Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/3356/20 : Господарські справи (до 01.01.2019); Справи про банкрутство; Банкрутство.
Надіслано для оприлюднення: 23.03.2021. Зареєстровано: 23.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2021.
Дата набрання законної сили: 16.03.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 березня 2021 року 
		м. Київ
		Справа №  910/3356/20 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Погребняка В.Я. - головуючого, Банаська О.О., Васьковського О.В.,
		учасники справи:
		позивач - розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест компані консалтинг" арбітражний керуючий Борейко В.А., представники позивача -Кучерявий Д.В., адвокат, довіреність № б/н від 07.10.2020, Матюшко В.В., адвокат, довіреність № б/н від 16.03.2021, 
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Експерт Плюс", представник відповідача - Чередниченко Д.О., адвокат, ордер КВ № 838530 від 11.11.2020,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу 
		Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Експерт Плюс" 
		на ухвалу Господарського суду м. Києва
		від 18.06.2020 
		у складі судді: Пасько М.В., 
		на постанову Північного апеляційного господарського суду 
		від 21.10.2020
		у складі колегії суддів: Грек Б.М., (головуючий), Остапенко О.М., Копитова О.С.
		у справі за позовом
		розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест компані консалтинг" арбітражного керуючого Борейка В.А.
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Експерт Плюс" 
		про визнання недійсними правочинів
		в межах справи за заявою
		Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа експерт плюс"
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест компані консалтинг" про банкрутство
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ.
		 
		1. У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Експерт Плюс" (далі - ТОВ "Медіа Експерт Плюс", відповідач) звернулося із заявою до Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг" (далі - позивач, боржник, ТОВ "Західбудінвест Компані Консалтинг").
		 
		2. Ухвалою 15.11.2016 місцевий суд порушив провадження у справі №910/18739/16; визнав ТОВ "Медіа Експерт Плюс" (ідентифікаційний код 37739995) кредитором ТОВ "Західбудінвест Компані Консалтинг" (ідентифікаційний код 33640659) на суму 625 780,00 грн., з яких 13 780,00 грн. - вимоги першої черги, 612 000,00 грн. - вимоги четвертої черги;
		ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника з 15.11.2016;
		ввів процедуру розпорядження майном боржника з 15.11.2016;
		призначив розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Борейка В.А. (далі - розпорядник майна Борейко В.А.)
		 
		3. 05.03.2020 розпорядник майна Борейко В.А. звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати недійсними правочини в межах справи № 910/18739/16 про банкрутство ТОВ "Західбудінвест Компані Консалтинг" (том 1, а. с. 1-3).
		 
		4. Ухвалою 10.04.2020 Господарський суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду;
		відкрив провадження у цій справі № 910/3356/20 в межах справи № 910/18739/16 про банкрутство ТОВ "Західбудінвест Компані Консалтинг";
		ухвалив справу № 910/3356/20 розглядати за правилами загального позовного провадження (том 1, а. с. 13 -14).
		 
		Короткий зміст вимог заявника
		 
		5. Розпорядник майна ТОВ "Західбудінвест Компані Консалтинг" в поданій позовній заяві просив суд визнати недійсними додаткові угоди до Договорів поворотної фінансової допомоги, що були укладені між ТОВ "Медіа Експерт Плюс" та ТОВ "Західбудінвест Компані Консалтинг".
		 
		5.1. Подана позовна заява обґрунтована тим, що внаслідок укладення зазначених додаткових угод до договорів про надання фінансової поворотної допомоги боржник взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.
		 
