Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 234/5123/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 05.04.2021. Зареєстровано: 06.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.04.2021.
Дата набрання законної сили: 23.04.2021
Номер судового провадження: 2/234/772/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 234/5123/19 
		Провадження № 2/234/772/21
		 
		РІШЕННЯ
		І М Е Н Е М          У К Р А Ї Н И
		 
		15 березня 2021 року                                                       м. Краматорськ
		 
		Краматорський міський суд Донецької області :
		в складі: головуючого-судді                        Бакуменко А.В.
		з участю секретаря                                Кісточка І.В.
		позивачки                                         ОСОБА_1 
		відповідача                                         ОСОБА_2 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Краматорську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі гідності та ділової репутації , - 
		 
		Обставини справи
		 
		ОСОБА_1 звернулась до Краматорського міського суду Донецької області з позовом про захист честі гідності та ділової репутації.
		Позов обґрунтувала тим, що вона є адвокатом ОСОБА_7, яка є матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з 2015 року у її клієнтки та відповідача у справі, батька дитини, ОСОБА_2 постійно виникають конфлікти щодо сина. В лютому 2019 року ОСОБА_2 подав відносно неї скаргу до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Донецької області. В даній скарзі він виклав неправдиву інформацію, котра порочить її честь гідність та ділову репутацію.
		Просить суд, визнати інформацію викладену у скарзі ОСОБА_2 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Донецької області недостовірною та такою, що порочить її честь, гідність та репутацію, як адвоката. Зобов`язати відповідача вибачитись та спростувати недостовірну інформацію на засіданні Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Донецької області.
		Ухвалою від 05 квітня 2019 року позовну заяву залишено без руху.
		19 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та призначене підготовче судове засідання.
		07 листопада 2019 року підготовче судове засідання закрито та справу призначено до розгляду.
		В судовому засіданні позивачка наполягала на задоволені заявлених вимог, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.
		Відповідач ОСОБА_2 заперечував щодо задоволення заявлених вимог, посилаючись на те, що ніякої недостовірної інформації він не надавав в скарзі, а тому не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
		Свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона є матір`ю ОСОБА_7 , свідком конфлікту вона не була, однак зі слів доньки їй відомо, що ОСОБА_2 забороняв останній спілкування з дитиною, вчиняв постійні скандали коли її донька приходила до школи.
		Свідок ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_9 , надали пояснення, з котрих вбачається, що конфлікт стосовно якого ОСОБА_2 звернувся зі скаргою на адвоката ОСОБА_1 дійсно мав місце. 
		Вислухавши учасників судового засідання, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
		 
		Фактичні обставини встановлені судом.
		 
		Судом встановлено, що 01.02.2019 року КДКА Донецької області зареєструвало скаргу ОСОБА_2 на порушення адвокатом ОСОБА_1 Правил адвокатської етики, а саме ст.7,25,46,48,50 правил, що виразилось в її поведінці у суді, в навчальному закладі та хуліганських діях. 
		27.02.2019 членом дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Донецької області за результатами  перевірки обставин викладених  в скарзі ОСОБА_2 складено довідку.
		На засіданні дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Донецької області 06.03.2019 прийнято рішення про порушення дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_1 .
		Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволені позовних вимог до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення від 06.03.2019 року.
		Згідно до витягу з ЄРДР № 12019050390003970 від 23.11.2019 року, зареєстровано заяву ОСОБА_2 , щодо підроблення ОСОБА_7 офіційного документу для вивезення дитини ОСОБА_5 за межі України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.
		Оцінивши в сукупності надані суду докази, вислухавши представників сторін, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог за наступних підстав.
		Так, відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Стаття 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.
		Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
		Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
		Стаття 55 Конституції України визначає, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
		Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.
		Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
		За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
		У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		В той же час, відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
		Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
		У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.
		Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: І) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
		Таким чином, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
		Стаття 200 ЦК України визначає, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
		Стаття 269 ЦК України визначає, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою.
		Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (стаття 270 ЦК України).
		Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
		Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46).
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
		Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Отже, провівши системний аналіз діючого законодавства України, взявши до уваги відповідну судову практику та роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, вивчивши процесуальні заяви сторін у справі, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновків, що в ході судового розгляду не доведено факту вчинення відповідачем правопорушення, яке полягало саме в поширені інформації, яка у відповідності до вимог закону може мати статус "недостовірної", такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		У цьому конкретному випадку у розпорядженні суду немає даних про те, що фактично зазначені в статті цитати спрямовані на поширення недостовірної інформації щодо позивача, приниження її честі, гідності та ділової репутації його.
		Крім того, згідно з пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону "Про пресу", стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
		Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
		Керуючись ст. ст. 4,77-83,89,95, 141, 259, 263, 265 ЦПК України; ст. ст. 3, 32, 34, 68 Конституції України; ст. ст. 201, 277, 280, 297 ЦК України; Законом України "Про інформацію"; ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів N 2, 4, 7, 11 до цієї Конвенції; Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009 р. за N 1, суд, -
		ВИРІШИВ:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі гідності та ділової репутації -залишити без задоволення.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або в порядку п.15.5 Перехідних Положень ЦПК України. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		              
		 
		Суддя Краматорського міського суду   А. В. Бакуменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...