Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2333/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівля - продаж; зміна, розірвання та визнання недійсним договору купівлі - продажу.
Надіслано для оприлюднення: 25.03.2021. Зареєстровано: 26.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 29.03.2021.
Дата набрання законної сили: 08.09.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		15.03.2021 справа № 914/2333/19 
		місто Львів 
		Господарський суд Львівської області у складі колегії суддів Сухович Ю.О. (головуючий), Король М.Р., Запотічняк О.Д., за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши матеріали справи 
		за позовом: Заступника Генерального прокурора України  керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м.Київ
		до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «СіТіПарк Львів»,, м.Львів
		до відповідача-2: Львівської міської ради, м.Львів
		про 1) Визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради. 
		 2) Визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.
		 
		За участю представників: 
		від прокуратури: Сидоренко В.А.  прокурор (посвідчення №3926 від 08.11.2016 р.);
		від позивача: Ониськів А.С.  представник (повноваження відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наказ від 16.01.2020 р. №482/К); 
		від відповідача-1: Ящинський А.Л.  адвокат (ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВС №1048848 від 07.12.2020 р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №000109 від 30.10.2017 р.); Кравчук О.А.  адвокат (ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВС №1057945 від 03.02.2021 р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1528 від 15.07.2009 р.);
		від відповідача-2: Кубай Ю.Г.  представник (довіреність №2901-вих-1170 від 11.01.2021 р.).
		 
		 
		Процес.
		На розгляд Господарського суду Львівської області надійшов позов Заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «СіТіПарк Львів», до відповідача-2 Львівської міської ради про 1) Визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 17.12.2015 р. № 24, якою прийнято рішення про продаж земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Т. Шевченка, промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1, Товариству з обмеженою відповідальністю «Сітіпарк Львів». 2) Визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 23,4913 га, кадастровий номер 4610137500:12:003:0006, розташованої за адресою: вул. Т.Шевченка, м.Львів, укладеного між Львівською міською радою Львівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «СіТіПарк Львів», посвідченого приватним нотаріусом Пелех О.З. 28.12.2015 р. та зареєстрованого у Державному реєстрі № 128.
		Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах ухвалах суду та відображено протоколах судових засідань.
		12.03.2021 р. представником відповідача-1 подано письмові пояснення (вх. №5876/21), які просить врахувати при розгляді справи.
		Представник прокуратури в судове засідання з`явився, подав письмові пояснення (зареєстровані в подальшому за вх. №6045/21) в яких виклав свою позицію з приводу підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.12.2015 р. Позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві з врахуванням поданих письмових пояснень.
		Представник позивача в судове засідання з`явився, підтримав позовні вимоги повністю, позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві, письмових поясненнях.
		Представники відповідача-1 в судове засідання з`явились, проти позову заперечили з підстав викладених у відзиві та письмових поясненнях, просили відмовити в позові повністю.
		Представник відповідача-2 в судове засідання з`явилася, проти позову заперечила з підстав викладених у відзиві просила відмовити в позові повністю.
		Відводів судді та секретарю судових засідань учасниками справи не заявлено.
		В судовому засіданні 15.03.2021 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Правові позиції учасників справи.
		Позиція прокуратури.
		Позовні вимоги обгрунтовані наступним:
		-земельна ділянка не входить до меж міста Львова, а отже Львівська міська рада не мала повноважень розпоряджатися нею; 
		-порядок та процедура складання та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку не відповідала законодавству (порушення при формуванні та зміні цільового призначення земельної ділянки; розбіжність площі земельної ділянки в ухвалі Львівської міської ради від 27.12.2012 р. № 2050 «Про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку м.Львова у промисловій зоні «Рясне-2» та проекті землеустрою; відсутність нотаріально погоджених згод землекористувачів земельної ділянки; неактуальність довідки статистичної звітності; відсутність у проекті землеустрою розрахунку втрат сільськогосподарського призначення виробництва); 
		-ТОВ «СіТіПарк Львів» є спільним підприємством, а тому згоду на продаж земельної ділянки мав давати Кабінет Міністрів України;
		- продаж земельної ділянки відбувся без дотримання конкурсної процедури;
		- керуюча компанія індустріального парку не могла набути землю у власність;
		- експертна грошова оцінка була проведена з порушенням законодавства;
		- занижено вартість земельної ділянки;
		-Львівською міською радою порушено процедуру прийняття рішень та недотримано регламенту (прийняття Львівською міською радою оскаржуваної ухвали, неможливість депутатів ЛМР ознайомитись з проектом оскаржуваної ухвали).
		При цьому прокурор посилається на положення ст.ст.13, 14, 19 Конституції України, ст.ст.9, 19, 20, 12, 82-84, 116, 122-123, 127-129, 134, 210, 149 Земельного кодексу України, ст.ст.26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 6, 21, 203, 228, 215, 216 ЦК України, Закону України «Про індустріальні парки», Закон України «Про оцінку земель», ст.50 Закону України «Про землеустрій» 
		На підставі вищенаведеного прокурор просить визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 17.12.2015 р. № 24, якою прийнято рішення про продаж земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Т. Шевченка, промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1, Товариству з обмеженою відповідальністю «Сітіпарк Львів». Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 23,4913 га, кадастровий номер 4610137500:12:003:0006, розташованої за адресою: вул. Т.Шевченка, м.Львів, укладений між Львівською міською радою Львівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «СіТіПарк Львів», посвідченого приватним нотаріусом Пелех О.З. 28.12.2015 р., зареєстрований у Державному реєстрі за № 128.
		Позиція позивача.
		Позивач виклав свою позицію в поясненнях вх.№7907/20 від 12.02.2020 р., повністю погоджується з обставинами, які наведені прокуратурою та зазначає, наступне:
		-доданими до позовної заяви висновками спеціалістів та судових експертів спростовується входження оспорюваної земельної ділянки до меж м.Львова. До міста включено с. Рясне, а не Рясне Руське; 
		-долучені до позовної заяви докази підтверджують, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку м. Львов (код цільового використання 07.01) м. Львів, вул. Шевченка, промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1 (Шевченківський район), на підставі якого здійснена державна реєстрація земельної ділянки, затверджений ухвалою Львівської міської ради від 18.07.2013 р. №2567 не відповідає за складом та змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату його затвердження;
		- судовим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 р. у справі 813/2793/17 за позовом Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, за участю третіх осіб  Львівської міської ради та ТОВ «СіТіПарк Львів» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 р. на яке посилаються відповідачі, у задоволенні позову відмовлено з підстав неналежного вибору способу захисту порушеного права та відсутності у суду повноважень на вчинення дій ініційованих позивачем, а не з підстав визнання права власності на спірну ділянку за територіальною громадою;
		- докази державної реєстрації права громадян або держави на земельні ділянки, які начебто у 1980-х роках отримали їх в користування, відсутні. Оскільки право постійного користування на земельну ділянку площею 23,4913 га не зареєстроване, то слідуючи положенням ч. 9 ст.149 вказаного Кодексу, КМУ не вправі вилучати таку земельну ділянку;
		- порушено вимоги чинного законодавства під час складання проекту землеустрою та подальшого оформлення права власності за територіальною громадою м. Львова, так і під час безпосереднього відчуження земельної ділянки, а саме не на конкурентних засадах, за заниженою вартість та інше;
		- продаж земельної ділянки відповідно на положень п.2 ст.127 ЗК України, глави 21 ЗК України мав здійснюватися в порядку, передбаченому главою 21 ЗК України;
		-відповідно до положень Закону України «Про індустріальні парки» та умов договору про створення та функціонування індустріального парку №1 від 26.06.2015 р. викуп земельної ділянки керуючою компанією не передбачений;
		-ТОВ «СіТіПарк Львів» станом на 01.10.2015 р. створено за участі іноземної юридичної особи тому розгляд клопотання і продаж земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними, міськими радами після отримання погодження Кабінету Міністрів України (ч. 6 ст.129 ЗК України);
		-підприємства засновані за участі іноземних осіб мають отримувати дозвіл Кабінету Міністрів України не на момент прийняття рішення про продаж їм земельної ділянки, а на момент розгляду поданих ними клопотань про продаж; 
		- звіти з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу підлягали державній експертизі головним управлінням Держкомзему у Львівській області;
		-висновки довідки спеціаліста Держаудитслужби від 05.12.2018 повністю підтверджено висновком експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 22.02.2019 р. № 84/85/19-72/4975/19-72;
		- ТОВ «СіТіПарк Львів» набуло спірну земельну ділянку у приватну власність у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного (юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування низки рішень, незаконного продажу, зміни цільового призначення землі всупереч вимогам закону). Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення земельної ділянки, яку продано на користь юридичної особи.
