Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/19417/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Визнання договорів (правочинів) недійсними; оренди.
Надіслано для оприлюднення: 25.03.2021. Зареєстровано: 26.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 29.03.2021.
Дата набрання законної сили: 26.09.2023
Результат оскарження 26.09.2023 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		25.03.2021Справа №  910/19417/20
		Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/19417/20
		 
		За позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеравіа»
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях 
		про стягнення 66476,58 грн
		 
		 
		Без повідомлення (виклику) учасників справи
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеравіа» (далі - відповідач) про стягнення 66476,58 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані порушенням зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (балансоутримувачем якого є ДП «МА «Бориспіль») №1749 від 04.01.2016, укладеного між відповідачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 48974,65 грн, пеню у розмірі 3482,51 грн, штраф у розмірі 12560,85 грн, 3% річних у розмірі 811,51 грн та інфляційні втрати у розмірі 647,06 грн.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/19417/20 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.
		12.02.2021 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає позовні вимоги, оскільки відповідно до постанови Уряду на території України з 12.03.2020 введено карантин для запобігання поширенню COVID-19, а відповідно до розпорядження Уряду з 17.03.2020 тимчасово закриті пункти пропуску (пункти контролю) через державний кордон для міжнародного пасажирського повітряного сполучення. Основною діяльністю відповідача є надання послуг з наземного обслуговування авіаперевізникам, відтак, враховуючи закриття пунктів пропуску з 17.03.2020, воно не мало змоги використовувати орендоване майно з підстав тимчасового припинення виробничої діяльності, що свідчить про відсутність у нього обов`язку вносити орендну плату у період з 18.03.2020 по 14.06.2020, у відповідності до приписів частини 6 статті 762 ЦК України за якими орендар звільняється від орендної плати у випадку неможливості використовувати передане йому майно в оренду. При цьому, в обґрунтування своїх заперечень щодо розміру орендної плати, відповідач зазначає, що орендоване приміщення розміщене на другому поверсі пасажирського термінала «D» міжнародного аеропорту «Бориспіль», рейси з якого було передано до терміналу «F», згідно з рішенням позивача, у зв`язку з чим, відповідач на підставі наказу №27 від 17.03.2020 тимчасово зупинив діяльність з обслуговування пасажирів та повітряних суден в пасажирському терміналі «D». Як зазначає відповідач, неможливість використовувати приміщення посвідчується сертифікатом Торгово-промислової палати України №3100-20-1458. Окрім того, вказує про наявність підстав для зменшення орендної плати в повному обсязі у зв`язку з тим, що після введення карантину на території України, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповненні пунктом 14, за яким плата за користування нерухомим майном підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися та, зазначає, що третя особа у своєму листі №50-02.02.-4808 від 30.11.2020 повідомила відповідача і позивача про те, що нарахування орендної плати здійснюється у розмірі 50% від суми нарахованої орендної плати. Крім того, відповідач заперечує проти нарахування 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу, оскільки позивачем виставлено неналежним чином оформлені рахунки, так як розмір нарахувань суперечить законодавству.
		19.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримує позовні вимоги та вказує, що факт настання форс-мажору не звільняє від зобов`язань щодо виконання договору, а лише скасовує відповідальність за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань, при цьому, умовами договору не визначено обставин, які через їх надзвичайний характер є підставою для звільнення відповідача від господарської діяльності у випадку порушення умов договору через дані обставин. Позивач зазначає, що постанова Уряду «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» №611 від 15.06.2020 не може бути застосована до умов договору, оскільки відповідач не належить до орендарів, визначених у додатку №1 та зауважує, що зміни до умов договору в частині зменшення розміру орендної плати на підставі додатку 2 до Постанови у відповідності до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна не вносились.
		23.03.2021 через відділ діловодства суду надійшли пояснення третьої особи, в яких вона підтверджує укладення договору оренди та зауважує на тому, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність встановлену чинним законодавством.
