутації Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14», інформацію шляхом опублікування на головній сторінці офіційного вебсайту Товариство з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп» (https://cheline.com.ua/) повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію повного тексту такого рішення.
		Позовні вимоги з посиланням на частину другу статті 124 Конституції України та статтю 277 Цивільного кодексу України мотивовані тим, що розміщена відповідачем на своєму офіційному сайті зазначена інформація містить фактичні твердження стосовно позивача, є недостовірною, дискредитує Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14», принижує його ділову репутацію, знижує його престиж та довіру до його діяльності.
		2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп» зареєстроване як засіб масової інформації (свідоцтво № ЧГ 577-226Р від 08 червня 2016 року).
		Інтернет портал новин «ЧеLine/Челайн - чесні новини. Новини Чернігова» © Copyright 2016, http://cheline.com.ua (Інформаційний портал «Челайн») використовується Товариством з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп» для здійснення журналістської діяльності та висвітлення суспільно-політичної, культурної та соціально-корисної інформації.
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп» розмістило у мережі Інтернет на вебсайті «ЧеLine/Челайн-чесні новини» (режим доступу: https://cheline.com.ua) (далі - вебсайт) наступні публікації:
		- ІНФОРМАЦІЯ_10 о 16:42 публікацію під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_9 », режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі по тексту - публікація від ІНФОРМАЦІЯ_10 ); 
		- ІНФОРМАЦІЯ_2 об 11:38 публікацію під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_13», режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі по тексту - публікація від ІНФОРМАЦІЯ_2);
		- ІНФОРМАЦІЯ_15 о 13:16 публікацію під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_4 », режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_5, (далі по тексту - публікація від ІНФОРМАЦІЯ_15);
		- ІНФОРМАЦІЯ_16 о 17:35 публікацію під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_14», режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_6 (далі по тексту - публікація від ІНФОРМАЦІЯ_16);
		- ІНФОРМАЦІЯ_17 о 17:50 публікацію під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_7 », режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_8 (далі по тексту - публікація від ІНФОРМАЦІЯ_17).
		У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю                «Шляхо-будівельне управління № 14» звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп», у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 18 січня 2019 року просило: визнати недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14», інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_15, ІНФОРМАЦІЯ_16 та ІНФОРМАЦІЯ_17 у зазначених вище публікаціях, а також просило зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп» не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну та таку, що завдає шкоди діловій репутації Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14», інформацію шляхом опублікування на головній сторінці офіційного вебсайту Товариства з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп» (https://cheline.com.ua/) повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію повного тексту такого рішення.
		За твердженням позивача відповідач у зазначених публікаціях поширив недостовірну інформацію, яка порочить ділову репутацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №14», а саме:
		1) у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_10 була поширена недостовірна інформація про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю          «Шляхо-будівельне управління № 14» є фактичним монополістом в асфальтній роботі;
		2) у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2 була поширена недостовірна інформацію про те, що:
		- Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14» є підконтрольним меру дорожнім монополістом; 
		- Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14» здійснює багатомільйонний дерибан міського бюджету;
		- засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» є діловий партнер мера Чернігова ОСОБА_4 - ОСОБА_8;
		- ОСОБА_3 тривалий час був підписантом в «ШБУ - 14»;
		- в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» ОСОБА_4 вчиняв певні дії.
		- Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14» є фірмою ОСОБА_4;
		- Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14» є підконтрольною мером фірмою;
		- Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14» обкрадає чернігівців, висмоктуючи бюджет;
		- за фактами розкрадання бюджетних коштів службовими особами Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14» відкрито кілька кримінальних проваджень;
		3) у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_15 була поширена недостовірна інформація про те, що у діях Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14», яке пов`язують із Чернігівським міським головою ОСОБА_4 , наявна корупційна складова, пов`язана з монопольним освоєнням мільйонів з міської казни Чернігова на ремонт доріг;
		4) у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_16 була поширена недостовірна інформація про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю         «Шляхо-будівельне управління № 14» є монополістом;
		5) у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_17 була поширена недостовірна інформація про те, що:
		- Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14» пов`язане з Чернігівським міським головою ОСОБА_4 ;
		- Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14» монопольно освоює сотні мільйонів гривень бюджетних коштів.
		3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.
		Справа № 927/791/18 розглядалася господарськими судами неодноразово.
		Господарський суд Чернігівської області рішенням від 30 червня 2020 року, ухваленим за результатами нового розгляду справи та залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 січня 2021 року, позов задовольнив частково: визнав недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації Товариства з обмеженою відповідальністю      «Шляхо-будівельне управління № 14» інформацію, поширену у мережі Інтернет, розміщену на вебсайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Челайн Медіа Груп» «ЧеLine/Челайн-чесні новини» (режим доступу: https: //cheline.com.ua):
		- ІНФОРМАЦІЯ_10 о 16:42 в інформаційній статті під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_9», (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в частині того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14» є фактичним монополістом в асфальтній роботі;
		- ІНФОРМАЦІЯ_2 об 11:38 в інформаційній статті під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_13» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в частині того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» є підконтрольним меру дорожнім монополістом, здійснює багатомільйонний дерибан міського бюджету; ОСОБА_3 тривалий час був підписантом в «ШБУ - 14»; в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14» ОСОБА_4 вчиняв певні дії, що у тексті статті викладено наступним чином: «До речі, раніше ремонтом доріг і міждворових проїздів займалося Комунальне шляхо-будівельне підприємство. Але ОСОБА_4 знищив це підприємство і завів на солоденькі багатомільйонні підряди свою фірму. Окрім того, ТОВ «ШБУ 14» пасеться не лише в міській казні. ОСОБА_4 домовився про «співпрацю» й з іншими структурами. Одне з найбільш корумпованих управлінь Чернігівської ОДА (управління капітального будівництва) замовило робіт у «ШБУ-14» на понад 50 мільйонів гривень. Служба автомобільних доріг області уклала договір із підконтрольною мером фірмою на 135 мільйонів гривень. Для комунального підприємства «Чернігівводоканал» «ШБУ-14» майже за 2 мільйони виконувало роботи по відновленню асфальтобетонного покриття після ремонту. Навіть через освітян вийшло перегнати майже півмільйона гривень. «ШБУ-14» на замовлення управління освіти міської ради відремонтувало дорожнє покриття біля колегіуму № 11»; Товариство з обмеженою відповідальністю          «Шляхо-будівельне управління № 14» є фірмою ОСОБА_4 , є підконтрольною мером фірмою, обкрадає чернігівців, висмоктуючи бюджет;
		- ІНФОРМАЦІЯ_15 о 13:16 в інформаційній статті під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_4 » (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_5) в частині того, що у діях Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14», яке пов`язують із Чернігівським міським головою ОСОБА_4 , наявна корупційна складова, пов`язана з монопольним освоєнням мільйонів з міської казни Чернігова на ремонт доріг;
		- ІНФОРМАЦІЯ_16 о 17:35 в інформаційній статті під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_14» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_6) в частині того, що: Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14» є монополістом;
		- ІНФОРМАЦІЯ_17 о І7:50 в інформаційній статті під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_7 » (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_8) в частині того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» пов`язане з Чернігівським міським головою ОСОБА_4 та монопольно освоює сотні мільйонів гривень бюджетних коштів.