		Розгляд справи місцевим судом та прийняте ним рішення
		 
		6. Ухвалою 18.06.2020 Господарський суд міста Києва позов задовольнив;
		визнав недійсними додаткові угоди до Договорів поворотної фінансової допомоги, укладені між ТОВ "Медіа Експерт Плюс" та ТОВ "Західбудінвест Компані Консалтинг" додаткові угоди від 19.03.2013 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 18.03.2020;
		від 30.10.2013 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 30.10.2013;
		від 05.11.2013 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 05.11.2013;
		від 26.11.2013 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 26.11.2013;
		від 02.12.2013 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 26.11.2013;
		від 20.12.2013 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 20.12.2013;
		від 27.12.2013 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 20.12.2013;
		від 20.02.2014 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 20.02.2014;
		від 18.03.2014 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 18.03.2014;
		від 28.03.2014 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 28.03.2014;
		від 10.06.2014 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 28.03.2014;
		від 28.07.2014 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 28.07.2014;
		від 26.09.2014 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 26.09.2014;
		від 21.11.2014 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 26.09.2014 (том 1, а. с. 213-221).
		 
		7. Місцевий суд встановив, що оскаржуваними додатковими угодами до Договорів позики боржник та відповідач погодили розмір процентів у разі прострочення виконання зобов`язання - 1700 процентів річних. Разом з тим, суд дійшов висновку, що такий розмір процентів, виходячи з правової природи статті 625 ЦК України, є безпідставно надмірним, недобросовісним та направленим виключно на штучне збільшення кредиторських вимог з метою отримання контролю на зборах кредиторів у процедурі банкрутства боржника.
		 
		8. Суд також зазначив, що оскаржувані додаткові угоди укладалися особами, повноваження яких на укладення договорів від імені товариства неможливо встановити та підтвердити. Так, суд встановив, що оскаржувані додаткові угоди були підписані від імені боржника ОСОБА_1 , однак, на момент укладення зазначених угод директором товариства була ОСОБА_2 , а сам ОСОБА_1 не мав повноважень на укладення Договорів від імені боржника, був призначений директором боржника лише 30.12.2013, тобто уже після моменту укладення додаткових угод до Договорів про поворотну фінансову допомогу. Водночас, аналізуючи суб`єктний склад підписантів оскаржуваних угод, їх предмет та можливі наслідки для боржника, місцевий суд дійшов висновку, що підписання таких угод спрямоване виключно на штучне збільшення кредиторських вимог з метою отримання контролю на зборах кредиторів у процедурі банкрутства боржника.
		 
		9. Зважаючи на викладене, посилаючись на приписи статті 13, частини третьої статті 92, статей 203, 204, 215, 625 ЦК України, частини сьомої статті 179 ГК України, частини першої статті 1, частини другої статті 7, статті 12, частин першої та другої статті 42, частини дев`ятої статті 44 КУзПБ, статей 74, 76, 77 ГПК України, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
		 
		Розгляд справи в суді апеляційної інстанції та прийняте ним рішення
		 
		10. Постановою 21.10.2020 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ТО В "Медіа Експерт Плюс" залишив без задоволення; ухвалу Господарського міста Києва від 18.06.2020 у справі №910/3356/20 залишив без змін.
		 
		11. Апеляційним судом встановлено, що в період укладення додаткових угод, зокрема 19.03.2013, 30.10.2013 та 05.11.2013, керівником ТОВ "Західбудінвест Компані Консалтинг" була ОСОБА_2 , що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями реєстраційних карток. Водночас, суд зазначив, що ОСОБА_1 став директором ТОВ "Західбудінвест Компані Консалтинг" та керівником, який діє згідно Статуту, лише з 30.12.2013. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1., підписуючи спірні додаткові угоди, не міг діяти від імені боржника як уповноважена особа, яка діє згідно Статуту. Також, апеляційний суд, надаючи оцінку діям відповідача щодо укладення спірних додаткових угод, якими визначено відсоток у розмірі 1700 процентів річних, дійшов висновку про їх недобросовісність та спрямованість на порушення права боржника та створення штучних зобов`язань, оскільки укладення представником таких угод здійснено не в інтересах боржника.
		 
		12. З посиланням на положення частин першої-третьої, п`ятої статті 203, частини другої статті 207, статті 215 ЦК України, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що укладення спірних правочинів свідчить про недобросовісність та зловживання, які спрямовані на створення штучного боргу.
		 