		У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
		Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
		Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		04.01.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях), (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеравіа» (далі - орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №1749 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого (в редакції додаткового договору №3 від 27.03.2019 до договору), орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення №247 загальною площею 16,4 кв.м., реєстровий номер за ЄРОДВ 20572069.1435.НЛТНПД1884, що знаходиться на другому поверсі терміналу «D», що розташоване за адресою: Київська область, Бориспіль-7, Аеропорт та перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 31.10.2018 і становить за незалежною оцінкою 1234700,00 грн без врахування ПДВ.
		Майно передається в оренду з метою розміщення офісу (п. 1.2 договору).
		Відповідно до пункту 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
		Пунктом 3.2 договору (в редакції додаткового договору №3 від 27.03.2019 до договору) орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 (далі - Методика) і становить без ПДВ за перший базовий місяць оренди жовтень 2018 - 18520,50 грн без ПДВ. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
		Згідно з положеннями п. 3.3 договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.
		Пунктом 3.5 договору визначено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
		За умовами п. 3.6 договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
		Пунктом 5.3 договору визначено, що орендар зобов`язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується «призначення платежу» за зразком, наведеним у розділі 11 договору), компенсувати експлуатаційні витрати та витрати на утримання майна, у тому числі податку на землю, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
		Умовами пункту 5.19 договору сторони передбачили, що орендар зобов`язаний до 15 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача акт приймання-здачі виконаних послуг та рахунок. Підписаний акт приймання-здачі виконаних послуг орендар зобов`язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом п`яти днів з дати його отримування або надати в цей строк вмотивовану відмову, від його підписання. Якщо протягом п`яти днів акт приймання-здачі виконаних послуг не буде повернуто балансоутримувачу та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами.
		Договір укладено строком на один рік, що діє з 04.01.2016 до 03.01.2017 включно (п. 10.1 договору). Додатковими договорами до договору сторони неодноразово продовжували термін дії договору, зокрема, відповідно до додаткового договору №5 від 11.02.2020 продовжено термін дії договору на 1 рік до 03.01.2021 включно.
		За актом приймання-передачі від 04.01.2016 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування майно - нежитлове приміщення №247 загальною площею 16,4 кв.м., реєстровий номер за ЄРОДВ 20572069.1435.НЛТНПД1884, що знаходиться на другому поверсі терміналу «D» (далі - майно), що розташоване за адресою: Київська область, Бориспіль-7, Аеропорт, та перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
		Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі, до сплати за оренду нерухомого майна за період лютий-липень 2020 року включно позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури №76/248 від 29.02.2020 на суму 23613,10 грн, з яких на користь балансоутримувача підлягало до сплати 9838,79 грн; №76/487 від 31.03.2020 на суму 23802,00 грн, з яких на користь балансоутримувача підлягало до сплати 9917,50 грн; №76/728 від 30.04.2020 на суму 23992,42 грн, з яких на користь балансоутримувача підлягало до сплати 9996,84 грн; №76/909 від 31.05.2020 на суму 24064,39 грн, з яких на користь балансоутримувача підлягало до сплати 10026,83 грн; №76/1115 від 30.06.2020 на суму 24112,52 грн, з яких на користь балансоутримувача підлягало до сплати 10046,88 грн; №76/1273 від 31.07.2020 на суму 23967,85 грн, з яких на користь балансоутримувача підлягало до сплати 9986,60 грн та акти приймання-здачі виконаних послуг згідно договору від 29.02.2020 на суму 23613,10 грн, від 31.03.2020 на суму 23802,00 грн, від 30.04.2020 на суму 23992,42 грн, від 31.05.2020 на суму 24064,39 грн, від 30.06.2020 на суму 24112,052 грн та від 31.07.2020 на суму 23967,85 грн.
