Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/5201/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин.
Надіслано для оприлюднення: 30.03.2021. Зареєстровано: 31.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2021.
Дата набрання законної сили: 23.03.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"23" березня 2021 р.           Справа№ 910/5201/19
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Дикунської С.Я.
		суддів:            Тищенко О.В. 
		          Станіка С.Р. 
		 
		 
		секретар судового засідання        Макуха О.А.
		за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
		розглянувши матеріали апеляційної скарги Першого заступника прокурора міста Києва
		на рішення           Господарського суду міста Києва                                 
		від                                     12.12.2019 (повний текст рішення складено 26.12.2019)
		у справі                     № 910/5201/19 (суддя Головіна К.І.)
		за позовом          Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави
		до                                   Київської міської ради                 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача        1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ»
		                                                2) ОСОБА_1 
		про                                    визнання незаконним та скасування рішення
		      
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що ТОВ «Енерджі-ВМ», будучи власником нерухомого майна площею 12,9 кв.м, яке знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , незаконно отримало за рішенням Київради № 1136/5200 від 05.07.2018 в оренду земельну ділянку територіальної громади міста Києва площею 0,5297 га (кадастровий номер: 8000000000:90:439:0019) для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу.  За твердженнями прокурора, площа земельної ділянки, наданої відповідачем в оренду,в 410 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване, а тому право користування на іншу частину земельної ділянки (вільну від нерухомого майна) могло набуватись лише на конкурентних засадах. Крім цього, прокурор стверджував, що попередній власник даної земельної ділянки ( ОСОБА_1 ) не оформив права власності на неї, тому до ТОВ «Енерджі-ВМ» не могло перейти право користування цією земельною ділянкою у визначеному ст.120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України порядку. Також прокурор зазначав, що проект землеустрою ОСОБА_1 затверджений Київрадою спірним рішенням, не містить даних, що площа земельної ділянки визначена з урахуванням державних будівельних та санітарних норм. Відтак, посилаючись на приписи ст.ст. 124, 134, 135 Земельного кодексу України, прокурор просив визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради № 1136/5200 від 05.07.2018 «Про передачу ТОВ «Енерджі-ВМ» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу на АДРЕСА_1».
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» (далі - ТОВ «Енерджі-ВМ», третя особа-1) та ОСОБА_1 (далі - третя особа-2, ОСОБА_1 ). 
		Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував про необґрунтованість вимог прокурора й відсутність у нього підстав для захисту інтересів держави.
		Треті особи-1 та 2 (ТОВ «Енерджі-ВМ`та ОСОБА_1 ) надали письмові пояснення, у яких вказали, що позов підлягає залишенню без розгляду, оскільки прокурор не довів наявності у нього достатніх підстав для представництва інтересів держави у правовідносинах щодо прийняття органом місцевого самоврядування рішення, пов`язаного із розпорядженням землею комунальної власності, тому вважали, що позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності. По суті позову ТОВ «Енерджі-ВМ» заперечило з огляду на правомірність прийнятого відповідачем рішення.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 відмовлено у задоволенні позову Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення.
		Не погоджуючись із згаданим рішенням, Перший заступник прокурора міста Києва оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За  твердженнями  апелянта, суд першої інстанції не надавши жодної оцінки обставинам справи та доводам прокурора про незаконність передачі спірної земельної ділянки в оренду ТОВ «Енерджі-ВМ» під нове будівництво, взявши до уваги лише факт розміщення на спірній земельній ділянці нерухомого майна площею 12,9 кв.м, дійшов помилкового, формального та необґрунтованого висновку про законність відведення земельної ділянки поза процедурою аукціону. На переконання  апелянта,  місцевим судом  безпідставно не  враховано, що на час набуття ТОВ «Енерджі-ВМ» права власності на нежитлову господарську споруду загальною площею 12,9 кв.м в 2015 році, спірна земельна ділянка не могла бути об`єктом цивільних прав та, відповідно, право користування нею не могло перейти до товариства на підставі ст. 120 Земельного кодексу України. Крім цього, за твердженнями апелянта,  в супереч вимогам ст. 86 ГПК України судом не враховано, що оскільки в даному випадку право власності чи право користування  спірною земельною ділянкою площею 0,5297 га не оформлено попереднім власником нерухомого чайна - ОСОБА_1 , в подальшому не могло виникнути переходу такого права, визначеного ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України, до ТОВ «Енерджі-ВМ».  На думку апелянта, місцевий суд безпідставно послався на правові висновки Верховного Суду (постанови від 04.02.2019 у справі № 463/1696/15-ц та від 04.03.2019 у справі № 902/341/17), оскільки правовідносини, які в них розглядались не є подібними до тих, що виникли у  даній справі. Залишивши поза увагою доводи прокурора про відведення земельної ділянки під нове будівництво, суд  також безпідставно взяв до уваги факт розміщення на ній нерухомого майна ТОВ «Енерджі-ВМ», в той час як землю передано в оренду для нового будівництва, а не для обслуговування наявного майна. Разом з цим, суд першої інстанції, пославшись на наявність погоджень органів містобудування та санітарного нагляду, в порушення вимог ст. 86 ГПК України безпідставно не прийняв до уваги доводи прокурора про відсутність в проекті землеустрою буд-яких обґрунтувань (з урахуванням будівельних та санітарних норм) надання товариству земельної ділянки площею 0,5297 га. На переконання апелянта, наявні в проекті землеустрою погодження органів містобудування та санітарного нагляду стосуються лише можливості використання земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу, однак вони не містять жодного обґрунтування  щодо площі земельної ділянки, необхідної для такого будівництва тощо.
