Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/23574/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту.
Надіслано для оприлюднення: 05.04.2021. Зареєстровано: 06.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2021.
Дата набрання законної сили: 29.07.2021
Результат оскарження 29.07.2021 Шостий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		05 квітня 2021 року                               м. Київ                                          № 640/23574/20
		 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в особі Комітету з питань етики про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення,
		 
		установив:
		 
		ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (в особі Комітету з питань етики) (далі - відповідач, Нацагентство), в якому просив:
		визнати протиправними дії відповідача щодо встановлення наявності текстових запозичень без посилання на джерело у таких наукових публікаціях позивача:
		1) Побудова моделей структурного типу з метою ідентифікації вимірів інформаційного потенціалу // Проблеми і перспективи економіки та управління, 2015 p., № 3, с. 45-52;
		2) Формування стратегій розбудови економіки інформаційного типу з метою забезпечення економічної безпеки держави // Економіка України, 2016 p., № 3, с. 17-28;
		3) Інформаційна економіка як основа соціально-економічної регенерації України // Економіка України, 2014 p., № 11, с. 51-61;
		4) Теоретичні основи формування економічної безпеки підприємств // Сіверянський літопис, 2007, № 4, с. 161-171;
		визнати протиправним і скасувати рішення Комітету з питань етики Нацагентства від 11.09.2020 за скаргами на порушення академічної доброчесності у наукових публікаціях доктора економічних наук, професора ОСОБА_1 .
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняття спірного рішення здійснено з грубим порушенням права позивача на участь у процесі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень.
		Водночас, Закон України «Про вищу освіту» не містить процедури розгляду питання про встановлення академічного плагіату, за наявності якої відповідні дії Комітету з питань етики щодо проведення перевірки та прийняте за її результатами рішення можуть вважатися такими, що вчинені у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
		Також позивач вважає, що здійснивши дії зі встановлення порушень академічної доброчесності у ряді його наукових публікацій відповідач вийшов за межі повноважень, які передбачені законом.
		Позивач вказує і на те, що оскільки у відповідача відсутнє повноваження приймати рішення, якими констатується наявність чи відсутність академічного плагіату, відтак і Комітет з питань етики не в праві приймати рішення, в якому рекомендувати відповідачу прийняти подібне рішення.
		Крім того, поняття «академічний плагіат» з`явилося на рівні закону 06.09.2014, а тому встановлення такого порушення та застосування до особи будь-яких негативних наслідків, пов`язаних з таким порушенням можливе лише за результатами перевірки відповідних наукових праць, які опубліковані після 06.09.2014.
		Відповідач у відзиві (т. 1 а.с. 59-69) стверджує, що Комітет з питань етики не є ні окремим суб`єктом владних повноважень, ні виконує самостійно повноваження відповідача або частину повноважень, а відтак спір у цій частині не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		Також представник відповідача вважає, що спірним рішенням не порушено права позивача.
		На думку представника відповідача позивач безпідставно спотворює фактичні обставини, зазначаючи, що йому не забезпечено можливість взяти участь у процесі прийняття рішення, оскільки листами Нацагентства від 30.06.2020 та від 13.08.2020 позивача поінформовано про листи, що надійшли до Нацагентства з інформацією про порушення академічної доброчесності та запропоновано надати відповідні пояснення, спростувати факти порушень академічної доброчесності, а також запрошено на засідання Комітету з питань етики листом від 04.09.2020.
		При цьому, оголошення про проведення засідання Комітету з питань етики розміщено на офіційному веб-сайті Нацагентства та надіслано позивачеві особисто. На засідання 11.09.2020 позивач особисто не прибув, натомість на засідання з`явився його представник - адвокат Радченко О., якому надано можливість висловити позицію свого клієнта, навести обставини й правові аргументи щодо суті порушеного питання.