		Відповідач вказані вище акти приймання-здачі виконаних послуг від 31.03.2020, від 30.04.2020, від 31.05.2020, від 30.06.2020 та від 31.07.2020 згідно договору №1749 від 04.01.2016 підписав із запереченнями, виклавши їх у листах №01-10.1-194 від 17.04.2020, №01-10.1-228 від 19.05.2020, №01-10.1-256 від 15.06.2020, №01-08-305 від 22.07.2020 та №01-10.1-363 від 19.08.2020. Свою незгоду відповідач обґрунтував тим, що чинне законодавство, а саме ч. 6 ст. 762 ЦК України передбачає, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Відтак, враховуючи, що з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, тимчасово закрито з 00 год. 00 хв. 17.03.2020 пункти пропуску (пункти контролю) через державний кордон для міжнародного пасажирського повітряного сполучення, заборонено прийняття та відправлення повітряних суден, що виконують пасажирські перевезення осіб, які здійснюють подорож з туристичною метою, а основною діяльністю відповідача є надання послуг з наземного обслуговування авіаперевізникам, ТОВ «Інтеравіа» не мало змоги, починаючи з моменту закриття пунктів пропуску через державний кордон для міжнародного пасажирського повітряного сполучення використовувати майно, орендоване у РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях за цільовим призначенням. 
		На вказані листи позивачем було надано відповіді №19-22/1-301 від 23.06.2020, №03-22-102 від 12.08.2020 та №25-22-282 від 11.09.2020, у яких зазначено щодо необхідності звернення до орендодавця за роз`ясненнями, врегулювання цього питання лише після прийняття урядом постанови про порядок сплати орендної плати у період дії карантину, звернення до орендодавця з проханням укласти додаткові договори про внесення змін до договору в частині зменшення орендної плати та очікування відповіді на вказане звернення.
		У зв`язку з неоплатою виставлених рахунків позивачем надіслано на адресу відповідача претензію №35-28/5-58 від 10.06.2020 з вимогою погасити заборгованість у місячний строк за визначеними реквізитами.
		У відповідь на вказані вимоги відповідач листом №01-10.1-326 від 07.08.2020 зазначив про наявність обставин (у зв`язку з запровадженням карантинних заходів на території України) для звільнення від сплати орендної плати з 18.03.2020 по 15.06.2020 на підставі частини 6 статті 762 ЦК України та нарахування орендної плати у розмірі 50% починаючи з 15.06.2020.
		Претензією №35-28/5-160 від 14.09.2020 позивач повторно висловив вимогу сплатити заборгованість за отримані послуги у лютому-липні 2020 року в сумі 59813,44 грн та зазначив про відсутність у ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», як балансоутримувача, підстав для внесення змін до договору щодо розміру орендної плати, звільнення від оплати згідно з положеннями ч. 6 ст. 762 ЦК України, у зв`язку з чим це питання належить узгоджувати з орендарем, та повідомлено про необхідність комісійного обстеження приміщення та складання акту неможливості використання орендованого майна.
		З огляду на вищевикладене, посилаючись на те, що відповідачем взяті на себе за договором зобов`язання виконані належним чином шляхом виставлення відповідачу рахунків на оплату та надання актів приймання-здачі виконаних послуг, тоді як відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, оплату орендної плати за березень - липень 2020 року своєчасно та у повному обсязі не здійснив,  позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог зазначає про відсутність у нього обов`язку вносити орендну плату у період з 18.03.2020 по 14.06.2020, так як у зв`язку з введенням карантину термінал «D», в якому відповідач орендує нерухоме майно, було закрито, а тому він не міг використовувати предмет оренди, а у відповідності до ч.6 ст. 762 ЦК України це є підставою для звільнення його від орендної плати. При цьому, зазначає про наявність підстав для зменшення орендної плати в повному обсязі у зв`язку з тим, що після введення карантину на території України, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповненні пунктом 14, за яким плата за користування нерухомим майном підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися. 
		Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
		Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.
		Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
		Відносини, пов`язані з орендою нерухомого майна, що належить до державної власності, регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (чинного на час укладення договору).
		Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна, а відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
		Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 1, 3 статті 760 ЦК України).
		Частинами 1, 3 статті 283 Господарського кодексу України унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди може бути, зокрема і нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).
		За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1 та 5 статті 762 ЦК України).
		Приписами частини 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
		Згідно із частиною 1 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинного на час укладення договору оренду) орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
		Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Пунктом 3.6 договору сторони погодили, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
		Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 3.6 договору строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з орендної плати за договором на момент розгляду справи настав.
		В той же час, приписами частини 4 статті 14 Цивільного кодексу України визначено, що особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
		Частина 6 статті 762 Цивільного кодексу України встановлює, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
		Норма права, закріплена в ч. 6 ст. 762 ЦК України, визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. 
		Для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №925/1289/19 та від 27.08.2019 у справі №914/2264/17.
		При цьому незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем.
		При настанні таких обставин вже після укладення договору оренди доказами на підтвердження неможливості використання майна можуть бути, зокрема, сертифікат торгово-промислової палати щодо форс-мажорних обставин, документально оформлені результати розгляду заяв та скарг до правоохоронних органів, акт державного виконавця про арешт майна та його передачу третій особі на відповідальне зберігання, судове рішення у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні майном, висновок судової експертизи про аварійний стан об`єкта оренди, рішення компетентного державного органу про початок його реконструкції, реставрації чи капітального ремонту тощо.
		Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.08.2020 у справі №910/10657/19 та від 05.06.2018 у справі №905/1601/17.
		В даному випадку, 11.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями), якою установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин.
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 14 такого змісту: « 14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 цього Кодексу».
		Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-IX від 13.04.2020, який набрав чинності 18.04.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: "14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 Господарського кодексу України, частин четвертої та шостої статті 762 Цивільного кодексу України, також є заходи, запроваджені суб`єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб».
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв`язку з дією обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19» від 16.06.2020 №692-IX, який набрав чинності 16.07.2020, пункт 14 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: « 14. Установити, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.
		У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.
		Зазначені витрати покладаються на наймача як плата за користуванням майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов`язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково.
		Ця норма не поширюється на суб`єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням цього майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді».
		При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2020 №228 «Питання перевезень авіаційним транспортом» заборонено з 12 год. 00 хв. 24.03.2020 до 22.05.2020 прийняття та відправлення повітряних суден, що виконують пасажирські перевезення осіб, які здійснюють подорож з туристичною метою та прийняття та відправлення повітряних суден, що виконують пасажирські перевезення, крім перевезень, які здійснюються через державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» або у разі неможливості прийняття та відправлення повітряних суден державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» - через державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» як резервне.
		Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" №392 від 20.05.2020 установлено, що на період дії карантину забороняється прийняття та відправлення повітряних суден, що виконують міжнародні пасажирські перевезення, крім перевезень, які здійснюються через державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" або у разі неможливості прийняття та відправлення повітряних суден державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" - через державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" як резервне. У разі необхідності задоволення державних потреб прийняття та відправлення повітряних суден, що виконують пасажирські перевезення, а також перевезення членів екіпажів морських та річкових суден, що прямують до/з місця своєї роботи, здійснюється за погодженням з відповідним міністерством.
		Даною постановою також установлено, що у регіонах, в яких здійснюється послаблення протиепідемічних заходів, дозволяється з 15 червня прийняття та відправлення повітряних суден, що виконують пасажирські перевезення авіаційним транспортом.
		Як вбачається з умов пунктів 1.1 та 1.2 договору, предметом оренди є державне нерухоме майно - нежитлове приміщення №247 загальною площею 16,4 кв.м., реєстровий номер за ЄРОДВ 20572069.1435.НЛТНПД1884, що знаходиться на другому поверсі терміналу «D», що розташоване за адресою: Київська область, Бориспіль-7, Аеропорт, та перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», яке згідно з п. 1.2 договору передається в оренду з метою розміщення офісу.
