Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/1348/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 07.04.2021. Зареєстровано: 08.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.04.2021.
Дата набрання законної сили: 07.04.2021
Номер судового провадження: К/9901/30918/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 квітня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 440/1348/20
		адміністративне провадження № К/9901/30918/20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Соколова В.М.,
		суддів: Єресько Л.О.,  Загороднюка А.Г., 
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року (судді Перцова Т. С., Жигилій С. П., Русанова В. Б.) у справі № 440/1348/20 за позовом ОСОБА_1 до Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Полтавській області, Головного управління Національної поліції України в Полтавській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог, рішень судів попередніх інстанцій
		ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:
		- визнати протиправною бездіяльність Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Полтавській області (далі - Полтавський відділ поліції ГУ НП в Полтавській області, відповідач-1), яка полягає у невчиненні дій, передбачених статтями 23, 30 Закону України «Про Національну поліцію», статтями 251, 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, після отримання повідомлення позивача від 10 травня 2019 року про вчинення адміністративного правопорушення;
		- зобов`язати відповідача провести перевірку за повідомленням від 10 травня              2019 року про вчинення адміністративного правопорушення відповідно до вимог статей 23, 30 Закону України «Про Національну поліцію», статей 251, 255 КУпАП та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції;
		- визнати протиправним та скасувати висновок Головного управління Національної поліції України в Полтавській області (далі - ГУ НП в Полтавській області, відповідач-2) від 29 жовтня 2019 року про проведення перевірки за фактом звернення                  ОСОБА_1 щодо неналежного розгляду його звернення від 10 травня 2019 року та притягнення до відповідальності працівників відповідача-1;
		- стягнути з ГУ НП в Полтавській області на користь позивача судовий збір у розмірі 2 522,40 грн. 
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 10 травня 2019 року, захищаючи інтереси своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , звернувся до відповідача-1 з повідомленням про вчинення однокурсницею ОСОБА_3 адміністративного правопорушення передбаченого статтею 1734 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) - булінг (цькування) учасника освітнього процесу. Не отримавши будь-якої відповіді, 28 серпня 2019 року ОСОБА_1 в порядку Закону України «Про звернення громадян» звернувся до відповідача із заявою про надання інформації щодо результату розгляду вищевказаного повідомлення. У зв`язку із відсутністю інформації щодо розгляду повідомлення від          10 травня 2019 року позивач подав до відповідача-2 скаргу на бездіяльність працівників поліції. Не отримавши будь-якої відповіді на згадані вище звернення (повідомлення), позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.
		На думку позивача, у зв`язку із невчиненням дій (бездіяльністю) відповідача-1, які полягають у неналежному реагуванні на повідомлення від 10 травня 2019 року про вчинення адміністративного правопорушення по відношенню до його неповнолітньої дочки, порушено його права щодо реального розгляду та законного вирішення його звернення, а відповіді по суті порушених у ньому питань - не надано. Уважає, що складений 29 жовтня 2019 року відповідачем-2 висновок про проведення перевірки за фактом неналежного розгляду звернення від 10 травня 2019 року та притягнення до відповідальності працівників поліції не є належним розглядом його скарги.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року позов задоволено.
		Визнано протиправною бездіяльність відповідача-1 з приводу розгляду повідомлення позивача про вчинення адміністративного правопорушення від 10 травня 2019 року. Зобов`язано відповідача-1 вчинити усі передбачені законом дії щодо належного розгляду повідомлення позивача, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні. Визнано протиправним та скасовано Висновок проведення перевірки від 29 жовтня 2019 року за фактом звернення громадянина ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновків, що вчинені відповідачем-1 дії за результатами розгляду повідомлення ОСОБА_1 про вчинення стосовно його доньки адміністративного правопорушення не відповідають вимогам чинного законодавства та є не достатніми для визнання їх належним реагуванням органу поліції у випадку повідомлення про правопорушення або подію, яка не містить ознак кримінально карного діяння, а висновок відповідача-2 про проведення перевірки за фактом звернення ОСОБА_1 щодо неналежного розгляду його звернення від 10 травня 2019 року та притягнення до відповідальності працівників відповідача-1, прийнятий без належного з`ясування обставин та аналізу достатності вчинених дій працівниками поліції.
		При цьому, розглядаючи вказані позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		Зазначене рішення суду першої інстанції відповідач-2 оскаржив в апеляційному порядку.
		Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу відповідача-2 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано, а провадження у справі за позовом   ОСОБА_1 закрито та роз`яснено позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір, який виник між сторонами у справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обов`язковості дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем приписів, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України.