		Зобов`язав Товариство з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп» не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну інформацію шляхом опублікування на головній сторінці офіційного вебсайту Товариства з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп» (https://cheline.com.ua/) повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію повного тексту такого рішення.
		При цьому суд відмовив у задоволенні позову в частині визнання недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації позивача інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 об 11:38 у мережі Інтернет у інформаційній статті під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_13», розміщеній на вебсайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп» «ЧеLine/Челайн - чесні новини» (режим доступу: https://cheline.com.ua) (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в частині того, що: «за фактами розкрадання бюджетних коштів службовими особами       ТОВ «ШБУ-14» відкрито кілька кримінальних проваджень», «засновником    ТОВ «ШБУ-14» є діловий партнер мера Чернігова ОСОБА_4 - ОСОБА_8 ».
		Також суд стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» 10 572 грн судового збору, 18 000 грн витрат за проведення судової лінгвістичної експертизи та 26 000 грн витрат на послуги адвоката.
		В частині задоволення позовних вимог судові рішення мотивовані тим, що поширена відповідачем спірна інформація стосується позивача, виражена у формі тверджень, не є оціночними судженнями, що підтверджується висновком судової лінгвістичної експертизи № 056/118-1 від 26 квітня 2019 року, у тексті публікацій зі спірною інформацією відсутні гіперпосилання на першоджерела цієї інформації, інформація є недостовірною (відповідач не довів належними та допустимими доказами достовірність спірної інформації) та завдає немайнову шкоду позивачу, формує негативну оцінку читача щодо підприємницької діяльності позивача, знижує його престиж, принижує його ділову репутацію, дає хибне уявлення та підриває довіру суспільства про діяльність позивача.
		Суди дійшли висновку про те, що заявлений позивачем спосіб спростування недостовірної інформації шляхом опублікування на головній сторінці офіційного веб-сайту позивача повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію повного тексту такого рішення, відповідає положенням частин шостої та сьомої статті 277 Цивільного кодексу України та узгоджується з принципами справедливості, добросовісності та розумності, закріпленими у пункті 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України. 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що 
		- поширена відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2 інформація про те, що засновником позивача є діловий партнер мера Чернігова ОСОБА_4 - ОСОБА_8 є достовірною, оскільки сторони не заперечують той факт, що ОСОБА_8 є засновником позивача, інформація підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та ця інформація не порушує права і охоронювані законом інтереси позивача, оскільки стосується ділових (партнерських) стосунків фізичних осіб: ОСОБА_8 та ОСОБА_4 
		- поширена відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2 інформація про те, що «за фактами розкрадання бюджетних коштів службовими особами    ТОВ «ШБУ-14» відкрито кілька кримінальних проваджень», відповідає дійсності, оскільки підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень.
		4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
		У касаційній скарзі відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп» просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 30 червня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 січня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
		5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
		Як на підстави касаційного оскарження судових рішень у цій праві скаржник послався на пункти 1 та 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права, а саме:
		- неправильно застосували статтю 277 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у цій же справі № 927/791/18. Зокрема скаржник зазначає про те, що Верховний Суд у пункті 5.12. постанови від 21 листопада 2019 року фактично встановив наявність гіперпосилань в текстах спірних публікацій та дійшов висновку про необхідність дослідження судами обставин відповідності спірної інформації тексту публікацій за гіперпосиланнями, які є належною формою посилання та можуть стати підставою для звільнення від відповідальності. Однак суди попередніх інстанцій всупереч вказівок Верховного Суду зазначені обставини не дослідили та дійшли помилкового висновку про відсутність у спірних публікаціях гіперпосилань на першоджерела спірної інформації, чим фактично спростували висновки Верховного Суду, що є процесуальним порушенням відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Також зазначає про те, що суди не дослідили надані відповідачем докази, які підтверджують факт незмінності вигляду та структури спірних публікацій (скриншоти з панелі адміністрування вебсайту) та ухвалили помилкове рішення про спростування інформації, яка не підлягає спростуванню, оскільки містить гіперпосилання, які направляють до першоджерела інформації;
		- неправильно застосували норми, закріплені у статті 277 Цивільного кодексу України, висновок Верховного Суду щодо застосування якої стосовно можливості спростування повторно поширеної інформації, за умови, що перша її редакція не оскаржувалась та не була спростована, відсутній. Зокрема скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій помилково зобов`язали спростувати опубліковану повторно у публікаціях від ІНФОРМАЦІЯ_15 та ІНФОРМАЦІЯ_17 інформацію про пов`язаність позивача з Чернігівським міським головою, оскільки первісно поширена у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_10 ідентична інформація не була визнана недостовірною чи такою, що завдає шкоди немайновим інтересам позивача. На думку позивача поширена вдруге інформація відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України не може бути спростована, якщо така поширена вперше аналогічна інформація не спростована;
		- неправильно застосували норми, закріплені у статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та пункті 20 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» в частині тлумачення спірної інформації в дифамаційних спорах під час визначення статусу інформації, як негативної та недостовірної. При цьому скаржник зазначає про те, що висновки Верховного Суду щодо можливості застосування цих норм матеріального права у подібних правовідносинах відсутні.
		Зокрема скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій при тлумаченні термінів, що містяться у публікаціях від ІНФОРМАЦІЯ_10 та ІНФОРМАЦІЯ_2, помилково застосували зазначені норми законів та необґрунтовано відхилили інші можливі джерела тлумачення цих слів (термінів) в контексті опублікованої інформації. Суди дійшли помилкового висновку про те, що інформація, що міститься у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_10, була поширена в контексті Закону України «Про захист економічної конкуренції» та як наслідок помилково застосували статтю 12 цього Закону до спірних правовідносин, яка не підлягає застосуванню. Цей Закон взагалі не містить такого терміну, як «монополіст», який був вжитий журналістом у спірній публікації від ІНФОРМАЦІЯ_10.
		Також скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій під час дослідження інформації, розміщеної у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2, для визначення статусу та значення слова «підконтрольний» помилково застосували пункт 20 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», в якому міститься лише юридичне тлумачення терміну «контролер», та не застосували норму, закріплену у статті 320 Господарського кодексу України, яка підлягає застосуванню як належна, оскільки у самій публікації мова йде про виконання підрядних робіт (з ремонту доріг), а норма вказує на право замовника підрядних робіт здійснювати контроль і технічний нагляд за відповідністю обсягу, вартості і якості виконаних робіт проектам і кошторисам. Позивач зазначає про те, що у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2 автор статті застосував слово «підконтрольний» у значенні «як той, що підлягає контролю в межах виконання договірних зобов`язань». За твердженням позивача суди помилково ототожнили слово «підконтрольний» з юридичним терміном «контролер», визначення якого надане в Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», не обґрунтували виключення можливості використання вказаного слова в значенні, відмінному від юридичного терміну. Суди дійшли помилкового висновку про те, що слова «контролер» та «підконтрольний» мають ідентичне значення, не врахували те, що слово «підконтрольний» має більш ширше значення та значно ширше коло суб`єктів застосування, ніж термін «контролер», і як наслідок допустили неправильне застосування пункту 20 статті 1 цього Закону. 
