Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 280/9513/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу забезпечення функціонування органів прокуратури, адвокатури, нотаріату та юстиції (крім категорій 107000000), зокрема у сфері; прокуратури.
Надіслано для оприлюднення: 24.03.2021. Зареєстровано: 25.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.03.2021.
Дата набрання законної сили: 26.04.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		РІШЕННЯ 
		24 березня 2021 року Справа № 280/9513/20  м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
		за позовом заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави 
		до Запорізької обласної ради 
		про визнання протиправним та нечинним рішення 
		ВСТАНОВИВ:
		Заступник керівника Запорозької обласної прокуратури в інтересах держави (далі  позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізької обласної ради, в якому просить суд: 
		-визнати протиправним та нечинним з 28.08.2018 рішення Запорізької обласної ради "Про заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, передбачені Законом України « Про засади державної мовної політики», на території Запорізької області» від 16.08.2012 № 2. 
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення Запорізької обласної ради № 2 від 16.08.2012 прийняте з метою реалізації Закону України «Про засади державної мовної політики». Рішенням Конституційного Суду України від 28.02.2018 у справі №1-1/2018 визнано Закон України «Про засади державної мовної політики» таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним). Враховуючи, що Закон України «Про засади державної мовної політики» втратив чинність, а будь-якими іншими законодавчими актами не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування щодо врегулювання мовних питань, наявні підстави для визнання протиправним та нечинним оскаржуваного рішення. Крім того, згідно зі ст. 2 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» порядок застосування кримськотатарської мови та інших мов корінних народів, національних меншин України у відповідних сферах суспільного життя визначається законом щодо порядку реалізації прав корінних народів, національних меншин України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
		Ухвалою судді від 29.12.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання та зобов`язано Запорізьку обласну раду відповідно до ч. 4 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України у строк до 19.01.2021 опублікувати оголошення про відкриття провадження у даній справі у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
		25.01.2021 (вх. № 4452) до суду від відповідача надійшла заява, згідно якої оскаржуване рішення Запорізької обласної ради підлягало опублікуванню в газеті «Запорізька правда». Разом з цим, наказом Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 24.04.2019 № 88/04 «Про визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації» свідоцтво про державну реєстрацію газети «Запорізька правда» серії ЗЗ № 384 від 15.06.2000 було визнано недійсним. У зв`язку з цим, у відповідача відсутня можливість виконати вимоги ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 29.12.2020 в частині опублікування оголошення про відкриття провадження у даній справі у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений. Також зазначено, що оскаржуване рішення не має ознак нормативно-правового акту, оскільки не запроваджує будь-яких додаткових правил поведінки для невизначеного кола осіб, ніж тих, що були зазначені в Законі України «Про засади державної мовної політики». Положення оскаржуваного рішення мають лише декларативний та відсильний характер. 
		За приписами ч. 3 ст. 265 КАС України позов про оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині, розглядається судом за правилами спрощеного позовного провадження.
		Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Відповідно до п. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 5 ст. 262 КАС України.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд зазначає наступне.
		03.07.2012 Верховною радою України прийнятий Закон №5029-VI «Про засади державної мовної політики».
		16.08.2012 Запорізькою обласною радою прийняте рішення № 2 «Про заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, передбачені Законом України «Про засади державної мовної політики», на території Запорізької області» (а.с. 9-10).
		Рішенням Конституційного Суду України від 28.02.2018 у справі №1-1/2018 Закон України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 №5029-VI визнано таким, що не відповідає Конституції України.
		Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
		Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
		Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		Згідно ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
		Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
		Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
		Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завдань є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.
		З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Прокурор у позовній заяві вказує на те, що у даному випадку, інтерес держави полягає у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства.
		З матеріалів справи встановлено, що прокурор звернувся до суду в інтересах держави, через те, що відсутні органи до компетенції яких віднесено реагування на порушення Закону.
		Відповідно до ст.10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається Законом.
		Згідно ст.92 Конституції України встановлено, що порядок застосування мов визначається виключно законами України.
		У рішенні Конституційного Суду України від 14.12.1999 по справі №1-6/99 зазначено, що використання російської та інших мов національних меншин України визначається виключно законами України.
		03 липня 2012 року Верховною радою України, був прийнятий Закон України №5029-VI «Про засади державної мовної політики».