		Таким чином, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
		У відповіді на відзив (т. 2 а.с. 96-113) представник позивача не погоджується, що спір не є публічним та наводить відповідні аргументи, стверджуючи, що рішення Комітету з питань етики має самостійний характер та є індивідуальним актом у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Також представник позивача вказує на те, що відповідачем не надається будь-яких доказів надіслання та отримання відповідного листа про засідання Комітету з питань етики на 11.09.2020, зокрема, не підтверджується дата отримання такого листа позивачем, не вказується чи надсилалися позивачу разом з листом матеріали попередньої перевірки, в яких зафіксовані порушення та чи був час з моменту отримання позивачем запрошення до дати проведення засідання Комітету достатнім для підготовки до захисту.
		11.09.2020 Комітетом з питань етики, як зазначає представник позивача, оголошена перерва у засіданні, без зазначення дати та часу проведення наступного засідання і без повідомлення про це представника позивача чи самого позивача.
		Разом з тим, у цей ж день, 11.09.2020 відбулося наступне засідання Комітету з питань етики, на якому власне й розглядалося питання про порушення академічної доброчесності та прийнято відповідне рішення.
		Таким чином, представник позивача переконаний, що безпосередньо розгляд питання про порушення академічної доброчесності та прийняття рішення Комітетом з питань етики від 11.09.2020 відбувалося без участі позивача чи його представника.
		Заперечення на відповідь на відзив (т. 4 а.с. 93-102) містять фактично ті самі аргументи та доводи, що і відзив.
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, до Нацагентства надійшли звернення народного депутата України Совсун І.Р. від 22.06.2020 №223д9/9-2020/83588 (т. 1 а.с. 84-86) та 11.08.2020 №223д9/9-2020/131791 (т. 1 а.с. 87), голови Ради старійшин всеукраїнської молодіжної громадської організації «Фундація регіональних ініціатив» від 18.06.2020 №03-10-1/20/05з (т. 1 а.с. 90-92), голови ради ГО «ТРОН» від 25.06.2020 та 09.07.2020 (т. 1 а.с. 88-89), лист Секретаріату Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 (т. 1 а.с. 93), в яких йдеться про наявність порушення академічної доброчесності у формі академічного плагіату в наукових працях д.е.н., проф. ОСОБА_1 та (або) вимагається перевірити зазначену інформацію.
		04.09.2020 відповідачем складено лист №993 (т. 1 а.с. 95-96) на ім`я позивача щодо вказаних обставин з пропозицією взяти участь 11.09.2020 о 10 год. у засіданні Комітету з питань етики.
		З матеріалів справи також видно, що на офіційному сайті в мережі інтернет відповідачем опубліковано оголошення про запрошення позивача на вказане засідання.
		11.09.2020 з результатами засідання Комітетом з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (далі - Комітет) за названими зверненнями прийнято рішення (т. 1 а.с. 157-169), згідно з яким оскільки компетенція Нацагентства у сфері дотримання академічної доброчесності не обмежується реакцією лише на академічний плагіат у дисертаційних дослідженнях, а й присутня щонайменше в межах усіх акредитаційних процедур, а також відповідно до частини 9 статті 19 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII, Комітет рекомендує Нацагентству:
		прийняти рішення про встановлення факту текстових запозичень без посилання на джерело у публікаціях 2, 3, 5, 6 д.е.н., проф. ОСОБА_1 ;
		взяти до уваги факт виявлення текстових запозичень без посилання на джерело у публікаціях д.е.н., проф. ОСОБА_1 при здійсненні акредитаційних процедур (за потреби);
		звернути увагу Національного університету «Чернігівська політехніка» на те, що існуюча у цьому ЗВО політика, стандарти і процедури дотримання академічної доброчесності не спроможні реагувати на виявлені порушення;
		звернутися до Тернопільського національного економічного університету з пропозицією утриматися від дій і рішень, що можуть порушувати незалежність Нацагентства під час реалізації його повноважень.