		6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
		У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення прийняті судами попередніх інстанцій на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, які підтверджені належними та допустимими доказами, з правильним застосуванням та дотриманням норм матеріального і процесуального права.
		Позиція Верховного Суду.
		7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.
		Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Відповідно до статті 34 Конституції України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
		Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		За змістом частини першої статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
		Згідно зі статтею 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
		Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
		За змістом частини першої статті 201 Цивільного кодексу України ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством.
		Згідно з частиною другою статті 34 Господарського кодексу України дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.
		При цьому Верховний Суд зазначає, що під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
		Відповідно до частини першої статті 200 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про інформацію» інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Згідно зі статтею 5 Закону України «Про інформацію» кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до частини 1 статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. 
		За змістом статті 91 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 Цивільного кодексу України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця).
		Отже юридична особа так само як і фізична особа має право на спростування недостовірної інформації відповідно до частини першої статті 277 Цивільного кодексу України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до частини першої статті 299 Цивільного кодексу України, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.
		Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як: 
		- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; 
		- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; 
		- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
		- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		При цьому при вирішенні зазначених спорів суди мають враховувати, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). При цьому обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має подати докази недостовірності поширеної інформації.
		Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Отже за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
		Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
		Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
		Як встановили суди попередніх інстанцій спірна інформація була поширена відповідачем протягом ІНФОРМАЦІЯ_10 - ІНФОРМАЦІЯ_17 у мережі Інтернет на вебсайті «ЧеLine/Челайн-чесні новини» (режим доступу: https://cheline.com.ua) у вигляді публікацій п`яти статей під заголовками (1) «ІНФОРМАЦІЯ_9» (публікація від ІНФОРМАЦІЯ_10), (2) «ІНФОРМАЦІЯ_13» (публікація від ІНФОРМАЦІЯ_2),         (3) «ІНФОРМАЦІЯ_4» (публікація від ІНФОРМАЦІЯ_15), (4) «ІНФОРМАЦІЯ_14» (публікація від ІНФОРМАЦІЯ_16) та (5) «ІНФОРМАЦІЯ_7» (публікація від ІНФОРМАЦІЯ_17). 
		Відповідно до частин першої та другої статті 22 Закону України «Про інформацію» масова інформація - інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб. 
		Засоби масової інформації - засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації.
		Визначення поняття «аудіовізуальна інформація» міститься у статті 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», відповідно до якої аудіовізуальна інформація - будь-які сигнали, що сприймаються зоровими і слуховими рецепторами людини та ідентифікуються як повідомлення про події, факти, явища, процеси, відомості про осіб, а також коментарі (думки) про них, що передаються за допомогою зображень та звуків.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про телекомунікації» інтернет - всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв`язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами. 
		Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про інформацію» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. 
		З огляду на викладене інформація, яка поширюється через мережу інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією. При цьому інтернет-видання (вебсайт) є засобом, призначеним для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації, є засобом масової інформації, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.
		Встановивши зазначені вище обставини та врахувавши викладене, суди попередніх інстанцій визнали доведеним факт поширення відповідачем інформації у спірних публікаціях у засобах масової інформації. Суди також встановили, що поширена відповідачем спірна інформація стосувалась позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління №  14», що останнім не заперечується.
		Крім того, суди, взявши до уваги висновки проведеної у цій справі судової лінгвістичної експертизи № 056/118-1 від 26 квітня 2019 року встановили, що уся поширена відповідачем спірна інформація виражена у формі тверджень та не є оціночними судженнями, чим спростовуються твердження позивача у касаційній скарзі про те, що спірна інформація, що міститься у публікаціях від ІНФОРМАЦІЯ_10, від ІНФОРМАЦІЯ_16 та ІНФОРМАЦІЯ_17 є оціночними судженнями.
		При цьому суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій помилково взяли до уваги висновок проведеної у цій справі судової лінгвістичної експертизи №  056/118-1 від 26 квітня 2019 року помилково поклали його в основу своїх висновків по суті спору, оскільки за результатом оцінки зазначеного висновку судової експертизи як доказу суди визнали його належим доказом у справі, переоцінку якого суд касаційної інстанції не здійснює. Доводи скаржника про те, що цей висновок є неповним та помилковим, як і доводи про те, що спірна інформація за своїм характером є оціночними судженнями зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції. Крім того ці посилання відповідача на помилкове врахування судами висновку судової експертизи не охоплюються наведеними відповідачем у касаційній скарзі підставами касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1 та 3 абзаца 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та не підкріплені жодною іншою підставою касаційної оскарження судових рішень.  
		Верховний Суд також не бере до уваги твердження відповідача у касаційній скарзі на помилкове відхилення судом апеляційної інстанції наданого ним до суду апеляційної інстанції висновку спеціаліста Київського університету імені Бориса Грінченка № 01.01-34-1936 від 21 грудня 2020 року. 
		Як вбачається суд апеляційної інстанції правильно, з урахуванням та дотриманням частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановив, що відповідач мав достатньо часу для подання додаткових доказів у справі, а в силу положень частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Проте, надавши під час апеляційного розгляду цієї справи зазначений висновок № 01.01-34-1936 від 21 грудня 2020 року як доказ у справі, відповідач не надав доказів, які б безумовно підтверджували неможливість подання цього висновку до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. 
		Відповідно до частини четвертої статті 80 Господарського процесуального кодексу України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
		Однак доказів виконання відповідачем вимог частини четвертої статті 80 Господарського процесуального кодексу України при його намірі подати до суду першої інстанції висновок спеціаліста № 01.01-34-1936 від 21 грудня 2020 року як доказу у справі матеріали справи не містять, з огляду на що Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції правильно не прийняв до розгляду цей додатково поданий відповідачем до суду апеляційної інстанції доказ. 
		Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника в обґрунтування наявності поважних причин неможливості своєчасного подання цього доказу до суду першої інстанції на відсутність коштів для оплати послуг відповідного спеціаліста, оскільки, як встановив суд апеляційної інстанції, надана відповідачем виписка з його з банківського рахунку не є достатнім доказом існування у відповідача єдиного цього банківського рахунку та не підтверджує обставини відсутності у відповідача коштів на інших рахунках. Крім того ці посилання відповідача у касаційній скарзі зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.
		Як вбачається відповідач у заперечення позовних вимог послався на те, що він до кінця 2019 року досить часто використовував у своїх публікаціях закриті гіперпосилання, які не відображаються у роздрукованому форматі публікацій. Такі закриті гіперпосилання були ним використані також і у спірних публікаціях, у підтвердження чого послався на те, що у листопаді 2019 року редакція видавництва «Челайн» прийняла рішення замінити всі закриті гіперпосилання на відкриті та надав суду роздруківки спірних публікацій у вигляді після прийняття цього рішення, які містять гіперпосилання у відкритому вигляду.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» гіперпосилання - формалізований відповідно до стандартів мережі Інтернет запис адреси вебсайту або його частини (вебсторінки, даних). У разі якщо гіперпосилання адресує до частини вебсайту (вебсторінки), то, крім домену і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом, воно може містити додаткові записи про каталоги або виклики і умови доступу до вебсторінки, що може бути відтворена або збережена на пристроях, які можуть зчитувати та відтворювати електронну (цифрову) інформацію з використанням мережі Інтернет.
		Суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи на виконання вказівок Верховного Суду щодо необхідності дослідження обставини, на які посилається скаржник, про те, що інформація наводилася у публікаціях із посиланням на першоджерело шляхом використання гіперпосилань, проаналізували надані позивачем до матеріалів позовної заяви належним чином завірені копії роздруківок спірних інформаційних статей, які завірені 25 жовтня 2018 року, а також до клопотання від 18 лютого 2020 року компакт диск з електронними доказами - копіями цих же статей в електронному вигляді, встановили, що публікації від ІНФОРМАЦІЯ_18, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_15, ІНФОРМАЦІЯ_16 та ІНФОРМАЦІЯ_17 зі спірною інформацією, розміщені (поширені) відповідачем у мережі Інтернет на вебсайті «ЧеLine/Челайн-чесні новини» станом на дату їх опублікування не містили гіперпосилань на першоджерела цієї інформації.
		При цьому суди встановили, що відповідач не надав належних та допустимих доказів у підтвердження своїх доводів про використання до кінця 2019 року у своїх публікаціях закритих гіперпосилань, доказів прийняття рішення про заміну закритих гіперпосилань на відкриті, а також доказів, які б беззаперечно доводили наявність закритих гіперпосилань у публікаціях зі спірною інформацією станом на дату її поширення у мережі Інтернет на вебсайті «ЧеLine/Челайн-чесні новини».
		Посилання відповідача на те, що у разі наявності у публікації закритих гіперпосилань після їх відкриття вони автоматично відображаються у тексті публікації, не можуть братися до уваги, оскільки не підтверджують з достовірністю обставин того, що такі гіперпосилання існували у спірних публікаціях станом на дату їх поширення, а не з`явилися пізніше.
		Крім того суд апеляційної обґрунтовано відхилив посилання відповідача на скриншоти з панелі адміністрування вебсайту cheline.com.ua, при цьому правильно послався на те, що ці докази (скриншоти) не дають поновного уявлення про роботу та можливості такого інструменту як «панель адміністрування вебсайту» та за допомогою якого можна однозначно і беззаперечно встановити наявність чи відсутність гіперпосилань у тексті оскаржуваних статей з моменту їх публікації.
		Наведеним спростовуються безпідставні твердження позивача у касаційній скарзі про те, що надані ним у підтвердження факту незмінності вигляду та структури спірних публікацій докази (скриншоти з панелі адміністрування веб-сайту) були не досліджені судами.
		З огляду на викладене суди, керуючись принципом більшої вірогідності доказів разом із розумністю, яка відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України відноситься до загальних засад цивільного законодавства, визнали доведеною позивачем та не спростованою відповідачем обставину того, що публікації від ІНФОРМАЦІЯ_18, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_15, ІНФОРМАЦІЯ_16 та ІНФОРМАЦІЯ_17 зі спірною інформацією, розміщені (поширені) відповідачем у мережі Інтернет на вебсайті «ЧеLine/Челайн-чесні новини» станом на дату їх опублікування, не містили гіперпосилань на першоджерела цієї інформації.
		Наведеним спростовуються твердження позивача в касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій не виконали вказівок Верховного Суду та не дослідили доводи відповідача про наявність у публікаціях зі спірною інформацією гіперпосилань на першоджерела такої інформації.
		Твердження позивача у касаційній скарзі про те, що Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2019 року у цій же справі № 927/791/18 фактично встановив наявність гіперпосилань в текстах спірних публікацій є безпідставними та такими, що суперечать нормам процесуального права, оскільки з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції встановлення обставин справи не є компетенцією суду касаційної інстанції. Отже Верховний Суд не міг встановити та не встановлював жодні обставини, а лише послався на необхідність дослідження судами при новому розгляді справи доводів відповідача про наявність у спірних публікаціях гіперпосилань на першоджерела спірної інформації та необхідність в ракурсі цих доводів відповідача дослідити зміст відповідних публікацій.
		Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій врахували усі висновки та вказівки Верховного Суду, встановили усі обставини та дослідили усі докази, зазначені Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2019 року у цій же справі № 927/791/18. 
		З огляду на викладене Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену позивачем підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачену пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка не знайшла свого підтвердження. Підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави касаційного оскарження відсутні.
		При дослідженні обставин щодо достовірності поширеної відповідачем спірної інформації щодо позивача суди попередніх інстанцій встановили, що більша частина спірної інформації (крім інформації, поширеної у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що засновником позивача є діловий партнер мера Чернігова ОСОБА_4 - ОСОБА_8 та про те, що за фактами розкрадання бюджетних коштів службовими особами позивача відкрито кілька кримінальних проваджень) є недостовірною.
		Проаналізувавши поширену відповідачем спірну інформацію, суди попередніх інстанцій встановили таке.
		1. У публікації від ІНФОРМАЦІЯ_10 відповідач поширив таку інформацію: «ТОВ «Шляхо-будівельне управління № 1» є фактичним монополістом в асфальтній роботі».
		Позивач посилається на недостовірність цієї інформації в частині того, що він є монополістом в асфальтній роботі.
		Як вбачається суди попередніх інстанцій при визначенні поняття «монополіст» керувалися Великим тлумачним словником сучасної української мови (уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел), відповідно до якого «монополіст» - це: 1) хто має монополію на що-небудь; 2) великий капіталіст, представник монополістичного капіталу.
		При цьому суди попередніх інстанцій, проаналізувавши зміст спірної публікації від ІНФОРМАЦІЯ_10, встановили, що спірна інформація стосується позивача саме як суб`єкта господарювання. Доводів у спростування цього висновку судів касаційна скарга не містить.
		Врахувавши те, що спірна інформація стосується позивача саме як суб`єкта господарювання, суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин у цій справі Закон України «Про захист економічної конкуренції», у статті 12 якого встановлені критерії монополізму для суб`єктів господарювання, чим спростовуються твердження відповідача у касаційній скарзі про те, що Закон України «Про захист економічної конкуренції» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин у контексті тлумачення спірної інформації як недостовірної.
		За змістом частини першої статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, належить до повноважень органів Антимонопольного комітету України.
		Однак, як встановили суди, відповідач в порядку правил доказування у дифамаційних спорах не надав доказів у підтвердження того, що позивач був визнаний належним органом (Антимонопольним комітетом України) монополістом на відповідному ринку (таким, що займає монопольне становище в наданні послуг по ремонту автомобільних доріг м. Чернігова), з огляду на що дійшли правильного висновку про те, що зазначена поширена відповідачем спірна інформація щодо позивача є недостовірною.