		З огляду на вищенаведене та обставини викладені прокурором у позовній заяві та у поясненнях позивача, останній просить задовольнити позов повністю. 
		Позиція відповідача-1.
		Відповідач-1 не погоджується з доводами прокуратури викладеними в позові, вважає їх необггрунтованими та такими що не мають братись до уваги судом при розгляді справи з підстав викладених у відзиві, поясненнях, з огляду на наступне:
		- відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того факту, що земельна ділянка знаходиться за межами міста Львів. Відповідно до даних Державного земельного кадастру, станом як на дату оскаржуваної ухвали та дату укладення оспорюваного договору земельна ділянка знаходиться в межах міста Львова, отже Львівська міська рада мала повноваження на розпорядження, в тому числі продаж земельної ділянки;
		- виявлені недоліки проекту відведення земельної ділянки не обгрунтовуються належними доказами та не впливають на правомірність набуття ТОВ «СіТіПарк» права власності;
		-твердження про те, що ТОВ «СіТіПарк» є спільним підприємством і тому для передачі у власність необхідна була згода Кабінету Міністрів України, не відповідає дійсності;
		-ТОВ «СіТіПарк» відповідно до законодавства набуло статус керуючої компанії індустріального парк «Рясне-2», тому мало право отримати в оренду, а згодом і у власність земельну ділянку без проведення земельних торгів;
		-прокуратурою не доведено належними та допустимими доказами, що експертна грошова оцінка земельної ділянки не відповідала дійсності; звіт про оцінку землі не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності висновки і його дії реалізації своєї практичної діяльності; зазначення в договорі купівлі-продажу ціни продажу у розмірі, визначеному у звіті, не може бути підставою для визнання договору недійсним;
		- будь-які процедурні порушення при прийнятті оскаржуваної ухвали не можуть бути підставою для позбавлення ТОВ «СіТіПарк» права власності на земельну ділянку;
		-визнання незаконним і скасування оскаржуваної ухвали та визнання недійсним оскаржуваного договору є втручанням у право власності ТОВ «СіТіПарк», як добросовісною набувача земельної ділянки;
		-Кабінет Міністрів України не є належним позивачем у справі;
		-прокурором обрано неправильний спосіб захисту при зверненні з даним позовом;
		-прокурором пропущено строки позовної давності для звернення до суду з позовом;
		-відсутні підстави для представництва прокуратурою інтересів держави в суді;
		-прокурор та позивач не обгрунтували належними та допустимими доказами порушення прав та інтересів держави через прийняття оскаржуваної ухвали Львівської міської ради та оспорюваного договору купівлі-продажу, оскільки земельна ділянка не перебувала у державній власності;
		-факти на які покликається прокурор у позовній заяві не є предметом доказування у даній справі, тому не можуть бути підставами позову.
		З огляду на вищевказані заперечення відповідач-1 просить відмовити у задоволенні позову повністю.
		Позиція відповідача-2
		Відповідач-2 проти позову заперечує, вважає його безпідставним, необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне:
		- враховуючи дані Державного земельного кадастру, повноваження розпоряджатися спірною земельною ділянкою згідно чинного на той час законоджавства віднесено до виключних повноважень Львівської міської ради; Кабінет Міністрів України не вправі вилучати таку земельну ділянку;
		- на момент прийняття оскаржуваної ухвали засновниками ТОВ «СіТіПарк» були товариства, зареєстровані в Україні (ТОВ «СіТіПі Україна та ТОВ «АйКью Львів»); 
		- найменування рішень ради ухвалами не змінює того факту, що це є рішення Львівської міської ради, прийняті в межах її компетенції для досягнення певної цілі;
		- для укладення договору про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, на час укладення договору, норми законодавства не вимагали проведення конкурсу з відбору суб`єктів оціночної діяльності;
		- можливе неналежне оформлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не тягне за собою порушення прав або інтересів Кабінету Міністрів України, оскільки на момент прийняття Львівською міською радою ухвал про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та про його затвердження вказана земельна ділянка перебувала у власності територіальної громади м. Львова, а відтак розпоряджатися нею вправі була Львівська міська рада;
		- прокурором пропущено строк позовної давності;
		- обраний прокурором спосіб захисту права є неналежним, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав особи, в інтересах якої він звернувся.
		З огляду на вищевказане відповідач-2 просить відмовити у задоволенні позову повністю.
		Обставини встановлені судом. 
		Розглянувши звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «СіТіПарк Львів» від 14.12.2015 р. (зареєстроване у Львівській міській раді 14.12.2015 за № 2-23951/АП), беручи до уваги договір оренди землі, зареєстрований у Львівській міській раді 15.09.2015 р. за № Ш-3692 (книга записів реєстрації договорів оренди землі Ш-4), витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 17.09.2015 р., індексний № 44046500, договір про створення та функціонування індустріального парку від 26.06.2015 р. № 1, ухвалу міської ради від 01.10.2015 р. № 5146 «Про внесення змін до ухвал міської ради від 18.07.2013 р. № 2567 і від 27.08.2015 р. № 5027 та надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки для продажу ТзОВ «СіТіПарк Львів» на вул. Т. Шевченка, (промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1)», керуючись ст. 144 Конституції України, ст. ст. 127, 128 Земельного кодексу України, пп. 34 п. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про індустріальні парки», постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2009 № 381 «Про затвердження Порядку здійснення розрахунків з розстроченням платежу за придбання земельної ділянки державної та комунальної власності» (зі змінами), ухвалою міської ради від 26.07.2012 № 1675 «Про затвердження Положення про підготовку, організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок у м. Львові» (зі змінами), з метою забезпечення ефективного використання земельного фонду міста, виконання бюджету розвитку міського бюджету м. Львова міська рада 17.12.2015 р. прийняла ухвалу про продаж ТзОВ «СіТіПарк Львів» земельної ділянки на вул.Т.Шевченка, промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1. 
		Вказаною ухвалою Львівська міська рада затвердила звіт про експертну грошову оцінку вартості земельної ділянки; ціну продажу 52 522 246,00 грн; зазначила площу земельної ділянки 23,4913 га (кадастровий номер 4610137500:12:003:0006) на вул.Шевченка (промислова зона Рясне-2, ділянка 1-1) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для створення та функціонування індустріального парку «Рясне-2»; ТзОВ «СіТіПарк Львів» розтерміновано суму платежів за земельну ділянку терміном на 24 місяці з моменту укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки при умові сплати 50 відсотків вартості земельної ділянки.
		Також цією ухвалою припинено договір оренди землі, зареєстрований у Львівській міській раді 15.09.2015 р. за № Ш-3692 (книга записів реєстрації Договорів оренди землі Ш-4), витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 17.09.2015, індексний № 44046500, з моменту сплати 50 відсотків вартості земельної ділянки та скасувати державну реєстрацію права оренди землі.
		28.12.2015 р. між Львівською міською радою (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СіТіПарк Львів» (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за №128 та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пелех О.З.
		Предметом договору є придбання покупцем у власність земельної ділянки площею 23,4913 га, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Т.Шевченка (промислова зона « АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 4610137500:12:003:0006 (п.1.1 договору).
