Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 367/5021/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2021.
Дата набрання законної сили: 25.03.2021
Номер судового провадження: 51-5362км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015110040001912

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України
		25 березня 2021 року
		м. Київ
		справа № 367/5021/16-к
		провадження № 51-5362км20
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		захисника ОСОБА_6 ,
		засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 28 січня 2020року та ухвалу Київського апеляційного суду від 3 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015110040001912, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Перевальська Луганської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
		Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
		За вироком Ірпінського міського суду Київської області від 28 січня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		Цивільний позов представника потерпілої задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди у розмірі 84 525,45 грн та 700000 грн відповідно.
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів і заходів забезпечення кримінального провадження.
		За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 18 серпня 2015року близько 17:20, керуючи технічно-справним автомобілем марки «Chevrolet Aveo» зеленого кольору (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись у лівій смузі руху по автомобільній дорозі Київ-Ковель, на 23 км + 750 м у смт Гостомелі Київської області в напрямку м. Ковеля, на перехресті з вул. Чкалова, у порушення вимог пункту 10.1 Правил дорожнього руху України (далі  ПДР) «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», не врахував дорожню обстановку, здійснив маневр повороту ліворуч на другорядну дорогу, виїхав на зустрічну смугу руху і допустив зіткнення з мотоциклом марки «QINGQI QM200-2A» чорного кольору (д.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_9 , який рухався у крайній правій смузі руху автомобільної дороги Київ-Ковель в напрямку міста Києва. Внаслідок вказаної ДТП водій ОСОБА_9 від отриманих тілесних ушкоджень помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у лікарні швидкої медичної допомоги м. Києва.
		Київський апеляційний суд ухвалою від 3 червня 2020 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишив без задоволення, а вирок місцевого суду  без зміни.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неповноту судового розгляду (не встановлено швидкість, з якою рухався водій мотоцикла, а також чи водій мотоцикла згідно вимог п. 2.3 ПДР перебував у мотошоломі на момент ДТП), невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на те, що місцевий суд, усупереч вимог ч.1 ст. 363 КПК, відразу після закінчення з`ясування обставин справи, перевірки їх доказами не з`ясував чи бажають учасники доповнити судовий розгляд і чим саме, не надав можливості захиснику заявити клопотання про надання часу для підготовки до судових дебатів, а одразу перейшов до них.
		Вказує на недопустимість доказів, покладених в основу обвинувального вироку, а саме: протоколу огляду місця події від 18 серпня 2015року та схеми ДТП (протокол не підписаний ОСОБА_7 , схема ДТП не містить усіх замірів проїзної частини), протоколи слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які проведені без участі підозрюваного, і, як наслідок, висновків експертиз, проведених на підставі згаданих протоколу зі схемою та протоколів слідчих експериментів. На переконання ОСОБА_7 , місцевий та апеляційний суди не врахували й того, що надані стороною обвинувачення докази, усупереч вимог ст.290 КПК, не були відкриті обвинуваченому та його захиснику. 
		Засуджений вважає, що розмір стягнутої на користь потерпілої моральної шкоди у розмірі 700000 грн не підтверджений належними та допустимими доказами у кримінальному провадженні, не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, призначений без урахування його матеріального та сімейного стану, не відповідає встановленим у справі обставинам.
		Вказує, що суд апеляційної інстанції не надав йому можливості зібрати та подати до апеляційного суду докази щодо обставин, на які він посилався в апеляційній скарзі, з урахуванням обставин перебування його під вартою, застосуванням у цей час карантинних заходів та пов`язаних з ними обмежень.
		Стверджує, що судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК, через їх необґрунтованість та невмотивованість, а ухвала апеляційного суду, крім того, вимогам ст. 419 КПК, тому що у ній не надано оцінки доводам апеляційної скарги і не зазначено підстав, з яких апеляційну скаргу сторони захисту визнано необґрунтованою.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений та його захисник підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити, а прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого, просив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без змін.
		Мотиви Суду
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення умежах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається засуджений у касаційній скарзі, неможуть бути предметом перегляду в касаційному суді.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст.94КПК.
		Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував: показаннями потерпілої ОСОБА_8 , свідків (очевидців події) ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 щодо обставин, які їм були відомі, та подій, очевидцями яких вони були; даними протоколів слідчих дій; висновками судових експертиз та іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.
		При цьому місцевий суд обґрунтовано визнав показання потерпілої та свідків послідовними й такими, що не містять істотних суперечностей, узгоджуються між собою та іншими доказами і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Мотивів для обмови свідками ОСОБА_7 суд не встановив.
		Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що допит усіх свідків проведено з дотриманням положень ст. 352 КПК, оскільки показання ці особи надавали під присягою, будучи попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.
		Твердження ОСОБА_7 про те, що протоколи слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 є недопустимими доказами з тих підстав, що він не був залучений до участі у цих слідчих діях, є безпідставними з огляду на таке.
		Відповідно до ст. 240 КПК з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, до участі в якому можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.
		Як убачається з досліджених судами попередніх інстанцій протоколів слідчих експериментів, 16 лютого 2016 року (за участі свідка ОСОБА_10 ) та 29 березня 2016року (за участі ОСОБА_11 ) у рамках даного кримінального провадження було проведено вказані слідчі дії. Під час цих слідчих дій свідок ОСОБА_10 у присутності двох понятих, потерпілої та спеціаліста, а також свідок ОСОБА_11 у присутності двох понятих, розповідали та демонстрували обставини ДТП за участі автомобіля «Chevrolet Aveo» (д.н.з. НОМЕР_1 ) та мотоцикла «QINGQI QM200-2A» (д.н.з. НОМЕР_2 ), безпосередніми очевидцями якого вони були. За результатами цих слідчих дій було складено відповідні протоколи, зміст яких відповідає положенням статей 104, 105 КПК, та які без будь-яких зауважень та заперечень були підписані усіма учасниками цих слідчих дій.
		При цьому вказані слідчі дії були проведені без участі підозрюваного та/або його захисника, участь яких у розумінні ст. 240 КПК не є обов`язковою.
		Разом із тим, ані в апеляційній скарзі, ані в касаційній скарзі засуджений не навів обґрунтування, як саме його присутність та/або присутність його захисника під час проведення цих слідчих дій могла позначитись на їхрезультатах.
		Так само безпідставними є твердження засудженого про недопустимість протоколу огляду місця події від 18серпня 2015 року та схеми ДТП, складених зарезультатами проведених у кримінальному провадженні слідчих дій, з огляду на таке.
		За змістом ч. 7 ст. 223 КПК слідчий, прокурор зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для проведення таких слідчих дій: пред`явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов`язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.
		Так, протокол огляду місця події від 18 серпня 2015 року та схема ДТП були предметом ретельної перевірки судів попередніх інстанцій, які обґрунтовано визнали ці докази належними та допустимими, такими, що складені органом досудового розслідування із дотриманням вимог статей 104, 105 КПК. Указані документи підписано слідчим ОСОБА_13 та понятими ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , які, ознайомившись з протоколом та схемою ДТП, розписалися в ньому, не висловлюючи жодних зауважень.
		За таких обставин суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наведені вище докази отримані в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, а тому вони є належними та допустимими. 
		Крім того, Суд вважає, що посилання захисту на те, що з урахуванням доктрини «плодів отруєного дерева» недопустимими від описаних вище доказів є і інші  висновки судової автотехнічної експертизи від 25 листопада 2015 року № 5-01/899, інженерно-транспортних експертиз від 14 березня 2016 року № 8-02/245 та від 22квітня 2016 року № 8-02/432, не заслуговують на увагу.
		Так, відповідно до доктрини «плодів отруєного дерева» недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини. Ця доктрина передбачає заборону використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів визнаних недопустимими. Тобто слід надавати оцінку допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що при недопустимості одного доказу в єдиному ланцюжку, суд повинен у подібному випадку вирішити питання про справедливість судового розгляду в цілому. Тобто, якщо процес по даній справі в цілому і загалом справедливий, то й отримані у незаконний спосіб докази можуть бути прийнятними (див. рішення ЄСПЛ у справі «Хан проти Сполученого Королівства»). 
