Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/3735/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; спонукання виконати або припинити певні дії.
Надіслано для оприлюднення: 07.04.2021. Зареєстровано: 07.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.04.2021.
Дата набрання законної сили: 25.02.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"25" лютого 2021 р.           Справа№ 910/3735/20
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Тищенко О.В.
		суддів:            Шаптали  Є.Ю. 
		          Дикунської С.Я. 
		 
		 
		за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.
		за участю представників згідно протоколу судового засідання від 25.02.2021
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 (повний текст рішення підписано 17.09.2020)
		 
		у справі № 910/3735/20 (суддя Спичак О.М.)
		 
		за позовом Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство)
		до Акціонерного товариства «Банк ВТБ» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Строкової Ірини Олександрівни 
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
		про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У березні 2020 року Банк «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) (далі - Банк «Банк ВТБ», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» Строкової Ірини Олександрівни (далі - відповідач) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем законних прав позивача бути включеним у реєстр акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариства «Банк ВТБ» з вимогами про стягнення суми банківської гарантії.
		Заперечуючи проти позову, відповідач у своєму відзиві вказав, що визнання кредиторських вимог у даному випадку здійснюється у відповідності до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким визначено, що Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей про ліквідацію банку. Одночасно, вказаним учасником наголошено, що вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.
		Ухвалою від 17.06.2020 за клопотанням позивача, замінено відповідача Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» Строкову Ірину Олександрівну належним відповідачем - Акціонерним товариством «Банк ВТБ» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» Строкової Ірини Олександрівни.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Банк «Банк ВТБ» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/3735/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/3735/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Тарасенко К.В., Станік С.Р.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 апеляційну скаргу Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/3735/20 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.
		05.11.2020 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху через канцелярію Північного апеляційного господарського суду поштою та електронною поштою від скаржника надійшла заява про поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду.
		У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. з 02.11.2020 на лікарняному, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 09.11.2020 у справі №910/3735/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Станік  С.Р.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020, справу призначено до розгляду на 10.12.2020.
		У відзивах на апеляційну скаргу, відповідач та третя особа заперечили проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях позивача, а рішення місцевого господарського суду від 01.09.2020 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, відповідач та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
		У відповіді на відзив відповідача, позивач заперечив проти доводів викладених у відзиві та просив суд апеляційної інстанції врахувати, що за приписами ч.2 ст. 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтереси особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 відкладено розгляд справи  на 21.01.2021.
		У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 21.01.2021 у справі №910/3735/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Шаптала Є.Ю.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 прийнято справу №910/3735/20 до провадження визначеним складом суду та призначено до розгляду на 25.02.2021.
		У судове засідання 25.02.2021 з`явилися представники позивача, відповідача та третьої особи.
		Представники позивача у судовому засіданні надали суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримали вимоги своєї апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/3735/20 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю. 
		Представники відповідача  та третьої особи у судовому засіданні також надали суду свої пояснення по справі в яких, заперечили проти доводів, викладених у апеляційній скарзі на підставі доводів, зазначених у відзивах на скаргу та просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
		Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції 21.12.2010 Акціонерне товариство «ВТБ Банк», діючи в імені Державного концерну «Укрспецекспорт» SWIFT- повідомленням заявив прохання до Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) видати зустрічну гарантію Зовнішньому банку Алжиру на суму 100  000 дол.США і направити  запит на Зовнішній Банк Алжиру щодо видачі гарантії на користь Міністерства оборони Алжиру.
		У тексті SWIFT- повідомлення Акціонерне товариство «ВТБ Банк» надало в якості винагороди за видачу Банком «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) зустрічної гарантії, свою зустрічну гарантію №G10019 від 21.12.2010 на користь Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство), згідно змісту якої відповідач прийняв зобов`язання безумовно та безвідклично негайно та без заперечень сплачувати без затримок, тобто, не пізніше ніж протягом 3 робочих днів після отримання вимоги, суму, що не перевищує 100  000 дол.США на першу вимогу засвідченим SWIFT- повідомленням про тримання вимоги від Зовнішнього банку Алжиру вимоги про здійснення платежу за умовами зустрічної гарантії та необхідності здійснення вами платежів за зустрічною гарантією.