		Заперечуючи проти апеляційної скарги, третя особа-1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджувала про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просила не брати їх до уваги, оскаржувану рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначала, що приписи абз. 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не містить вимог щодо майбутньої мети використання земельної ділянки, яка не підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Факт розташування на земельній ділянці державної чи комунальної власності об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб, є достатньою підставою для передачі цієї земельної ділянки відповідній фізичній чи юридичній особі без проведення земельних торгів. Відтак, третя особа-1 вважає, що висновки апелянта щодо можливого надання земельної ділянки комунальної власності для нового будівництва поза процедурою аукціону законодавцем не передбачено є такими, що зроблені за невірного тлумачення законодавства, а отже такими, що не можуть бути прийнятими до уваги. Висновки про необхідність продажу права оренди земельної ділянки комунальної власності під забудову на конкурсних торгах незалежно від наявності чи відсутності на такій земельній ділянці нерухомого майна потенційного орендаря є помилковими, не базуються на жодній нормі чинного законодавства. При цьому, третя особа-1 вважає, що судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідачем та третіми особами повністю дотримано вимоги чинного земельного законодавства щодо надання (отримання) земельної ділянки комунальної власності в користування, оскільки проект землеустрою на відведення земельної ділянки ОСОБА_1 було розроблено, погоджено компетентними органами, але не затверджено в установленому законом порядку, було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо ТОВ «Енерджі-ВМ» як зацікавленої особи, яка набула права власності на нерухомість, розташовану на земельній ділянці, що в свою чергу свідчить про прийняття відповідачем оскаржуваного рішення у повній відповідності до вимог чинного законодавства. Крім цього, третя особа-1 стверджувала про безпідставність  та недоречність посилань апелянта на ДБН «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**», затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 № 44, а також Державні санітарні правила забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 №173, вказуючи на те, що законодавством встановлено ДБН та санітарні норми, які мають бути дотриманими під час будівництва об`єктів в населених пунктах України. В той же час жодним нормативно-правовим актом, який регулює порядок надання земельних ділянок комунальної власності у власність чи користування, не встановлено будь-яких обмежень щодо площі та розміру відповідної земельної ділянки в порівнянні з нерухомістю, яка на ній розташована або планується розташовуватись. Крім цього, вважає, що прокурором не доведено  будь-яких порушень ДБН та/або санітарних норм під час розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.  Третя особа-1 посилаючись на висновки Великої палати Верховного Суду в постанові  від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, відповідно до яких  чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений в загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв в правилах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. Разом з цим,   помилковими є посилання апелянта в частині необхідності та можливості  визначення розміру земельної ділянки на основі державних будівельних та санітарних норм, стверджуючи, що процедура визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній, є необхідною та обов`язковою тільки в тому випадку, якщо в договорі відчуження права власності на такий об`єкт нерухомості не встановлено розміру земельної ділянки, на якій розташовано такий відчужуваний об`єкт нерухомості. Оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення Київської міської ради вимоги, встановлені законодавством, зокрема положеннями ст. 123 ЗК України, повністю дотримано, в т.ч. проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу по АДРЕСА_1, було погоджено передбаченими законодавством компетентними органами в належному порядку,  третя особа вважає, що немає жодних підстав стверджувати, що таке рішення Київської міської ради є незаконним. При цьому,площа земельної ділянки була визначена в проекті землеустрою, який, як зазначалось вище, є погодженим всіма компетентними органами, а всі будівельні та санітарні норми дотримано та буде дотримано в подальшому третьою особою. Також третя особа-1 вважає, що посилання позивача на позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г правомірно відхилено судом першої інстанції з огляду на те,  що обставини зазначеної справи та обставини справи, яка розглядається, відрізняються, як і редакції ст.ст.120 ЗК України та  377 ЦК України, чинні на момент набуття права власності на нерухоме майно та прийняття міською радою рішень про надання земельних ділянок в користування, а також цільове призначення земельних ділянок, що виділялись. Отже, правовідносини, які склались та є предметом спору в рамках справи № 910/4528/15-г та даної справи, є різними, відповідно відрізняється і їх нормативно-правове регулювання, що свідчить про відсутність підстав для застосування правових позицій Верховного Суду, сформованих у справі № 910/4528/15-г, до правовідносин у даній справі. Посилання апелянта на те, що оскільки право власності чи право користування на земельну ділянку не було оформлено ОСОБА_1 як попереднім власником, то в подальшому не могло виникнути переходу такого права, визначеного приписами ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, до ТОВ «Енерджі-ВМ», що свідчить про незаконність прийнятого відповідачем оскаржуваного рішення, третя особа-1 вважає правомірно відхиленими судом першої інстанції, оскільки загальновизнаною є правова позиція, відповідно до якої норми ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), яка  знаходить підтвердження в наведених  третьою особою-1 постановах Верховного Суду тощо.