		На підтвердження обставин щодо неможливості використання орендованого майна відповідач у відзиві посилається на рішення ДП «МА «Бориспіль» про переведення обслуговування рейсів з пасажирського терміналу «D» до терміналу «F», у зв`язку з чим відповідно до наказу генерального директора ТОВ «Інтеравіа» №27 від 17.03.2020 було тимчасово зупинено діяльність ТОВ «Інтеравіа» з обслуговування пасажирів та повітряних суден в пасажирському терміналі «D» та наказом генерального директора ТОВ «Інтеравіа» №29 від 31.03.2020 у ТОВ «Інтеравіа» встановлено простій з 04.04.2020 по 24.04.2020, який продовжено до стабілізації ситуації та дозволу державних органів на початок відновлення авіасполучення в країні та світі згідно з наказом №31 від 24.04.2020.
		Втім, належних та допустимих доказів у відповідності до приписів статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження заборони на використання орендованого приміщення та відповідно здійснення господарської діяльності, відповідачем до матеріалів справи не надано.
		При цьому, суд звертає увагу на те, що обмеження регулярних пасажирських перевезень та переведення обслуговування рейсів з пасажирського терміналу «D» до терміналу «F» не позбавляло відповідача права доступу до орендованого приміщення та розміщеного у ньому майна відповідача. 
		Надана роздруківка з сайту позивача про закриття терміну «D» Міжнародного аеропорту «Бориспіль» не є належним  доказом обмеження відповідача у реалізації можливості використання працівниками відповідача орендованого приміщення та знаходження в орендованому приміщенні майна відповідача.
		Відхиляє суд і посилання відповідача на положення пункту 39 розділу ІІІ Правил охорони повітряних суден та інших об`єктів цивільної авіації, забезпечення контролю доступу до них, затверджених наказом Державної авіації України №1017 від 07.08.2019 (далі - Правила), статті 1 Положення про перепустки ДП «МА «Бориспіль» від 04.03.2019 (далі - Положення), з урахуванням яких відповідач стверджував, що працівникам ТОВ «Інтеравіа» було заборонено перебувати в орендованому приміщення без дозволу керівника відповідного структурного підрозділу. Так, згідно пункту 39 наведених Правил, забороняється залишатися працівникам без дозволу керівника відповідного структурного підрозділу на території контрольованої зони суб`єкта авіаційної діяльності та його об`єктах після закінчення робочого часу (зміни) або проходити на об`єкти в неробочий час, а згідно статті 1 Положення контрольована зона - робоча площа аеропорту, прилегла до неї територія та розташовані поблизу будівлі або їх частини, доступ до яких контролюється. 
		Водночас, жодних належних доказів позбавлення відповідача можливості доступу до орендованого приміщення та користування ним у робочий час, а також заборони доступу відповідачу до орендованого приміщення, - відповідачем суду не надано.
		Крім того, на підтвердження неможливості користування орендованим приміщенням в період з 17.03.2020 по 14.06.2020 включно та наявності підстав для звільнення від орендної плати у цей період відповідач посилається на Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) №3100-20-1458, яким Торгово-промислова палата України засвідчила неможливість користування державним нерухомим майном - нежитловим приміщенням №247 загальною площею 16,4 кв.м., реєстровий номер за ЄРОДВ 20572069.1435.НЛТНПД1884, що знаходиться на другому поверсі терміналу «D», що розташоване за адресою: Київська область, Бориспіль-7, Аеропорт, та перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №1749 від 04.01.2016 у період з 17 березня 2020 року по 14 червня 2020 року.
		Відповідно до частини 3 статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб;
		Стаття 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначає, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
		Однак, наведений сертифікат видано Торгово-промисловою палатою України 21.08.2020 на звернення відповідача №01-12-350 від 13.08.2020, тобто вже після завершення періоду, стягнення заборгованості за який є предметом спору у даній справі, а умовами договору, сторонами не передбачено умов та підстав звільнення від обов`язку оплати орендної плати, у т.ч. з підстав настання форс-мажорних обставин.
