Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/9693/13-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; гарантування вкладів фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 29.03.2021. Зареєстровано: 30.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.03.2021.
Дата набрання законної сили: 12.03.2021
Номер судового провадження: К/9901/1872/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		12 березня 2021 року 
		Київ
		справа №826/9693/13-а
		адміністративне провадження №К/9901/1872/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., вирішуючи питання про поновлення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2014,
		УСТАНОВИВ:
		У серпні 2014 року до Вищого адміністративного суду України надійшла вищевказана касаційна скарга.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.08.2014 відкрито касаційне провадження у справі.
		29.01.2015 ОСОБА_3 , а 05.02.2015 також ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 подали до касаційного суду клопотання про звернення до Верховного Суду України щодо відповідності Закону України від 23.02.2012 №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Конституції України.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.02.2015 вищезгадані клопотання задоволені та зупинено провадження у справі до завершення розгляду звернення.
		Листом від 09.02.2015 №К/800/43574/14 суддя-доповідач ОСОБА_13 звернувся до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		10.03.2015 до Вищого адміністративного суду України надійшла відповідь на вказаний лист, в якій Верховний Суд України зазначав, що, враховуючи наявне законодавче регулювання даного питання, необхідно або зупинити колегією суддів Вищого адміністративного суду України  провадження у справі та постановити ухвалу про звернення до Верховного Суду України, або прийняти відповідне рішення пленуму Вищого адміністративного суду України згідно з пунктом 4 частини другої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.04.2015 провадження у цій справі зупинено та постановлено звернутись до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Постановою Пленуму Верховного Суду України від 03.07.2015 №13 вирішено звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п`ятої статті 41 Конституції України.
		Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
		Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
		Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України діють у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному цим Законом.
		Постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.
		Також, 15.12.2017 набув чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» яким, зокрема Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції.
		За правилами підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		На підставі вищенаведених положень законодавства, а також, у зв`язку з тим, що розгляд поданої у цій справі касаційної скарги не закінчено до набрання чинності редакцією Кодексу зі змінами, внесеними після 15.12.2017, справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення шкоди передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду від 10.12.2019 справу №826/9693/13-а прийнято до провадження.
		Приймаючи справу до провадження, Суд, окрім іншого, зазначав, що після 15 грудня 2017 року (момент створення Верховного Суду як нового суду та набрання чинності новою редакцією Кодексу адміністративного судочинства України) Верховний Суд, позивач та інші учасники справи перебувають у ситуації, за якої вони зобов`язані, дотримуючись положень чинного процесуального закону, вирішувати справу (для суду) та виступати у суді сторонами адміністративного спору (для позивача та інших сторін), який був ініційований згідно з положеннями попередньої редакції процесуального закону.
		Беручи до уваги те, що у цій справі визначено новий склад суду і адміністративне судочинство надалі здійснюватиметься у відповідності з вимогами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд цієї справи розпочинається спочатку.
		Розгляд справи спочатку означає, що, суд зобов`язаний вчинити процесуальні дії, зумовлені необхідністю приведення розпочатого у цій справі провадження у відповідність з вимогами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
		Верховний Суд також звернув увагу й на положення частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Згідно з преамбулою Закону України «Про судоустрій і статус суддів» цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		В ухвалі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви у справі «Скорик проти України» (№32671/02) звертається увага на загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» №26737/95, п. 35); цей принцип був підтверджений у справі «Воробйова проти України» (№28242/10), де заявниця не використала засоби юридичного захисту, які діяли на той час, коли судове провадження у її справі все ще тривало.
		З огляду на вищевикладене, Верховний Суд, який розглядає дану адміністративну справу спочатку за новими правилами, встановленими законодавцем після 15.12.2017, повинен застосовувати процесуальні повноваження та інструменти, передбачені чинною редакцією Кодексу адміністративного судочинства України, з метою своєчасного, повного і об`єктивного вирішення спору з урахуванням права скаржника на справедливий суд, проголошеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція).
		Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Обов`язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.
		Колегія суддів наголошує, що згідно з положеннями частин першої, другої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. 
		В контексті приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення ЄСПЛ є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень частини другої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.