		При цьому, у рішенні під зазначеними публікаціями розуміється наступне:
		ОСОБА_1 Побудова моделей структурного типу з метою ідентифікації вимірів інформаційного потенціалу // Проблеми і перспективи економіки та управління, 2015 р., №3, С. 45-52 (публікація 2);
		ОСОБА_1 . Формування стратегій розбудови економіки інформаційного типу з метою забезпечення економічної безпеки держави // Економіка України, 2016 р., №3, С. 17-28 (публікація 3);
		ОСОБА_1 Інформаційна економіка як основа соціально-економічної регенерації України // Економіка України. - 2014. - №11. - С. 51-60 (публікація 5);
		ОСОБА_1 . Теоретичні основи формування економічної безпеки підприємств // Сіверянський літопис. -2007. - №4. - С. 161-171 (публікація 6).
		У пункті 5 спірного рішення зазначено, що Комітет констатує наявність текстових запозичень без посилання на джерело у публікаціях 2, 3, 5, 6 д.е.н., проф. ОСОБА_1 . Фактично, відповідно до Закону України «Про освіту» від 05.09.2017, ці порушення визначаються як академічний плагіат. Зважаючи на те, що вказані публікації оприлюднено до набуття чинності вказаним Законом, Комітет у своєму рішенні дотримується термінології, що існувала в нормативних документах на час оприлюднення публікацій.
		Зазначений висновок Комітету обґрунтовано тим, що Комітетом реалізована можливість звернутися до зарубіжних експертів з питань академічної доброчесності із зразками ймовірних текстових запозичень з метою підтвердження або спростування звинувачень у порушенні академічної доброчесності та оцінки коректності методів роботи Комітету.
		За результатами оцінки та в межах наданої інформації, експерт Кшиштоф Гутовський (видавець у видавництві Інституту правових наук Польської академії наук, колишній експерт ТОВ «Plagiat.pl» з питань видавництв та авторських прав Варшава, експерт з питань піратства та плагіату, що включений до списку Окружного суду в Варшаві) прийшов до висновку, що «ми маємо справу з частковим та прихованим плагіатом у всіх представлених випадках».
		Експертом зазначено, що для повного аналізу не вистачає текстів у повному обсязі, оскільки під час експертизи для визначення виду відповідальності значення має розмір та роль запозичень, знайдених у тексті.
		Але, у наданих текстових фрагментах плагіат є цілком очевидним, крім того, «простежується факт зміни окремих слів та виразів з метою приховування запозичень - доводить навмисне, а не випадкове, недобросовісне діяння на шкоду справжнім авторам».
		Експерт Томаш Фольтинек (Президент Правління Європейської мережі академічної доброчесності, викладач університету Менделя в Брно) так само зазначив, що без цілісних публікацій важко робити висновки про належні першоджерела. Але з тих матеріалів, які надані, «у всіх випадках є очевидним, що оригінальний матеріал був використаний повторно, або слово в слово, або з незначними змінами, що не змінило значення, таким чином, має місце повторне використання ідей, представлених у джерелі». Таким чином, «надані випадки відповідають міжнародно визнаному визначенню плагіату».
		Вважаючи такі дії та рішення Комітету протиправними та такими, що порушують його права, позивач звернувся до суду.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 17 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти є постійно діючим колегіальним органом, уповноваженим цим Законом на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти. Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти є юридичною особою публічного права, яка діє згідно з цим Законом і статутом, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №244 «Про утворення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти» утворено Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (далі - Нацагентство) як постійно діючий колегіальний орган з питань реалізації державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти, а також затверджено Статут Нацагентства.
		Водночас, статтею 18 Закону України «Про вищу освіту» передбачено повноваження Нацагентства, згідно з пунктом 11 частини першої якої Нацагентство здійснює інші повноваження, передбачені законом.
		Згідно з частиною 9 статті 19 названого Закону у складі Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти утворюються, зокрема, Комітет з питань етики, що формується з числа членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Комітет з питань етики розглядає питання академічного плагіату і вносить відповідні подання до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, а також виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти. Норми аналогічного змісту містяться у пунктах 20 та 21 Статуту Нацагентства.