		При цьому, суд зауважує, що саме лише посилання відповідача на те, що у зв`язку з запровадженням карантинних заходів з 12.03.2020 та встановлення Урядом України відповідних обмежень у сфері авіаперевезень та закриття кордонів, ТОВ «Інтеравіа», як підприємство, що здійснює наземне обслуговування повітряних суден, пасажирів, багажу, тимчасово призупинило виробничу діяльності, оголосило простій, не є безумовною підставою настання форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах щодо оренди державного нерухомого майна, оскільки має бути оцінено неможливість саме фактичного використання орендованого майна відповідачем у сукупності з усіма обставинами.
		Зокрема, має бути доведено об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає, чого в даному випадку відповідач не довів.
		Разом з цим, відповідно до договору орендодавцем державного майна є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, а отже забезпечити нарахування орендної плати на період карантину може тільки орендодавець.
		Фонд державного майна України листом №10-16-8306 від 30.04.2020 «Щодо деяких питань реалізації Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Держаний бюджет України на 2020 рік» надав роз`яснення щодо порядку застосування звільнення орендарів державного майна від сплати орендної плати, зі змісту яких вбачається, що для отримання звільнення від орендної плати необхідно: по-перше, встановити, чи поширюються заборони, встановлені Постановою, на вид діяльності орендаря, що ним здійснюється на орендованому майні відповідно до визначеного договором оренди цільового призначення такого майна; по-друге, отримати докази фактичного не здійснення орендарем забороненого виду діяльності на орендованому майні. З метою отримання таких доказів орендодавцю разом із балансоутримувачем орендованого майна (або самостійно, якщо майно не має балансоутримувача або обліковується на балансі орендаря) належить здійснити комісійні обстеження об`єктів оренди відповідно до договорів з метою засвідчення того, що орендар не користується орендованим майном під час дії карантину, про що скласти акт (звіт). На підставі заяви орендаря і складеного представниками орендодавця і балансоутримувача акту обстеження, орендодавець ухвалює рішення про звільнення орендаря від сплати за оренду на період карантину.
		Отже, для реалізації свого права на звільнення від орендної плати, відповідачу необхідно було звернутися з відповідною заявою до орендодавця - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях і це право, як вбачається з наданих відповідачем листів, було реалізоване.
		Водночас, будь-яких доказів проведення у визначеному порядку обстеження орендованого приміщення з метою фіксування факту призупинення орендарем діяльності на об`єкті оренди та складання відповідного акту суду не надано.
		Таким чином, суд, оцінивши доводи сторін та надані докази, дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявності безумовних підстав відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України для звільнення його від сплати орендної плати у період з 17.03.2020 по 14.06.2020 включно, що становить частину спірного періоду у даній справі.
		В той же час, постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» №611 від 15.07.2020 врегульовані питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину.
		Так, пунктом 1 постанови №611 визначено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2: 1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1; 2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 №786, здійснюється у розмірі: 50% суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2; 25% суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.
		При цьому, визначено, орендодавцям державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови починаючи з дати встановлення карантину.
		У додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 №611 наведено перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50%, зокрема, до переліку орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50% віднесено орендарів, які використовують нерухоме державне майно для розміщення офісних приміщень (зокрема в аеропортах).
		Листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях №50-02.20-4808 від 30.11.2020 щодо нарахування орендної плати на період дії карантину, адресованим позивачу та відповідачу зазначено, що враховуючи заяву відповідача від 20.03.2020 №01-08-165, нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 здійснюється у розмірі 50 відсотків суми нарахованої орендної плати.