		Предмет договору згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4602970632015, виданого ОСОБА_1 державним кадастровим реєстратором Відділу Держгеокадастру у м.Львові Львівської області 22.12.2015 р. за категорією земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; цільове призначення: 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних, допоміжних будівель та споруд підприємств переробної , машинобудівноїта іншоїпромисловості; вид використання: створення індустріального парку міста Львова; кадасмтровий номер 4610137500:12:003:0006, площа 23,4913га (п.1.3, п.1.4 договору).
		Відповідно до п.1.5. договору вказана земельна ділянка передається з обмеженнями, а саме: використовувати земельну ділянку за цільовим признгаченням та виконувати вимоги висновку Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради від 25.09.2015 р. №2401-1063.
		У п.1.6 договору вказано, що згідно з Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.05.2014 р. №21565908 земельна ділянка, що є предметом цього договору, перебуває в комунальній власності територіальної громади м.Львова.
		Відповідно до п.2.1. договору вартість земельної ділянки відповідно до ухвали Львівської міської ради від 17.10.2015 р. № 24 та звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виконану оцінювачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , становить 52 522 246 (п`ятдесят два мільйони п`ятсот двадцять дві тисячі двісті сорок шість) гривень нуль копійок.
		Прокурор та позивач вважають ухвалу Львівської міської ради від 17.12.2015 р. № 24, якою прийнято рішення про продаж земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , Товариству з обмеженою відповідальністю «Сітіпарк Львів» незаконною, просять її скасувати та визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 23,4913 га, кадастровий номер 4610137500:12:003:0006, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між Львівською міською радою Львівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «СіТіПарк Львів», посвідчений приватним нотаріусом Пелех О.З. 28.12.2015 р., зареєстрований у Державному реєстрі за № 128.
		Підставами для задоволення позову зазначають, наступне.
		ТОВ «Сітіпарк Львів» станом на 01.10.2015 р. створено за участю іноземної юридичної особи, тоді як спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, відповідно до ч. 3 ст. 82 ЗК України можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках, визначених частинами першою та другою цієї статті, та в порядку, встановленому цим Кодексом для іноземних юридичних осіб, а саме: розгляд клопотання і продаж земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними, міськими радами після отримання погодження Кабінету Міністрів України (ч. 6 ст. 129 ЗК України).
		На запит Генеральної прокуратури України від 15.11.2018 № 06-18297-17 Секретаріат Кабінету Міністрів України листом від 22.11.2018 № 22484/0/2-18 поінформував, що звернень Львівської міської ради стосовно погодження продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:003:0006 до Кабінету Міністрів не надходило, а також рішень Кабінетом Міністрів про погодження продажу зазначеної земельної ділянки не приймалося».
		За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, розміщеного на сайті Міністерства юстиції України, державна реєстрація ТОВ «АйКью Львів» та ТОВ «СіТіпарк Львів» проведена 22.05.2015 р. Засновниками ТОВ «АйКью Львів», як і ТОВ «СіТіПарк Львів» до 04.12.2015 р. були ТОВ «СіТіПі Україна» та ТОВ «СіТіПі Інвест, Спол. С.Р.О.». Засновником ТОВ «СіТіПі Україна», за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є ТОВ «СіТіПі Інвест, Спол. С.Р.О.» за адресою: 39601, обл. Височина, м.Гумполец, Централ Трейд Парк D1, Чеська Республіка. Власники істотної участі ТОВ «СіТіПі Україна» - Ремон Леонард Вос, Королівство Нідерланди, 5734, Чеська Республіка, Центральночеський Край, м. Чеський Штернберк, буд. 171, та Ельтже Маас, Королівство Нідерланди, NMCPC 7418, Королівство Нідерланди, обл. Гронінгтен, м. Гронінгтен, Мельквег, буд. 2. Кінцевими бенефіціарними власниками всіх трьох товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ «Сітіпарк Львів», ТОВ «АйКью Львів» та ТОВ «СіТіПі Україна») є іноземці, а саме: Ремон Леонард Вос, Королівство Нідерланди, NUFF5734, Чеськаn Республіка, Центральночеський Край, м. Чеський Штернберк, буд. 171; Ельтже Маас, Королівство Нідерланди, NMCPC 7418, Королівство Нідерланди, обл. Гронінгтен, м. Гронінгтен, Мельквег, буд. 2.
		Обговорення проекту ухвали Львівської міської ради «Про продаж «Сітіпарк Львів» земельної ділянки на вул. Т. Шевченка, промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1 (загальна площа 23,4913 га), відбулося 16.12.2015 р. на засіданнях постійної комісії архітектури, містобудування та охорони історичного середовища (голова комісії - І. Телішевський, секретар С. Івах), якою вирішено рекомендувати проект ухвали на розгляд ради, і постійної комісії фінансів та планування бюджету (голова комісії - Н. Бичишин, секретар - Г. Козловський ), якою не заперечено проти розгляду проекту ухвали на черговому пленарному засіданні.
		Проект оспорюваної ухвали не включено до порядку денного пленарного засідання першої сесії Львівської міської ради 7 скликання від 17.12.2015 р.
		На пленарному засіданні першої сесії Львівської міської ради 7 скликання від 17.12.2015 р. за результатами голосування додатково включено чотири питання, серед яких - продаж «СіТіПарк Львів» земельної ділянки на вул.Т. Шевченка, промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1. Доповідав начальник управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Коровайник С.С. Після обговорення проект поставлено на голосування. Підсумки голосування: «так» - 42, «ні» - 2, «утрималися» - 9, «не голосували» - 8.
		Прокурор та позивач вважають що ухвалу від 17.12.2015 р. № 24 «Про продаж ТОВ «СіТіПарк Львів» земельної ділянки на вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне» ділянка 1-1)» було прийнято із недотриманням встановленої процедури підготовки питань, що подаються на розгляд Львівської міської ради, передбаченою ст. 34 Регламенту, зокрема не забезпечено депутатів Ради можливістю ознайомитися з копіями проектів ухвал не пізніше як за тиждень до відповідного пленарного засідання, а у виняткових випадках та у випадках, передбачених цим Регламентом, не пізніше як за день до пленарного засідання, оскільки напередодні пленарного засідання відбулися лише засідання постійної комісії архітектури, містобудування та охорони історичного середовища і постійної комісії фінансів та планування бюджету.
		Договір на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки для створення індустріального парку орієнтовною площею 23,4913 га укладено 22.12.2015 р. за № 253/15-ЗО-ПІ-Ц між управлінням природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування Львівської міської ради і приватним підприємством «Центр ринкових досліджень», тобто на 5 день після затвердження Львівською міською радою звіту про експертну грошову оцінку вартості земельної ділянки на вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1) і ціни продажу цієї ділянки.
		Висновок оцінювачів про вартість земельної ділянки підписано (без зазначення дати) оцінювачами Любчиком В.Л. та Продан І.П., встановлено вартість 52 522 246,00 грн. (без урахування ПДВ) у розрахунку на один квадратний метр земельної ділянки  223,58 грн (без урахування ПДВ).
		Головним спеціалістом відділу з організації позапланових перевірок про здійснення державного контролю за використанням та охороною земель Департаменту контролю за використанням та охороною земель Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на підставі листа Генеральної прокуратури України від 09.03.2017 № 01/1/2-36634-17 та на виконання наказу Держгеокадастру України від
		17.03.2017 № 9-ДК (акт від 31.03.2017) встановлено, що продаж земельної ділянки площею 23,4913 га, кадастровий номер 4610137500:12:003:0006, здійснено в порушення статті 134 Земельного кодексу щодо обов`язковості продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах). 