		У преамбулі Закону України «Про засади державної мовної політики визначено, що відповідно до положень Конституції України, Декларації прав національностей, Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" тощо, враховуючи, що вільне використання мов у приватному і суспільному житті відповідно до принципів, проголошених у Міжнародному пакті Організації Об`єднаних Націй про громадянські і політичні права, та духу Конвенції Ради Європи про захист прав і основоположних свобод людини є невід`ємним правом кожної людини; надаючи важливого значення зміцненню статусу державної - української мови як одного з найважливіших чинників національної самобутності Українського народу, гарантії його національно-державної суверенності; виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність усіх національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення і консолідації суспільства, цим Законом визначаються засади державної мовної політики в Україні.
		16.08.2012 Запорізькою обласною радою прийняте рішення № 2 «Про заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, передбачені Законом України «Про засади державної мовної політики», на території Запорізької області», яким визначено, що російська мова, як регіональна мова, використовується на території Запорізької області в роботі місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, застосовується і вивчається в державних і комунальних навчальних закладах, а також використовується в інших сферах суспільного життя в межах і порядку, що визначаються Законом України «Про засади державної мовної політики».
		Нормативним обґрунтуванням вказаного рішення зазначено Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закон України «Про засади державної мовної політики», дані останнього всеукраїнського перепису населення Запорізької області, згідно якого 48,19 % мешканців вважають рідною мовою російську.
		Рішенням Конституційного Суду України від 28.02.2018 у справі №1-1/2018 Закон України «Про засади державної мовної політики» визнано таким, що не відповідає Конституції України.
		Відповідно до ст. 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
		Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
		Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Судом встановлено, що на час розгляду справи рішення Запорізької обласної ради № 2 від 16.08.2012 «Про заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, передбачені Законом України «Про засади державної мовної політики», на території Запорізької області» є чинним та не скасовано, що також не спростовується відповідачем по справі.
		Згідно ч.2 ст. 144 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
		Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Отже, виходячи з вищевикладених обставин та керуючись вказаними нормами, суд приходить до висновку, що рішення Запорізької обласної ради № 2 від 16.08.2012 «Про заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, передбачені Законом України «Про засади державної мовної політики», на території Запорізької області» має бути визнане протиправним та нечинним, оскільки з 29 лютого 2018 року Закон України «Про засади державної мовної політики», на підставі якого його було прийнято, визнано неконституційним.
		Таким чином, з 29 лютого 2018 року відповідач зобов`язаний був скасувати рішення Запорізької обласної ради № 2 від 16.08.2012 «Про заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, передбачені Законом України «Про засади державної мовної політики», на території Запорізької області», однак на час розгляду справи зазначене рішення є чинним.
		На думку суду, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, та необґрунтовано, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано.
		Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Повноваження суду при вирішенні справи визначені у ст. 245 КАС України, відповідно до п. 1 ч. 2 якої, у разі задоволення позову суд може ухвалити рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
		Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, а також наслідки задоволення позову викладені у статтях 264, 265 КАС України. Згідно з вказаними нормами права суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
		Відповідно до ч.3 ст.264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
		Відповідно до ч.2 ст.265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання відповідним рішенням суду законної сили.
		За приписами ч.4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
		Ухвалою від 29.12.2020 відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі. Копію ухвали від 29.12.2020 отримано відповідачем, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 29), проте відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не надано, тобто фактично визнано позов.
		Відповідачем 25.01.2021 подано заяву, згідно з якою оскаржуване рішення не має ознак нормативно-правового акту, оскільки не запроваджує будь-яких додаткових правил поведінки для невизначеного кола осіб, ніж тих, що були зазначені в Законі України «Про засади державної мовної політики». Положення оскаржуваного рішення мають лише декларативний та відсильний характер.
		Разом з цим, із вказаною позицією відповідача не можна погодитись з огляду на наступне.
		Так, відповідно до ч. 3 ст. 7 «Регіональні мови або мови меншин України» Закону України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 № 5029-VI (в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення) (далі - Закон № 5029-VI) до кожної мови, визначеної у частині другій цієї статті, застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, за умови, якщо кількість осіб - носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, становить 10 відсотків і більше чисельності її населення.
		За рішенням місцевої ради в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації, такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої становить менше 10 відсотків населення відповідної території.
		Право ініціювання питання щодо застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин, належить також мешканцям території, на якій поширена ця мова.
