Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/1756/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них; примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства.
Надіслано для оприлюднення: 30.03.2021. Зареєстровано: 31.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2021.
Дата набрання законної сили: 30.03.2021
Номер судового провадження: A/855/5990/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 755/1756/21                                                           
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		30 березня 2021 року                                                                                                      м. Київ
		 
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		Судді-доповідача: Бужак Н. П.
		Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
		За участю секретаря: Несін К.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року, суддя Виниченко Л.М., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення та про заборону в`їзду на територію України,-
		 
		У С Т А Н О В И Л А:
		 
		Представник ОСОБА_1 - Волинська Вікторія Іванівна звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просила визнати протипраним та скасувати рішення № 2 Білоцерківського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 15 січня 2021 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни особи без громадянства Грузії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення позивач вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує його права, оскільки не зрозуміло що саме ним було порушено у 1992 році коли він прибув до України, так як Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», на який відповідач посилався у вказаному рішенні,  прийнято 22.09.2011 року. 
		Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва адміністративний позов задоволено.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. 
		Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Судом першої інстанції встановлено, що 15 січня 2021 року головним спеціалістом Білоцерківського РВ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області Корнієнко С.М. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКО № 000844 відносно особи без громадянства ОСОБА_3 за порушення ч. 1 ст. 203 КУпАП, зі змісту якого убачається, що 15.01.2021 року о 13 год. 10 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , була виявлена особа без громадянства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який порушив правила перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні.
		Також 15 січня 2021 року начальником відділу Білоцерківського РВ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області на підставі протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МКО № 000844 винесено постанову серії ПН МКО № 000846 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі змісту якої убачається, що 15.01.2021 року о 13 год. 10 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , було виявлено особу без громадянства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який порушив правила перебування в Україні, тобто проживав без документів на право проживання в Україні.
		Вказаною постановою ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5 100 грн.
		15 січня 2021 року завідувачем сектору протидії нелегальній міграції Білоцерківського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області за результатами розгляду матеріалів щодо особи без громадянства Грузії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ухвалено рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни особи без громадянства Грузії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зобов`язано покинути територію України у термін до 14.02.2021 року та заборонено в`їзд на територію України терміном на три роки.
		В оскаржуваному рішенні зазначено, що 15 січня 2021 року близько 13 год. 10 хв. по АДРЕСА_1, був виявлений особа без громадянства Грузії ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який знаходився на території України з порушенням Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Особа без громадянства ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прибув на територію України в листопаді 1992 року з території Республіки Грузія, авіарейсом Тбілісі-Київ. На протязі встановленого 90 денного терміну перебування в Україні документи на перебування в Україні не оформив, територію України не покинув. 02 листопада 2016 року Оболонським районним судом м. Києва був притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 186 КК України та до 15.01.2021 року відбував покарання у Білоцерківській ВК-35. 
		За порушення правил перебування іноземних громадян на території України особу без громадянства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП у виді штрафу у розмірі 5 100 грн. 
		Відповідно до Закону України «Про імміграцію», де визначаються категорії іммігрантів, яким надається дозвіл на імміграцію в Україну, Закону України «Про громадянство України», особа без громадянства Грузії ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не має підстав для отримання дозволу на імміграцію в Україну. У зв`язку з тим, що особа без громадянства Грузії ОСОБА_4 незаконно перебував на території України та у нього відсутні підстави для подальшого перебування на території держави, підлягає примусовому поверненню за межі України.
		Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що прийнято всупереч нормам чинного законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку оставин даної справи, колегія суддів зазначає насиупне.
		В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
		Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773- VI визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України (далі - Закон).
		Пунктом 14 частини першої статті 1 цього Закону встановлено, що нелегальний мігрант - це іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
		Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
		За змістом ст. ст. 6, 7 Закону № 3773-VI іноземця або особу без громадянства може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або їм може бути надано тимчасовий захист у порядку, встановленому законом.
		Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
		Іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку(ст. 9 Закону № 3773-VI)