		24.12.2010 Банком «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) було направлено SWIFT- повідомлення до Зовнішнього банку Алжиру з проханням видати гарантію належного виконання зобов`язань Державного концерну «Укрспецекспорт» перед Міністерством оборони Алжиру. За вказаною зустрічною гарантією Банк «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) зобов`язався негайно виплачувати Зовнішньому банку Алжиру на його першу вимогу, без права посилатись на будь-які формальності або підстави керівництва гаранта або принципала всю суму за зустрічною гарантією.
		13.01.2011 Зовнішнім банком Алжиру було направлено SWIFT- повідомлення з погодженням умов зустрічної гарантії, викладених в SWIFT- повідомленні від 24.12.2010 Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство).
		21.01.2019 Банк «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) звернулось до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» із заявою про визнання вимог кредитора, в тому числі, вимоги в сумі 100  000 дол.США за зустрічною гарантією №G10019 від 21.12.2010.
		Проте, кредиторські вимоги Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) до Акціонерного товариства «Банк ВТБ» в сумі 100  000 дол.США за зустрічною гарантією №G10019 від 21.12.2010 не було акцептовано Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ», що підтверджується довідкою №2772/1-2 від 15.05.2019.
		20.03.2019 Зовнішнім банком Алжиру було направлено повідомлення 24.12.2010 Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) про те, що Міністерство оборони Алжиру вимагає від Зовнішнього банку Алжиру виплатити 100  000 дол.США в рахунок гарантії. 
		28.03.2019 Банк «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) перерахував Зовнішньому банку Алжиру всю суму зустрічної гарантії, тобто, 100  000 дол.США, що підтверджується наявним в матеріалах справи SWIFT- повідомленням та банківським ордером.
		Позивач, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції вважає наявним у нього право вимоги до Акціонерного товариства «Банк ВТБ» як боржника за зустрічною гарантією в розмірі 100  000 дол.США.
		Листом №5995/1-2 від 29.10.2019 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» повідомлено позивача про те, що підставою для відмови в акцептуванні вимог за зустрічною гарантією є приписи ч.2 ст.46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		За твердженнями позивача дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» щодо невизнання та невключення до реєстру вимог кредиторів Акціонерного товариства «Банк ВТБ» грошових вимог Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) на суму 100  000 дол.США є протиправними, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом. 
		Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. 
		Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. 
		Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. 
		Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
		У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
		Як вірно зазначив суд першої інстанції, порушене право слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється.
		Місцевий господарський суд правильно вказав, що зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб`єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
		Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
		Враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74  Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з позовом про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, на переконання колегії суддів, позивачем повинно бути доведено суду належними та допустимими у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України обставини наявності у відповідача обов`язку вчинити певні дії, безпідставну відмову (ухилення) в їх вчинення, внаслідок яких було порушено права та законні інтереси позивача.
		Як зазначалось вище, підставою позовних вимог позивачем визначено безпідставну, на думку позивача, відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» у визнанні та включенні до реєстру вимог кредиторів Акціонерного товариства «Банк ВТБ» грошових вимог Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) на суму 100 000 дол.США.
		Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції на підставі рішення Правління Національного банку України від 27.11.2018 року №796-рш/БТ «Про віднесення Акціонерного товариства «ВТБ Банк» до категорії неплатоспроможних» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27.11.2018 року № 3180 «Про запровадження тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «ВТБ Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» розпочато процедуру виведення Акціонерного товариства «ВТБ Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
		На підставі рішення №849-рш від 18.12.2018 правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №3392 від 18.12.2018 «Про початок процедури ліквідації Акціонерного товариства «ВТБ Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації Акціонерного товариства «ВТБ Банк».
		Зазначена інформація також відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) та Національного банку України (http://www.bank.gov.uа).
		Як зазначалось вище та встановлено судом, 21.12.2010 Акціонерне товариство «ВТБ Банк», діючи від імені Державного концерну «Укрспецекспорт» SWIFT- повідомленням заявив прохання до Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) видати зустрічну гарантію Зовнішньому банку Алжиру на суму 100  000 дол.США і направити запит на Зовнішній Банк Алжиру щодо видачі гарантії на користь Міністерства Оборони Алжиру.