		Посилання відповідача на те, що Закон України «Про захист економічної конкуренції» не містить визначення терміну «монополіст», який був вжитий журналістом у спірній інформації, поширеній у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_10, та суди попередніх інстанцій помилково застосували при досліджені обставин недостовірності спірної інформації цей Закон є безпідставними, оскільки суди при визначенні терміну «монополіст» керувалися не цим Законом, а Великим тлумачним словником сучасної української мови (уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел), про що зазначалося вище, а використання судами тлумачних словників при вирішенні дифамаційних спорів є нормальною обґрунтованою практикою вирішення цих спорів. Крім того, як правильно зазначили суди за результатом аналізу змісту спірної публікації, висловлення про те, що позивач є монополістом допущено по відношенню до позивача як до юридичної особи - суб`єкта господарювання і не може трактуватися по іншому, а критерії монополізму для суб`єктів господарювання встановлені саме Законом України «Про захист економічної конкуренції», який з огляду на викладене і підлягає застосуванню до спірних правовідносин, про що також зазначалося вище у тексті цієї постанови.
		Доводи скаржника про те, що спірна інформація у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_10 використана у переносному значенні та є оціночним судженням є безпідставними, оскільки суди на підставі висновку проведеної у справі судової лінгвістичної експертизи встановили, що спірна інформація викладена у формі твердження та не є оціночним судженням, а також встановили, що висловлення про те, що позивач є монополістом допущено по відношенню до позивача як до юридичної особи - суб`єкта господарювання і не може трактуватися по іншому, а ці доводи позивача за своєю суттю зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції 
		З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірна інформація, поширена відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_10, про те, що «ТОВ            «Шляхо-будівельне управління № 1» є фактичним монополістом в асфальтній роботі» є недостовірною, формує негативну оцінку читача щодо підприємницької діяльності позивача, принижує його ділову репутацію, дає хибне уявлення про діяльність позивача як господарюючого суб`єкта, оскільки останній не є монополістом та не створює бар`єри для доступу на ринок інших суб`єктів, з огляду на що правильно та обґрунтовано задовольнили позов у цій частині та визнали цю інформацію недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації позивача.
		2. У публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач поширив інформацію про те, що:
		2.1. «ТОВ «ШБУ-14» є підконтрольним меру та дорожнім монополістом».
		Позивач посилається на недостовірність цієї інформації у контексті того, що він є підконтрольним міському голові міста Чернігова ОСОБА_4 .
		Як вбачається суди попередніх інстанцій при визначенні поняття «підконтрольний» керувалися Великим тлумачним словником сучасної української мови (уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел), відповідно до якого «підконтрольний» - це той, який перебуває під контролем або підлягає контролю.
		Відповідно до пункту 20 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (у редакції, чинній станом на дату поширення спірної інформації) кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.
		Як встановили суди попередніх інстанцій згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником (контролером) Товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ-14» є лише одна особа - ОСОБА_8 .
		Також суди встановили, що відповідач не надав суду доказів у підтвердження достовірності поширеної ним інформації про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ШБУ-14» є підконтрольним міському голові міста Чернігова ОСОБА_4 дорожнім монополістом. Зокрема матеріали справи не містять доказів перебування позивача та міського голови міста Чернігова ОСОБА_4 між собою у договірних чи відносинах, які могли б підтвердити спірну інформацію про підконтрольність позивача меру.
		Посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що ця інформація викладена в розумінні того, що позивач перебуває під контролем міської ради, яка в межах виконання своїх зобов`язань за угодами про виконання робіт здійснює щодо позивача контролюючі функції є безпідставними та до уваги Верховним Судом не беруться, оскільки ці доводи позивача за своєю суттю зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції. Крім того обставини наявності між позивачем та Чернігівською міською радою договірних відносин взагалі є не є предметом дослідження у цій справі з огляду на предмет та підстави позову та не є беззаперечним доказом підконтрольності позивача міському голові міста Чернігова ОСОБА_4 . 
		Посилання відповідача на обставини перебування позивача та Чернігівської міської ради між собою у договірних підрядних правовідносинах та помилкове не застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин у цій справі положень статті 320 Господарського кодексу України також є безпідставними та відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки положення цієї норми передбачають наявність між сторонами договірних відносин, проте спірні правовідносини у цій справі взагалі не є договірними, Чернігівська міська рада не є стороною спору, з огляду на предмет та підстави позову у цій справі обставини наявності між позивачем та Чернігівською міською радою договірних відносин не є предметом дослідження у цій справі, та навіть у разі існування таких обставин вони не є беззаперечним доказом підконтрольності позивача міському голові міста Чернігова ОСОБА_4. 
		У касаційній скарзі відповідач посилається на помилкове застосування судами попередніх інстанції до спірних правовідносин положень, закріплених у пункті 20 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», при визначенні недостовірності спірної інформації в контексті «підконтрольності» позивача Чернігівському міському голові ОСОБА_4.
		Верховний Суд вважає ці доводи безпідставними та відхиляє їх, оскільки при визначенні терміну «підконтрольний» суди керувалися не цим Законом, а Великим тлумачним словником сучасної української мови (уклад. і гол. ред.  В. Т. Бусел), що є нормальною обґрунтованою практикою вирішення дифамаційних спорів, про що зазначалося вище. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» був застосований судами для визначення терміну «контролер» для встановлення обставин того, хто є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) позивача як господарського товариства. Застосування судами зазначеного Закону для встановлення цих обставин не є неправильним застосуванням цього Закону до спірних правовідносин, а свідчить лише про те, що суди здійснили повне та всебічне тлумачення слова «підконтрольний» в розумінні його різних значень.
		З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірна інформація, поширена відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2, про те, що «ТОВ «ШБУ-14» є підконтрольним меру та дорожнім монополістом» є недостовірною, завдає шкоди його діловій репутації, оскільки викликає негативну оцінку читача про діяльність товариства, знижує його престиж та підриває довіру суспільства до його діяльності, з огляду на що правильно та обґрунтовано задовольнили позов у цій частині та визнали цю інформацію недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації позивача.
		Отже посилання відповідача у касаційній скарзі на неправильне застосування судами до спірних правовідносин норм, закріплених у статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та пункті 20 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» в частині тлумачення спірної інформації в дифамаційних спорах під час визначення статусу інформації, як негативної та недостовірної є необґрунтованими, оскільки застосування цих норм у таких спорах для встановлення обставин достовірності / недостовірності спірної інформації є можливим. Застосування судами цих норм до спірних правовідносин у цій справі було необхідним для надання повного та всебічного тлумачення певних висловів у спірній інформації в розумінні їх різних значень та не свідчить про неправильне застосування судами цих норм матеріального права.
		2.2. «ТОВ «ШБУ-14» здійснює багатомільйонний дерибан міського бюджету» (публікація від ІНФОРМАЦІЯ_2).