		У практиці ЄСПЛ неодноразово вирішувалось питання стосовно дотримання гарантованого Конвенцією права на доступ до суду, права на справедливий судовий розгляду упродовж розумного строку.
		Так, у рішенні ЄСПЛ від 18.01.2005 у справі "Полтораченко проти України" (заява №77317/01) Суд наголосив, що «розумна» тривалість провадження повинна бути оцінена відповідно до обставин справи і з огляду на  наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору (див., серед іншого, Фридлендер проти Франції, №30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII). Суд знову повторює, що тільки затримки, які виникли з вини держави, можуть бути підставою для встановлення невідповідності вимогам «розумного строку» (див.  Хюмер проти Польщі, №26614/95, п. 66, рішення від 15.10.1999).
		Більше того, ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» (Заяви №58812/15 та 4 інші - див. перелік у додатку) від 17.10.2019, яке набуло статусу остаточного 24.02.2020 (далі - рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України»), надавав оцінку доводам про порушення прав заявників на доступ до суду та розгляд їх справи упродовж розумного строку.
		У пунктах 161, 166 цього рішення зазначено, що причиною порушення прав заявника на доступ до суду та розгляд його справи упродовж розумного строку була затримка у розгляді Конституційним Судом України питання конституційності положень Закону "Про очищення влади". Він відклав розгляд справи на значно довший, ніж тримісячний строк, передбачений Законом України "Про Конституційний Суд України" 1996 року. Заявники наголосили, що відповідно до національного законодавства адміністративні суди були зобов`язані передати питання щодо перевірки конституційності Закону "Про очищення влади" до Конституційного Суду України через Верховний Суд. Конституційний Суд України мав розглянути це питання упродовж строку, встановленого статтею 56 Закону України "Про Конституційний Суд України" 1996 року (див. пункт 80), проте не зробив цього. У результаті справи заявників розглянуті не були. Це порушило їхні права на доступ до суду та розгляд їхніх справ упродовж розумного строку.
		Оцінюючи такі аргументи, Суд у пункті 171 рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» повторив, що саме Договірні держави мають організовувати свої судові системи так, щоб їхні суди могли гарантувати кожному право на отримання остаточного рішення у спорах щодо прав та обов`язків цивільного характеру упродовж розумного строку (див. рішення у справі "Прихід греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії" [ВП], заява N 76943/11, пункт 142, від 29 листопада 2016 року). Розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у світлі обставин справи та з урахуванням критеріїв, встановлених у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки заявника та відповідних органів влади, а також важливості предмету спору для заявника (там само, пункт 143).
		У пункті 173 вищевказаного рішення ЄСПЛ вказано, що провадження тривають понад чотири з половиною роки (див. пункти 36, 41 і 43) в одній інстанції, враховуючи також провадження у Конституційному Суді України.
		ЄСПЛ у пункті 174 рішення у справі «Полях та інші проти України» визнав, що така тривалість не є короткою в абсолютному вимірі та може порушити питання дотримання пункту 1 статті 6 Конвенції (див. для порівняння рішення у справах «Гінчо проти Португалії», від 10 липня 1984 року, пункти 29 - 41, Серія A N 81; «Требовч проти Словенії», заява N 42863/02, пункти 15 - 17, від 01 червня 2006 року; «Світлана Орлова проти Росії», заява N 4487/04, пункти 41, 50 - 52, від 30 липня 2009 року та «Мошат проти Словаччини», заява N 27452/05, пункти 24 і 25, від 21 вересня 2010 року).
		Як наведено у пункті 182 вищезгаданого рішення ЄСПЛ, розгляд справ Конституційним Судом України підпадав під доволі суворо обмежені строки (див. пункт 80). Не можна було очікувати, що заявники знатимуть, що ці строки буде перевищено, особливо з огляду на те, що Верховний Суд України просив Конституційний Суду України розглянути це питання невідкладно. Крім того, коли після закінчення цього строку третій заявник подав клопотання про поновлення провадження, його клопотання було залишено без задоволення (див. пункти 47 і 48). Наведена першим заявником практика також свідчить, що багато інших судів відмовляли у задоволенні клопотань про поновлення проваджень у зв`язку із затримками (див. пункт 103).