		13. Апеляційний суд, надаючи оцінку Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 18.03.2013, додатковій угоді від 19.03.2013; Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 30.10.2013; додатковій угоді від 30.10.2013; Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 05.11.2013 та додатковій угоді від 05.11.2013, погодився з доводами скаржника про те, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин позовну давність. Разом з тим, урахувавши обставини, встановлені у справі, апеляційний суд дійшов висновку про недійсність додаткових угод до договорів поворотної фінансової допомоги, оскільки в діях відповідача наявні ознаки зловживання правом. Суд зауважив, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач та боржник є пов`язаними особами, на час укладання правочинів керівником боржника та кредитора була ОСОБА_2 , а встановлення умов, зокрема відсотків у розмірі 1700 процентів річних, які є дискримінаційними та нерозумними, є такими, що свідчать про збільшення обсягу обов`язків і відповідальності, зацікавленості в укладенні таких угод.
		 
		КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
		14. ТОВ "Медіа Експерт Плюс" 25.11.2020 звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 у справі № 910/3356/20 Господарського суду міста Києва.
		 
		15. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/3356/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Банасько О.О., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03.12.2020.
		 
		16. Ухвалою Верховного Суду від 30.12.2020 відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Медіа Експерт Плюс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020.
		 
		17. Ухвалою Верховного Суду від 02.02.2021 відкладено розгляд касаційної скарги ТОВ "Медіа Експерт Плюс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020, датою проведення судового засідання визначено 25.02.2021.
		 
		Ухвалою 25.02.2021 Верховний Суд відклав розгляд касаційної скарги ТОВ "Медіа Експерт Плюс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 у справі 910/3356/20 на 16.03.2021,016:00.
		В призначене судове засідання з`явилися уповноважені представники учасників і надали пояснення у справі.
		 
		18. Від ТОВ "Західбудінвест Компані Консалтинг" 25.01.2021 надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "Медіа Експерт Плюс".
		 
		19. Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання (16.03.2021) від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов`язаних з рухом касаційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 16.03.2021.
		 
		З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 № 540-1X «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусноїхвороби (COVID-19)», постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу № 910/3356/20 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
		 
		УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		Доводи скаржника
		(ТОВ "Медіа Експерт Плюс")
		 
		20. Скаржник доводив, що судами попередніх інстанцій проігноровано заяву про застосування строку позовної давності та не застосовано її при розгляді цього спору. Водночас, скаржник зауважив, що частина договорів була укладена більше ніж за три роки до порушення провадження у справі про банкрутство (Договір про надання поворотної фінансової допомоги від 18.03.2013 та додаткова угода від 19.03.2013; Договір про надання поворотної фінансової допомоги від 30.10.2013 та додаткова угода від 30.10.2013; Договір про надання поворотної фінансової допомоги від 05.11.2013 та додаткова угода від 05.11.2013). Відтак, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій не застосовано положення статей 256,257, 261,263, 267 ЦК України, статей 41,42 КУзПБ та не враховано правову позицію, що викладена у постанові Верховного Суду у справі №10/5026/995/2012 від 28.04.2020, а також порушено положення статей 73 - 80 ГПК України, що призвело до ухвалення неправосудних рішень за наслідком розгляду цього спору.
		 
		21. Скаржник зауважив, що в матеріалах справи на підтвердження повноважень ОСОБА_1 та Голубкова М.В. на підписання оскаржуваних додаткових угод суду було надано копії відповідних довіреностей, які наявні у матеріалах справи.
		 
		22. Скаржник звернув увагу, що арбітражний керуючий Борейко В.А. протягом останніх чотирьох років звертався до Господарського суду міста Києва із клопотаннями про затвердження реєстру вимог кредиторів, у межах провадження у справі про банкрутство №910/18739/16. Також у скарзі зазначено, що розпорядник майна Борейко В.А. у повідомленні за вих. №02-12/580 від 25.02.2017 визнав вимоги скаржника на суму 195 639 852, 27 грн. Разом з тим, у 2020 році арбітражний керуючий звернувся з позовом до суду з вимогою про скасування оскаржуваних додаткових угод.
		 
		23. Скаржник аргументував, що трактування судами попередніх інстанцій "зловживання правом", як підставу для визнання недійсними спірних договорів та незастосування позовної давності, суперечить принципу свободи договору, який закріплено у статті 627 ЦК України.
		 
