Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/392/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 26.03.2021. Зареєстровано: 28.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 29.03.2021.
Дата набрання законної сили: 17.06.2022
Результат оскарження 17.06.2022 Другий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: П/520/453/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар`їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код за ЄДРПОУ 34390710 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		26 березня 2021 р. справа № 520/392/21 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження у м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- 
		В С Т А Н О В И В:
		Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) №6317 від 20.11.2020 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
		- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) призначити та виплачувати з 20 листопада 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020;
		- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати пенсії за період з 20 листопада 2020 року до моменту виплати поточної пенсії за рішенням Суду;
		- допустити до негайного виконання рішення Суду в частині виплати заборгованості з виплати пенсії за віком на пільгових умовах з 20 листопада 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у межах суми стягнення за один місяць. 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 20 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. Однак, рішенням №6317 від 20.11.2020 відповідач того ж дня відмовив їй в призначенні пенсії. Підставою для відмови в призначенні пенсії є один лише той факт, що, з точки зору відповідача, позивачка не досягла необхідного віку, що встановлений п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІУ, а саме - 50 років. Пільгового стажу за Списком №1 та загального стажу достатньо, що прямо вбачається з рішення №6317. Позивач з вказаним рішенням про відмову в призначенні пенсії не згодна, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
		Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
		Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він вказав, що ОСОБА_1 не досягла відповідного віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах по списку № 1 відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що і стало підставою для винесення оскаржуваного рішення.
		Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
		Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.
		Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності встановив, що 
		Судом встановлено, що 20 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. 
		Рішенням №6317 від 20.11.2020 відповідач відмовив позивачці в призначенні пенсії. Підставою для відмови в призначенні пенсії відповідачем визначено те, позивачка не досягла необхідного віку, що встановлений п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІУ, а саме - 50 років.
		При цьому учасниками справи не заперечувалось, що позивачка має 9 років 10 місяців 20 днів стажу роботи за Списком №1, загальний стаж складає 22 років 07 місяці 09 днів.
		Такі обставини не є спірними та відповідно до ч.1 ст.78 КАС України доказуванню не підлягають. У суду відсутні сумніви у достовірності цих обставин.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
		Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
		З 01.01.2004 року таким законом є, насамперед Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІУ (далі - ЗУ №1058-ІУ), який був прийнятий після Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788- XII (далі - ЗУ №1788-ХІІ).
		Отже, оскільки і ЗУ №1058-ІУ, і ЗУ №1788-ХІІ регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми ЗУ №1058-ІУ як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми ЗУ №1788-ХИ підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у ЗУ №1058-ІУ.
		Водночас із цим, існують виключення з наведеного загального правила.
		Згідно з пункту «а» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-УІІІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком жінки, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
		Законом України від 02.03.2015 №213-УІІІ раніше передбачений п. «а» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" було запроваджено правила поетапної зміни показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали, як у випадку позивачки: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року - набували право на пенсію по досягненню 50 років. Максимальний віковий ценз для жінок з 45 років було збільшено до 50 років.
		Згідно п. 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
		До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
		Отже, і після набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. «а» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
		Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-УІІІ (11.10.2017), яким текст Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" був доповнений, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 114, якою встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
		Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались одночасно двома законами, а саме: п. «а» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-УІІІ та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
		Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
		Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-УПІ".
		Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-УІІІ.
		Відповідно до п.2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-УІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Згідно п. 3 резолютивної частини названого судового акту застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції ДО внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць; жінки - після досягнення 45років і при стажі роботи не менше 15років, з них не менше 7років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;".
		Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: п. «а» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-УІІІ).
		Відносно позивачки правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за п. «а» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-УІІІ (для жінок, що народилися з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року) та 50 років за п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
		Статтею 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Враховуючи ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05 - найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
		Конституційний Суд у рішенні від 23.01.2020 року №1-р/2020 вказав, що вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходить з такого. У Конституції України встановлено, що Україна є правовою державою (стаття 1); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8). За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018).
		Враховуючи зміст статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
		Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, у тому числі, в контексті основоположних таких його складових, як принцип законності, принцип поділу влади, принцип народного суверенітету, принцип демократії, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду.
		Європейська Комісія „За демократію через право (Венеційська Комісія) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року у Доповіді „Верховенство права вказала, що основними критеріями розуміння верховенства права, зокрема, є: доступність закону (закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним), питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; рівність перед законом, влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб; елементами верховенства права є: законність, включаючи прозорий, підзвітний та демократичний процес введення в дію приписів права; юридична визначеність; заборона свавілля; рівність перед законом.
		У такому контексті верховенство права означає, що органи державної влади не можуть діяти свавільно та зобов`язані дотримуватись правил, які даватимуть можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах. На підставі зазначеного особа може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат.
		Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017). У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави у сферу його прав. Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування).
		Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
		Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
		Як встановлено судом, відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_2 позивачка з 14.05.2001 по 06.05.2014 працювала медсестрою підземною з повним робочим днем під землею за Списком №1 на СП «Шахта ім. М.І. Калініна», ДП «Артемвугілля», що підтверджується також і уточнюючою довідкою №2708/01 від 27.08.2020. 
		Позивачка вказала, що майже все життя вона пропрацювала за Списком №1 та мала законні сподівання на призначення пенсії в 45 років.
		При цьому наявність необхідного спеціального та загального стажу відповідачем не оспорюється.
		Конституційний Суд у рішенні від 23.01.2020 року №1-р/2020 вказав, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б-„г статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-УІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць; чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7років 6 місяців на зазначених роботах.
		Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються зі зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
		Як вже зазначалось судом, статтею 22 Конституції України встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Враховуючи положення ст. 22 Конституції України, ч. 1 ст. 8 Конституції України, ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення п. «а» ст. 13 чинного Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, як для особи, яка працювала за Списком №1 до 1 квітня 2015 року, тобто - із застосуванням при призначенні пенсії а вікового цензу у 45 років.
		Відтак, в межах спірних правовідносин відповідач помилково дійшов до висновків, що стали підставою для винесення оскаржуваного рішення, а тому воно підлягає скасуванню.
		Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
		Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
		Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
		З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов`язання відповідача призначити та виплачувати з 20 листопада 2020 року ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а також виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати пенсії за період з 20 листопада 2020 року до моменту виплати поточної пенсії за рішенням суду.
		Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
		За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
		Щодо звернення рішення до негайного виконання суд зазначає, що у цій справі позивачем заявлено позовну вимогу про зобов`язання відповідача провести признанчення, нарахування та виплату пенсії, та за результатами її розгляду суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення. У резолютивній частині суд не визначає конкретний розмір пенсії, що належить до виплати позивачу, адже проведення таких розрахунків є повноваженням відповідача, що має бути реалізоване на виконання цього рішення суду.
		Тобто, судове рішення у цій справі має зобов`язальний характер і не відноситься до рішень, які підлягають негайному виконанню, а тому підстави для задоволення вимог позивача про звернення рішення до негайного виконання відсутні.
		Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		ВИРІШИВ:
		Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) №6317 від 20.11.2020 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 );
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) призначити та виплачувати з 20 листопада 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а також 
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати пенсії за період з 20 листопада 2020 року до моменту виплати поточної пенсії за рішенням суду.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )суму судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017. 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення у повному обсязі складено 26 березня 2021 року.
		 
		 
		Суддя О.Г.Котеньов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...