		Також заперечуючи проти апеляційної скарги, третя особа-2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджувала про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просила не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити. Зокрема, зазначила, що відповідно до вимог законодавства спірна земельна ділянка не підлягала продажу на конкурентних засадах, а в передбаченому законодавством порядку була передана в користування ТОВ «Енерджі-ВМ» як власнику розташованого на ній об`єкта нерухомого майна. Крім цього, третя особа-2 стверджувала, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу по АДРЕСА_1, було розроблено та погоджено в передбаченому законодавством порядку, з огляду на ч. 2 ст. 134 ЗК України, а також п. 13 рішення Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463 «Про затвердження Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві», відсутні будь-які підстави стверджувати, що прийняття відповідачем оспорюваного рішення здійснено з порушенням  приписів чинного законодавства. На переконання третьої особи-2, в результаті укладення Договору купівлі-продажу ТОВ «Енерджі-ВМ»  стало користувачем спірної земельної ділянки на підставі закону та отримало право на оформлення права користування спірною земельною ділянкою розміром, в обсязі та на умовах, встановлених для заявника. При цьому, вказувало, що судом першої інстанції вірно зазначено, що жодним чинним нормативно-правовим актом, який регулює порядок передачі у власність чи користування земельних ділянок комунальної власності, не передбачено вимог чи умов дотримання певних пропорцій співвідношення площі таких об`єктів та площі земельної ділянки, яка відводиться тощо.
		В наданих апеляційному суду поясненнях, прокурор зазначав, що  вказаним рішенням Київської міської ради затверджено проект землеустрою та передано ТОВ «Енерджі-ВМ» в оренду земельну ділянку площею 0,5297 га, на якій знаходиться нерухоме майно товариства загальною площею 12,9 кв.м., проте площа земельної ділянки, яка надана товариству в оренду,  більш ніж  в 410 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване. При цьому, жодних обґрунтувань надання товариству земельної ділянки площею саме 0,5297 га проект землеустрою не містить. За твердженнями прокурора, зі змісту вимог ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України вбачається, що право на перехід земельної ділянки законом надається власнику майна, який законно набув право власності на нього, однак ні ОСОБА_1 (попередньому власнику нерухомого майна), ні будь-яким іншим особам земельна ділянка до прийняття оспорюваного рішення не надавалась, про що Київській міській раді як органу, уповноваженому на розпорядження землями комунальної власності, було достовірно відомо. Також прокурор стверджував, що матеріали кадастрової справи не містять відповідного обґрунтування щодо можливості набуття земельної ділянки на позаконкурентних засадах саме для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу, а не для обслуговування розташованого на ній об`єкту нерухомого майна. Отримання в оренду земельної ділянки у розмірах, що значно перевищують площу належної відповідачу будівлі, для нового будівництва, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів в порядку, визначеному положеннями ст.ст. 134, 135 Земельного кодексу України. Таким чином, прокурор вказував, що будучи достеменно обізнаною про незаконність розташованого на спірній земельній ділянці нерухомого майна, з огляду на його безумовно самочинне будівництво, Київська міська рада надала земельну ділянку поза аукціоном всупереч вимогам ст.ст. 328, 377 ЦК України та ст.ст. 120,134 Земельного кодексу України тощо.