		Доводи інших учасників у справі
		 
		24. У відзиві зазначено, що за результатами проведення аналізу фінансово- господарської діяльності боржника у справі № 910/18739/16 (далі - Звіт від 19.08.2019), протягом 2013 - 2015 років між боржником та відповідачем укладено Договори поворотної фінансової допомоги від 18.03.2013, 30.10.2013, 05.11.2013. 26.11.2013. 20.12.2013, 20.02.2014, 18.03.2014, 28.03.2014, 28.07.2014 та 26.09.2014 на загальну суму 7 311 700 грн. Також, арбітражним керуючим виявлено, що між боржником та відповідачем укладено додаткові угоди до зазначених вище договорів поворотної фінансової допомоги, за якими боржник взяв на себе зобов`язання сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 1 700 процентів річних від простроченої суми. Разом з тим, за результатами проведення аналізу фінансово - господарської діяльності боржника у поданому до суду Звіті від 19.08.2019 зазначено, що відсоткова ставка 1 700 процентів річних, встановлена зазначеними додатковими угодами, значно перевищує ринкову, а укладення посадовими особами боржника договорів на вкрай невигідних для останнього умовах призвело до його неплатоспроможності.
		 
		25. У відзиві зауважено, що на момент взяття боржником безпідставно надмірних зобов`язань, інші його зобов`язання вже були простроченими, їх належне виконання не відбулося, а отже в інших кредиторів вже виникло право вимоги до боржника.
		 
		26. У відзиві аргументовано, що додаткові угоди підписані від імені боржника ОСОБА_1., однак, на момент укладення цих угод директором товариства була ОСОБА_2, а ОСОБА_1. не мав повноважень для укладення Договорів від імені товариства. Водночас, у відзиві зазначено, що ОСОБА_1 призначено директором ТОВ "Західбудінвест компані консалтинг" лише 30.12.2013, тобто вже після укладення додаткових угод до Договорів^про поворотну фінансову допомогу. Крім того, повноваження діяти від імені юридичної особи не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
		 
		27. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		28. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		29. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника, зазначених в пунктах 20 - 23 описової частини цієї постанови.
		 
		Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Щодо застосування норм матеріального та процесуального права та мотивів прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги
		 
		30. Положення статей 203, 215 ЦК України визначають загальні правові підстави визнання правочинів недійсними.
		 
		31. Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		 
		32. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		 
		33. Системний аналіз положень статей 16, 203, 215 ЦК України дає підстави для висновку, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
		пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;
		наявність підстав для оспорення правочину;
		встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
		Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
		 
		Такі висновки, узгоджуються з правовими позиціями, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-80бцс16, та Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18.
		 
		35. Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів) в законодавстві України регулюються тільки у певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону про банкрутство, стаття 42 КУзПБ);
		при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452- VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб");
		у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження").
		 
		36. Системний аналіз положень частин першої, третьої статті 92, частини другої статті 203, частини другої статті 215, частини першої статті 216 ЦК України та положень статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що правочини, вчинені від імені юридичної особи фізичною особою, яка не має повноважень (правових підстав реалізовувати цивільну дієздатність юридичної особи) на укладення таких правочинів від імені юридичної особи, є нікчемними
		 
		37. Частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АвтономноїРеспубліки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
		 
		Правова природа нікчемних правочинів унеможливлює здійснення судового розгляду спору щодо визнання їх недійсними в порядку статті 42 КУзПБ, оскільки такі правочини є недійсними в силу закону та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.
		 
		Такі висновки узгоджуються з висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах від 16.05.2018 у справі №910/24198/16, від 04.07.2018 у справі №819/353/16, від 05.12.2018 у справі №826/23064/15, від 27.02.2019 у справі №826/8273/16 та від 02.04.2019 у справі №816/4666/15.
		 
		38. Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником, арбітражний керуючий предметом оскарження визначив додаткові угоди, укладені в період з 19.03.2013 по 21.11.2014, а як правову підставу позовних вимог визначив положення статей 203, 215 ЦК України, статтю 42 КУзПБ.
		 
