Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 195/707/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.03.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2021.
Дата набрання законної сили: 25.03.2021
Номер судового провадження: 61-16935ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова  
		Іменем  України
		 
		25 березня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 195/707/19-ц
		 
		провадження № 61-16935св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудий Михайло Євгенійович,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудий Михайло Євгенійович, про встановлення факту проживання однією сім`єю та зміну черговості одержання права на спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.,                       
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2019 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом                                         до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,               ОСОБА_6 , приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудий М. Є., про встановлення факту проживання однією сім`єю та зміну черговості одержання права на спадкування. 
		 
		Позовна заява мотивована тим, що вона в період з березня 1997 року                  до серпня 2018 року проживала з ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Вони мешкали разом у житловому будинку АДРЕСА_1 ,                                 що підтверджується довідками з місця проживання, виданими Мирівською сільською радою Томаківського району Дніпропетровської області                       від 23 жовтня 2018 року № 1003, від 16 листопада 2018 року № 1286,               від 03 січня 2019 року № 006.
		До смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона постійно здійснювала догляд за ним, оскільки він тяжко хворів на онкологічну хворобу, купувала ліки, готувала їжу, прибирала, піклувалася про нього.
		Приватний нотаріус роз`яснив їй, що отримати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 можливо після встановлення                             в судовому порядку факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем                 не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини та одержання права               на спадкування за законом.
		Позивач вважає себе такою, що має право на спадкування разом зі спадкоємцями першої черги, тому що протягом тривалого часу через тяжку хворобу спадкодавця, який перебував у безпорадному стані, опікувалася ним, купувала ліки, супроводжувала під час лікування, була поряд з ним та надавала фізичну допомогу, моральну підтримку, несла матеріальні витрати протягом усього часу хвороби, готувала їжу, прала, вела домашню роботу, самотужки поралася по господарству.
		Ураховуючи викладене,  ОСОБА_1 просила суд: встановити факт проживання її та ОСОБА_6 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та на день його смерті; визнати її особою, яка має право на спадкування за законом четвертої черги; надати їй право на спадкування після смерті спадкодавця разом зі спадкоємцями першої черги у зв`язку з опікуванням і наданням матеріальної та іншої допомоги протягом тривалого часу спадкодавцю, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані. 
		 
		 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області 
		від 11 лютого 2020 року у складі судді Скрипченка Д. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Встановлено факт проживання однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та на день смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Мирове Томаківського району Дніпропетровської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки с. Н-Покровське Н-Покровського району Краснодарського краю Російської Федерації. 
		Визнано ОСОБА_1 особою, яка має право на спадкування за законом                  у четверту чергу. 
		Надано ОСОБА_1 право на спадкування після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом зі спадкоємцями першої черги, яка має право на спадкування, у зв`язку з опікуванням і наданням матеріальної та іншої допомоги протягом тривалого часу спадкодавцю, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані. 
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 доведено належними та допустимими доказами наявність, зокрема, факту проживання з ОСОБА_6 однією сім`єю більше п`яти років без реєстрації шлюбу, починаючи з 1996 року по день смерті спадкодавця. 
		Виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого                       та виписний епікриз підтверджують факт захворювання ОСОБА_6                      з діагнозом: ракова інтоксикація; метостази внутрішніх органів; центрального лівого головного бронха, що свідчить про перебування спадкодавця у безпорадному стані, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби. 
		ОСОБА_1 тривалий час опікувалася спадкодавцем та надавала йому допомогу, що доведено належними та допустимими доказами та                              є підставою для зміни черговості спадкування в розумінні частини другої статті 1259 ЦК України. 
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. 
		Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області                          від 11 лютого 2020 року в частині надання ОСОБА_1 права на спадкування після смерті ОСОБА_6 разом із спадкоємцями першої черги скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовлено. 
		У решті рішення суду залишено без змін. 
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спадкодавець отримував пенсію по інвалідності, а позивач не довела факту надання йому матеріальної допомоги протягом тривалого часу.
		Крім того, матеріалами справи не встановлено безпорадного стану                 ОСОБА_6 , оскільки надані позивачкою медичні картки не містять відомостей про безпорадний стан спадкодавця та неможливість останнього здійснювати звичайні речі та догляд за собою.
		Таким чином, позивачем не надано належних доказів, які б давали їй право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у                   статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржене судове рішення в частині незадоволених позовних вимог, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення 
		 ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19 (провадження 
		№ 61-6789св20) та застосованого судом апеляційної інстанції 
		в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). 
		Крім того, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані                у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.  
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду                 від 26 листопада 2020 року клопотання Хрипко Л. О. про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено.
		Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2020 року.
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2020 року залишено без руху та надано строк для виконання вимог цієї ухвали.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першоїсудової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу                               № 195/707/19-ц з Томаківського районного суду Дніпропетровської області.
		Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
		 