		За змістом наданих апеляційному суду пояснень, третя особа-1 стверджувала про помилковість та безпідставність аргументів прокурора про  самочинно збудоване майно, а також посилань на   постанову верховного Суду  у справі № 910/2942/19. Крім цього зазначила про неврахування апелянтом п. 13 рішення Київської міської ради від 20 квітня 2017 року « 241/2463 «Про затвердження Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві», відповідно до якого набуття прав на сформовану земельну ділянку без зміни її запроектованого цільового призначення згідно розробленим, але не затвердженим в установленому порядку проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншою зацікавленою особою, здійснюється шляхом розробки та розгляду технічної документації із землеустрою стосовно встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з одночасним затвердженням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за наявності згоди замовника цього проекту землеустрою.
		В наданих апеляційному суду поясненнях, прокурор зазначав, що нежитлова господарська споруда № 1 загальною площею 12,9 кв.м, яка належить ТОВ «Енерджі-ВМ» й розташована на земельній ділянці, яка не була належним чином відведена ні ОСОБА_1 (попередньому власнику нерухомого майна), ні будь-яким іншим особам для цієї мети, а тому в силу вимог ч. 2 ст. 376 ЦК України право власності на таке майно не могло виникнути у особи, яка його збудувала, а у подальшому не могло бути передано наступним його власникам. Щодо доводів TOB «Енерджі-ВМ» про неможливість застосування висновків Верховного Суду викладених у постанові від 09.04.2020 у справі № 910/2942/19 в зв`язку з їх неподібністю прокурор зазначив, що  за наявною в документації із землеустрою інформацією на час прийняття спірного рішення право користування земельною ділянкою площею 0,5297 га за попередніми власниками нерухомого майна в установленому законом порядку зареєстровано не було, а у справі № 910/2942/19 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо попереднім власником нерухомого майна не було оформлено право користування земельною ділянкою, положення ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України до спірних правовідносин не можуть  застосовуватись. Таким чином, прокурор вважав, що оскільки  право власності чи право користування на спірну земельну ділянку площею 0,5297 га не було оформлено попереднім власником нерухомого майна, в подальшому не могло виникнути переходу такого права на підставі ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України до TOB «Енерджі-ВМ», а отже постанова Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 910/2942/19 має бути врахована судом при прийнятті рішення у  даній справі.  Крім цього,  прокурор звертав увагу, що згідно ч. 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї, а за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за Київською міською радою лише 12.04.2017. Тобто, на час набуття у 2015 році ТОВ «Енерджі-ВМ» права власності на нежитлову господарську споруду загальною площею 12,9 кв.м спірна земельна ділянка не зважаючи на те, що вона була сформована та вказана в договорі купівлі-продажу нерухомого майна, не могла бути об`єктом цивільних прав та, відповідно, право користування нею не могло перейти до товариства на підставі ст. 120 Земельного кодексу України.  Також апелянт зазначав, що оспорюваним рішенням Київської міської ради земельну ділянку надано для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу, а відповідно до приписів абз. 13 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу). Тобто, надання земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу мало відбуватися виключно на конкурентних засадах. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19.
		В наданих апеляційному суду поясненнях, третя особа-1 зазначила, що у справі № 910/9028/19 підставою для набуття власником нерухомого майна права користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване, є внесення такого нерухомого майна до статутного фонду товариства - власника нерухомості, що в свою чергу свідчить про те, що обставини справи № 910/9028/19 є іншими, ніж обставини даної справи,  та відповідно неможливість не застосування висновків Верховного Суду у справі № 910/9028/19, на які посилався прокурор, до даної справи. Також третя особа-1 пояснила, що при формуванні правової позиції прокурором ігнорується загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди), закріплений в положеннях ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України в редакціях, чинних на 03.06.2015 (момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці), про який неодноразово наголошувалось ТОВ «Енерджі-ВМ». Відтак, третя особа-1 наголошувала, що в результаті придбання об`єктів нерухомого майна за згаданим договором купівлі-продажу від 03.06.2015 ТОВ «Енерджі-ВМ» стало законним користувачем та відповідно набуло право оформлення права користування земельною ділянкою в розмірі, обсязі та на умовах, встановлених для ОСОБА_1 тощо.