		39. Судами попередніх інстанцій встановлено, що додаткові угоди від 19.03.2013 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 18.03.2020; від 30.10.2013 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 30.10.2013; від 05.11.2013 до Договору про надання фінансової поворотної допомоги від 05.11.2013 були підписані ОСОБА_1 як керівником боржника, який діяв на підставі Статуту. Разом з тим, з матеріалів справи та інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день підписання зазначених угод, керівником та єдиною особою, уповноваженою представляти інтереси боржника - ТОВ "Західінвест компані консалтинг", в тому числі підписувати договори, була ОСОБА_2 .
		 
		Отже, судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що зазначені додаткові угоди були підписані з порушенням частин першої, третьої статті 92 ЦК України. Разом з тим, суди помилково не застосували положення частини другої статті 203, частини другої статті 215 ЦК України, відповідно до яких правочини, вчинені особою без необхідного обсягу цивільної дієздатності, є нікчемними на підставі закону.
		 
		39.1. Верховний Суд зауважує, що зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що апеляційному суду було відомо про наявні в матеріалах справи копії довіреностей від 20.01.2013 та від 01.03.2013 та надано таким доказам відповідну правову оцінку. 
		 
		Відтак, доводи скаржника, зазначені в пункті 21 описової частини цієї постанови, є необґрунтованими та зводяться до переоцінки доказів, що суперечить межам перегляду, визначеним положеннями статті 300 ГПК України.
		 
		40. Судами встановлено, що оскаржуваними угодами сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України та збільшили її в розмір з 3 відсотків річних до 1700 відсотків річних (як наслідок, боржнику, при заборгованості менше 10 мільйонів грн, було нараховано суму боргу більшу за 150 млн грн).
		 
		Також, апеляційним судом встановлено, що відповідач та боржник є пов`язаними особами, на момент вчинення правочинів, керівником боржника та кредитора була інша фізична особа - ОСОБА_2 .
		 
		41. Колегія суддів зауважує, що під час розгляду спору судами повно та всебічно встановлено фактичні обставини щодо укладення оскаржуваних арбітражним керуючим угод. З огляду на встановлені обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що додаткові угоди, укладені між позивачем та відповідачем у період з 19.03.2013 по 21.11.2014 та про які зазначив арбітражний керуючий у поданій заяві про визнання таких правочинів недійсними, не відповідають загальним принципам добросовісності, розумності та справедливості.
		 
		42. Разом з тим, Верховний Суд вважає, що прийняті рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з огляду на таке.
		 
		43. Відповідно до абзацу 8 підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України, поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.
		 
		44. Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		 
		Отже, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено можливість визначення іншого розміру процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами, ніж встановлено частиною другою статті 625 ЦК України, а сторони оскаржуваних правочинів не були позбавлені права встановити відповідну процентну ставку.
		 
		45. Разом з тим, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а не процентною ставкою за кредитним договором, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
		 
		Відтак, встановлення процентної ставки в розмірі, яка може призвести до нарахування сум, розмір яких багаторазово перевищує розмір основного зобов`язання, є неспівмірним та таким, що не відповідає суті відповідальності, яка закладена законодавцем у положення статті 625 ЦК України, а також не відповідає принципу неоплатності, передбаченому положеннями підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України.
		 
		Такі нарахування мають наслідком порушення права інших контрагентів (кредиторів) боржника, оскільки неспівмірні із основним боргом суми нарахованих процентів річних як відповідальність за порушення грошового зобов`язання позбавляють можливості боржника розрахуватись за основними зобов`язаннями з іншими особами (контрагентами, кредиторами тощо). Крім того, такі нарахування можуть сприяти ухиленню від сплати податків, оскільки укладені договори між контрагентами, які мають спільних засновників та керівників, не відображають реальний економічний стан наявних господарських зобов`язань.
		 
