Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/16631/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності; Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 02.04.2021.
Дата набрання законної сили: 24.03.2021
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 Київський апеляційний суд
		 
		Провадження № 11кп/824/2242/2021  Єдиний унікальний № 756/16631/16-к
		Категорія: ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України
		Головуючий в суді першої інстанції: ОСОБА_1  Доповідач: ОСОБА_2 
		  
		У Х В А Л А
		 
		24 березня 2021 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду ОСОБА_2 , отримавши апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_3 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 28 грудня 2016 року у кримінальному провадженні № 42016000000003949 від 18 грудня 2016 року стосовно останнього, -
		 
		   В С Т А Н О В И В:
		 
		 Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 28 грудня 2016 року затверджена угода від 22 грудня 2016 року про визнання винуватості між заступником Генерального прокурора України ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 . 
		ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України та призначене узгоджене сторонами покарання:
		- за ч. 1 ст. 255 КК України у виді 5 років позбавлення волі;
		- за ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 4 років 11 місяців позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та без конфіскації майна;
		- за ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю.
		Згідно ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та без конфіскації майна.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнений від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком на 1 рік, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації (кримінально-виконавчої інспекції); повідомляти уповноважений орган з питань пробації (кримінально-виконавчу інспекцію) про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації (кримінально-виконавчої інспекції).
		Цим же вироком вирішено питання про скасування арешту, накладеного на майно засудженого та інших осіб у кримінальному провадження.
		 
		Не погоджуючись з вироком суду, засуджений ОСОБА_3 11 березня 2021 року подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Оболонського районного суду м. Києва від 28 грудня 2016 року щодо нього скасувати та ухвалити новий вирок, яким відмовити у затвердженні угоди про визнання винуватості між заступником Генерального прокурора України ОСОБА_4 та ОСОБА_3 і виправдати його за відсутністю в діях складу кримінального правопорушення.
		На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 посилається на те, що судом першої інстанції при постановлені вироку, в супереч вимогам КПК України, не з`ясовано чи були фактичні підстави для визнання винуватості (тобто чи були у кримінальному провадженні достатні докази, які б підтверджували наявність в його діях складу злочину), чи існували обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, чи не суперечили умови угоди вимогам цього Кодексу та чи відповідали такі умови угоди інтересам суспільства, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, постановлення незаконного та неправосудного рішення, яке не узгоджується з вимогами кримінального процесуального закону та нормами міжнародних актів.
		 
		 Матеріали кримінального провадження разом з апеляційною скаргою, поданою засудженим ОСОБА_3 , надійшли до суду апеляційної інстанції  23 березня 2021 року.
		 
		Перевіривши подану апеляційну скаргу, слід прийти до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження за поданою апеляційною скаргою, виходячи з наступного.
		 
		Статтею 129 Конституції України визначено, що одним з основних принципів судочинства - є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.
		 
		Відповідно до вимог ч. 4 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції на
		підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання
		винуватості може бути оскаржений: 1) обвинуваченим, його захисником, законним
		представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж
		узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення
		покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами
		четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення
		йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення
		судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження
		судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього
		Кодексу угода не може бути укладена.
		 
		Зазначений перелік меж і підстав, з яких вирок суду першої інстанції на
		підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання
		винуватості може бути оскаржено - є вичерпним.
		 
		Разом з тим, як вбачається з апеляційної скарги засудженого, він не погоджується з вироком суду першої інстанції щодо нього з тих підстав, з яких він не може бути оскаржений, згідно з положеннями статті 394 КПК України. 
		 
		З матеріалів кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 грудня 2016 року за № 42016000000003949, вбачається, що 22 грудня 2016 року між прокурором у кримінальному провадженні  заступником Генерального прокурора України (Головним військовим прокурором) ОСОБА_4 та підозрюваним ОСОБА_3 , відповідно до вимог ч.ч. 5. 9 ст. 216, п. 2 ч. 4 ст. 469 КПК України, укладено угоду про визнання винуватості, яка містить підписи підозрюваного ОСОБА_3 про його згоду із запропонованим видом та мірою покарання; з роз`ясненням йому підстав оскарження обвинувального вироку, яким затверджена ця угода, в апеляційному порядку, що визначені в п. 1 ч. 4 ст. 394
		КПК України, та в касаційному порядку, що визначені в п. 1 ч. 3 ст. 424 КПК
		України; з роз`ясненням йому права, передбаченого п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, на судовий розгляд. 
		 