		У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений                          у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19 (провадження № 61-6789св20) був застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні з порушенням норм процесуального права, оскільки докази, які були надані нею в обґрунтування позовної вимоги щодо зміни черговості одержання права на спадкування за законом за наявності вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності, судом апеляційної інстанції не оцінені належно як в цілому, так і кожен доказ окремо, не зазначено мотиви відхилення її доказів, які були враховані судом першої інстанції.
		Зокрема, судом апеляційної інстанції не взято до уваги та належно                            не оцінено наступні докази: 1) виписка із медичної карти стаціонарного хворого від 18 березня 2019 року, видана сімейним лікарем комунального закладу «Томаківська центральна районна лікарня» за постійним місцем проживання ОСОБА_6 , де лікарем, у якого хворий перебував на стаціонарному обліку, зазначається про необхідність постійного догляду               за онкохворим у період його хвороби; 2) показання свідків.
		Судом не враховано, що безпорадний стан хворої на онкологію людини - тяжкої хвороби, яка є невиліковною, полягає не лише у неспроможності самостійно забезпечувати свої потреби та належні умови життя, а й у втраті із-за обмеженості своїх фізичних можливостей тих матеріальних та нематеріальних благ, які вона могла отримувати самостійно, будучи здоровою людиною. Разом з тим, поняття «тривалість часу знаходження особи у безпорадному стані» законодавством не визначене, тому суду потрібно об`єктивно та неупереджено у кожному конкретному випадку, встановлювати цей факт, виходячи з обставин справи.
		Апеляційний суд не надав належної правової оцінки тому, що у зв`язку                    з хворобою ОСОБА_6 втратив здатність працювати, він вимушений був звільнитися з роботи, йому була встановлена інвалідність та він втратив той матеріальний заробіток, який отримував, працюючи; у подальшому                            з прогресуванням захворювання він втратив здатність здійснювати фізично ту чоловічу роботу, яку він виконував дома постійно: поратися                                 по господарству, займатися бджолярством, робити різні поліпшення                       по домоволодінню, бо без сторонньої допомоги з такою роботою він                        у період хвороби справлятися вже не міг; у подальшому він не міг самостійно пересуватися, вживати їжу, приймати ліки, справляти фізіологічні потреби, у зв`язку з чим вона опікувалася усіма його потребами та здійснювала догляд за ним.
		Крім того, встановлена ОСОБА_6 у зв`язку з його хворобою пенсія                      по інвалідності, як зазначалось допитаними у якості свідків, зокрема, близькими родичами померлого, була мізерною і неспівмірною з витратами під час його лікування, у зв`язку із чим саме на неї ліг увесь матеріальний тягар витрат. Такі факти відповідачами не були спростовані належними доказами ні у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи в апеляційному порядку.
		 
		Доводи особи, яка подалавідзив на касаційну скаргу 
		 
		У лютому 2021 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині є незаконною і необґрунтованою, суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, надані позивачем докази не були об`єктивно і належно оцінені судом апеляційної інстанції.
		Вважав касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтованою й такою, що підлягає задоволенню.
		 
		У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив                          на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржене судове рішення                         є законним і обґрунтованим, апеляційний суди правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
		  
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржене судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		 
		Згідно зі статтею 16 ЦК України способом захисту цивільних прав                          та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.
		 
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),                 до інших осіб (спадкоємців).
		 
		Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється                        за заповітом або за законом.
		 
		Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини                        і не припинилися внаслідок смерті.
		 
		Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями                       за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право             на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях                    1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
		 
		Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено,                       що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. 
		Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення                їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив,                      та батьки.
		Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
		 
		Тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) та зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом. 
		Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.
		 
		На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування                   за законом в межах певної черги, впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої-п`ятої черги.
		 
		Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю                  не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.
		 
		При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		 
		Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України. 
		 
		За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка                        є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
		 
		Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
		 
		Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин (постанови Верховного Суду від 26 вересня              2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19),                          від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження                                 № 61-14692св18) та від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18)).
		 
		Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
		 
		Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи,                          є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.
		 
		Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести                    ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими                       і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		 
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
		 
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		 
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку             про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному                     та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 не довела факту надання нею матеріальної допомоги спадкодавцю протягом тривалого часу, а надані нею медичні картки не містять відомостей про безпорадний стан спадкодавця та неможливість останнього здійснювати звичайні речі та догляд за собою, дійшов правильного висновку про скасування рішення суду та відмову в задоволенні позовних вимог в частині надання                     ОСОБА_1 права на спадкування після смерті ОСОБА_6 , разом                       із спадкоємцями першої черги.
		 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей  89,                        263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін і наданим ними доказам.
		 
		Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
		 
		Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, не суперечить правовим висновкам Верховного Суду викладених у постановах, на які посилалася особа, що подала касаційну скаргу, прийнята                                              з дотриманням вимог процесуального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		 
		Посилання касаційної скарги на те, що докази, які були надані позивачем                в обґрунтування позовної вимоги щодо зміни черговості одержання права на спадкування за законом за наявності вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності, судом апеляційної інстанції не оцінені належно як в цілому, так і кожен доказ окремо, не зазначено мотиви відхилення цих доказів, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими обставинами справи, направлені на переоцінку доказів,                що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2020 року                      залишити без змін.  
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту                     її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                               Д. Д. Луспеник
		Б. І. Гулько 
		Г. В. Коломієць

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...