		Таким чином у відповідача наявний обов`язок зі сплати орендної плати у розмірі 50% відсотків від суми нарахованої орендної плати у період з 12.03.2020 по липень 2020 року включно, з огляду на заявлений до стягнення період, з яких у відповідності до умов договору належні до сплати на користь позивача 30% відсотків та ПДВ, а отже у період за лютий 2020 орендна плата на користь балансоутримувача становить у розмірі 9838,79 грн, з 01.03.2020 по 11.03.2020 без наявності підстав для зменшення склала 3519,12 грн, за період з 12.03.2020 по 31.03.2020 належною до сплати є орендна плата у розмірі 3199,19 грн, за квітень 2020 року - 4998,42 грн, за травень 2020 року - 5013,42 грн, за червень 2020 року - 5023,44 грн, липень 2020 року - 4993,30 грн. Відтак, загальна сума заборгованості відповідача за договором за спірний період з лютого по липень 2020 року включно перед позивачем становить 36585,68 грн.
		Втім, як встановлено судом, відповідач своїх зобов`язань за договором в частині здійснення оплати за користування нерухомим майном у період з лютого 2020 по липень 2020 у повному обсязі не здійснив, сплативши лише 10838,79 грн, що не заперечується сторонами у справі.
		Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
		Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
		Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Відтак, з урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині здійснення своєчасної та повної оплати за користування нерухомим майном, а також висновки суду щодо зменшення розміру орендної плати у період з 12.03.2020 по липень 2020, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог у розмірі              25746,89 грн.
		Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
		Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.
		Згідно із пунктом 3.7 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до державного бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.
		Пунктом 3.8 договору передбачено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 21% від суми заборгованості.
		Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення сплати орендних платежів, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пунктів 3.7 та 3.8 договору, позивачем нараховано пеню в розмірі 3482,51 грн та штраф у розмірі 21% за прострочення платежу не менше ніж три місяці від суми заборгованості у розмірі 12560,85 грн.
		При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16.
		Разом з цим, як вже було зазначено судом, у листі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях №50-02.20-4808 від 30.11.2020 щодо нарахування орендної плати на період дії карантину, адресованому позивачу та відповідачу зазначено, що враховуючи заяву відповідача від 20.03.2020 №01-08-165, нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 здійснюється у розмірі 50 відсотків суми нарахованої орендної плати.
		З матеріалів справи вбачається, що вказаний лист отримано відповідачем - 09.12.2020 за №01-08-207, а отже саме з 09.12.2020 відповідач був обізнаний про розмір орендної плати, який підлягав сплаті за договором та не був позбавлений можливості сплатити орендну плату за договором.
		Водночас, з огляду на наявний спір щодо розміру орендної плати, що вбачається із листування сторін протягом тривалого часу, зокрема позивачем листом №19-22/1-301 від 23.06.2020 надано відповідь на лист відповідача, в якій зазначено, що відповідно до листа Фонду державного майну України від 30.04.2020 №10-16-8306, заяви орендарів на зменшення орендної плати можуть бути задоволенні за умови затвердження Кабінетом Міністрів України постанови «Про деякі питання орендної плати за державне майно під час дії карантину». Окрім того, у листі-відповіді позивача №03-22-102 від 12.08.2020 на звернення відповідача вказано, що перерахунок орендної плати буде можливим після отримання відповідного роз`яснення від регіонального відділення. У відповіді №25-22-282 віл 11.09.2020 на лист відповідача, позивач зазначив, що перерахунок орендної плати буде можливим після отримання відповідного роз`яснення від регіонального відділення або відповідного документу (лист, додатковий договір).
		Таким чином, протягом тривалого часу між сторонами відбувалося листування у зв`язку з відсутністю єдності щодо порядку та наявності підстав для зменшення розміру орендної плати, та відповідно відсоткового співвідношення такого зменшення.
		Відповідно до частини 1 статті 613 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 221 Господарського кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов`язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.
		Частиною 4 статті 612 Цивільного кодексу України установлено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
		Згідно з ч. 3 ст. 220 Господарського кодексу України боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.