		Як вбачається при аналізі цієї інформації суди попередніх інстанцій врахували висновок проведеної у цій справі судової лінгвістичної експертизи      №  056/118-1 від 26 квітня 2019 року, в якому експерт виходив з того, що основним лексичним носієм цієї спірної інформації є іменник «дерибан». При наданні тлумачення слову «дерибан» експерт виходив з того, що це слово є жаргонним, та керувався даними тлумачних словників, відповідно до яких жаргонне слово «дерибан» має в українській мові таке значення: незаконний поділ, привласнення земель, майна, коштів тощо. За висновком експерта в аналізованому висловлюванні слово «дерибан» використовується у своєму прямому лексичному значенні. Ознак його використання у переносному або контекстуально трансформованому значенні аналізоване висловлювання не містить.
		Наведеним спростовуються доводи відповідача про те, що ця інформація є коментарем автора публікації, заснованим на отриманій та проаналізованій інформації та не було вжито у значенні незаконного поділу. 
		Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
		З огляду на викладене суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач не надав докази достовірності цієї інформації, обвинувальні вироки про притягнення посадових осіб позивача до відповідальності у зв`язку з незаконним привласненням державних коштів у матеріалах справи відсутні. При цьому суди правильно та обґрунтовано зазначили про те, що наявність відкритих кримінальних проваджень відносно посадових осіб позивача щодо привласнення коштів не є доказом вчинення таких злочинів, оскільки за змістом частини шостої статті 75 Господарського процесуального кодексу України лише обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковими для господарського суду. 
		З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірна інформація, поширена відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2, про те, що «ТОВ «ШБУ-14» здійснює багатомільйонний дерибан міського бюджету» є недостовірною, негативною та завдає шкоди його діловій репутації, з огляду на що правильно та обґрунтовано задовольнили позов у цій частині та визнали цю інформацію недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації позивача.
		2.3. « ОСОБА_3 тривалий час був підписантом в «ШБУ - 14» (публікація від ІНФОРМАЦІЯ_2).
		Підписант - це особа, яка має право вчиняти юридичні дії від імені підприємства без довіреності, у тому числі підписувати договори.
		Суди попередніх інстанцій на підставі відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановили, що керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ-14» з 21 жовтня 2013 року є ОСОБА_9 , підписантом з 24 червня 2014 року є ОСОБА_10 (заступник директора з фінансових питань).
		Докази того, що ОСОБА_3 був підписантом у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ШБУ-14» в матеріалах справи відсутні.
		Стаття 10 Конвенції про захист прав людини ті основоположних свобод (далі по тексту - Конвенція) передбачає право на свободу вираження поглядів, яке включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
		Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні «Справа «Газета «Україна-центр» проти України» від 15 липня 2010 року, стаття 10 Конвенції захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу; та надають «достовірну та точну» інформацію, як того вимагає журналістська етика. За пунктом 2 статті 10 Конвенції свобода вираження поглядів пов`язана з «обов`язками та відповідальністю», які застосовуються до засобів масової інформації навіть щодо питань великого суспільного значення. Більше того, ці «обов`язки та відповідальність» мають особливе значення, коли йдеться про посягання на репутацію названої особи та порушення «прав інших осіб» (підпункт «f» пункту 46 глави «а» «Загальні принципи» Розділу 2 «Оцінка суду» рішення ЄСПЛ «Справа «Газета «Україна-центр» проти України» від 15 липня 2010 року).
		З огляду на викладене Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що ця інформація була поширена ним в рамках реалізації права на свободу вираження поглядів, передбаченого статтею 10 Конвенції, оскільки самі ці посилання за відсутності доказів, того що відповідач, поширюючи цю спірну інформацію діяв сумлінно, використовував перевірену фактичну базу та надавав достовірну і точну інформацію, не спростовують висновок судів про недостовірність поширеної відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2 інформації про те, що « ОСОБА_3 тривалий час був підписантом в «ШБУ - 14» та про те, що ця інформацію порушує немайнові права позивача. 
		Посилання скаржника на зазначене рішення ЄСПЛ «Справа «Газета «Україна-центр» проти України» в контексті того пункт 2 статті 10 Конвенції не обмежує журналістів у вираженні свободи поглядів у разі, коли йдеться про питання, які становлять суспільний інтерес, є недоречними, оскільки скаржник фактично здійснює вибіркове посилання на певні тези з цього рішення Європейського суду з прав людини без урахування інших висновків суду, викладених у цього рішенні, зокрема і тих, що зазначені вище.     
		З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірна інформація, поширена відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2, про те, що « ОСОБА_3 тривалий час був підписантом в «ШБУ - 14» є недостовірною, порушує особисті немайнові права позивача на недоторканість ділової репутації, знижує його престиж та підриває довіру до його діяльності, з огляду на що правильно та обґрунтовано задовольнили позов у цій частині та визнали цю інформацію недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації позивача.
		Твердження скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не обґрунтували, які ж саме немайнові права Позивача порушує ця спірна інформація є безпідставними та спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, в яких суди зазначили про порушення цією інформацією права позивача на недоторканість до його ділової репутації, яка відповідно до частини першої статті 201 Цивільного кодексу України належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством.
		2.4. «До речі, раніше ремонтом доріг і міждворових проїздів займалося «Комунальне шляхо-будівельне підприємство». Але ОСОБА_4 знищив це підприємство і завів на солоденькі багатомільйонні підряди свою фірму. Окрім того, ТОВ «ШБУ 14» пасеться не лише в міській казні. ОСОБА_4 домовився про «співпрацю» й з іншими структурами. Одне з найбільш корумпованих управлінь Чернігівської ОДА (управління капітального будівництва) замовило робіт у «ШБУ-14» на понад 50 мільйонів гривень. Служба автомобільних доріг області уклала договір із підконтрольною мером фірмою на 135 мільйонів гривень. Для комунального підприємства «Чернігівводоканал» «ШБУ-14» майже за 2 мільйони виконувало роботи по відновленню асфальтобетонного покриття після ремонту колектора. Навіть через освітян вийшло перегнати майже півмільйона гривень. «ШБУ-14» на замовлення управління освіти міської ради відремонтувало дорожнє покриття біля колегіуму № 11» (публікація від ІНФОРМАЦІЯ_2).
		Суди попередніх інстанцій, врахувавши висновок судової лінгвістичної експертизи № 056/118-1 від 26 квітня 2019 року, встановили, що зазначене висловлювання містить інформацію про те, що в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ-14» ОСОБА_4 вчиняв певні дії, а саме: домовлявся про надання підрядів структурам, які перераховані у цьому тексті.
		У зв`язку з наведеним суди встановили, що позивач не заперечує факт укладення зазначених у цій публікації договорів, проте зазначає, що такі договори були укладені в результаті процедури публічних закупівель відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі».
		Згідно з преамбулою Закону України «Про публічні закупівлі» метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
		При цьому, суди встановили, що відповідач в порядку правил доказування у дифимаційних спорах не надав суду доказів, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_4 на користь позивача зазначених у цій публікації дій поза межами процедур публічних закупівель. 
		З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірна інформація, поширена відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2, про те, що ОСОБА_4 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ-14» вчиняв певні дії, а саме: домовлявся про надання підрядів структурам, які перераховані у тексті цієї публікації, є недостовірною, негативно характеризує діяльність позивача та шкодить його діловій репутації, з огляду на що правильно та обґрунтовано задовольнили позов у цій частині та визнали цю інформацію недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації позивача.