		У разі збору підписів понад 10 відсотків осіб, які мешкають на певній території, місцева рада зобов`язана прийняти відповідне рішення протягом 30 днів з моменту надходження підписних листів. Дії або бездіяльність місцевої ради можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.
		Порядок формування ініціативних груп та складання підписних листів у такому випадку визначається законодавством про референдуми.
		Згідно з ч. 7 ст. 7 Закону № 5029-VI у межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, що відповідає умовам частини третьої цієї статті, здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови або мови меншини, передбачених цим Законом, є обов`язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян - суб`єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб.
		Відповідно до положень ст. 11 «Мова роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування» Закону № 5029-VI основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування може використовуватися регіональна мова (мови). У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову (мови).
		Держава гарантує відвідувачам органів державної влади і органів місцевого самоврядування надання послуг державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, - і цією регіональною мовою (мовами). Необхідність забезпечення такої гарантії має враховуватися при доборі службових кадрів.
		Посадові та службові особи зобов`язані володіти державною мовою, спілкуватися нею із відвідувачами, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, з відвідувачами, що вживають регіональну мову (мови), - цією регіональною мовою (мовами). Особам, що вживають регіональну мову (мови), забезпечується право подавати усні чи письмові заяви та отримувати відповіді на них цією регіональною мовою (мовами).
		Мовою роботи конференцій, зборів та інших офіційних зібрань, які проводяться органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, є державна мова. В їх роботі можуть використовуватися й інші мови. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова (мови), у роботі конференцій, зборів та інших офіційних зібрань може використовуватися і ця регіональна мова (мови). У разі необхідності забезпечується відповідний переклад.
		Тексти офіційних оголошень, повідомлень виконуються державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова (мови), за рішенням місцевої ради такі тексти можуть розповсюджуватися у перекладі цією регіональною або російською мовою (мовами).
		Найменування органів державної влади і органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ та організацій, написи на їх печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках і табличках виконуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за рішенням місцевої ради з урахуванням стану регіональної мови зазначені найменування і написи можуть виконуватися державною і регіональною мовою (мовами).
		Згідно зі ст. 12 «Мова документів про вибори та референдуми» Закону № 5029-VI документація про вибори Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування, документація всеукраїнських і місцевих референдумів оформляється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, документація про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування за рішенням територіальної виборчої комісії, документація місцевих референдумів за рішенням місцевої ради оформляється і цією регіональною мовою (мовами).
		Виборчі бюлетені друкуються державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова, виборчі бюлетені по виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування за рішенням територіальної виборчої комісії можуть оформлятися і відповідною регіональною мовою (мовами).
		Бюлетені для голосування на всеукраїнському або місцевому референдумі друкуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, у бюлетені для голосування на всеукраїнському або місцевому референдумі за рішенням місцевої ради поруч із текстом державною мовою розміщується його переклад цією регіональною мовою (мовами).
		Інформаційні плакати кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, у депутати і посадові особи місцевого самоврядування від політичних партій друкуються державною мовою. За заявою відповідного суб`єкта виборчого процесу поруч із текстом державною мовою розміщується його переклад регіональною мовою (мовами).
		Матеріали передвиборної агітації виконуються державною мовою або регіональною мовою (мовами) на розсуд самого кандидата, політичної партії чи її місцевої організації - суб`єктів виборчого процесу.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2, 7-11 ст. 20 «Мова освіти» Закону № 5029-VI вільний вибір мови навчання є невід`ємним правом громадян України, яке реалізується в рамках цього Закону, за умови обов`язкового вивчення державної мови в обсязі, достатньому для інтеграції в українське суспільство.
		Громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою і регіональними мовами або мовами меншин. Це право забезпечується через мережу дошкільних дитячих установ, загальних середніх, позашкільних, професійно-технічних і вищих державних і комунальних навчальних закладів з українською або іншими мовами навчання, яка створюється відповідно до потреб громадян згідно із законодавством України про освіту.
		В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і однієї з регіональних мов або мов меншин. Обсяг вивчення регіональних мов або мов меншин визначається місцевими радами відповідно до законодавства про освіту з урахуванням поширеності цих мов на відповідній території.
		У державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням регіональними мовами вивчення предметів ведеться регіональними мовами (за винятком української мови і літератури, вивчення яких ведеться українською мовою).
		Тести для зовнішнього оцінювання якості освіти укладаються державною мовою. За бажанням особи тести надаються у перекладі на регіональну мову або мову меншин (за винятком тесту з української мови і літератури).