		Частиною 6 статті 6 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що виявлення академічного плагіату у захищеній дисертації (науковій доповіді) є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома. Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у постійно діючій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник (консультант), офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, та голова відповідної спеціалізованої вченої ради позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а заклад вищої освіти (наукова установа) позбавляється акредитації відповідної постійно діючої спеціалізованої вченої ради та права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік. Якщо дисертація (наукова доповідь), в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у разовій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник, члени цієї ради та офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а заклад вищої освіти (наукова установа) позбавляється права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік. Скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня у разі виявлення академічного плагіату здійснюється Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти за поданням Комітету з питань етики у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та може бути оскаржене відповідно до законодавства.
		За змістом пункту 9 Статуту Нацагентства Нацагентство скасовує рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня у разі виявлення академічного плагіату за поданням Комітету з питань етики у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Пунктом 3 Положення про комітети Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, затвердженого Нацагентством 25.02.2019 (т. 1 а.с. 98-104) (далі - Положення про комітети), передбачено, що Комітети будують свою роботу на принципах: академічної доброчесності; законності; відкритості; наукової обґрунтованості; колегіальності, демократичного обговорення та вирішення питань.
		У пункті 2 розділу ІІ Додатку № 2 до Положення про комітети визначено, що Комітет з питань етики: розглядає звернення, заяви і скарги щодо виявлення академічного плагіату, фабрикацій, фальсифікацій та інших порушень академічної доброчесності; виконує інші повноваження, покладені на нього Нацагентством.
		Згідно з пунктом 11 частини 1 статті Закону України «Про вищу освіту» академічна доброчесність - сукупність етичних принципів та визначених Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими законами України правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.
		Відповідно до частин 1 та 4 статті 42 Закону України «Про освіту» академічна доброчесність - це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень. Порушенням академічної доброчесності вважається, зокрема, академічний плагіат - це оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства.
		Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що утворене у 2015 році Нацагентство, як постійно діючий колегіальний орган, уповноважений на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти, одним із структурних підрозділів якого є Комітет з питань етики, наділено в особі такого Комітету спеціальною компетенцією з розгляду питань академічного плагіату в дисертаційних дослідженнях (наукових доповідях).
		За наслідками розгляду таких питань, проведеного на підставі відповідного звернення, заяви і скарги щодо виявлення академічного плагіату, Комітет повинен скласти відповідне подання та подати його до Нацагентства для прийняття ним рішення з приводу скасування присудженого особі наукового ступеня (видачу відповідного диплома).
		Проте, законодавством не передбачено ні порядку розгляду Комітетом таких звернень, заяв і скарг, ні порядку здійснення перевірки дисертації (наукової доповіді) на наявність у ній академічного плагіату та/або чітких критеріїв для його встановлення.
		В цьому контексті варто зазначити, що відповідачем у цій справі є не безпосередньо Комітет, а Нацагентство в особі Комітету, тобто в особі структурного підрозділу, безпосередньо яким вчинено спірні дії та прийнято оскаржуване рішення, що відповідає вимогам пункту 9 частини першої статті 4 КАС України.
		Таким чином, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідач є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України і зобов`язаний діяти відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України.
		Водночас, аналіз статей 2, 4, 19 КАС України дає підстави стверджувати, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
		Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
		Разом з тим, суд зауважує, що, як вже встановлено, відповідачем у цій справі є колегіальний орган в особі його структурного підрозділу, який наділений певними владно-розпорядчими повноваженнями, що у межах виниклих у цій справі спірних правовідносин реалізовані по відношенню до позивача шляхом вчинення спірних дій та призвели до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів. Тобто, між сторонами в цій справі виникли саме публічно-правові відносини, засновані на принципі влади та підпорядкування.
		При цьому, між сторонами відсутні будь-які ознаки юридичної рівності, яка є одним з основних визначальних критеріїв приватно-правових відносин.
		Отже, суд не приймає до уваги твердження представника відповідача про те, що цей спір не стосується публічних правовідносин та не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
		З наведених підстав суд не може прийняти посилання представника відповідача на відсутність порушеного права позивача.