		За змістом наданих апеляційному суду пояснень  третя особа-1, зокрема, звертала увагу на висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18, вказуючи, що аналіз положень ч.ч.1, 2 ст. 124, ч.ч.1, 2 134 Земельного кодексу України дає підстави стверджувати, що вони прямо пов`язують надання земельної ділянки на позаконкурентних засадах саме з розташуванням на цій земельній ділянці об`єктів нерухомого майна.           За твердженнями третьої особи-1, ключову роль в питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки відіграє саме проект землеустрою, за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки. В силу специфіки місцевості, виду господарської діяльності, логістичних параметрів та багатьох інших чинників, площа (та, зокрема, і «геометричні розміри») земельної ділянки можуть перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться. Третя особа-1 вважала, що оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення Київської міської ради вимоги, встановлені законодавством, зокрема положеннями ст.ст. 123, 124, 134 Земельного кодексу України, повністю дотримано, в т.ч. проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу по АДРЕСА_1 , було погоджено передбаченими  законодавством компетентними органами в належному порядку, а площа земельної ділянки була визначена в цьому проекті землеустрою, немає жодних підстав стверджувати, що таке вішення Київської міської ради с незаконним. На переконання третьої особи-1, враховуючи загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, в результаті придбання об`єктів нерухомого майна за вказаним договором купівлі-продажу від 03.06.2015, ТОВ «Енерджі-ВМ» стало законним користувачем та відповідно набуло цивільний інтерес та право оформлення права користування земельною ділянкою в розмірі, обсязі та на умовах, встановлених для ОСОБА_1 .
		В судове засідання апеляційної інстанції 23.03.2021 з`явились представники прокуратури, відповідача та третьої особи-1,  третя особа-2 та/або його представник не з`явились не зважаючи на належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення їй відповідної ухвали суду про оголошення перерви, яку за наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень отримано  третьою особо-2 особисто 16.02.2021.
		За приписами  ч.ч. 1, 3 ст. 202  ГПК України  неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
		Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
		Положеннями п. 1  ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої   Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 23.03.2021 третя особа-2 та/або її представник, явка яких в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явились не зважаючи на належне повідомлення третьої особи-2 про дату, час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи суду не надіслали, апеляційний суд вважав за можливе  розглядати справу за відсутності  цього учасника за наявними у справі матеріалами.
		Представник прокуратури в даному судовому засіданні  надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
		Представники відповідача та третьої особи-1 в даному судовому засіданні надали пояснення, в яких заперечили доводи апеляційної скарги, просили не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.
		Заслухавши пояснення представників прокуратури, відповідача та третьої особи-1, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
		Як встановлено матеріалами справи, 23.10.2014   ОСОБА_1 звернувся до Київської міської ради з клопотанням № К- 23417 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (орієнтовною площею 0,61 га) в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО на АДРЕСА_2 та повідомив відповідача (лист № 08/Г-5847 від 26.11.2014) про те, що ним замовлено розроблення документації із землеустрою без надання дозволу Київради.
		12.12.2014  Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу КМР (КМДА) надано висновок № 12018/0/12/19-14 про те, що територія земельних ділянок, призначених на відведення ОСОБА_1 , за функціональним призначенням належить до території громадських будівель, споруд та території вулиць і доріг та про відповідність наданої ОСОБА_1 документації містобудівним умовам.
		В подальшому, до первісно поданого клопотання № К- 23417 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, 16.03.2015 ОСОБА_1 подав до Київської міської ради лист, в якому просив при підготовці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначити її площу в розмірі 0,5297 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу, та адресою: АДРЕСА_1 .
		Землевпорядною організацією - ТОВ «Дементра Плюс» розроблено проект землеустрою про відведення ОСОБА_1 земельної ділянки 0,5297 га за адресою: АДРЕСА_1 , який в подальшому було погоджено органом містобудування та архітектури, що здійснює державну політику у сфері земельних відносин (Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу КМР (КМДА) (висновок № 3539/0/01/09-15 від 27.03.2015), а також Головним управлінням Держземагентства у м. Києві (висновок № 19-26-0.3-6666/2-15 від 08.05.2015  до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки).
		Матеріалами справи встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 03.06.2015, укладеного з громадянином ОСОБА_1 (продавець), ТОВ «Енерджі-ВМ» (покупець) набуло право власності на господарську (нежитлову) споруду № 1 загальною площею 12,9 кв.м., розташовану на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .
		При цьому, ТОВ «Енерджі-ВМ» також ініціювало розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу по АДРЕСА_1 , а Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом № ЗВГ-0085 від 02.02.2018  надав згоду на відновлення ТОВ «Енерджі-ВМ» меж земельної ділянки площею 0,5297 га (кадастровий номер: 8000000000:90:439:0019) по АДРЕСА_1 .  