		Згідно ч. 1, 3 ст. 13 Закону № 3773-VI в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду-виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду-виїзду.
		Рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.
		В`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України (ст. 15 Закону № 3773-VI).
		Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Правила щодо реєстрації іноземців та осіб без громадянства не поширюються на осіб, які з наміром визнання їх біженцями в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні чи отримання притулку або тимчасового захисту, незаконно перетнули державний кордон України. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції здійснює реєстрацію іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія закону про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні, лише за наявності одного з документів, що видаються таким особам відповідно до зазначеного закону (ст. 16 Закону № 3773-VI).
		Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій (ст. 25 Закону № 3773-VI).
		Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.
		Згідно положень п. п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 360 від 20.08.2014 року, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
		За змістом п. 9 п. 4 Положення ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.
		Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
		Виходячи з положень ч. 1 ст. 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
		Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення.
		У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України.
		Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
		Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято.
		У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання.
		Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
		Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
		Іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки (ст. 31 Закону № 3773-VI).
		Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150 (далі - Інструкція).
		Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
		Відповідно до п. 5 розділу 1 Інструкції, підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
		За приписами пункту 6 розділу I Інструкції № 353/271/150 примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов`язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.
		Відповідно до статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» забороняється примусово повертати і примусово видворяти іноземців до країн, де: їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або через політичні переконання;їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного чи внутрішнього збройного конфлікту, або систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Примусове повернення не застосовується до іноземців, які не досягли 18-річного віку, та іноземців, на яких поширюється дія      Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		За приписами п. 10 розділу I Інструкції № 353/271/150 рішення органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
		Рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (додаток 1) (далі - рішення про примусове повернення) готує у двох примірниках посадова особа органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ і затверджує начальник (заступник начальника) відповідного органу/підрозділу або особа, яка виконує його обов`язки, за наявності підстав, зазначених у пункті 5 розділу І цієї Інструкції, з подальшим повідомленням щодо рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (додаток 2) упродовж 24 годин прокурора за територіальністю про підстави прийняття такого рішення.
		Пунктом 2 розділу II Інструкції № 353/271/150 визначено, що рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства (додаток 3).
		Відповідно до пункту 3 розділу II Інструкції № 353/271/150 у рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов`язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення.
		За приписами пункту 4 розділу II Інструкції № 353/271/150 один з примірників рішення про примусове повернення видається іноземцю, стосовно якого воно прийнято, інший залишається в органі, який його прийняв.
		Згідно з пунктом 5 розділу II Інструкції № 353/271/150 іноземець зобов`язаний самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
		Відповідно до положень п. п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 360 від 20.08.2014, Державна міграційна служба України (далі - ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
		За змістом п. 9, п. 4 Положення про ДМС, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.
		Матеріали справи свідчать, що 15.01.2021 на підставі статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» було прийнято рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни, зобов`язання покинути територію України у термін до 14.02.2021; заборонено в`їзд на територію України строком на 3 (три) роки до 15.01.2024.
		Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що 15.01.2021 було виявлено позивача, який порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні. Під час складання адміністративних матеріалів позивач повідомив, що жодних документів на право законного проживання або тимчасового перебування на території України не має.
		Цього ж дня, за порушення правил перебування іноземних громадян на території України, працівниками ЦМУ ДМС відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП та на підставі якого винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Встановлені обставини, а саме: нелегальне становище, відсутність у позивача, підстав для подальшого перебування на території України свідчать про те, що ним порушенні вимоги ст. 4, ст. 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
		Як убачається із позовної заяви, позивач вказує, що з ним співробітники міграційної служби спілкувалися російською мовою та на їх вимогу позивачем було підписано розписку про те, що він не потребує перекладача та адвоката. Також, як твердить позивач, ним були підписані документи складені українською мовою без повного розуміння їх змісту, оскільки він українську мову він розуміє, а читати та писати українською не вміє, пояснення писав російською мовою. 