		Колегія суддів також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, відповідно до якої якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
		 
		46. Суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення пункту б частини першої статті 3, частину другу та третю статті 13Ј|К України, дійшли правильного висновку про те, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення погашення кредиторських вимог, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт б частини першої статті З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Такі висновки місцевого та апеляційного судів узгоджуються із правовою позицією, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц.
		 
		Разом з тим, системний аналіз встановлених судами попередніх інстанцій обставин та зазначених положень цивільного та податкового законодавства дають підстави для висновку, що оскаржувані правочини є нікчемними в силу закону, оскільки предмет оскаржуваних договорів, суб`єктний склад додаткових угод та їх підписантів, а також наслідки укладення таких угод свідчить про їх невідповідність положенням статей 3, частин другої - четвертої статті 13, статті 92, статті 625 ЦК України, абзацу 8 підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України.
		 
		47. Верховний Суд звертає увагу, що місцевий та апеляційний суди, надаючи оцінку предмету та підставам, визначеним позивачем у заяві, повинні керуватись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), відповідно до якого суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін та з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію таких правовідносин та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
		 
		Відтак, місцевий суд, надаючи оцінку предмету, підставам позову та суб`єктному складу сторін додаткових угод та підписантів (учасників таких правовідносин), повинен був зазначити про нікчемність укладених додаткових угод та відмовити у зв`язку із цим у задоволенні позовних вимог арбітражного керуючого Борейка В.А.
		 
		Апеляційний суд, здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку, зазначених вимог також не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
		 
		Згідно з частинами 5, б статті 13 цього Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (пункти 95, 96).
		 
		Відповідно до частин 1 та 5 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. 
		Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
		 
		З огляду на те, що судами обох інстанцій повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, в тому числі і ознаки нікчемності оспорюваних додаткових угод, але не зроблений висновок щодо їх нікчемності; такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів, а визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржувані ухвала Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 у справі № 910/3356/20 підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		 
		Такий висновок щодо застосування норми права узгоджується з правовою позицією, наведеною Верховним Судом у постанові від 24.07.2019 у справі № 910/10364/16.
		 
		48. Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника, викладені у пункті 23 описової частини цієї постанови щодо наявності порушення принципу свободи договору у цій справі, з огляду на таке.
		 
		49. Згідно із положеннями статті 6, частини першої статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		49.1. Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.
		 
		49.2. У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.
		 
		49.3. Водночас, закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб урегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.
		Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
		 
		50. Також, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника, зазначені в пункті 22 описової частини цієї постанови з огляду на таке.
		 
		Як вбачається з наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвалі Господарського суду міста Києва від 25.06.2020, заява ТОВ "Медіа Експерт Плюс" надійшла до місцевого суду 21.12.2016.
		 
		Разом з тим, станом на момент розгляду заяви кредитора про визнання додаткових угод недійсними у цій справі (18.06.2020), такі вимоги (в обґрунтування яких кредитор також посилався на додаткові угоди) судом не були розглянуті та не включалися до реєстру вимог кредиторів, тобто не набули статусу вимог, які повинні бути задоволені в порядку, визначеному положеннями статті 64 КУзПБ.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		51. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		 
		52. За приписами частини першої статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		53. За замістом частини третьої статті 311 ГПК України вбачається, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		54. Перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали місцевого суду від 18.06.2020 та постанови апеляційного суду від 21.10.2020 у справі № 910/3356/20 з мотивів, зазначених у мотивувальній частині цієї постанови.
		 
		Судові витрати
		 
		55. Питання щодо розподілу витрат зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, Верховним Судом не вирішувалось.
		 
		На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 300, 308, 311, 315, 317, 326 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Експерт Плюс" задовольнити частково.
		 
		2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 та у справі №910/3356/20 скасувати.
		 
		3. Прийняти нове рішення.
		 
		4. В задоволенні заяви розпорядника майна Борейко В.А. від 05.03.2020 про визнання недійсними правочинів у межах провадження у справі №910/18739/16 про банкрутство ТОВ "Західбудінвест компані консалтинг" - відмовити.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та
		оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                       В.Я. Погребняк
		 
		Судді                                                                                          О.О. Банасько
		 
		                                                                                          О.В. Васьковський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...