		Таким чином, посилання засудженого на недопустимість таких доказів, як висновки судових експертиз тільки з тих підстав, що вони були зроблені на основі даних, отриманих під час огляду місця ДТП та слідчих експериментів за участю свідків, очевидців події, є безпідставними. 
		Жодних підстав для застосування доктрини «плодів отруєного дерева» у даному кримінальному провадженні Суд не вбачає. 
		Крім того, вивченням матеріалів кримінального провадження встановлено, що сторона захисту не заявляла клопотань перед місцевим судом про невідповідність замірів у схемі ДТП фактичним даним, про допит експертів для розяснення висновків експертиз, не зверталася з клопотаннями про призначення додаткових або повторних експертиз. Тому відсутні підстави вважати, що місцевий суд не дотримався вимог статей 22, 23КПК та порушив право ОСОБА_7  на захист, як правильно дійшли висновку суди попередніх інстанцій.
		Долучений до касаційної скарги висновок спеціаліста від 23 жовтня 2020 року №117-10/2020, як отриманий після завершення апеляційного розгляду, за відсутності підстав, передбачених ст. 433 КПК, колегія суддів не оцінює.
		Таким чином, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції ретельно перевірив та оцінив усі докази в їх сукупності, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, оскільки його винуватість доведена поза розумним сумнівом. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності, доказів та їх достатності для постановлення вироку.
		Доводи у касаційній скарзі засудженого про те, що долучені у місцевому суді стороною обвинувачення докази усупереч вимог ст. 290 КПК не були відкриті обвинуваченому та його захиснику, є необґрунтованими, оскільки згідно з протоколами повідомлення підозрюваного про завершення досудового розслідування й про надання доступу до матеріалів досудового розслідування і речових доказів від 28квітня 2016 року, реєстру матеріалів досудового розслідування обвинуваченому та його захиснику були надані для ознайомлення усі матеріали кримінального провадження, з якими вони були ознайомлені в повному обсязі, що підтверджується їхніми власноручними підписами у цьому протоколі.
		Крім того, в ході перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що під час долучення прокурором письмових доказів у місцевому суді будь-яких клопотань щодо визнання цих доказів недопустимими, у тому числі у зв`язку з їх не відкриттям стороні захисту в порядку ст. 290 КПК, ані захисник, ані обвинувачений не заявляли.
		Порушень вимог ст. 290 КПК Верховний Суд не встановив.
		На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність процесуальних порушень під час дослідження місцевим судом доказів, а вирішення питання достовірності того чи іншого доказу або здійснення переоцінки доказів, здобутих судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ст.433 КПК до компетенції суду касаційної інстанції не входить. Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами, які встановлено судами попередніх інстанцій.
		Посилання ОСОБА_7 про порушення місцевим судом вимог ч.1 ст.363КПК, яке виразилося у тому, що цей суд не надав можливості захиснику заявити клопотання про надання часу для підготовки до судових дебатів, а одразу перейшов до них, є безпідставними з огляду на таке.
		Так, у ході прослуховування звукозапису судового засідання від 23 січня 2020року було встановлено, що місцевий суд у цьому засіданні завершив дослідження письмових доказів та поставив на обговорення учасників судового засідання питання про можливість переходу до стадії судових дебатів. Присутні у цьому судовому засіданні учасники судового провадження (прокурор, представник потерпілої, захисник та обвинувачений) повідомили про відсутність доповнень до судового розгляду, що відображено у журналі судового засідання. Надалі, після початку стадії судових дебатів та виступу прокурора, через неналежну поведінку захисника та самовільного залишення ним разом з обвинуваченим зали судового засідання, у цьому судовому засіданні була оголошена перерва для застосування до обвинуваченого приводу. 
		Після відновлення судового розгляду та виступу в судових дебатах захисника й обвинуваченого, місцевий суд закінчив цю стадію, надав обвинуваченому останнє слово і вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, при цьому ані захисник, ані обвинувачений будь-яких клопотань щодо відкладення судового розгляду для підготовки для виступу у судових дебатах під час виступу в них не заявляли.