		За результатами перевірки щодо дотримання вимог земельного законодавства, проведеної головним спеціалістом відділу з організації позапланових перевірок про здійснення державного контролю за використанням та охороною земель Департаменту контролю за використанням та охороною земель Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на підставі листа Генеральної прокуратури України від 09.03.2017 р. № 01/1/2-36634-17 та на виконання наказу Держгеокадастру України від 17.03.2017 р. № 9-ДК складено акт від 31.03.2017 р. в якому вказано що продаж земельної ділянки площею 23,4913 га, кадастровий номер 4610137500:12:003:0006, здійснено в порушення статті 134 Земельного кодексу України щодо обов`язковості продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах). 
		У реєстрі речових прав відсутня інформація про наявність в межах земельної ділянки площею 23,4913 га, кадастровий номер 4610137500:12:003:0006, будь-яких об`єктів нерухомого майна: будівель, споруд, об`єктів незавершеного будівництва тощо.
		Прокурор та позивач посилаючись на положення п.2 ст.127 ЗК України вважають, що продаж земельної ділянки мав бути на конкурентних засадах у формі аукціону, в порядку встановленому главою 21 ЗК України. А згідно положень ст.11 Закону України «Про індустріальні парки» земельна ділянка могла надаватись в оренду. Нормами чинного законодавства у галузі створення та функціонування індустріальних парків на території України не передбачено викупу із земель державної чи комунальної власності земельної ділянки для створення індустріального парку керуючою компанією цього парку.
		Прокурор та позивач посилаються на висновок експертів за результатами проведення оціночно-земельної експертизи від 01.03.2017 р. № 19413/16-41, складеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України, де вказано, що звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки, але може використовуватись з метою визначеною у звіті після виправлення недоліків.
		Експертна грошова оцінка вартості земельної ділянки площею 23,4913 га, що розташована в м.Львів, вул.Т.Шевченка, промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1, кадастровий номер 4610137500:12:003:0006, станом на 14.12.2015 р. експертами визначена в розмірі 92 132 585,02 грн.
		Таким чином, прокурор та позивач стверджують, що за даними перевірки, висновків експертів встановлено, що земельна ділянка продана відповідачу-1 не на конкурентних засадах та без погодження Кабінету міністрів України.
		Роблять висновок про те, що ухвали Львівської міської ради від 01.10.2015 р. № 5146 та від 17.12.2015 р. № 24 прийняті із недотриманням встановленої процедури підготовки питань, що подаються на розгляд Львівської міської ради, передбаченої ст. 34 Регламенту, занижено ціну продажу земельної ділянки, договір на проведення оцінки управлінням природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування Львівської міської ради укладено з приватним підприємством «Центр ринкових досліджень» 24.12.2015 р., тобто на 5 день після затвердження Львівською міською радою зазначеного звіту.
		Звертають увагу суду на те, що відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради відкритим поіменним голосуванням, крім випадків, передбачених Законом. Посадовими особами Львівської міської ради порушено вимоги вказаної норми під час прийняття нормативного акта Львівською міською радою щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, його затвердження, про передачу земельної ділянки в оренду, про продаж земельної ділянки ТОВ «СіТіПарк Львів» у формі ухвали.
		Крім того, перевіркою встановлено, що Львівською міською радою для створення індустріального парку вибрано земельну ділянку сільськогосподарського призначення (ріллю), розташовану за межами м.Львова, через що розпоряджатися цією земельною ділянкою, а саме надавати дозвіл на виготовлення проекту її відведення, зміни цільового призначення, не належало до повноважень Львівської міської ради. Як наслідок, виконуючи ухвалу Львівської міської ради від 27.12.2012 р. № 2050, під час виготовлення Проекту № 1 як його розробником (посадовими особами ЛМВВ ЛРФДП ЦЦЗК), так і замовником (посадовими особами управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування Львівської міської ради, а також посадовими особами відділу Держземагентства у м. Львові Львівської області, які погоджували Проект № 1, не дотримано вимог земельного законодавства.
		Посилаються на лист від 06.06.2016 р. № 1126/3-10-8 Державної інспекції сільського господарства в Львівській області де зазначено, що за період з 01.01.1988 р. по 06.06.2016 р. прийнято лише один документ у відповідності до вимог земельного законодавства, яким змінено межу м. Львова на 477 га за рахунок земель Рясне-Руської сільської ради Яворівського району встановлено, що підстави для віднесення земельної ділянки орієнтовної площею 402,6 га із земель запасу Рясне-Руської сільської ради до земель м. Львова відсутні, а дані державного земельного кадастру, звітності форми 6-зем, індексної кадастрової карти та інше про те, що земельні ділянки орієнтовною площею 402,6 га (в тому числі земельна ділянка площею 23,4913 га) входить в межі м.Львова, необгрунтовані та такі, що суперечать чинному законодавству. Зазначають, що при розгляді копії документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку встановлено, заява на виготовлення проекту землеустрою не підписана заявником (начальником Департаменту містобудування Львівської міської ради М. Бокало). Технічне завдання на виготовлення проекту землеустрою за № 629 не затверджене замовником (Львівською міською радою) та не підписане розробником (начальником ЛМВВ ЛРФДП «ЦЦЗК» Кавецьким А.В), а також акт здачі-прийомки проекту землеустрою та акт встановлення та показу меж земельної ділянки не підписані замовником - управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування Львівської міської ради.
		Прокурор та позивач зазначають, що всупереч ст. 50 Закону України «Про землеустрій» у документації відсутні письмова згода землевласника (землекористувача), засвідчена нотаріально, або рішення суду, довідка з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках передбачених законом).
		У документації наявна експлікація земельної ділянки для подальшого внесення у форму 6-зем, однак не зазначено із яких земель згідно форми 6-зем відведено земельну ділянку. Однак ухвали Львівської міської ради від 27.12.2012 р. № 2050 «Про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку м. Львова у промисловій зоні «Рясне» ділянка 1-1» та від 18.07.2013 р. № 2567 «Про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку м. Львова на вул. Т. Шевченка, промислова зона «Рясне» ділянка 1-1, та про організацію і проведення конкурсу з вибору керуючої компанії індустріального парку» прийняті із порушенням ст. 123 ЗК України без нотаріальної згоди землекористувачів.
		Стверджують, що відповідно до вимог законодавства згідно з існуючими проектами формування території та встановлення меж Рясне-Руської сільської ради, проекту зміни меж м. Львова та відповідних документів, якими змінювалися межі рад, зазначена земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення не знаходиться на території м. Львова, а розташована на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району, за межами населених пунктів. 
		Таким чином, при прийнятті ухвал Львівської міської ради від 27.12.2012 р. № 2050 «Про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку м. Львова у промисловій зоні «Рясне» ділянка 1-1» та від 18.07.2013 р. № 2567 «Про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку м. Львова на вул. Т. Шевченка, промислова зона «Рясне» ділянка 1-1», та «Про організацію і проведення конкурсу з вибору керуючої компанії індустріального парку» Львівською міською радою порушено вимоги ст.ст. 12, 83, 84, 123 ЗК України та ст. 50 Закону України «Про землеустрій». Крім того, відділом Держгеокадастру у Яворівському районі також на графічних матеріалах зазначені межі вищевказаних земельних ділянок як землі запасу Рясне-Руської сільської ради.
		Зазначають, що виконавцем робіт із землеустрою та посадовими особами Львівської міської ради порушено норму ст.50 закону України «Про землеустрій» щодо складу документації із землеустрою під час складання та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку. 
		Технічне завдання на розробку проекту, що має бути затверджене замовником не містить прізвища посадової особи, що має повноваження з підписання таких документів та дати затвердження. У Технічному завданні передбачено орієнтовну площу земельної ділянки 22,6 га, що відповідає ухвалі Львівської міської ради від 17.12.20012 р. №250, водночас проект розробляється на площу 23,4913 га. Обгрунтування збільшення площі у складі проекту відсутні, зміни в ухвалу Львівської міської ради від 17.12.20012 р. №250 не вносились. 
