Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/13224/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.03.2021.
Дата набрання законної сили: 18.03.2021
Номер судового провадження: 51-4373км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017110030005211

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		18 березня 2021 року
		м. Київ
		Справа № 357/13224/17
		Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/824/955/2020
		Провадження № 51  4373 км 20
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів:   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю: 
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 , 
		прокурора ОСОБА_5 ,
		засудженого ОСОБА_6 ,
		його захисника   адвоката ОСОБА_7 , 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110030005211 від 04 жовтня 2017 року, щодо 
		ОСОБА_6 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Біла Церква Київської області, громадянина України, проживаючого за адресою: 
		АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2017 року за ст. 309 ч. 1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1360 гривень, 
		за ст. 186 ч. 3 КК України,
		за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6  адвоката 
		ОСОБА_7 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 червня 2020 року щодо ОСОБА_6 . 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 
		2019 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 186 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
		На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Білоцерківськогоміськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2017 року ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та штрафу в розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1360 гривень. На підставі ст. 72 ч. 3 КК України покарання у вигляді штрафу вказано виконувати самостійно. 
		До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з 14 листопада 
		2019 року.У строк покарання ОСОБА_6 заховано попереднє ув`язнення з 
		06 жовтня 2017 року по 18 березня 2018 року та з 20 листопада 2018 року по 
		13 листопада 2019 року.
		Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 668 гривень на відшкодування матеріальної шкоди. 
		Прийнято рішення щодо речових доказів. 
		Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 04 жовтня 
		2017 року приблизно о 15 годині 20 хвилин в приміщенні відділення Укрпошти № 4, розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Гайок, 54, діючи з корисливих мотивів, переліз через металеве загородження, яке відділяє відвідувачів пошти від її працівників, та проник до технічного приміщення пошти, придатного для зберігання товарно-матеріальних цінностей та до якого немає вільного доступу, де в присутності начальника зазначеного поштового відділення ОСОБА_8 зі столу відкрито викрав належні їй мобільні телефони марки «Nokia» моделі 2323 та 3110. У подальшому ОСОБА_6 залишив місце вчинення кримінального правопорушення, викраденим розпорядився на власний розсуд, чим заподіяв ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму 668 гривень. 
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 червня 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника  адвоката ОСОБА_7  без задоволення.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі та доповненнях до неї захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 , а кримінальне провадження щодо нього закрити на підставі ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України, оскільки достатні докази для доведення винуватості особи в суді не встановлені. Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, вважає, що докази обвинувачення, а саме протоколи пред`явлення особи для впізнання, отримані з порушенням вимог процесуального закону, показання потерпілої ОСОБА_8 є суперечливими, а показання свідка ОСОБА_9 недопустимі як доказ. Указує на те, що доступ до робочого місця працівника пошти є вільним через прохід біля колишніх кабін міжміського зв`язку, а тому вважає, що приміщення відділення Укрпошти не є іншим приміщенням або сховищем у розумінні правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2018 року в справі № 205/5830/16-к. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не встановив наведених порушень та за наявності до того підстав не закрив кримінальне провадження. 
		Заперечень на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 від учасників судового провадження не надходило. 
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні висловили доводи на підтримання касаційної скарги захисника і просили її задовольнити. 
		Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
		Мотиви Суду
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків. 
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
		Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
		Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у відкритому викраденні чужого майна, поєднаному з проникненням у інше приміщення, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими доказами.
		На підтвердження винуватості ОСОБА_6 та доведеності його вини суд обґрунтовано послався, у тому числі: на показання потерпілої ОСОБА_8 про обставини викрадення її майна, яка вказала, що запам`ятала грабіжника за очима, голосом, зростом та одягом; на показання свідка ОСОБА_9 , яка підтвердила факт викрадення мобільних телефонів у її матері, які останній для користування надала вона; на показання свідка ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про те, що до них у ломбард приходив ОСОБА_6 , щоб оцінити та здати мобільний телефон старої моделі з кнопками, якого вони запам`ятали; на дані які містяться в заяві про вчинене кримінальне правопорушення, в протоколах огляду місця події від 04 жовтня 
		2017 року та 12 жовтня 2017 року; на висновок товарознавчої експертизи від 
		12 жовтня 2017 року про вартість викраденого майна; на речові докази.
		Суд першої інстанції також ретельно дослідив та перевірив на предмет належності і допустимості та обґрунтовано врахував як докази дані, які містяться в протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 жовтня 2017 року за участю потерпілої ОСОБА_8 , в ході якого вона вказала на ОСОБА_6 як на особу, яка відкрито викрала її два мобільних телефони, та свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , які вказали на ОСОБА_6 як на особу, яка приходила до ломбарду. Зазначені слідчі дії проведено з дотриманням вимог та у порядку статей 223, 228 КПК України. 
		Доводи касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими.
		Статтею 186 ч. 3 КК України передбачено кримінальну відповідальність за відкрите викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдало значної шкоди потерпілому.
		Проникнення передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час заволодіння майном. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.
		Поняття «інше приміщення» включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо). 
		Факт входження, потрапляння до іншого приміщення чи поява у ньому іншим способом у поєднанні із зовнішніми поведінковими проявами дають можливість визначити об`єктивну сторону суспільно небезпечного діяння. Із хронології та послідовності цих дій можна з`ясувати, зокрема, чи існували і які саме обмеження в доступі до майна.
		Така позиція відповідає висновкам про застосування норми права, які містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року (справа 
		№ 569/1111/16-к), постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 листопада 2018 року (справа № 205/5830/16-к) та постанові Верховного Суду України від 31 січня 2013 року (провадження № 5-33 кс 12). 
		Як встановлено судом першої інстанції, технічне приміщення пошти придатне для зберігання товарно-матеріальних цінностей, до нього немає вільного доступу і воно має металеве загородження, через яке переліз ОСОБА_6 для заволодіння чужим майном. 
		Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 186 ч. 3 КК України. При цьому всім наявним доказам, у тому числі показанням потерпілої ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_9 та протоколам пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілої та свідків, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника  адвоката 
		ОСОБА_7 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив доводи про незаконність засудження, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які аналогічні доводам касаційної скарги захисника, визнав їх безпідставними, мотивувавши своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими. 
		Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що згідно з протоколом огляду місця події від 04 жовтня 2017 року відділення пошти за адресою: АДРЕСА_2 , складається з одного приміщення, яке розділено дерев`яним бар`єром з металевою решіткою на приміщення для відвідувачів та службове приміщення, в останньому знаходиться та зберігається майно і матеріальні цінності, воно має окремий вхід через дерев`яні двері з відокремленого ще одними дверима коридору. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини 
		ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 3 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
		За таких обставин, суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
		Підстав, передбачених ст. 284 КПК України, для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 не встановлено.
		Покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 та скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 не знаходить.
		Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 червня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника  адвоката ОСОБА_7  без задоволення.
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...