Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 824/342/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 01.04.2021. Зареєстровано: 02.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 02.04.2021.
Дата набрання законної сили: 01.04.2021
Номер судового провадження: К/9901/33957/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 квітня 2021 року 
		м. Київ
		справа №824/342/19-а
		адміністративне провадження №К/9901/33957/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Желєзного І. В.,
		суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.,
		розглянув у порядку письмового провадження
		касаційну скаргу ОСОБА_1 
		на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Левицького В. К. від 16.05.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Охрімчук І. Г., суддів: Смілянця Е. С., Капустинського М. М. від 15.10.2019
		у справі № 824/342/19-а
		за позовом ОСОБА_1 
		до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області
		про визнання протиправною бездіяльності, зобовязання вчинити дії
		ВСТАНОВИВ:
		І. РУХ СПРАВИ
		1. У березні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в Чернівецькій області), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо непоновлення йому виплати пенсії за вислугу років; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області перерахувати розмір та поновити йому виплату пенсії за вислугу років з 07.10.2009 з урахуванням компенсації втрати частини доходів із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як непрацюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії з 01.10.2017 відповідно до пенсійної реформи України та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в                      ПАТ КБ «ПриватБанк».
		2. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.05.2019, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо непоновлення виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області поновити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів починаючи з 29.11.2018; стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
		3. 06.12.2019 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.05.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 та змінити рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.05.2019 шляхом зобовязання відповідача перерахувати та поновити виплату позивачу пенсії за вислугу років, починаючи з 07.10.2009, з урахуванням компенсації втрати частини доходів із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як непрацюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії з 01.10.2017 відповідно до пенсійної реформи України та виплачувати на визначений пенсіонером банківській рахунок, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк»; встановити контроль виконання судового рішення.
		4. Ухвалою Верховного Суду від 13.01.2020 відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача.
		5. 29.01.2020 від представника відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України; з 17.11.1992 позивач перебував на обліку у Відділі соціального забезпечення Виконкому Ленінської районної Ради народних депутатів як одержувач пенсії та отримував пенсію за вислугою років.
		7. 01.12.1992 позивач звернувся із заявою, в якій просив виплатити йому пенсію за шість місяців наперед у зв`язку з його виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль.
		8. 13.03.1992 відділом соціального забезпечення виконкому Ленінської районної Ради народних депутатів у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон до Ізраїлю пенсійну справу позивача закрито та виплачено пенсію за 6 місяців наперед.
		9. Позивач виїхав на постійне місце проживання в Ізраїль та 24.09.1993 прийнятий на консульський облік в Консульському відділі Посольства України в державі Ізраїль.
		10. 29.11.2018 уповноважений представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав безпосередньо до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області особисту заяву позивача про призначення/перерахунок пенсії за вислугою років, просив перерахувати та поновити її з 07.10.2009 із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як непрацюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії з 01.10.2017 відповідно до пенсійної реформи України.
		11. Вказана заява прийнята відповідачем 11.12.2018.
		12. Розглянувши звернення представника позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листом №3247/09 від 19.12.2018 відмовило представнику позивача у поновленні виплати пенсії.
		13. Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		14. Позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що протиправною є бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо непоновлення виплати йому пенсії за вислугу років, оскільки вона порушує його право на пенсійне забезпечення. Позивач має беззаперечне право на поновлення належних йому пенсійних виплат.
		15. Відповідач заперечував щодо задоволення позову позивача, посилаючись на те, що питання виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено договору у галузі пенсійного забезпечення, є неврегульованим. У зв`язку з переїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю виплату пенсії позивачу припинено відповідно до вимог законодавства, що діяло до ухвалення рішення Конституційного Суду України, а особовий рахунок - закрито.   
		ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		16. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої зупинена на підставі положень Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування». Позивач має право на поновлення пенсії незалежно від місця його проживання, а тому протиправно відмовлено позивачу у поновленні пенсійної виплати. Поновити пенсію позивачу необхідно з дня звернення його представника до пенсійного органу з відповідною заявою. Позивачем та його представником не надано до суду жодних доказів, які б підтверджували статус дитини війни позивача. Відсутні такі докази в пенсійній справі позивача. Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за вислугу років з 07.10.2009 з урахуванням компенсації втрати частини доходів із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як непрацюючому пенсіонеру, дитині війни є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на законі. На час розгляду справи немає підстав для встановлення контролю виконання судового рішення.
		V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 
		17. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині, посилаючись на те, що пенсія підлягає поновленню з 2009 року, тобто з моменту прийняття Конституційним Судом України Рішення № 25-рп/2009, яким були скасовані дискримінаційні положення пенсійного законодавства, а відтак він має право на відновлення пенсії з 07.09.2009. До спірних правовідносин строк звернення до суду з відповідним позовом не застосовується. У поданій відповідачу заяві позивач просить поновити виплату пенсії, а не призначити її. Відповідач з жовтня 2017 року повинен був провести осучаснення пенсії позивача. Станом на 02.09.1945 (дата закінчення Другої світової війни) позивачу було 7 років, відтак він має право на надбавку до пенсії як дитина війни. Відповідач повинен здійснити виплати на визначений позивачем банківський рахунок. Наведені у прохальній частині позову вимоги не є вимогами на майбутнє, а є визначенням передбачених Законом складових пенсій, які відповідач зобов`язаний врахувати.