		Досліджуючи оскаржувані дії відповідача щодо встановлення наявності текстових запозичень без посилання на джерело у названих наукових публікаціях позивача на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до змісту якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд зважає на наступне.
		(1) Так, об`єктом розгляду питань академічного плагіату може бути дисертаційне дослідження (наукова доповідь).
		Проте, відповідачем жодним чином не обґрунтовано, що об`єктом по відношенню до якого Комітетом вчинено дії щодо встановлення наявності текстових запозичень без посилання на джерело є дисертаційне дослідження (наукова доповідь), натомість у спірному рішенні відповідач оперує різними поняттями, як «наукова робота», «публікація», «наукова публікація».
		В цьому контексті необхідно зазначити, що ні Закон України «Про вищу освіту», ні Закон України «Про освіту» не дають визначення поняттю дисертаційне дослідження (наукова доповідь).
		За таких обставин, суд вважає, що відповідачем не доведено, що публікації 2, 3, 5, 6 д.е.н., проф. ОСОБА_1, є дисертаційними дослідженнями (науковими доповідями), та, відповідно, вони можуть бути об`єктом розгляду Комітету. 
		(2) Як вбачається з матеріалів справи, вказані публікації здійснено позивачем у 2007, 2014-2016 роках.
		Втім, станом на час їх здійснення законодавством не було регламентовано визначення академічного плагіату або, принаймні, загального поняття плагіату. До 2014 року також не було визначено процедури його виявлення, суб`єкта владних повноважень, якому було б надано відповідну компетенцію, та не було передбачено відповідальності особи, зокрема, у вигляді позбавлення наукового ступеня, у разі виявлення в її роботі плагіату.
		Лише 01.07.2014 законодавцем прийнято Закон України «Про вищу освіту», який набрав чинності 06.09.2014 та яким вперше запроваджено спеціальний державний орган - Нацагентство, як постійно діючий колегіальний орган, уповноважений на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти, якому надано повноваження щодо розгляду питань академічного плагіату та притягнення до відповідальності осіб, у роботах яких виявлено плагіат.
		У 2015 році внаслідок прийняття Кабінетом Міністрів України вказаної постанови зазначений орган фактично створено, в той час як саме поняття плагіату на законодавчому рівні виникло з прийняттям 05.09.2017 Закону України «Про освіту», який набрав чинності 28.09.2017.
		Разом з тим, статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
		Отже, наведеною конституційною нормою регламентовано принцип незворотності дії закону у часі, який є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
		За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події або факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
		У рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012 також наведено тлумачення вказаного принципу, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли до набрання чинності цим законом.
		Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
		У рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
		Отже, принцип дії закону в часі передбачає, що він поширюється на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності, оскільки лише в такому випадку закон є передбачуваним для застосування.
		Таким чином, оскільки станом на час здійснення позивачем зазначених публікацій законодавством не було передбачено визначення поняття плагіат, а до 06.09.2014 відповідальності за плагіат і законодавчих норм, якими у тому числі керувався відповідач при вчиненні спірних дій, взагалі не існувало, то застосування таких норм до позивача та взагалі поширення на нього повноважень Нацагентства не відповідає принципу дії закону в часі, закріпленого статтею 58 Конституції України.
		(3) Встановлене у частині 2 статті 2 КАС України прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення - це критерій, який походить з принципу гласності прийняття рішення суб`єктом владних повноважень. Такий критерій підлягає застосуванню при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень, що можуть мати несприятливі наслідки для особи, стосовно якої вони приймаються. 
		При цьому, принцип гласності включає право особи бути вислуханою, наводити обставини щодо суті питання і подавати докази на їх підтвердження, правові аргументи тощо.
		Крім того, у пункті 68 рішення від 05.03.2015 у справі «Котій проти України» (заява №28718/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дійшов висновку, що для того, щоб не допустити свавільне втручання у приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, принаймні певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання.