		Аналіз зазначених норм закону дає підстави стверджувати, що термін «кредитор» у ст. 613 ЦК України використовується умовно як сторона, що у зобов`язальних правовідносинах протистоїть особі, яка є боржником. Виходячи з чого, зазначені в ч. 4 ст. 612 ЦК України умови настають, зокрема, у разі невиконання кредитором свого зобов`язання за договором шляхом належного прийняття або неприйняття виконаного боржником зобов`язання за договором, внаслідок чого прострочення боржника не може настати до виконання кредитором свого обов`язку.
		У даному випадку, у зв`язку з відсутністю визначеності щодо розміру зменшення орендної плати між учасниками справи, відповідач, до отримання 09.12.2020 листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях №50-02.20-4808 від 30.11.2020 щодо розміру нарахування орендної плати на період дії карантину, був позбавлений можливості самостійно визначити розмір орендної плати належний до сплати за договором у період з 12 березня 2020 року по липень 2020 року включно, в зв`язку з чим, мало місце прострочення кредитора.
		Тоді як, цивільне законодавство обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи.
		Зміст добросовісності (bona fides) виражається через поняття «розумність і справедливість». При цьому згідно з обмежувальною функцією добросовісності, правило, обов`язкове для сторін, не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за певних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених сторонами.
		Водночас, принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. 
		При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. 
		Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. 
		Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).
		Відтак, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення пеню до 26.11.2020, а лист третьої особи отримано відповідачем лише 09.12.2020, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені нарахованої лише на суму орендної плати за лютий 2020 року та з 01 по 11 березня 2020, належної до сплати на користь позивача.
		При цьому, судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку пені не враховані приписи частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, згідно якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. 
		З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 930,65 грн, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.
		Вимоги щодо стягнення штрафу в розмірі 12560,85 грн, що нарахований у відповідності до умов пункту 3.8 договору є частково обґрунтованими у розмірі 7682,99 грн (26746,89+9838,79*215), оскільки за відповідачем обліковувалась заборгованість у розмірі 26746,89 грн, більше ніж три місяці, враховуючи дату отримання листа третьої особи № 50-02.20-4808 від 30.11.2020, а орендна плата за лютий 2020 року у розмірі 9838,79 грн, сплачена лише 16.09.2020. В іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.
		Окрім того, оскільки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 647,06 грн та 3% річних в розмірі 811,51 грн.
		Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, що, за розрахунком суду, складає інфляційні втрати у розмірі 105,09 грн та 3% річних у розмірі 192,81 грн, з урахуванням висновків суду про довготривалу невизначеність, відносно відповідача щодо належного розміру орендної плати (звільнення від орендної плати чи зменшення розміру орендної плати).
		Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з висновків суду про наявність обов`язку у відповідача зі сплати орендної плати у розмірі 50% відсотків від суми нарахованої орендної плати у період з 12.03.2020 по липень 2020 року включно, що в свою чергу вплинуло на розмір пені, 3% річних, інфляційних втрат та штрафу.
		При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. 
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
		З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.
		Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
		ВИРІШИВ:
		1. Позовні вимоги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеравіа» про стягнення 66476,58 грн задовольнити частково.
		2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеравіа» (01034, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 4; ідентифікаційний код 33240887) на користь  Державного підприємства  «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08300, Київська обл., с. Гора, вул. Бориспіль-7; ідентифікаційний код 20572069) основний борг у розмірі 25746 (двадцять п`ять тисяч сімсот сорок шість) грн 89 коп., пеню у розмірі 930 (дев`ятсот тридцять) грн 65 коп., штраф у розмірі 7682 (сім тисяч шістсот вісімдесят дві) грн 99 коп., 3% річних у розмірі 192 (сто дев`яносто дві) грн 81 коп., інфляційні втрати у розмірі 105 (сто п`ять) грн 09 коп. та судовий збір у розмірі 1095 (одна тисяча дев`яносто п`ять) грн 91 коп. 
		3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
		4. В решті позовних вимог відмовити.
		 
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 25.03.2021.
		 
		 
		 
		          Суддя                                                                                                     Т.В.Васильченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...