		2.5. «ТОВ «ШБУ-14» є фірмою ОСОБА_4 і ТОВ «ШБУ-14» є підконтрольною мером фірмою» (публікація від ІНФОРМАЦІЯ_2).
		Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідач в порядку правил доказування у дифимаційних спорах не надав суду доказів достовірності цієї інформації, які б підтверджували інформацію про те, що ОСОБА_4 володіє корпоративними правами, є кінцевим бенефіціарним власником позивача та має вплив (контроль) на ведення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ-14».
		З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірна інформація, поширена відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2, про те, що «ТОВ «ШБУ-14» є фірмою ОСОБА_4 і ТОВ «ШБУ-14» є підконтрольною мером фірмою» є недостовірною та шкодить діловій репутації позивача, з огляду на що правильно та обґрунтовано задовольнили позов у цій частині та визнали цю інформацію недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації позивача.
		Посилання скаржника на те, що ця інформація є синонімічним висловлюванням, що використане з метою уникнення частого повторювання висловлювань у текстовій публікації, не спростовує висновку судів про недостовірність цієї інформації та завдання цією інформацією немайнової шкоди позивачу.
		2.6. «ТОВ «ШБУ-14» обкрадає чернігівців, висмоктуючи бюджет» (публікація від ІНФОРМАЦІЯ_2).
		Суди попередніх інстанцій, врахувавши висновок судової лінгвістичної експертизи № 056/118-1 від 26 квітня 2019 року, встановили, що зазначене висловлювання містить інформацію про те, що позивач причетний до незаконного збагачення з використанням коштів міського бюджету. Доказів у спростування того, що така інформація відсутня у цій публікації відповідач суду не надав.
		Досліджуючи обставини достовірності цієї інформації, суди попередніх інстанцій встановили, що обвинувальні вироки щодо посадових осіб позивача про притягнення їх до кримінальної відповідальності за незаконне збагачення в матеріалах справи відсутні.
		З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірна інформація, поширена відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2, про те, що «ТОВ «ШБУ-14» обкрадає чернігівців, висмоктуючи бюджет» є недостовірною, негативною, формує негативне уявлення читачів щодо діяльності позивача та шкодить його діловій репутації, з огляду на що правильно та обґрунтовано задовольнили позов у цій частині та визнали цю інформацію недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації позивача.
		Посилання скаржника на те, що ця інформація є думками автора спростовуються висновком проведеної у цій справі судової лінгвістичної експертизи № 056/118-1 від 26 квітня 2019 року, відповідно до якого ця інформація викладена у вигляді твердження.
		Посилання скаржника на те, що ця інформація не є першоджерелом, а була подана в результаті аналізу загальнодоступної та загальновідомої інформації, раніше поширеної публічно у мережі Інтернет, також є безпідставними, оскільки, як встановили суди попередніх інстанцій ця публікація станом на дату її поширення не містила посилання на першоджерела такої інформації, про що зазначалося вище у тексті цієї постанови.
		3. У публікації від ІНФОРМАЦІЯ_15 відповідач поширив таку інформацію: «нещодавно на нашому сайті була опублікована стаття про корупційну складову, пов`язану з монопольним освоєнням мільйонів з міської казни Чернігова на ремонт доріг».
		Суди попередніх інстанцій, врахувавши висновок судової лінгвістичної експертизи № 056/118-1 від 26 квітня 2019 року, встановили, що у цій публікації мова йде саме про Товариство з обмеженою відповідальністю «ШБУ-14», яке пов`язують із Чернігівським міським головою ОСОБА_4 , і зазначене висловлювання містить інформацію про те, що у діях Товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ-14» наявна корупційна складова, пов`язана з монопольним освоєнням мільйонів з міської казни (міського бюджету) міста Чернігова на ремонт доріг. Також експерт у висновку встановив, що ця інформація викладена у вигляді твердження, чим спростовуються твердження відповідача те, що ця інформація є висловлюванням автора та оціночним судженням.
		Доказів у спростування того, що така інформація відсутня у цій публікації відповідач суду не надав.
		Відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
		Досліджуючи обставини достовірності цієї інформації, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач не надав доказів достовірності такої інформації, матеріали справи не містять доказів того, що позивач (його посадові особи, бенефіціарний власник, особи, що володіють корпоративними правами у позивача) відносяться до переліку осіб, визначених у статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», а також відсутні обвинувальні вироки щодо посадових осіб позивача про притягнення їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності за вчинення корупційних злочинів.
		З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірна інформація, поширена відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_15, є недостовірною, негативною, формує негативне уявлення читачів щодо діяльності позивача та шкодить його діловій репутації, з огляду на що правильно та обґрунтовано задовольнили позов у цій частині та визнали цю інформацію недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації позивача.
		Посилання скаржника на те, що ця інформація не є першоджерелом, а є відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації, є безпідставними, оскільки, як встановили суди попередніх інстанцій ця публікація станом на дату її поширення не містила посилання на першоджерела такої інформації, про що зазначалося вище у тексті цієї постанови.
		4. У публікації від ІНФОРМАЦІЯ_16 відповідач поширив таку інформацію: «Також у матеріалі згадується про фірму ТОВ «Армшляхбуд», яку монополіст ТОВ «ШБУ-14» залучає як субпідрядника на виконання багатомільярдних робіт».
		Як встановили суди зазначена інформація стосується того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14» є монополістом. 
		Проте, як зазначалося вище по тексту цієї постанови, відповідач не надав належних та допустимих доказів відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» у підтвердження того, що позивач займає монопольне становище на ринку надання послуг з ремонту автомобільних доріг міста Чернігова.
		Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що слово «монополіст» у цій публікації вжите в непрямому значенні, має образний характер висловлення, оскільки ці доводи є суб`єктивними, які не відображають загальне сприйняття значення цього слова особами, які отримали цю інформацію. Крім того ці доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції
		Посилання скаржника на те, що ця інформація за формою її викладення є оціночним судженням спростовуються висновком проведеної у цій справі судової лінгвістичної експертизи № 056/118-1 від 26 квітня 2019 року, відповідно до якого ця інформація викладена у вигляді твердження, з огляду на що Верховним Судом до уваги не беруться.
		Отже Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірна інформація, поширена відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_16, є недостовірною, негативно характеризує його діяльність в частині того, що позивач є монополістом та шкодить його діловій репутації, з огляду на що правильно та обґрунтовано задовольнили позов у цій частині та визнали цю інформацію недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації позивача. 
		При цьому, як встановили суди, у цій публікації відповідач робить посилання на свою ж аналітичну статтю, а не на інформацію в іншому засобі масової інформації, що, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, виключає можливість звільнення останнього від відповідальності.
		5. У публікації від ІНФОРМАЦІЯ_17 відповідач поширив таку інформацію: «Чернігівський міський голова ОСОБА_4 сьогодні, ІНФОРМАЦІЯ_17, відреагував на нашу публікацію про багатомільйонні корупційні схеми та пов`язані з ним ТОВ «ШБУ-14» і ТОВ «Армшляхбуд», що монопольно освоюють сотні мільйонів гривень бюджетних коштів».
