Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 645/3044/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 25.03.2021. Зареєстровано: 26.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.03.2021.
Дата набрання законної сили: 25.03.2021
Номер судового провадження: К/9901/44085/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 березня 2021 року 
		м. Київ
		справа №645/3044/17
		адміністративне провадження №К/9901/44085/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
		суддів: Стеценка С.Г.,  Тацій Л.В., 
		розглянувши у письмовому провадженні  в касаційній інстанції адміністративну справу № 645/3044/17
		за позовом ОСОБА_1 до Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
		за касаційною скаргою Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року №645/3044/17 (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Зеленського В.В., суддів: П`янової Я.В., Чалого І.С.)
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		УСТАНОВИВ
		1. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просила:
		- визнати нечинним рішення Індустріального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України м. Харкова № 277 від 24.05.2017 р. про відмову у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статусу державного службовця;
		- зобов`язати Індустріальне об`єднане Управління Пенсійного Фонду України м. Харкова змінити позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , вид пенсійного забезпечення із звичайної пенсії по інвалідності II групи на пенсію державного службовця по інвалідності II групи, починаючи з дня звернення - з 17 травня 2017 р., у розмірі 60 відсотків заробітної плати (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу, премія, матеріальна допомога для оздоровлення) працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи позивача на державній службі;
		- стягнути з Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , судові витрати, а саме витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00(чотири тисячі) грн.
		2. Позовні вимоги мотивовано тим, що вона є інвалідом ІІ групи у зв`язку із ураженням опорно-рухового апарату, та з 14 листопада 2005 року по теперішній час отримує пенсію за інвалідністю. У період з 14 вересня 1994 року по 04 травня 2016 року позивач працювала на відповідальних посадах у державній податковій службі України (зараз Державна фіскальна служба України) з загальним терміном 22 роки та на дату звільнення займала посаду головного державного ревізора - інспектора Спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Харкові з присвоєнням 12 рангу державного службовця у 2013 році та була звільнена з займаної посади у зв`язку із скороченням штату. 17 травня 2017 року позивач звернулась до Індустріального об`єднаного УПФУ м. Харкова з заявою про переведення її з пенсії по інвалідності на інший вид пенсії - на пенсію державного службовця по інвалідності, проте рішенням Індустріального об`єднаного УПФУ м. Харкова № 277 від 24 травня 2017 року позивачу відмолено в призначенні пенсії державного службовця по інвалідності. Позивач вважає, що рішення Індустріального об`єднаного УПФУ м. Харкова є незаконним, порушує права позивача на пенсійне забезпечення, а тому підлягає скасуванню, а призначена пенсія по інвалідності зміні на пенсійне забезпечення державного службовця по інвалідності.
		Короткий зміст рішення суду І інстанції
		3. 27 вересня 2017 року Фрунзенський районний суд м. Харкова вирішив:
		У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
		4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не має необхідного стажу на посадах відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-12 та актами КМУ, вона не досягла віку, встановлено ст. 26 ЗУ «Про загальнодержавне пенсійне страхування».
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		5. 09 липня 2017 року Харківський апеляційний адміністративний суд вирішив:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2017р. по справі № 645/3044/17 скасувати.
		Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання нечинним рішення Індустріального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України м. Харкова № 277 від 24 травня 2017 р. про відмову у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статусу державного службовця та зобов`язання Індустріального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України м. Харкова змінити позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , вид пенсійного забезпечення із звичайної пенсії по інвалідності II групи на пенсію державного службовця по інвалідності II групи, починаючи з дня звернення - з 17 травня 2017 р., у розмірі 60 відсотків заробітної плати (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу, премія, матеріальна допомога для оздоровлення) працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи позивача на державній службі - задовольнити.
		У задоволені інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
		6. Апеляційний суд дійшов висновку, що позивач після припинення державної служби набув право на пенсію за Законом України "Про державну службу" № 889-VIII.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		7.  27 листопада 2017 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду України надійшла касаційна скарга Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова.
		У касаційній скарзі скаржник просить постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року у справі № 645/3044/17 скасувати, а постанову  Фрунзенського районного суду м.Харкова від 27 вересня 2017 року залишити в силі.
		У касаційній скарзі відповідач стверджує, що чинним Законом України «Про державну службу» № 889-VIII передбачено призначення пенсії державного службовця лише за віком. Пенсії по інвалідності та у разі втрати годувальника, а також пенсії за віком, особам, які не мають права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ, призначаються за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як передбачено ст. 90 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII.
		8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою    відповідача на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року у справі № 645/3044/17.
		9. 22 грудня 2017 року до Вищого адміністративного суду України від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу.
		10. 22 березня 2018 року справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду.
		11. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2018 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Анцупової Т. О., суддів Стародуба О.П., Кравчука В.М.
		12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 26 червня 2019 року, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценко С.Г., Тацій Л.В.
		13. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від   24 березня 2021 року прийнято до провадження касаційну скаргу відповідача.