		18. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечує щодо її задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не допустили порушень норм матеріального та процесуального права.
		VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		19. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
		20. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, позивач оскаржує судові рішення в частині, в якій у задоволенні позову відмовлено, а відтак колегія суддів здійснює перегляд таких в зазначених межах.
		21. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		22. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;                         2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;                    3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно;      6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		23. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
		24. За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		25. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
		26. Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закон № 1058-ІV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
		27. Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
		28. Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
		29. Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
		1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
		2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;
		3) у разі смерті пенсіонера;
		4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
		5) в інших випадках, передбачених законом.
		30. Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
		31. Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		32. Згідно з пунктом 3.3. цього Рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
		33. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
		34. Системний аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
		35. Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.
		36. Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Порядок № 22-1, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		37. Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
		38. Згідно з пунктом 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
		39. Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
		40. У разі, якщо згідно з національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
		41. При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.
		42. При цьому законодавством чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
		43. У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
		44. Однак відповідні зміни до законодавства станом на момент виникнення спірних правовідносин не були внесені, а тому відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови, за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
		45. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №   815/1226/18.
		46. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності дотримання встановлених законом строків звернення до суду за захистом свого права. Після прийняття та опублікування Рішення Конституційного Суду України              № 25-рп/2009 від 07.10.2009 та невідновлення виплати пенсії, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права.
		47. Однак такий висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування до спірних правовідносин строків звернення до суду колегія суддів вважає помилковим, виходячи із наступного.
		48. Частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		49. Згідно зі статтею 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
		50. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 122 та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017).
		51. Колегія суддів звертає увагу, що у справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009; наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії; підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною).
		52. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.11.2018 представник позивача, який діяв на підставі довіреності, звернувся до пенсійного органу із заявою позивача про призначення/перерахунок пенсії за вислугу років, просив перерахувати, поновити її з 07.10.2009, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як непрацюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити осучаснення пенсії з 01.10.2017 відповідно до пенсійної реформи України, а відтак позивачем вжито активні дії з метою поновлення виплати пенсії, проте йому відмовлено в такому поновленні.
		53. Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України», оскільки на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
		54. За таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим.
		55. Щодо позовної вимоги позивача про проведення індексації при поновленні пенсії колегія суддів зазначає, що така є передчасною, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум, відтак у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.
		56. Водночас помилковими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо передчасності вимоги позивача про виплату йому компенсації втрати частини доходів.
		57. Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.
		58. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		59. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) суд акцентував увагу на тому, що якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в суді не навів жодних таких обґрунтувань. У пункті 53 цього рішення також наголошено, що суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (див. рішення ЄСПЛ від 25.04.1978 у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, заява № 5856/72, а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.
		60. У статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
		61. Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи («Sporrong and Lonnroth v. Sweden», № 7151/75, №7152/75, пункт 73). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності («Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium»), № 17849/91, пункт 33).
		62. Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України»                   (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі «Стреч проти Сполучного Королівства» («Stretch v. the United Kingdom», № 44277/98, пункт 37).
		63. У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності». Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, пункт 74).
		64. Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
		65. Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
		66. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії позивачу відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
		67. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №   815/1226/18 та у постановах Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 160/10737/19, від 03.09.2020 у справі № 213/2704/16-а                   (2-а/213/59/16) та від 30.11.2020 у справі №182/6463/16-а(2-а/0182/89/2017).
		68. Колегія суддів погоджується із доводами позивача, викладеними у касаційній скарзі, щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій, що позивачем та його представником не надано до суду жодних доказів, які б підтверджували статус позивача як дитини війни, з огляду на наступне.
		69. Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років.
		70. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
		71. Як встановлено судами, позивач є громадянином України та, як вбачається із копії його паспорта, станом на 02.09.1945 - час закінчення Другої світової війни - йому було 7 років, а відтак відповідно до положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач є дитиною війни.
		72. Водночас колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо здійснення поновлення виплати та перерахунку пенсії з урахуванням всіх підвищень, надбавок і доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни здійснення осучаснення пенсії, з огляду на те, що призначення, виплата чи припинення виплат пенсії, перерахунок пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України.
		73. У межах спірних правовідносин поновлення виплати позивачу раніше призначеної пенсії не відбулось, відповідач не вчиняв будь-яких дій, пов`язаних із розрахунком її розміру, як і не визначав у який спосіб здійснювати виплату поновленої пенсії, у зв`язку з чим суд вважає, що підстави для зобов`язання суб`єкта владних повноважень провести   перерахунок   пенсій в судовому порядку та здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в                  ПАТ КБ «ПриватБанк», відсутні. 
		74. Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		75. Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
		76. Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
		77. Аналіз викладених норм дає змогу дійти висновку, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд, а тому відповідні висновки судів попередніх інстанцій у даній частині є правильними.
		78. З огляду на наведене, враховуючи положення статей 351, 353 КАС України, касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.05.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови та шляхом викладення абзацу третього резолютивної частини рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.05.2019 в новій редакції, в іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.
		Керуючись статтями 349, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		2. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.05.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		3. Змінити абзац третій резолютивної частини рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.05.2019, виклавши його в наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 07.10.2009 на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів».
		4. В іншій частині рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.05.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		СуддіІ.В. Желєзний Я.О. Берназюк   Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...