		До складу проекту землеустрою не включено акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, наявний лише акт встановлення і показ меж земельної ділянки від 2013 року, що не відповідає нормам законодавства, не містить дати його складання. Не зазначено за допомогою яких геодезичних приладів було здійснено виміри, з якою точністю.
		Зафіксовано, що межа та конфігурація земельної ділянки вказана зі слів землекористувачів, межі показані в натурі землевласнику, якому оголошено про заборону переміщення встановлених меж земельної ділянки без відома відділу Дежземагентства у м. Львові Львівської області.
		Прокурор та позивач звертають увагу на те, що нормами чинного законодавства не передбачено надання дозволу органом земельних ресурсів на переміщення встановлених меж земельної ділянки.
		В акті перевірки зазначено, що користувачами суміжних земельних ділянок претензій щодо меж земельної ділянки не заявлено, однак на акті відсутні їхні підписи, що унеможливлює підтвердження такого факту. Окрім того, акт не підписаний представником районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України, чим порушено п. 1.14 наказу Держкомзему від 04.05.1999 р. № 43 «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі», в редакції, чинній до 03.07.2013 р.
		Зазначають, що згідно зі схемою розташування ділянки (наявної у документації із землеустрою) вказано орієнтовне місце розташування земельної ділянки, однак воно міститься не у планово-картографічних матеріалах, якими встановлено межі м. Львова. Крім того, на схемі розташування відсутні підписи осіб, які виконали це викопіювання, та інформація про те, з якого документа зроблено це викопіювання (схему). У складі проекту землеустрою немає кадастрового плану земельної ділянки, акта перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки), матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість, у разі формування земельної ділянки).
		Висновком відділу Держземагентства у м. Львові від 26.06.2016 р. № 40/01-15/2292 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради за умови нарахування втрат сільськогосподарського виробництва. Проте, як вказують прокурор та позивач нормами чинного законодавства на час погодження проекту не передбачено можливості погодження проекту за умови, не визначено особи, на яку покладається відповідальність щодо здійснення контролю за виконанням таких умов - за нарахуванням втрат сільськогосподарського виробництва.
		Висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відділу Держземагентства у м. Львові Львівської області від 26.06.2013 р. № 40/01-15/2292, який є у складі Проекту № 1, підписаний заступником начальника цього відділу та скріплений печаткою. При цьому технічне завдання за № 629 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення
		індустріального парку м. Львова видане відділом Держземагентства у м. Львові Львівської області за підписом заступника начальника цього відділу. Пунктом 10 «Інші умови» технічного завдання за № 629 передбачалося провести розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва у встановленому законодавством порядку.
		Проект № 1 розроблено із недотриманням вимог ст.29 Закону України «Про землеустрій», оскільки він не містить розрахунку втрат сільськогосподарського призначення, встановленого завданням на розробку цієї документації, а заступником начальника відділу Держземагентства у м. Львові Львівської області, незважаючи на
		невідповідність положень Проекту № 1 вимогам законів, що є підставою для відмови в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погоджено Проект № 1, чим порушено вимоги ч. 6 ст. 186-1 ЗК України.
		Прокурор та позивач зазначають, що за проектом роздержавлення і приватизації земель СС «Хлібодар» Рясне-Руської сільської Ради народних депутатів Яворівського району Львівської області, розробленим у 1994 році відділом оцінки земель Львівського філіалу Інституту землеустрою Української академії аграрних наук, встановлено, що земельна ділянка площею 23,4913 га, кадастровий номер 4610137500:12:003:0006, станом на час розробки проекту роздержавлення була віднесена відповідно до експлікації до земель, які запроектовані для передачі у приватну власність для городництва. Розпорядженням голови Яворівської районної державної адміністрації від 14.04.1997 р. № 169 відповідно до рішення сесії Яворівської районної ради від 04.04.1996 № 38 «Про делегування повноважень щодо затвердження проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарський підприємств» було затверджено проект роздержавлення і приватизації, в тому числі і землі СС «Хлібодар» площею 1455,9 га на території Рясне-Руської сільської ради.
		Посилаються на висновок експертів за результатами проведення експертизи з питань землеустрою від 27.07.2017 р. № 8186/17-41, складений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (КНДІСЕ) Міністерства юстиції України, в якому вказано, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку м. Львова затверджений ухвалою Львівської міської ради від 18.07.2013 р. № 2567, не відповідає за складом та змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату його затвердження. 
		Зокрема, у складі Проекту № 1 відсутні обов`язкові в цьому випадку документи та відомості: актуальна довідка з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали, передбачені пунктами 4.4, 7.2, 7.4 Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000, та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженої наказом Укргеодезкартографії від 09.04.1998 № 56, які передбачають види матеріалів геодезичних вишукувань, що мають бути оформлені за результатами ОР8-знімання, фототеодолітного знімання та тахеометричного знімання.
		Зазначають, що під час розроблення Проекту №1 довідка Управління земельних ресурсів у місті Львові Держемагенства України від 17.10.2007 р. №40/3/22 не могла бути використана, як довідка з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями. 
		В пояснювальній записці до Проекту №1 зазначено, що земельна ділянка площею 23,4913 га, що пропонується до відводу, за категорією відноситься до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Водночас у листі управління архітектури департаменту Львівської міської ради від 07.06.2013 р. № 2401-237 зазначено, що земельна ділянка, що відводиться для створення індустріального парку м. Львова, розташована в межах території промислових підприємств. У пп. 1 п. 3 Концепції розвитку індустріального парку м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради від 20.09.2012 р. № 1734, вказано, що земельна ділянка розташована у промисловій зоні. При цьому у висновку відділу Держземагентства у м. Львові Львівської області від 26.06.2013 р. № 40/01-15/2292 зазначено, що земельна ділянка відводиться для створення індустріального парку м. Львова за рахунок земель сільськогосподарського призначення.
		Також у складі Проекту № 1 наявний розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва, затверджений першим заступником начальника Головного управління Держземагентства у Львівській області 24.07.2013 р.
		Прокурор та позивач стверджують, що в складі Проекту № 1 наявна суперечлива інформація щодо категорії земель, за рахунок яких вказаним проектом із землеустрою передбачається відведення земельної ділянки.
		Посилаються також на результати земельно-технічної експертизи, яка проводилася в кримінальному провадженні № 42016000000003019 встановлено, що земельна ділянка площею 23,4913 га, кадастровий номер 4610137500:12:003:0006, розташована поза межами м. Львова, в межах земель колишнього колгоспу «Нове Життя» Яворівського району, пропонованих до передачі м.Львову згідно з технічним звітом 1988 року.
		На запит Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України від 15.11.2018 № 06-28297-17 про надання відомостей чи належать на праві власності землі громадянам, які у 1980-х роках отримали їх в користування, але не оформили до 2015 року право власності на них, оскільки за отриманою із Рясне-Руської сільської ради інформацією земельні ділянки площею 23,4913 га у масиві земель колишнього колгоспу «Нове життя» Яворівського району перебувають у користуванні громадян з 1986 року для городництва згідно із земельно-обліковими даними (господарськими книгами), Головне управління Держгеокадастру у Львівській області листом від 21.11.2018 № 10-13-0.32-10429/2-18 проінформувало про те, що у Головному управлінні відсутня інформація стосовно зареєстрованого за громадянами права власності або права користування на земельні ділянки, які у 1980-х роках надавалися у тимчасове користування.
		Разом з цим на запит, до чиїх повноважень, за законодавством України, у 2013-2015 роках належало право розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення (рілля) колишнього колгоспу «Нове життя» Яворівського району, розташованого за межами населених пунктів, а саме: м. Львова та с. Рясне-Руське Яворівського району Львівської області, поінформовано, що з набранням чинності з 01.01.2013 р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», відповідно до ст. 122 ЗК України (із змінами) сільські, селищні ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, а центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування.