		У тексті SWIFT- повідомлення Акціонерне товариство «ВТБ Банк» надало в якості винагороди за видачу Банком «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) зустрічної гарантії, свою зустрічну гарантію №G10019 від 21.12.2010 на користь Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство), згідно змісту якої відповідач прийняв зобов`язання безумовно та безвідклично негайно та без заперечень сплачувати без затримок, тобто, не пізніше ніж протягом 3 робочих днів після отримання вимоги, суму, що не перевищує 100  000 дол.США на першу вимогу засвідченим SWIFT- повідомленням про тримання вимоги від Зовнішнього банку Алжиру вимоги про здійснення платежу за умовами зустрічної гарантії та необхідності здійснення вами платежів за зустрічною гарантією.
		21.01.2019 Банк «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) звернулось до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» із заявою про визнання вимог кредитора, в тому числі, вимоги в сумі 100  000 дол.США за зустрічною гарантією №G10019 від 21.12.2010, в задоволенні якої було відмовлено відповідачем.
		Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що у даному випадку, відмова в акцептуванні вимог позивача за зустрічною гарантією №G10019 від 21.12.2010, яку було викладено у заяві №2395 від 21.01.2019, є обґрунтованою оскільки, право вимоги за зустрічною гарантією до Акціонерного товариства «ВТБ Банк» виникло у Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) лише після отримання вимоги Зовнішнього банку Алжиру, тобто, після 20.03.2019.
		На переконання колегії суддів, вказане свідчить про відсутність у Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» підстав для акцепту вимог позивача у січні 2019.
		Щодо наявності у гаранта (позивача) права вимоги до відповідача за зворотною гарантією, яке виникло після отримання вимоги Зовнішнього банку Алжиру та її задоволення Банком «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство), колегія суддів зазначає наступне.
		Статтею 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
		Метою вказаного нормативно-правового акту є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
		Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
		Згідно п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
		У відповідності до положень ч. 1 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.
		Частиною 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку.
		При цьому, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України.
		Відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку; банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.
		Частиною 3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
		Враховуючи зазначене та те, що на підставі рішення №849-рш від 18.12.2018 правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №3392 від 18.12.2018 «Про початок процедури ліквідації Акціонерного товариства «ВТБ Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації Акціонерного товариства «ВТБ Банк», враховуючи приписи ч.3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача не виникло зобов`язання із задоволення вимоги позивача за зустрічною гарантією за наслідками перерахування суми гарантії в розмірі 100  000 дол.США за вимогою Зовнішнього банку Алжиру, яка була направлена після початку ліквідації Акціонерного товариства «ВТБ Банк». Місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо відсутності підстав  вважати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк ВТБ» щодо невизнання та невключення до реєстру вимог кредиторів Акціонерного товариства «Банк ВТБ» грошових вимог Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) на суму 100  000 дол.США та, як наслідок, і підстав для включення таких вимог позивача до реєстру вимог кредиторів Акціонерного товариства «Банк ВТБ».
		Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) до Акціонерного товариства «Банк ВТБ» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Строкової Ірини Олександрівни  про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
		Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини  у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).
		Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
		У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.
		Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
		Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).
		У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.
		Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
		Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції Банк «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 01.09.2020, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
		Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 01.09.2020 - залишити без змін.
		Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
		Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Банку «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство) на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/3735/20 залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/3735/20 залишити без змін.
		3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Банк «Банк ВТБ» (публічне акціонерне товариство).
		4. Матеріали справи №910/3735/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
		          Повний текст підписано 06.04.2021 після виходу суддів з відпустки. 
		 
		Головуючий суддя                                                            О.В. Тищенко 
		 
		Судді                                                                                Є.Ю. Шаптала
		 
		                                                                                С.Я. Дикунська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...