		10.04.2018 між ТОВ «Енерджі-ВМ» та землевпорядною організацією (ТОВ Деметра Плюс») складено акт прийому-передачі межових знаків на зберігання ТОВ «Енерджі-ВМ» та акт перенесення в натурі (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель, які проходять через зазначену (спірну) земельну ділянку.
		05.07.2018 Київською міською радою прийнято рішення № 1136/5200 «Про передачу ТОВ «Енерджі-ВМ» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу на АДРЕСА_1» (далі - спірне рішення), яким вирішено:
		-  затвердити проект землеустрою про відведення ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу на АДРЕСА_1 (п. 1);
		- передати ТОВ «Енерджі-ВМ» в оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,5297 га (кадастровий номер: 8000000000:90:439:0019) у зв`язку із набуттям права власності на майно (п. 2).
		Як вбачається з преамбули вищезгаданого Рішення його прийнято на підставі ст..ст. 9, 83, 93, 120, 123, 124 ЗК України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та п. 13 рішення Київської міської ради  від 20.04.2017 № 241/2463 «Про затвердження  Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві».
		Матеріалами справи в свою чергу встановлено, що станом на час розгляду справи Договір оренди згаданої земельної ділянки (кадастровий номер: 8000000000:90:439:0019) між Київською міською радою та ТОВ «Енерджі-ВМ» не укладено.
		Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор вказував на те, що спірне рішення  прийняте Київрадою з порушенням вимог ч. 2 ст. 124, ст.ст. 134, 135 ЗК України, оскільки площа земельної ділянки, наданої відповідачем в оренду, в 410 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване, тому право користування на іншу частину земельної ділянки (вільну від нерухомого майна) могло набуватись лише на конкурентних засадах. Крім цього, прокурор стверджував, що попередній власник даної земельної ділянки ( ОСОБА_1 ) не оформив права власності на неї, тому до ТОВ «Енерджі-ВМ» не могло перейти право користування цією земельною ділянкою у визначеному ст.120 ЗК України та ст. 377 ЦК України порядку. Проект землеустрою ОСОБА_1 , затверджений Київрадою спірним рішенням, не містить даних, що площа земельної ділянки була визначена з урахуванням державних будівельних та санітарних норм тощо.
		За приписами ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. 
		Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.
		Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування(ст. 116 ЗК України).
		Положеннями ст. 9 ЗК України передбачено, що до повноважень Київської міської ради в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок в користування.
		Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
		Згідно п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		За приписами ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ст. 21 ЦК України).
		Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.
		За змістом ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки.
		Положеннями до 3 ст. 124 ЗК України визначено спеціальний порядок передачі земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, в оренду громадянам та юридичним особам.
		Відповідно ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).
		Зацікавлена особа в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається на підставі ч. 2 ст. 123 ЗК України з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. 
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується згідно ч. 4 ст. 123 ЗК України в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу. За змістом ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
		Порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві регулюється рішенням Київської міської ради № 241/2463 від 20.04.2017 «Про порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві» (далі - Порядок), який розроблено з метою врегулювання процедури реалізації прав на землю фізичними та юридичними особами із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.
		Відповідно до згаданого Порядку підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою про відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. 
		При погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати:
		- додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій»;
		- надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядуванні підприємствами, установами та організаціями;
		- проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.
		При цьому, на підставі ч. 2 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2 і 3 ст. 134 цього Кодексу.
		За приписами ч. 1 ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
		Такими випадками згідно ч. 2 ст. 134 ЗК України є: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. У такому разі земельні ділянки державної чи комунальної власності (або права на них) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).
		Як вище згадувалось, оспорюване прокурором рішення Київської міської ради прийнято на підставі ст. 120 ЗК України, тобто в зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно.
		За змістом ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.  Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
		Таким чином, вищенаведені норми станом на момент укладання договору купівлі-продажу прямо передбачали перехід за результатами відчуження до нового власника   житлового будинку, будівлі або споруди права користування виключно тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені.
		За приписами ч.ч.1, 2 ст. 120 ЗК України  у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		Тобто, на час відчуження об`єкту нерухомості за відповідним правочином від 03.06.2015 згідно чинного на той час законодавства, до набувача права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлове приміщення), яке розташоване на  спірній земельній ділянці, що перебувала в користуванні іншої особи, могло перейти право користування земельною ділянкою на таких самих умовах і в тому ж обсязі, що були встановлені для попереднього власника нерухомого майна, або право вимагати оформлення земельних прав, які в нього виникають.