		Прокурор та позивач стверджують, що відповідно до наданих для перевірки документів земельна ділянка сільськогосподарського призначення (рілля), що вибрана Львівською міською радою для створення індустріального парку м. Львова, розташована за межами м. Львова, через що згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 83 і ч. 1 ст. 84 ЗК України та п.п. 3, 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.09.2012 р. № 5245-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» належала до державної форми власності, право розпоряджатися якою відповідно до ч. 8 ст. 122, ч. 9 ст. 149 ЗК України відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.
		У зв`язку з вищевказаним прокурор звернувся з даним позовом в інтересах Кабінету Міністрів України та просить визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 17.12.2015 р. № 24, якою прийнято рішення про продаж земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Т. Шевченка, промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1, Товариству з обмеженою відповідальністю «СіТіПарк Львів». Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 23,4913 га, кадастровий номер 4610137500:12:003:0006, розташованої за адресою: вул. Т.Шевченка, м.Львів, укладений між Львівською міською радою Львівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «СіТіПарк Львів», посвідчений приватним нотаріусом Пелех О.З. 28.12.2015 р., зареєстрований у Державному реєстрі за № 128.
		Висновки суду.
		Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
		Відповідно до п.2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Частиною першою ст. 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Відповідно до ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених Законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Наведені положення є реалізацією ч.1 ст.55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та ч.2 ст.124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті норми статті 4 Господарського процесуального кодексу України має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. При цьому, заінтересована особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, законного інтересу (абз.3 п.3.5 мотивувальної частини Рішення КСУ №18-рп/2004 від 01.12.2004 року у справі про охоронюваний законом інтерес).
		Таким чином, господарський суд зазначає, що перед тим як здійснювати аналіз правомірності та законності прийняття оскаржуваного рішення, в першу чергу слід з`ясувати чи порушуються прийняттям цього рішення права та інтереси позивача у справі. За відсутності порушень таких прав та інтересів, немає правових підстав для задоволення позову і доцільності у подальшому здійснювати аналіз правомірності та законності такого рішення. При цьому, в силу приписів ст.ст.33, 34 ГПК України порушення своїх прав чи охоронюваних законом інтересів прийнятим рішенням позивач повинен довести належними та допустимими доказами. Недоведеність позивачем такого інтересу має наслідком те, що його не можна вважати законним, відтак у позивача відсутнє право звертатися за його захистом до суду.
		У ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 зазначеного Кодексу).
		Разом і цим за змістом ст. 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
		Відповідно до ч.1, ч.2 ст.5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
		Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного
		права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
		За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу  це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (правова позиція викоадена у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (правова позиція викладена у п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 р. у справі № 310/11024/15-ц).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019у справі № 916/3156/17).
		Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту
		порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (правова позиція виклаена у п.69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 р. у справі № 331/6927/16-ц).
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
		Також ЄСПЛ в пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) дійшли висновку, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
		У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
		Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19). 
		Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).
		Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду неодноразово звертав увагу, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 24.04.2018 року у справі №910/79/17).
		З огляду на вищевказане суд зазначає таке.
		Щодо твердження прокурора та позивача про те, що земельна ділянка знаходиться за межами м.Львова, суд зазначає наступне.
		На підтвердження знаходження земельної ділянки за межами м.Львова прокурор та позивач посилаються на наступні докази: висновок експертів за результатами проведення земельно-технічної експертизи №8202/17-41 від 27.07.2017 р., яка проводилась в кримінальному провадженні № 42016000000003019; на лист Державної інспекції сільського господарства в Львівській області від 06.06.2016 р. №1126/3-10-8; акт від 31.03.2017 р. складений Департаментом контролю за використанням та охороною земель Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру; довідку Державної аудиторської служби України від 05.12.2018 р.
		Водночас, як вбачається з довідки про розширення меж міста Львова від 14.04.1978 р., Виконавчий комітет Львівської обласної Ради народних депутатів порушив клопотання про розширення меж міста Львова за рахунок земель промислової зони, села Білогорщі Водянської сільської ради і території Нестеровського, Пустомитівського і Яворівського районів Львівської області. В поданих вдруге матеріалах Львівський облвиконком, підтримуючи пропозиції землекористувачів, виконкомів Львівської міської, Нестеровської, Пустомитівської і Яворівської районних Рад, просить включити в смугу м. Львова у відповідності з генеральним планом його розвитку 2057,6 гектара земель (на 784,1 гектара менше, ніж в раніше поданих матеріалах), в тому числі:
		1266,8 га земель, переданих протягом останніх років згідно з розпорядженням Ради Міністрів УРСР промисловим підприємствам, транспортним і будівельним організаціям міста Львова. На обліку ці землі залишились у сільських районах; 104,0 га держлісфонду Винниківського лісництва, що є зоною відпочинку піонерів та школярів міста Львова; 115,8 га радгоспу «Львівська овочева фабрика», підпорядкований Львівському спеціалізованому тресту овочево-молочних радгоспів, що знаходиться в місті Львові; 71,1 га - села Білогорща Водянської сільради Пустомитівського району; 499,9 га - колгоспу «Нове життя» і радгоспів «жовтневий» та Львівський», з яких 219,1 га займають орні землі, 121,6 га - випаси, 95,1 га сіножаті та інші - 64,1 га. Перед Радою Міністрів УРСР порушено клопотання про вилучення з цих земель 62 га для промислового будівництва.
		За рахунок цих земель в установленому порядку передбачається дальше розширення території промислових підприємств, житлового будівництва та будівництва наукових закладів і закладів профтехосвіти. Через суміжність земель і подвійна підпорядкованість ускладнює забудову міста за генеральним планом, а також викликає великі незручності при їх обліку. Зазначено, що доцільним є прийняття пропозиції Львівського облвиконкому і включення в межі міста Львова: земель промислової зони 1266,8 гектара; села Білогорщу Водянської сільради і земельної площі в кількості 790,8 гектара з Нестеровського, Пустомитівського і Яворівського районів, яку за генеральним планом розвитку міста передбачається використати під промислове і житлове будівництво. Після цих змін територія міста Львова становитиме 10729 гектара.
		Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 27.04.1978 № 3308-ІХ «Про розширення меж міста Львова» в межі м. Львова включено: землі промислової зони 1266,8 гектара; село Білогорщу Водянської сільради і земельну площу в кількості 790,8 гектара з Нестеровського, Пустомитівського і Яворівського районів, яку за генеральним планом розвитку міста передбачається використати під промислове житлове будівництво.
		З довідки про розширення меж міста Львова від 03.03.1988 р. вбачається, що Виконавчий комітет Львівської обласної Ради народних депутатів за погодженням з обкомом Компартії України порушив клопотання про включення в межі міста Львова села Рясне Ряснянської сільської ради Яворівського району. Село Рясне займає територію 477 гектарів і своєю забудовою фактично злилось з містом. У селі розташовані: Рясненський виробничий комплекс і завод телевізійної техніки виробничого об`єднання «Електрон», виробничі об`єднання «Конвейєр», «Автонавантажувач», «Львівхімсільгоспмаш, будівельні управління №11 тресту «Львівпромбуд», №56 тресту «Львівжитлобуд», дільниця домобудівного комбінату. Промислові підприємства, розміщені на території села, виробляють 6,5 проц. загального обсягу товарної продукції промисловості м. Львова. Враховуючи зазначене, вважали б за можливе задовольнити клопотання облвиконкому і включити в межі міста Львова село Рясне Рясненської сільради Яворівського району загальною площею 477 га.
		Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 09.03.1988 р. № 5541-XI «Про розширення меж міста Львова», включено в межі міста Львова село Рясне Рясненської сільради Яворівського району загальною площею 477 гектарів.
		На підставі вказаного указу Львівським філіалом «Укрземпроект» Республіканського проектного інституту по землевпорядкуванню Міністерства сільського господарства УРСР був розроблений технічний звіт «По встановленню зміненої межі м. Львова по суміжності з колгоспом «Нове життя» Яворівського району Львівської області» 1988 року (далі по тексту - Технічний звіт 1988 р).