		Відповідно до висновку судової лінгвістичної експертизи № 056/118-1 від 26 квітня 2019 року зазначена публікація містить інформацію, що стосується позивача, а саме: про те, що позивач є пов`язаним з Чернігівським міським головою ОСОБА_4 та монопольно освоює сотні мільйонів гривень бюджетних коштів.
		Однак, досліджуючи обставини достовірності цієї інформації, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач в порядку правил доказування у дифимаційних спорах не надав доказів достовірності такої інформації. Зокрема не надав доказів того, що ОСОБА_4 володіє корпоративними правами у Товаристві з обмеженою відповідальністю      «ШБУ-14» та має вплив (контроль) на результати діяльності цього Товариства, тобто не довів обставин пов`язаності ОСОБА_4 з позивачем, а також того, що позивач займає монопольне становище на ринку надання послуг з ремонту та будівництва доріг в місті Чернігові з урахуванням положень Закону України «Про захист економічної конкуренції», отримує кошти з місцевого та державного бюджетів поза межами конкурсів та з порушенням положень Закону України «Про публічні закупівлі», про що зазначалося вище у тексті цієї постанови.
		Посилання скаржника на те, що ця інформація за формою її викладення є оціночним судженням спростовуються висновком проведеної у цій справі судової лінгвістичної експертизи № 056/118-1 від 26 квітня 2019 року, відповідно до якого ця інформація викладена у вигляді твердження та Верховним Судом до уваги не беруться.
		З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірна інформація, поширена відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_17, стосується позивача, є недостовірною, негативно характеризує його діяльність та шкодить його діловій репутації, з огляду на що правильно та обґрунтовано задовольнили позов у цій частині та визнали цю інформацію недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації позивача в частині того, що позивач пов`язаний з Чернігівським міським головою ОСОБА_4 та монопольно освоює сотні мільйонів гривень бюджетних коштів.
		Разом з цим Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що поширена відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2 інформація про те, що «засновником позивача є діловий партнер мера Чернігова ОСОБА_4 - ОСОБА_8» та про те, що «за фактами розкрадання бюджетних коштів службовими особами ТОВ «ШБУ-14» відкрито кілька кримінальних проваджень», є достовірною.
		Як встановили суди сторони не заперечують той факт, що ОСОБА_8 є засновником позивача, інформація про те, що ця особа є засновником позивача підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також ця інформація не порушує права і охоронювані законом інтереси позивача, оскільки стосується ділових (партнерських) стосунків фізичних осіб: громадян ОСОБА_8 та ОСОБА_4 . Крім того інформація про відкриття щодо службових осіб позивача кримінальних проваджень за фактами розкрадання бюджетних коштів підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень. 
		З огляду на викладене суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог у цій частині про визнання недостовірною і такою, що завдає шкоди діловій репутації Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхо-будівельне управління № 14», а також про спростування інформації, поширеної у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що «засновником позивача є діловий партнер мера Чернігова ОСОБА_4 - ОСОБА_8» та про те, що «за фактами розкрадання бюджетних коштів службовими особами ТОВ «ШБУ-14» відкрито кілька кримінальних проваджень».
		Відповідно до частин першої та четвертої статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. 
		Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
		Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заявлений позивачем спосіб спростування недостовірної інформації шляхом опублікування на головній сторінці офіційного веб-сайту позивача повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію повного тексту такого рішення, відповідає положенням частин шостої та сьомої статті 277 Цивільного кодексу України та узгоджується з принципами справедливості, добросовісності та розумності, закріпленими у пункті 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України
		У касаційній скарзі відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм, закріплених у статті 277 Цивільного кодексу України, в частині спростування повторно поширеної інформації, за умови, що перша її редакція не оскаржувалась та не була спростована. Зокрема скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково зобов`язали спростувати опубліковану повторно у публікаціях від ІНФОРМАЦІЯ_15 та ІНФОРМАЦІЯ_17 інформацію про пов`язаність позивача з Чернігівським міським головою ОСОБА_4 , оскільки первісно поширена у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_10 ідентична інформація не була визнана недостовірною та такою, що завдає шкоди немайновим інтересам позивача. На думку позивача поширена вдруге інформація відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України не може бути спростована, якщо така поширена вперше аналогічна інформація не спростована.
		Верховний Суд не бере до уваги ці посилання скаржника, оскільки суди попередніх інстанцій здійснили розгляд справи по суті спору у межах заявлених позовних вимог. Проте заявлені позовні вимоги не стосувалися наявності у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_10 інформації про пов`язаність позивача з Чернігівським міським головою ОСОБА_4 як недостовірної, а стосувалися іншої недостовірної інформації (про те, що позивач є монополістом на ринку наданню послуг з ремонту та будівництва доріг в місті Чернігові). Як вбачається з оскаржуваних рішення та постанови суди попередніх інстанцій з дотриманням меж заявлених позовних вимог надали оцінку лише тій поширеній відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_10 інформації, яка була заявлена позивачем як така, що є недостовірною, а також поясненням відповідача щодо дійсності такої інформації зі встановленням відповідних обставин. Відповідно обставини наявності у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_10 інформації про пов`язаність позивача з Чернігівським міським головою ОСОБА_4 , яка позивачем не заявлялася як недостовірна та така, що підлягає спростуванню, та обставини її недостовірності судами не досліджувалися та не встановлювалися. 
		З огляду на викладене, а також з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції Верховний Суд не має підстав надавати оцінку зазначеним доводам відповідача, наведеним у касаційній скарзі, та, відповідно не має підстав робити висновок щодо застосування статті 277 Цивільного кодексу України в частині можливості спростування повторно поширеної інформації, за умови, що перша її редакція не оскаржувалась та не була спростована.
		Крім того Верховний Суд не бере до уваги доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу та про те, що стягнута місцевий господарським судом з відповідача на користь позивача сума витрат на послуги адвоката за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 26  000,00 грн є неспіврозмірною з обсягом наданих адвокатом послуг та складністю справи, оскільки за змістом частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Проте відповідач в обґрунтування доводів про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу не навів жодну з підстав касаційного оскарження судових рішень, визначену частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. 
		Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Матеріали справи свідчать про те, що суди попередніх інстанцій в повному обсязі з`ясували обставини, на які сторони послалися як на підставу своїх вимог та заперечень. 
		Матеріали справи свідчать про те, що суди попередніх інстанцій правильно з дотриманням норм процесуального права, правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.
		Доводи відповідача у касаційній скарзі про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, а наведені ним підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1 та 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими, у зв`язку з чим Касаційний господарський суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішення Господарського суду Чернігівської області від 30 червня 2020 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12 січня 2021 року.
		9. Судові витрати.
		Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Челайн медіа груп» залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 30 червня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 січня 2021 року у справі №  927/791/18 залишити без змін.
		3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                          О. Баранець 
		 
		Судді                                                                                                    О. Мамалуй
		 
		                                                                                                    В. Студенець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...