		Разом з цим, слід зазначити, що матеріали справи  не містять жодних доказів оформлення за попереднім власником права власності або права користування земельною ділянкою площею 0,5297 га за адресою: АДРЕСА_1, в договорі купівлі-продажу нерухомого майна також відсутнє посилання на розмір земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, що відчужувався за цим договором.
		За таких підстав, апеляційний суд вважає, що у разі, якщо попереднім власником нерухомого майна не було оформлено права користування земельною ділянкою, положення ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України не можуть застосовуватись  до даних правовідносин, адже земельна ділянка, яка відводиться за рахунок земель, не наданих у власність чи користування, не відноситься до земель, які згідно ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах,  відповідно вона може передаватись в оренду не інакше, як із земельного аукціону.
		Аналогічна правова позиція  наведена в постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г, від 09.04.2020 у справі №910/2942/19 та від 01.07.2020 у справі №910/9028/19.
		З приводу розміру відведеної земельної ділянки слід зазначити, що згідно графічних матеріалів, які містяться в проекті землеустрою, об`єкт нерухомості площею 12,9 кв.м. знаходиться при межі в одній частині земельної ділянки, решта земельної ділянки вільна від забудови.
		Проте, суд першої інстанції, взявши до уваги факт розміщення на спірній земельній ділянці лише нежитлового приміщення площею 12,9 кв.м, в супереч вимогам ст. 86 ГПК України, дійшов необґрунтованого висновку про законність відведення поза конкурсом під вищезгадане майно землі площею 0,5297 га, що в 410 разів перевищує площу майна.
		Суд першої інстанції також не врахував, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки у будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. Відтак, обов`язковим у такому випадку є з`ясування дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна.
		Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм  та правил, зокрема, Державних будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за №44, Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом  Міністерства  охорони здоров`я України від 19 червня 1996  N173, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 липня 1996 за №379/1404; Державних будівельних норм «Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005», затверджених наказом Держбуду України від 18.05.2005 №80, надано чинності наказом Держбуду України від 28.09.2005  №175.
		Проте під час розгляду справи її учасниками не було ініційовано клопотань про призначення судової експертизи щодо визначеності площі спірної земельної ділянки.
		З огляду на наведене, в проекті землеустрою відсутнє будь-яке обґрунтування (з урахуванням будівельних та санітарних норм) необхідності виділення земельної ділянки площею 0,5297 га, відтак апеляційний суд дійшов висновку, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірі, що значно перевищує площу належного ТОВ «Енерджі-ВМ» нежитлового приміщення внаслідок придбання, передбачає  дотримання процедури проведення земельних торгів у визначеному положеннями ст. ст. 134, 135 ЗК України порядку.
		Аналогічної правової позиції дотримався Верховний Суд в постановах від 01.07.2020 у справі №910/9028/19, від 09.04.2020 у справі №910/2942/19 та від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г.
		Крім цього,  спірним рішенням Київської міської ради надано земельну ділянку в оренду поза конкурсом не лише для експлуатації та обслуговування об`єктів нерухомого майна, а й для будівництва СТО з об`єктами дорожнього сервісу на АДРЕСА_1».
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільні дороги» (в редакції від 25.03.2018, яка була чинною на час прийняття спірного рішення відповідачем) об`єкти дорожнього сервісу - спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання  для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.
		Положеннями абз. 13 ч. 2 ст. 134 ЗК України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).
		Відповідно до абз.2 ч.2 ст.134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
		За змістом  ч.ч.1,2 ст.135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених ч.ч. 2 і 3 ст. 134 цього Кодексу.
		Таким чином, в силу наведених ч.2 ст.124, абз. 13 ч.1 ст.134 та ч.ч.1,2 ст.135 ЗК України (в редакції, яка діяла станом на час винесення оспорюваного рішення) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу підлягали виключно продажу на земельних торгах.
		Посилання третьої особи-1на висновки Верховного Суду (постанова від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18), відхиляються апеляційним судом, адже вищенаведені обставини даної справи відрізняються від обставин справи № 910/12366/18, в якій земельну ділянку було виділено лише для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і споруд.
		З огляду на наведене та те, що надання в оренду земельної ділянки комунальної власності у розмірах, що значно перевищують площу належного ТОВ «Енерджі-ВМ» нежитлового приміщення та за відсутності належно оформленого права власності чи права користування земельною ділянкою попереднього власника нерухомого майна, надання земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу без проведення аукціону свідчить про порушення Київською міською радою положень ст.ст. 120, 124, 134, 135 ЗК України, тому апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 1136/5200 від 05.07.2018 «Про передачу ТОВ «Енерджі-ВМ» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу на АДРЕСА_1» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
		При цьому щодо тверджень апелянта про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даному спорі, слід зазначити, що згідно ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку,  визначеному законом.