		Технічний звіт 1988 р. містить протокол закріплення меж землекористування Львівського міськкомунгоспу в районі промзони с. Рясне по суміжності з колгоспом «Нове життя» Яворівського району Львівської області від 04.07.1988 р., в якому здійснено опис закріплених меж м. Львова в районі промзони с.Рясне по суміжності з колгоспом «Нове життя» Яворівського району Львівської області. Вказані межі були закріплені на місцевості межовими знаками та нанесені на планово- картографічні матеріали.
		На виконання указу Президії Верховної Ради Української PCP від 09.03.1988 р. № 5541-XI «Про розширення меж міста Львова», Виконавчий комітет Львівської обласної Ради народних депутатів прийняв рішенням від 22.03.1988 р. №114 «Про адміністративно-територіальне впорядкування деяких населених пунктів Городоцького, Нестеровського, Дрогобицького, Пустомитівського. Радехівського, Яворівського районів Львівської області», яким вніс в адміністративно-територіальний устрій окремих районів такі зміни: у Дрогобицькому районі зняв з обліку село Діброва Болехівської сільради; у Нестеровському районі об`єднав села Воронівка і Любеля Любельської сільради в одне село Любеля; у Радехівському районі зняв з обліку село Дубовиця Кустинської сільради; у Яворівському районі утворив Рясно-Руську сільраду з центром в селі Рясне-Руське і сільській раді підпорядкував село Підрясне. Ліквідував Рясненську сільську раду.
		Колгосп «Нове життя» був розташований на територіях трьох сіл: Рясне, Рясне-Руське та Підрясне, що підтверджується Планом землекористування колгоспу «Нове життя» села Рясна-Руська Яворівського району Львівської області. План складено в 1977 р. та затверджено виконкомом районної Ради народних депутатів 05.10.1978 р. і перенесено в натуру 12.10.1978 р.
		У 1993 р. колгосп «Нове життя» реорганізовано, правонаступиником колгоспу стала селянська спілка «Хлібодар». У 1994 році Львівським філіалом Інституту землеустрою розроблено проект роздержавлення і приватизації СС «Хлібодар»
		11.11.1994 р. Рясне-Руською сільською радою надано висновок погодження проекту роздержавлення та приватизації земель селянської спілки «Хлібодар» Яворівського району.
		Ухвалою 15-тої сесії 21 скликання Львівської міської Ради народних депутатів від 29.08. 1993 р. №39 «Про затвердження Генерального плану м. Львова» затверджено Генеральний план м. Львова, згідно якого земельна ділянка загальною площею 23,4913 га, кадастровий номер: 4610137500:12:003:0006, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне- 2», ділянка 1-1) відноситься до земель м. Львова. 
		Згідно списку землекористувачів та землевласників Залізничного району м. Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради №51 від 06.02.1998 року «Про інвентаризацію земель м. Львова», земельна ділянка в промзоні Рясне-2, ділянка 1-1 відносилась до земель міста Львова, що не надані у власність та/або користування громадянам чи юридичним особам (код КВПЦЗ: 16.00 - землі запасу). 
		В 2000 р. межу міста Львова було погоджено всіма суміжними землекористувачами  головами сільських рад, зокрема і головою Рясне-Руської сільської ради В. Мельничук, що підтверджується Проектом зміни межі міста Львова
		2000 р., який виготовлений Львівським філіалом Інституту землеустрою.
		Листом № 40/3/22 від 17.10.2007 р. Управління земельних ресурсів у місті Львові на звернення Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради від 20.09.2007 р. № 1390/2403 повідомило, що згідно земельно-кадастрових даних інформацію про правовий статус земельних ділянок в промзоні Рясне-2 (згідно представленого графічного матеріалу), серед яких ділянка 1-1 - земельна ділянка відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування.
		20.03.2008 році Львівською міською радою прийнято ухвалу № 1692 «Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу у власність або права оренди на аукціонах, для будівництва та обслуговування промислових об`єктів», згідно якої, з метою забезпечення ефективного використання земельного фонду міста, залучення додаткових коштів у міський бюджет м.Львова для реалізації програм соціально-економічного та культурного розвитку м. Львова, керуючись Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.136 Земельного кодексу України, ухвалами міської ради від 22.02.2007р. № 570 «Про регулювання окремих питань у сфері землеустрою та містобудування з метою функціонування ринку земель у м. Львові» і від 07.06.2007р. № 899 «Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу земель у власність або права на оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м. Львові», міська рада ухвалила: визначити перелік земельних ділянок, призначених для продажу у власність або права оренди на аукціонах, для будівництва та обслуговування промислових об`єктів згідно з додатком; погодити місце розташування земельних ділянок і надати дозвіл управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок і технічних паспортів земельних ділянок, визначених у додатку.
		В додатку до ухвали Львівської міської ради від 20.03.2008 р. № 1692 до переліку
		земельних ділянок, призначених для продажу у власність або права оренди на аукціонах, для будівництва та обслуговування промислових об`єктів була включена земельна ділянка, розташована за адресою: промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1.
		20.09.2012 р. Львівська міська рада прийняла ухвалу № 1734 «Про затвердження Концепції розвитку індустріального парку м. Львова», якою: затвердила Концепцію розвитку індустріального парку м. Львова; внесла зміни у додаток до ухвали міської ради від 20.03.2008 № 1692 «Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу у власність або права оренди на аукціонах, для будівництва та обслуговування промислових об`єктів» (зі змінами), вилучивши пункт 1.
		27.12.2012 р. Львівська міська рада прийняла ухвалу № 2050 «Про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку м.Львова у промисловій зоні «Рясне-2, ділянка 1-1», якою погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 22,6 га у промисловій зоні «Рясне-2», ділянка 1-1 в оренду терміном на 30 р. для створення індустріального парку м. Львова. Також ухвалою передбачено: управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування подати у встановленому порядку міській раді на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		Далі тривала процедура розроблення проекту землеустрою, за наслідками якої
		18.07.2013 р. враховуючи ухвалу міської ради від 20.09.2012 р. № 1734 «Про затвердження Концепції розвитку індустріального парку м. Львова», від 27.12.2012 р.№ 2050 «Про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку м. Львова у промисловій зоні «Рясне-2», ділянка 1-1»та ухвалу міської ради від 30.05.2013 р. № 2312 «Про створення індустріального парку у м. Львові», з метою відбору на конкурентних засадах способом організації і проведення відкритого конкурсу керуючої компанії індустріального парку міська рада прийняла ухвалу № 2567 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку у м. Львові на вул. Т. Шевченка, промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1 та про організацію і проведення конкурсу з вибору керуючої компанії індустріального парку», згідно із пунктом 1 якої міська рада вирішила затвердити: Концепцію індустріального парку «Рясне-2» згідно з додатком 1; проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та погодити надання земельної ділянки площею 23,4913 га (кадастровий номер земельної ділянки
		4610137500:12:003:0006) на вул. Т. Шевченка, промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1 в оренду терміном на 30 років для створення індустріального парку у м. Львові, перевівши із земель сільськогосподарського призначення до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Львова; положення про умови проведення конкурсу з вибору керуючої компанії індустріального парку згідно з додатком 2; склад та порядок роботи конкурсної комісії з вибору керуючої компанії індустріального парку згідно з додатком 3; форму Договору про створення та функціонування індустріального парку згідно з додатком 4. Згідно із п. 7 цієї ухвали, департаменту містобудування доручено здійснити державну реєстрацію речового права на земельну ділянку; внести відповідні зміни у земельно-кадастрові дані. Згідно із п. 8 вказаної ухвали, вважати такою, що втратила чинність ухвалу міської ради від 20.09.2012 № 1734 «Про затвердження Концепції розвитку індустріального парку м.Львова».