		У рішеннях ЄСПЛ від 08.04.2004 у справі «Гаазе проти Німеччини» (Haase v. Germany, заява №11057/02, пункт 94), від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» (заява №31111/04, пункт 56) зазначено, що хоча стаття 8 Конвенції не містить чітко сформульованих процесуальних вимог, процес прийняття рішень, пов`язаний із заходами стосовно втручання, має бути справедливим і таким, що забезпечуватиме належну повагу до інтересів, які захищає стаття 8. Зокрема, необхідно визначити, чи був заявник залучений до процесу прийняття рішень такою мірою, яка була достатньою для забезпечення необхідного захисту його інтересів, беручи до уваги обставини справи, а також важливість прийнятих рішень.
		Згідно зі статтею 6 КАС України та статтею 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Отже, відсутність у законодавстві відповідної чітко визначеної процедури розгляду звернень щодо наявності плагіату у дисертаційному досліджені (науковій доповіді) в жодному разі не може трактуватися суб`єктом, уповноваженим на здійснення їх розгляду, всупереч наведеним правам особи.
		Разом з тим, необхідність наявності чіткої процедури реалізації повноважень підкреслюється у практиці ЄСПЛ, зокрема, у пункті 84 рішення від 26.10.2000 у справі «Хасан та Чауш проти Болгарії» (заява №30985/96), де зазначено, що закон має визначати обсяг будь-яких дискреційних повноважень компетентних органів і порядок їх реалізації з достатньою точністю, беручи до уваги законну мету таких заходів, та надавати особі адекватний захист від свавільного втручання.
		Крім того, у висновках ЄСПЛ, викладених у рішенні від 11.04.2013 по справі «Вєренцов проти України», вказано про те, що законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю.
		У цьому ж рішенні ЄСПЛ також зазначив, що передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування.
		Отже, суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах, оскільки законодавством не передбачено ані порядку розгляду Комітетом таких звернень, заяв і скарг, ані порядку здійснення перевірки на наявність у академічного плагіату, відповідач не тільки не створив будь-яких чітких внутрішніх процедур з дотриманням зазначених принципів як то гласність, добросовісність, розсудливість, обґрунтованість, відкритість тощо, а і діяв на власний розсуд при розгляді звернень, не забезпечивши належної участі позивача та/або його представника у прийняття рішення.
		Так, незважаючи на відсутність наданих відповідачем доказів на підтвердження належного повідомлення позивача про засідання Комітету 11.09.2020, представник позивача взяв участь у засіданні, що підтверджується протоколом засідання від 11.09.2020 (т. 1 а.с. 110-111).
		Проте, з вказаного протоколу видно, що Комітет оголосив перерву у засіданні без зазначення дати та часу проведення наступного засідання і без повідомлення про це представника позивача чи самого позивача, в той час як після 30-хвилинної перерви засідання продовжено вже без участі представника позивача, за наслідками якого вчинено оскаржувані дії та прийнято спірне рішення.
		Таким чином, суд вважає, що Комітетом грубо порушено зазначені принципи, у тому числі вимоги пункту 9 частини 2 статті  КАС України.
		Враховуючи викладене у сукупності, суд прийшов до висновку про протиправність дій відповідача щодо встановлення наявності текстових запозичень без посилання на джерело у таких наукових публікаціях позивача:
		1) Побудова моделей структурного типу з метою ідентифікації вимірів інформаційного потенціалу // Проблеми і перспективи економіки та управління, 2015 p., № 3, с. 45-52;
		2) Формування стратегій розбудови економіки інформаційного типу з метою забезпечення економічної безпеки держави // Економіка України, 2016 p., № 3, с. 17-28;
		3) Інформаційна економіка як основа соціально-економічної регенерації України // Економіка України, 2014 p., № 11, с. 51-61;
		4) Теоретичні основи формування економічної безпеки підприємств // Сіверянський літопис, 2007, № 4, с. 161-171.