		Співбесіда або інші форми контролю, якщо такі передбачені при вступі у навчальний заклад, проводяться державною мовою або мовою, якою здійснюється навчання у цьому закладі, за бажанням абітурієнта.
		Держава забезпечує підготовку педагогічних кадрів для навчальних закладів з навчанням регіональними мовами або мовами меншин, здійснює методичне забезпечення такої підготовки.
		Статтею 24 «Мова засобів масової інформації і видавництв» Закону № 5029-VI встановлено, що кожному гарантується право споживати інформаційну продукцію засобів масової інформації будь-якою мовою. Це право з поважанням принципу незалежності і самостійності засобів масової інформації забезпечується створенням умов для розповсюдження інформації різними мовами і вільного вибору мови її споживання. Держава сприяє виданню і розповсюдженню аудіо- та аудіовізуальних творів, друкованих видань державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин.
		Офіційна інформація про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування поширюється державною мовою, а у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, - також цією регіональною мовою (мовами). У разі поширення офіційної інформації мовою, яка відрізняється від державної, поширювач повинен забезпечити автентичний переклад з мови, на якій поширюється ця інформація, на державну мову.
		Телерадіоорганізації України можуть на власний розсуд вести мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами - як однією, так і кількома мовами. Обсяги загальнодержавного, регіонального і місцевого мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин мають відповідати чисельності мовних груп і визначаються самими мовниками.
		Трансляція аудіовізуальних творів здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням, озвученням чи субтитруванням державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин на розсуд телерадіоорганізацій. За наявності технічних можливостей телерадіоорганізації здійснюють трансляцію аудіовізуальних творів кількома мовами із забезпеченням вільного вибору споживачами мови цих творів.
		Держава гарантує свободу прямого прийому радіо- і телепередач із сусідніх країн, які транслюються такими самими або схожими до державної мови або до регіональних мов і мов меншин України мовами, і не перешкоджає ретрансляції радіо- і телепередач із сусідніх країн, які випускаються в ефір такими мовами, а також забезпечує свободу виявлення поглядів і вільне поширення інформації друкованих засобів інформації такими мовами. Здійснення зазначених свобод може мати обмеження, які встановлені законом.
		Мова друкованих засобів масової інформації визначається їх засновниками відповідно до установчих документів.
		Друкована продукція службового та ужиткового користування (бланки, форми, квитанції, квитки тощо), що розповсюджується органами державної влади і органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами та організаціями, видається державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за рішенням місцевої ради така продукція може видаватися і цією регіональною мовою (мовами). У видавництві друкованої продукції ужиткового користування, що розповсюджується приватними підприємствами, установами, організаціями, приватними підприємцями, громадянами, вільно використовуються державна мова, регіональні мови або мови меншин та інші мови.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1 «Визначення термінів» Закону № 5029-VI, терміни, використані в цьому Законі, вживаються у такому значенні, зокрема:
		державна мова - закріплена законодавством мова, вживання якої обов`язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв`язку та інформатики тощо;
		регіональна мова або мова меншини - мова, яка традиційно використовується в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави, та/або відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави;
		територія, на якій поширена регіональна мова, - територія однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць України (Автономної Республіки Крим, області, району, міста, селища, села), де регіональна мова є засобом комунікації певної кількості осіб, що виправдовує здійснення різних охоронних і заохочувальних заходів, передбачених у цьому Законі.
		Враховуючи викладене та встановлені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та нечинним з 28.02.2018 рішення Запорізької обласної ради "Про заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, передбачені Законом України «Про засади державної мовної політики», на території Запорізької області» від 16.08.2012 № 2. 
		Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
		Решта доводів учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
		Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд 
		ВИРІШИВ:
		Позов заступника керівника Запорізької обласної прокуратури (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29а; код ЄДРПОУ 02909973) в інтересах держави до Запорізької обласної ради (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 164, код ЄДРПОУ 20507422) про визнання протиправним та нечинним рішення,- задовольнити. 
		Визнати протиправним та нечинним з 28 лютого 2018 року рішення Запорізької обласної ради "Про заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, передбачені Законом України «Про засади державної мовної політики», на території Запорізької області» №2 від 16 серпня 2012 року. 
		Резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
		Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. 
		Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
		 
		Суддя Н.В. Стрельнікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...