		04.09.2013 р. Відділом Держземагентства у м. Львові зареєстровано в Державному земельному кадастрі земельну ділянку загальною площею 23,4913 га, кадастровий номер: 4610137500; 12:003:0006, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне- 2», ділянка 1-1), що підтверджується Витягом № НВ-460052602013 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
		24.04.2014 р. Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради право комунальної власності на земельну ділянку загальною площею 23,4913 га, кадастровий номер: 4610137500:12:003:0006, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1), що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 21565908 від 13.05.2014 р.
		Згідно ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. 
		Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
		За змістом ст. ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд. Власник має право
		вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
		Згідно ч. ч. 1 ,2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Враховуючи положення ч. 2 ст. 328 ЦК, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.
		Відтак, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.
		Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.
		Таким чином, земельна ділянка площею 23,4913 га, кадастровий номер 4610137500:12:003:0006 на вул. Т. Шевченка (промислова зона «Рясне-2», ділянка 1-1) з 09.03.1988 року перебувала у комунальній власності територіальної громади міста Львова, а в подальшому 24.04.2014 р. право комунальної власності територіальної громади міста Львова на вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Отже, розпоряджатися вказаною земельною ділянкою мала саме Львівська міська рада.
		Право комунальної власності територіальної громади міста Львова на вказану земельну ділянку в судовому порядку не оскаржено.
		На думку суду, безпідставним є посилання відповідача-2, в обгрунтування підтвердження знаходження спірної земельної ділянки в межах м.Львова, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 р., залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 р. у справі №813/2793/17 за позовом Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Львівської міської ради, ТзОВ «СіТіПарк Львів», про визнання недостовірними даних Державного земельного кадастру щодо належності кадастрових зон до земель м.Львова; визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про внесення до кінцевих даних державної статистичної звітності з кількісного обліку земель Рясне-Руської сільської ради, щодо внесення до форм адміністративної звітності з кількісного обліку земель про склад земель Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області; зобов`язання до вчинення дій, шляхом внесення змін в кадастрове зонування території. Вказаним судовим рішенням не встановлено факту знаходження спірної земельної ділянки в межах м.Львова, як стверджує відповідач-2 у відзиві, не підтверджено право власності на спірну ділянку за територіальною громадою, у задоволенні позову відмовлено з підстав неналежного вибору способу захисту порушеного права та відсутності у суду повноважень на вчинення дій ініційованих позивачем.
		Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Предметом спору у даній справі є скасування ухвали Львівської міської ради від 17.12.2015 р. № 24 «Про продаж ТзОВ «СіТіПарк Львів» земельної ділянки на вул. Т. Шевченка, промислова зона «Рясне-2» та визнання недійсним укладеного на виконання зазначеної ухвали договору купівлі-продажу земельної ділянки. Відтак обгрунтування позову повинно стосуватись предмету спору. Водночас обставини на які покликається у позовній заяві прокурор, не є предметом доказування у даній справі та не можуть бути підставою для задоволення позову. 
		Так, зокрема не стосуються даного предмету спору наведені прокурором обставини щодо порушення земельного законодавства під час процедури складання та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку, виготовлення проекту землеустрою (порушення при формуванні та зміні цільового призначення земельної ділянки; розбіжність площі земельної ділянки в ухвалі Львівської міської ради від 27.12.2012 р. № 2050 «Про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку м.Львова у промисловій зоні «Рясне-2» та проекті землеустрою; відсутність нотаріально погоджених згод землекористувачів земельної ділянки; неактуальність довідки статистичної звітності; відсутність у проекті землеустрою розрахунку втрат сільськогосподарського призначення виробництва). 
		Прокурор обгрунтовує незаконність прийняття Львівською міською радою наступних рішень: ухвали від 27.12.2012 р. №2050 «Про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку м. Львова у промисловій зоні «Рясне» ділянка 1-1»; ухвали від 18.07.2013 р. №2567 «Про затвердження проекту щодо відведення земельної ділянки для створення індустріального парку м. Львова у промисловій зоні «Рясне» ділянка 1-1, та про організацію і проведення конкурсу з вибору керуючої компанії індустріального парку.
		Однак, жодна з наведених ухвал не оскаржується прокурором у даній справі, тому суд не вправі надавати оцінку їм оцінку щодо відповідності законодавству України.
		Вказані докази не можуть братися до уваги судом, як підстава обгрунтування позовних вимог щодо визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 17.12.2015 р. № 24, якою прийнято рішення про продаж земельної ділянки та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.
		Також не можуть братися судом до уваги лист Державної інспекції сільського господарства №1126/3-10-8 від 06.06.2016 року, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 31.03.2017 року, що складений за результатами перевірки, проведеної головним спеціалістом відділу з організації позапланових перевірок про здійснення державного контролю за використанням та охороною земель Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру; висновок експертів за результатами проведення експертизи з питань землеустрою від 27.07.20217 року №8186/17-41, виданий Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України, оскільки прокурор покликається на
		них в обгрунтування тверджень невідповідності законодавству проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що знаходиться за межами предмету спору у справі.
		Не оцінюються судом доводи прокурора та позивача щодо необхідності отримання згоди Кабінету Міністрів України на продаж земельної ділянки у зв`язку з тим, що ТОВ «СіТіПарк Львів» є спільним підприємством; обставини необхідності продажу земельної ділянки з дотримання конкурсної процедури; заниження вартості земельної ділянки; обставини проведення експертної грошової оцінки; обов`язковість проведення державної експертизи звіту про оцінку земельної ділянки, оскільки вказані обставини не входять в предмет доказування в даній справі. 
		У даній справі прокурор звертається за захистом інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України щодо користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, посилаючись на те, що Львівська міська рада без належних правових підстав розпорядилася спірною земельною ділянкою, яка перебувала у державній власності.
		Водночас слід зазначити, що як встановлено судом, спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності, отже Львівська міська рада приймаючи оспорювану прокурором та позивачем ухвалу, діяла в межах своїх повноважень. 
		Суд не надає оцінку діям Львівської міської ради в частині процедури прийняття оспорюваної прокурором та позивачем ухвали, оскільки право позивача не порушено її прийняттям. 
		Ні прокурор, ні позивач не обгрунтовав належними, допустимими доказами порушення прав та інтересів держави через прийняття оспорюваної ухвали Львівської міської ради від 17.12.2015 р. №24 та через укладення оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.12.2015 року, оскільки вказана земельна ділянка не перебувала у державній власності, а тому у Кабінету Міністрів України відсутні повноваження щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою відповідно до ч. 8 ст. 122 ЗК України та ч. 9 ст. 149 ЗК України.
		З огляду на вказане у задоволенні позову слід відмовити повністю.
		Щодо заяв відповідачів про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ст.256, ч.1 ст.261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). 
		При цьому, п.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду Украхни від 29.05.2013р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз`яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. 
		Оскільки судом не встановлено підстав для задоволення позову, відтак відсутні підстави і для вирішення питання спливу строку позовної давності та його застосування.
		Заперечення відповідачів щодо відсутності у прокурора права на звернення із вказаним позовом в інтересах Кабінету Міністрів України, у зв`язку з чим позов підлягає залишенню без розгляду, є безпідставними. Вказане питання вже було розглянуто, у зв`язку з чим прийнято ухвалу від 07.10.2020 р. в даній справі, де викладено позицію суду.
		Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
		Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
		У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. 
		Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
		Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
		Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається наof probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.
		Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 р.).
		У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
		Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
		Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
		Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі «Серявін проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
		Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Розподіл судових витрат.
		Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати залишаються за прокуратурою.
		Керуючись ст. ст. 4, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позову відмовити повністю.
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому ст.ст. 256-257 ГПК України.
		Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.
		 
		Повне рішення складено 25.03.2021 р. 
		 
		 
		 
		 
		Суддя Ю.О. Сухович 
		 
		Суддя М.Р. Король 
		 
		Суддя О.Д.Запотічняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...