		Що стосується позовної вимоги про визнання протиправним і скасування рішення Комітету від 11.09.2020 за скаргами на порушення академічної доброчесності у наукових публікаціях доктора економічних наук, професора ОСОБА_1 , суд виходить з такого.
		Як вже встановлено судом, законодавством не передбачено повноважень Комітету приймати будь-які рішення та/або рекомендації за результатами розгляду звернень, заяв і скарг щодо виявлення академічного плагіату, а визначено єдине повноваження щодо внесення за результатами розгляду питання академічного плагіату до Нацагентства подання (частина 9 статті 19 Закону України «Про вищу освіту»).
		При цьому, суд не може прийняти до уваги посилання представника відповідача на положення абзацу 6 підпункту 7.1 пункту 7 Положення про комітети, згідно з яким Комітети мають право приймати рішення, ухвалювати рекомендації, надавати висновки та вчиняти дії з метою виконання покладених на комітети завдань, оскільки, по-перше, відповідач затвердженим Положенням про комітети не може розширити встановлені Законом України «Про вищу освіту» межі повноважень Комітету, по-друге, встановлена цим Законом можливість Нацагентства покладення на Комітет виконання інших повноважень не передбачає їх розширення, а має на увазі передачу наданих Нацагентству чинним законодавством повноважень.
		В той же час, зі змісту спірного рішення видно, що воно містить рекомендацію Нацагентству, зокрема, прийняти рішення про встановлення факту текстових запозичень без посилання на джерело у публікаціях 2, 3, 5, 6 д.е.н., проф. ОСОБА_1, тобто фактично є поданням по своїй суті, а не формі, хоча представник відповідача і стверджує, що таке рішення не є поданням.
		Отже, з огляду на встановлення судом протиправності дій відповідача щодо встановлення наявності текстових запозичень без посилання на джерело у вказаних наукових публікаціях позивача, а також зважаючи, що Комітет, як вже також встановлено судом, не уповноважений приймати рішення з даних питань, тобто таке рішення фактично є поданням у розумінні частини 9 статті 19 Закону України «Про вищу освіту», суд вважає, що рішення Комітету від 11.09.2020 не має та не може мати будь-яких правових наслідків для позивача.
		Приймаючи до уваги те, що безпосередньо вказаним рішення до позивача не застосовано негативні наслідки, у тому числі, що передбачені Законом України «Про вищу освіту», рішення має лише рекомендаційний характер, суд вважає, що воно не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України.
		Таким чином, суд не вбачає належних правових підстав для визнання протиправним і скасування рішення Комітету від 11.09.2020 за скаргами на порушення академічної доброчесності у наукових публікаціях доктора економічних наук, професора ОСОБА_1 .
		Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, і не довів правомірності спірних дій.
		Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частково, оскільки з матеріалів справи вбачається вчинення дій, які не відповідають наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.
		За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до частини 3 статті 139 КАС України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
		Керуючись статтями 2, 72-77, 134, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
		 
		вирішив:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в особі Комітету з питань етики про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити частково.
		Визнати протиправними дії Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в особі Комітету з питань етики щодо встановлення наявності текстових запозичень без посилання на джерело у таких наукових публікаціях ОСОБА_1 :
		1) Побудова моделей структурного типу з метою ідентифікації вимірів інформаційного потенціалу // Проблеми і перспективи економіки та управління, 2015 p., № 3, с. 45-52;
		2) Формування стратегій розбудови економіки інформаційного типу з метою забезпечення економічної безпеки держави // Економіка України, 2016 p., № 3, с. 17-28;
		3) Інформаційна економіка як основа соціально-економічної регенерації України // Економіка України, 2014 p., № 11, с. 51-61;
		4) Теоретичні основи формування економічної безпеки підприємств // Сіверянський літопис, 2007, № 4, с. 161-171.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Стягнути з Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).
		Відповідач - Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (02222, м.  Київ, вул. В.Винниченка, 5; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 40927307).
		 
		 
		Суддя                                                                                                                 О.М. Чудак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...