		Положеннями ч. 3 ст. 53 ГПК України закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою, а також подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України).
		Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. 
		Згідно висновку Конституційного Суду України, наведеного у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, поняття «інтереси держави» є оціночним; в кожному конкретному випадку прокурор, який звертається до суду із заявою, повинен обґрунтувати в суді наявність підстав для представництва інтересів держави (в тому числі публічних інтересів територіальної громади), але виключного переліку обставин, які можуть використовуватися, закон не передбачає.
		Необхідність захисту інтересів держави у даній справі прокурор обґрунтовує прийняттям органом місцевого самоврядування (Київською міською радою) незаконного, на його думку, рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством,яке перебуває під особливою охороною держави відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 ЗК України, ст. 2 Закону України «Про охорону земель». 
		За текстом позовної заяви прокурор діє як самостійний позивач і не здійснює представництво інтересів держави в особі будь-якого з державних органів, що виконують функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель, тощо (зокрема, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру). При цьому, прокурор зазначав, що центральний орган виконавчої влади, уповноважений здійснювати державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), не наділено повноваженнями звертатися до суду з позовом про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності, а волевиявлення органів місцевого самоврядування (Київради) при виконанні своїх функцій, зокрема, щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, не відповідає чинному законодавству. Отже, самостійне звернення прокурора з даним позовом спрямовано виключно на захист та відновлення порушених інтересів держави.
		Виходячи з таких критеріїв, у разі, якщо орган місцевого самоврядування приймає рішення всупереч закону та інтересам мешканців міста та Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених державних інтересів шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку відповідний орган - Київська міська рада набуває статусу відповідача.
		Наявність представницького органу у територіальної громади не може позбавляти прокурора права, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», захищати порушені інтереси держави.
		Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що прокурор має право на звернення до суду із даним позовом, оскільки в даному випадку прокурор діє як самостійний позивач і не здійснює представництва інтересів держави в особі будь-якого з державних органів, що виконують функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель.
		З приводу тверджень третіх осіб про те, що право на звернення до суду з даним позовом належить не прокурору, а відповідному державному органу виконавчої влади (Держгеокадастру), який здійснює контроль у сфері земельних відносин, слід зазначити, що відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель, родючості ґрунтів. Згідно  цього Положення органам Держгеокадастру надано виключні повноваження щодо державного нагляду у сфері земельних відносин.
		Як встановлено матеріалами справи, спірна земельна ділянка є комунальною власністю, вона не є землею сільськогосподарського призначення та не належать до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у даному випадку не наділено повноваженнями розпорядника цими землями, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (в частині дотримання земельного законодавства) не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами про скасування рішень органу місцевого самоврядування.
		Відтак, оскільки звернення прокурора з даним позовом до суду є правомірним та направлено виключно на захист охоронюваних законом інтересів держави, підстав для залишення даного позову без розгляду немає.
		Враховуючи приписи ч. 1  ст. 9 Конституції України  та  ратифікацію  Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття  Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати  Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи  сторін не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення справи по суті спору.
		Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.ч.  1-2, 4  ст.  269 ГПК України).
		За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
		Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення на підставі п.п. 1-4 ч.1 ст.277 ГПК України є  неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування вимог матеріального права.
		За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду про відмову в задоволенні позову, оскаржене рішення вважає незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового - про задоволення позову в повному обсязі. Тому доводи прокурора по суті його апеляційної скарги заслуговують на увагу, а  скарга - підлягає  задоволенню.
		В зв`язку із задоволенням  апеляційної скарги прокурора з відповідача на користь прокуратури на підставі ст. 129 ГПК України підлягають стягненню 1 921, 00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 2 881, 50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
		Керуючись ст.ст. 269-270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора міста Києва  задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/5201/19 - скасувати та прийняти нове рішення:
		«Позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення задовольнити.
		Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 05.07.2018 № 1136/5200 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерджі-ВМ» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу на АДРЕСА_1».
		Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код 22883141) на користь  Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, ідентифікаційний код 02910019) 1  921, 00 грн. судового збору за подання позовної заяви».
		Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код 22883141) на користь  Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, ідентифікаційний код 02910019) 2  881, 50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
		Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
		Матеріали справи № 910/5201/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.  288-289  ГПК України.  
		 
		                                                                 Повний текст постанови складено 30.03.2021
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                            С.Я. Дикунська 
		 
		Судді                                                                                О.В. Тищенко
		 
		                                                                                С.Р. Станік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...