		Поряд із цим, ЄСПЛ у пунктах 186-194, 196 рішення у справі «Полях та інші проти України» зазначив, що коли провадження у Конституційному Суді України становить частину звичайного провадження, наприклад, коли національні суди передають питання щодо конституційності відповідного положення, провадження у ньому більшою чи меншою мірою може мати значення для оцінки відповідності зазначеного провадження статті 6 Конвенції (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Рошка проти Росії», заява N 63343/00, від 06 листопада 2003 року з подальшими посиланнями).
		Аналогічно і в цій справі для оцінки розумності тривалості має враховуватися провадження у Конституційному Суді України, що склало основну частину тривалості проваджень у справах заявників.
		Суд встановив, що тривалість провадження у Конституційному Суді України повинна оцінюватися з урахуванням його конкретної ролі. Його роль, як охоронця Конституції України, робить особливо необхідним, щоб Конституційний Суд України, інколи враховував інші міркування, ніж тільки хронологічний порядок, в якому справи вносяться до реєстру, зокрема характер справи та її важливість у політичному і соціальному розумінні (див. наприклад, згадане рішення у справі «Зюссман проти Німеччини», пункт 56). Ця особливість також має враховуватися під час оцінки ефективності звернення до Конституційного Суду України, як засобу юридичного захисту, та тривалості провадження у ньому. Наприклад, Суд встановив, що провадження тривалістю понад три роки не призвело до неефективності конституційного подання (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Ельчі проти Туреччини», заява N 63129/15, пункт 55, від 29 січня 2019 року).
		Проте, Суд вважає, що у цій справі особливості ролі та статусу Конституційного Суду України недостатньо, щоб пояснити затримку у в розгляді ним справи.
		По-перше, Верховний Суд України просив Конституційний Суд України розглянути справу у терміновому порядку (див. пункт 62). Уряд не стверджував, що Конституційний Суд України мав ухвалити рішення у більш невідкладних важливих справах (див. для порівняння згадане рішення у справі "Зюссман проти Німеччини", пункт 60) або що, розглядаючи цю справу він зіткнувся з будь-якими серйозними проблемами (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Мехмет Хасан Алтан проти Туреччини", заява N 13237/17, пункт 156, від 20 березня 2018 року, у контексті вимоги пункту 4 статті 5 Конвенції щодо "відсутності зволікання").
		Суд також не було поінформовано про будь-який розвиток у розгляді справи Конституційним Судом України після 06 липня 2017 року, окрім того, що суд проводив обговорення. Немає жодних ознак, що навіть до цієї дати у справі були вжиті будь-які процесуальні кроки з 22 березня 2016 року, коли суд провів засідання у справі та перейшов до обговорення (див. пункти 68 і 69 та для порівняння згадане рішення у справі "Ахмет Тунч та інші проти Туреччини", пункт 123).
		Також варто зазначити, хоча само собою це не є вирішальним, що встановлені національним законодавством строки розгляду справ Конституційним Судом України було значно перевищено (див. пункти 80 і 81) за відсутності переконливого пояснення.
		На підставі викладеного ЄСПЛ дійшов висновку, що з огляду на конкретні обставини цієї справи тривалість проваджень у справах заявників не може вважатися «розумною», у зв`язку з чим констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
		Колегія суддів враховує, що у справі №826/9693/13-а, яка наразі розглядається Верховним Судом, зупинення провадження обумовлювалось необхідністю розгляду питання щодо звернення Верховного Суду України до Конституційного Суду України із конституційним поданням щодо конституційності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02.04.2015, якою зупинено провадження у цій справі, відсутня вказівка на конкретну дату, строк чи певну подію, як, наприклад, прийняття Конституційним Судом України рішення у справі, настання яких зумовлювало б поновлення провадження у цій справі.
		В той же час, справа, конституційне провадження у якій відкрите Конституційним Судом України на підставі конституційного подання Верховного Суду України від 07.08.2015 №4/1868(15) щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п`ятої статті 41 Конституції України, до цього часу не розглянута.