		Отже, вимог ч.1 ст. 363 КПК усупереч доводам ОСОБА_7 місцевим судом непорушено.
		Що стосується доводів у касаційній скарзі засудженого про неправильність вирішення судами попередніх інстанцій цивільного позову, то колегія суддів дійшла наступного висновку.
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
		Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частиною третьою цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішим, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. 
		Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. 
		При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.
		Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди. Тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
		Усупереч доводам, викладеним у скарзі, заявлений законним представником потерпілої цивільний позов у частині моральної шкоди суд вирішив іздодержанням правил глави 9 КПК із урахуванням положень статей 23, 1167 ЦК. Суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір моральної шкоди  700000 грн, який підлягає стягненню із ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 . При цьому суд узяв до уваги характер, ступінь тяжкості та обставини вчиненого злочину, обсяг моральних страждань, яких зазнала потерпіла через втрату її єдиного сина, які виразилися у душевних переживаннях, що змусило її змінити звичайний спосіб життя, у нервовому стресі у зв`язку з діями обвинуваченого, який жодного разу не зустрівся з потерпілою, не вибачився перед нею, не намагався відшкодувати завдану їй шкоду.
		Крім того, доводи засудженого про неправильне визначення розміру відшкодування моральної шкоди місцевим судомбули предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином їх розглянув і з посиланням на матеріали кримінального провадження, зазначивши відповідні правові підстави, умотивовано залишив без задоволення апеляційну скаргу засудженого.
		Щодо доводів засудженого про те, що судом першої інстанції при встановленні розміру відшкодування не було враховано його матеріальне та сімейне становище, то вони були предметом перевірки апеляційного суду, який обґрунтовано їх спростував, зазначивши, що такі обставини не зменшують тих моральних переживань у зв`язку із втратою (смертю) єдиного сина потерпілої та порушенням її нормального життєвого устрою.
		Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув апеляційну скаргу засудженого і, дійшовши правильного висновку, що вирок місцевого суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим, залишив його без змін.
		Твердження ОСОБА_7 про те, що суд апеляційної інстанції не надав йому можливості зібрати та подати до апеляційного суду докази щодо обставин, на які він посилався в апеляційній скарзі, є голослівними.
		Як убачається з ухвали апеляційного суду від 13 березня 2020 року про призначення апеляційного розгляду скарги обвинуваченого, останньому було запропоновано подати нові докази на підтвердження викладених в апеляційній скарзі доводів про невідповідність призначеного покарання його собі до 12 травня 2020 року (т. 3, а.к.п. 15-16). Однак, 12 травня 2020 року судове засідання не відбулося у зв`язку із неприбуттям у судове засідання захисника та потерпілої й не доставкою із СІЗО обвинуваченого через пандемію COVID-19 та було відкладено на 3 червня 2020 року.
		Разом із тим, у ході перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що під час апеляційного розгляду провадження щодо ОСОБА_7 захист його інтересів здійснював адвокат ОСОБА_16 , який відповідно до ч. 4 ст. 46 КПК як захисник користується процесуальними права підозрюваного, обвинуваченого, у тому числі правом збирати і подавати докази, чого, за наявності достатнього часу (до 3 червня 2020 року), цим захисником зроблено не було. 
		Дані про наявність об`єктивних підстав, які б перешкодили захиснику скористатися своїм правом на збирання і подання до апеляційного суду доказів на підтвердження доводів в апеляційній скарзі обвинуваченого, у матеріалах кримінального провадження відсутні.
		На підставі вищенаведеного, порушення апеляційним судом вимог ст. 22 КПК Верховний Суд не встановив.
		Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судами першої та апеляційної інстанцій прирозгляді кримінального провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих цими судами рішень.
		Колегія суддів вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального права і правильно застосували норми матеріального закону.
		Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду  вимогам ст. 419 цього Кодексу.
		Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Ірпінського міського суду Київської області від 28 січня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 3 червня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу засудженого  без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1    ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...