		II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		14. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до записів у трудовій книжці позивач працювала: з 14 січня 1994 року по 25 листопада 1996 року на посаді старшого та головного державного податкового інспектора Державної податкової інспекції по Ленінському району м. Харкова (на державну службу прийнята 31 травня 1994 року); з 26 листопада 1996 року по 16 лютого1998 рік на посаді головного державного податкового інспектора Державної податкової адміністрації у Ленінському районі м. Харкова; з 17 лютого1998 року по 31 серпня 2000 року на посадах головного державного податкового інспектора та головного державного податкового ревізора - інспектора Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова; з 01 вересня 2000 року по 31 січня 2002 року на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора Державної податкової інспекції у м. Харкові; з 01 лютого 2002 року по 20 березня 2012 року на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора Спеціалізованої ДПІ по роботі з ВПП м. Харкова; з 21 березня 2012 року по 30 червня 2013 року на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби; з 01 липня 2013 року по 15 червня 2015 року на посаді головного державного ревізора-інспектора Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС; з 16 червня 2015 року по 04 травня 2016 року на посаді головного державного ревізора-інспектора Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС.
		04 травня 2016 року позивач звільнена з посади головного державного ревізора - інспектора відділу податкового супроводження підприємств транспорту і зв`язку, у зв`язку із скороченням штату працівників, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України та з 14 червня 2016 року отримує допомогу по безробіттю, відповідно до п. 1 ст. 23 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
		Згідно з пенсійним посвідченням виданим ОСОБА_1 16 лютого 2006 року, останній призначено пенсію по інвалідності ІІІ гр. о/з з 14 листопада 2005 року довічно.
		Згідно з Довідкою МСЕК серії 12ААА від 29 червня 2016 року, виданої 29 червня 2016 року, ОСОБА_1 отримала другу групу інвалідності з 21.06.2016 року до 01 липня 2018 року.
		17 травня 2017 року позивач звернулася до відповідача із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності другої групи призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності ІІ групи державного службовця.
		Рішенням Індустріального об`єднаного УПФУ м. Харкова № 277 від 24 травня 2017 року позивачу відмолено в призначенні пенсії державного службовця по інвалідності, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не має стажу на посадах відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-12 та актами КМУ та вона не досягла віку, встановлено ст. 26 ЗУ «Про загальнодержавне пенсійне страхування».
		Не погодившись із відмовою у переведенні на інший вид пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.
		ІІІ.  ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		15.  Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі  статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		16.  Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.    
		Відповідно до  статті 46 Конституції України громадяни  мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
		Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		Згідно зі  статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією  Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Відповідно до статті 90 Закону № 889-VІІІ, який набрав чинності з 01.05.2016, встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
		Згідно із пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
		Відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VІІІ стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
		Отже, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до  ст. 37 Закону  № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
		Так, згідно з частиною першою статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
		Відповідно до ч. 6 статті 37 Закону №3723-XII, пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів 1 або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах.
		Водночас, за приписами ч. 9  ст. 37 Закону № 3723-XII  визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до  Закону № 1058-IV  особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які  мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього  Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби (…).
		Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10  ст. 37 Закону № 3723-XII).
		Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв`язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12  ст. 37 Закону № 3723-XII).
		Як було встановлено судами попередніх інстанцій, стаж позивачки на державній службі становить понад 20 років і вона є інвалідом ІІ групи.
		Відтак, оскільки позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 10 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, апеляційний суд дійшов обґрунтованого та вірного висновку, що позивачка має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі  ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до  Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до  Закону № 3723-XII.
		З приводу тверджень відповідача у касаційній скарзі, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, тобто, на думку відповідача, підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положень»  Закону № 889-VIII, і норми, передбачені ч. 1  ст. 37 Закону  № 3723-XII, які визначають умови для  призначення пенсії державного службовця, а саме: вік, стаж державного службовця і страховий стаж, то Верховний Суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки Закон не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб`єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд,  і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.
		Аналогічний правовий висновок щодо подібних правовідносин викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 (у справі № 822/524/18).
		Стосовно стягнення з відповідача судових витрат на професійну допомогу у розмірі 4  000 грн. Верховний Суд зазначає наступне.
		Пунктом першим частини третьої  статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України  визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України  встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього  Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Згідно з частиною сьомою цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		За вимогами  статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України  витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За змістом частин другої - п`ятої  статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України  за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо    обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
		За приписами  статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»  гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
		Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
		При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
		Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
		Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
		При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом  порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Натомість, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу. Доказів на підтвердження взаємозв`язку між сплаченими відповідачем адвокату коштами у розмірі 4000 грн. та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору позивачем до суду апеляційної інстанції надано не було, як і не надано  розрахунок погодинної вартості правової допомоги, а також актів виконаних або отриманих послуг.
		Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що заявлена відповідачем сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн. не знайшла свого підтвердження.
		За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанцій у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		17. Відповідно до частини третьої  статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України  (надалі також  КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до  закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до  КАС України, внесені  Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим  Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим  Законом.    
		Відповідно до статті 350 КАС України  суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Керуючись статтями  343,  349,  350,  355,  356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		п о с т а н о в и в :
		1.Касаційну скаргу Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова - залишити без задоволення.
		2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року №645/3044/17- залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                      Т. Г. Стрелець
		Судді                                                                                С.Г. Стеценко
		                                                                                Л.В. Тацій

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...