		За інформацією, розміщеною на офіційному веб-порталі Конституційного Суду України за посиланням - http://www.ccu.gov.ua/novyna/konstytuciyni-podannya-stanom-na-4-bereznya-2021-roku, жодного рішення у вищевказаній справі за конституційним поданням Верховного Суду України від 07.08.2015 №4/1868(15) досі не прийнято. 
		У графі «відомості щодо розгляду» заначено, що: - «справа розглядається Судом з 26.04.2016, продовження розгляду справи  15.09.2020».
		Будь-яка інша офіційна інформація про стан провадження вищеназваної справи у Конституційному Суді України, станом на день постановлення цієї ухвали, - відсутня.
		Варто зауважити, що провадження у справі №826/9693/13-а за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення шкоди триває вже майже сім років. У період часу з 02.04.2015 й по нині, тобто упродовж майже шести років, жодних процесуальних дій не вчиняється.
		Це створює ситуацію, за якої заявник, у справі, яка має для нього виняткове значення, оскаржуючи, як він вважає, незаконні акти, протиправні дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, внаслідок яких, за твердженнями позивача, йому завдано значної (у розмірі 1289749,55 гривень) шкоди, яку він просить відшкодувати, маючи легітимні очікування на ефективний і своєчасний судовий захист своїх прав, змушений тривалий час перебувати у стані правової невизначеності, очевидно відчуваючи негативний вплив від неспроможності держави виконати свій головний конституційний обов`язок, закріплений у статті 3 Основного Закону України, щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини, що, безперечно, є неприпустимим.
		Усе вищевикладене у сукупності, з урахуванням строку провадження у цій справі, який, у ракурсі висновків ЄСПЛ, не може вважатися «розумним», свідчить про необхідність вжиття невідкладних заходів для недопущення порушення права позивача на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
		Колегія суддів бере до уваги й те, що редакція Кодексу адміністративного судочинства України, чинна після 15.12.2017 і на даний час передбачає, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії (частина третя, абзац перший частини четвертої статті 7 цього Кодексу).
		 
		 
		Тобто, обставини, які слугували підставою для зупинення провадження у даній справі, на цей час відсутні, оскільки чинна після 15.12.2017 редакція КАС України передбачає достатній обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду для здіснення касаційного розгляду цієї справи до ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, зокрема, застосувати при розгляді цієї справи норми Конституції України, як норми прямої дії, а також Конвенції, з урахуванням наявної практики ЄСПЛ, які мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства.
		Більше того, варто наголосити, що відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає межі перегляду судом касаційної інстанції, цей суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		За приписами частини другої статті 152 Конституції України, з якою кореспондуються положення статті 91 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII «Про Конституційний Суд України», закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Частиною третьою цієї ж статті Основного Закону України встановлено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
		Тобто, ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України від 07.08.2015 №4/1868(15) щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п`ятої статті 41 Конституції України, не матиме впливу на норми матеріального права, які були застосовані судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, та правильність застосування яких належить перевірити Верховному Суду під час касаційного розгляду цієї справи, і не зумовлює зміну правової регламентації спірних правовідносин у законодавстві, чинним станом на час виникнення останніх, а отже й зупинення провадження у даному конкретному випадку не можна вважати виправданим і таким, що є необхідним за цих обставин.
		За приписами частин першої, третьої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу. Провадження у справі продовжується зі стадії, на якій його було зупинено.
		Зважаючи на відсутність у даному конкретному випадку обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, а також з метою недопущення порушення прав позивача і запобігання перевищенню меж «розумності» строків провадження, колегія суддів вважає за необхідне поновити провадження у цій справі зі стадії, на якій його було зупинено, та призначити її до розгляду у судовому засіданні.
		Про дату, час і місце судового засідання повідомити учасників справи у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
		Керуючись статтями 237, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
		УХВАЛИВ :
		Поновити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення шкоди.
		Призначити справу до розгляду у судовому засіданні на 20.04.2021 о 16 годині 00 хвилин у приміщенні суду за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5.
		Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
		 
		Головуючий суддя                                                                                Н.В. Коваленко
		 
		Судді:                                                                                                    Я.О. Берназюк
		 
		                                                                                                    І.В. Желєзний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...