		Відповідачем також було порушено вимоги Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, оскільки замість примірника рішення йому було видано лише його копію.
		Окрім того, на переконання позивача, останній не погоджується з тим, що ним було порушено міграційне законодавство, оскільки він прибув до України в 1992 році, а Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», на який відповідач посилався у спірному рішенні прийнято 22.09.2011 року. 
		Також позивач зазначає, що відбуваючи покарання у місцях позбавлення волі, він не міг звернутися до територіального органу міграційної служби із заявою про визнання його особою без громадянства, а на момент ухвалення відповідачем спірного рішення постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності законної сили не набрала. 
		Разом з тим, колегія суддів зазначає, що 15.01.2021 під час опитування позивача Білоцерківським РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, останній наголосив, що в Україні перебуває тривалий час та не потребує послуг перекладача, українську мову розуміє, що засвідчено власноручним підписом у поясненні, а тому твердження суду першої інстанції про те, що позивач не розумів українську мову є помилковими.
		Окрім того, як свідчать матеріали справи, позивачу були роз`яснені його права, строки оскарження рішення та наслідки невиконання рішення про примусове повернення та видано копію рішення про примусове повернення від 15.01.2021 року, що не суперечить положення п. 2 розділу II Інструкції про порядок про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців.
		Отже, зміст оскаржуваного рішення позивачу був зрозумілим, про що свідчить його підпис у розписці про ознайомлення зі змістом рішення, порядком його оскарження та наслідками невиконання, а копію рішення позивач отримав особисто.
		Водночас колегія суддів звертає увагу, що позивач тривалий час (з 1992 року) перебуває на території України та за весь час не вживав жодних заходів щодо легалізації свого становища та відновлення втрачених документів. Окрім того, позивач ніяким чином не підтвердив документально, що знаходиться на території України з листопада 1992 року та що втратив паспорт зразка СРСР  та  доказів цього  не надав.
		Відповідно до ст. 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Таким чином, як свідчать матеріали справи, позивач не звертався до територіальних підрозділів ДМС з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту. 
		Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому правові підстави щодо скасування рішення відповідача від 15 січня 2021 року в частині примусового повернення повернення до країни походження або третьої країни особи без громадянства відсутні.
		Щодо рішення відповідача в частині заборони в`їзду в Україну позивачу строком на три роки, колегія суддів зазначає наступне.
		Оскаржуване рішення відповідача в частині заборони позивачу в`їзду на територію України строком на три роки не містить жодних із передбачених для цього підстав, в рішенні відсутнє будь-яке належне обґрунтування необхідності застосування до позивача заборони подальшого в`їзду в Україну та відсутні посилання на підстави, якими керувався відповідач при прийняті такого рішення.
		Позивач зазначає, що на території України він має цивільну дружину - ОСОБА_5 та доньку - ОСОБА_6 , також в Україні він має рідну сестру ОСОБА_7 , яка являється громадянкою України. 
		Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		В силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Згідно статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.
		Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що відносини позивача з членами її сім`ї, зокрема, дітьми, складають «сімейне життя» для цілей застосування статті 8 Конвенції (п. 65 постанови у справі «Нунесс проти Норвегії» від 28.06.2011 р. (заява №55597/09).
		На думку колегії суду, у даній справі втручання у право на повагу до сімейного життя, передбачене ст. 8 Конвенції в контексті ухвалення рішення про заборону в`їзду на територію України на 3 роки не відповідає нормам законодавства. 
		Таке втручання не є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети - в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в частині заборони в`їзду позивачу на територію України терміном на 3 (три) роки є протиправним та підлягає скасуванню.
		Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях.  Доказів того, що позивач є батьком  дитини також не має, оскільки останній в установленому порядку не вирішив питання встановлення  батьківства.
		Водночас, для повернення позивача та подальшого перебування на території України після звернення до органів міграційної служби із наданням посвідки на проживання з вказаних підстав, останній матиме змогу повернутися до своєї сім`ї.
		Аналогічна правова позиція знаходить своє відображення в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18.
		Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Відповідно до  ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильне застосування 
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині щодо заборони в`їзду позивачу на територію України терміном на 3 (три) роки. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
		Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 272, 288, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області задовольнити частково.
		Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
		Позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення та про заборону в`їзду на територію України задовольнити частково.
		Скасувати рішення № 2 Білоцерківського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 15 січня 2021 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни особи без громадянства Грузії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині заборони в`їзду на територію України терміном на 3 (три) роки.
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
		 
		 
		 
		Суддя-доповідач:                                                                                Бужак Н.П.
		 
		Судді:                                                                                          Костюк Л.О.
		 
		                                                                                                    Кобаль М.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...