		Угоду про визнання винуватості було укладено в присутності захисників
		обвинуваченого ОСОБА_3  адвокатів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що також підтверджуються їх підписами в угоді.
		 
		Крім того, зі змісту вироку встановлено, що під час затвердження судом першої інстанції угоди між прокурором і обвинуваченим про визнання винуватості, судом були
		роз`яснені обвинуваченому ОСОБА_3 наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, з`ясовано розуміння останнім положень ч. 4 ст. 474 КПК України, а також, на виконання приписі ч. 6 цієї статті, судом були вчинені дії на переконання, що укладена сторонами угода є добровільною, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз, або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Окрім цього, у відповідності до ч. 7 ст. 474 КПК України, судом було встановлено, що умови угоди не суперечать вимогам КПК та КК України і обвинувачений ОСОБА_3 погоджується на призначення узгодженого покарання.
		Вказані обставини підтверджуються угодою про визнання винуватості від22 грудня 2016року (а.с. 156-239 т. 1), журналом судових засідань від 27 грудня 2016 року (а.с. 50-54 т. 4) та вироком Оболонського районного суду м. Києва від 28 грудня 2016 року (а.с. 57-152 т. 4).
		 
		За цим же вироком, обвинуваченому ОСОБА_3 призначене покарання, яке за
		своїм видом та розміром відповідає узгодженому сторонами угодою про визнання
		винуватості від 22 грудня 2016 року, укладеної між заступником Генерального прокурора України  Головним військовим прокурором ОСОБА_4 , який, на підставі ст.ст. 36, 37 КПК України та постанови Генерального прокурора України, здійснював повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 42016000000003949 від 18 грудня 2016 року та підозрюваним у цьому провадженні ОСОБА_3 .
		 
		З огляду на наведене, доводи в апеляційній скарзі засудженого ОСОБА_3 щодо процесуальних порушень, допущених судом першої інстанції при затвердженні угоди від 22 грудня 2016 року про визнання винуватості між заступником Генерального прокурора України ОСОБА_4 та ним, - жодним чином не доводять його право на оскарження такого вироку з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України.
		 
		Така позиція апеляційного суду відповідає правовому висновку,
		викладеному у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 523/13129/17, відповідно до якого імперативна вказівка у цій процесуальній нормі щодо
		виключного визначення підстав для оскарження відповідного судового рішення
		узгоджується і з положеннями ч. 2 ст. 473 КПК України. Так, наслідком укладення та
		затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора, підозрюваного чи
		обвинуваченого є обмеження їхнього права оскарження вироку згідно з положеннями
		статей 394 та 424 цього Кодексу, а для підозрюваного чи обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1 та 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК
		України.
		 
		Відповідно до вимог ч. 4 ст. 399 КПК України, суддя-доповідач відмовляє у
		відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке
		не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене
		виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з
		положеннями статті 394 цього Кодексу.
		 
		За таких обставин, у відкритті провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_3 на вирок Оболонського районного суду міста Києва від28 грудня2016 року слід відмовити, що не суперечить вимогам кримінального процесуальногозакону, у тому числі й таким загальним засадам кримінального провадження якверховенство права та законність, а також не призводить до порушенняконституційних прав та свобод осіб у кримінальному провадженні.
		 
		Керуючись ст. 399 КПК України, суддя, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Відмовити у відкритті провадження за апеляційною скаргою засудженого  ОСОБА_3  на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 28 грудня 2016 року стосовно нього за ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.
		 
		Копію ухвали про відмову у відкритті провадження надіслати особі, яка
		подала апеляційну скаргу, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї
		матеріалами.
		 
		Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня отримання її копії.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 Суддя Київського апеляційного суду ОСОБА_2

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...