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що справа підлягає розгляду в порядку не адміністративного, а кримінального судочинства, оскільки йдеться про неправомірні дії працівників правоохоронних органів.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги. Позиція інших учасників справи.
		Позивач подав касаційну скаргу на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, у якій просить скасувати вказане судове рішення з підстав неправильного застосування норм процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Касаційну скаргу, зокрема, вмотивовано тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно закрито провадження у справі, оскільки вимоги позивача не пов`язані з кримінальним, а з адміністративним правопорушенням учиненим щодо його дочки (учениці) та повинні розглядатись саме як бездіяльність та порушення працівниками поліції їх управлінських функцій  в  порядку адміністративного судочинства. Скаржник зауважив, що про внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань чи повідомлення про злочин мова взагалі не йшла. Позивач вказує, що порушував питання законності дії працівників у зв`язку із неналежним розглядом його звернення від 10 травня 2019 року.
		Від відповідача-2 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зазначив, що при розгляді звернень позивача відповідач-2 та його посадові особи діяли виключно у межах повноважень та у спосіб, що визначенні чинним законодавством, не допускаючи при цьому жодних порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 . Також зауважив, що фактично у проведенні перевірки за заявою позивача брала учать одна особа, тоді як висновок за результатами перевірки було складено іншою особою, яка не є стороною у цій справі.
		Рух касаційної скарги 
		Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову  Другого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року. 
		Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Соколова В. М. від 06 квітня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 КАС України.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		10 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача-1 з повідомленням про те, що відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_2 однокурсниця                 ОСОБА_3 тривалий час чинить психологічний тиск. На підставі наведених в повідомленні обставин ОСОБА_1 вважав, що в діях останньої є ознаки адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 1734 КУпАП (булінг (цькування) учасника освітнього процесу) та просив скласти відносно ОСОБА_3 протокол про адміністративне правопорушення та направити його до суду. Про результат розгляду його заяви повідомити письмово.
		Ураховуючи, що будь-яких відповідей не надходило, 28 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом щодо стану розгляду поданого ним 10 травня 2019 року повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення.
		Водночас відповідачем-1 було надано висновок № 5029 від 07 червня 2019 року  (по факту розгляду звернення позивача) у якому зазначено, що працівниками відповідача-1 здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 з метою опитування громадянки ОСОБА_3 , але опитати останню не виявилося можливим. На час закінчення перевірки ознак кримінального правопорушення не виявлено. У зв`язку з цим дільничним офіцером поліції сектору превенції Полтавського відділу поліції ГУ НП Полтавської області капітаном поліції Бредун В. М. зроблено висновок, відповідно до якого перевірку за заявою ОСОБА_1 закінчено, а матеріали перевірки списано.
		У зв`язку з відсутністю даних, які б указували на наявність кримінального правопорушення та неможливістю у зв`язку з цим внести відповідну інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань, заяву позивача від 10 травня 2019 року надіслано начальнику ГУ НП в Полтавській області для розгляду згідно із Законом України «Про звернення громадян» або Кодексом України про адміністративні правопорушення.
		Відповідачем також надано суду рапорт дільничного від 07 червня 2019 року стосовно неможливості опитати ОСОБА_3 та лист від 06 червня 2019 року у якому позивача повідомлено, що за його заявою ознак кримінального правопорушення не виявлено, перевірку закінчено, матеріали перевірки списано (відомості про отримання позивачем у матеріалах справи відсутні).
		Уважаючи незаконними бездіяльність та рішення відповідачів при здійсненні ними своїх посадових обов`язків, ненадання відповіді на повідомлення про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
		Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
		Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходить з такого.
		Відповідно до ухвали Верховного Суду від 29 грудня 2020 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема юрисдикції цього спору, що є підставою касаційного оскарження згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України.
		Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачені цією нормою способи.
		За визначенням пункту 1 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт                        2 частини першої статті 4 КАС).
		Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт               7 частини першої статті 4 КАС).
		За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Згідно зі статтею 5 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
		Положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян»             № 393/96-ВР передбачено право громадян України на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
		За визначенням статті 3 цього Закону заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
		Звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення; у разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями (стаття 7 вказаного Закону).
		За приписами статей 15 та 18 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.
		Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
		Статтею 19 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.
		Закон України «Про Національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України.
		Основні повноваження поліції визначено у статті 23 цього Закону, зокрема, поліція відповідно до покладених на неї завдань:
		- здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень;
		- виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення;
		- вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення;
		- вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення;
		- здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події;
		- у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання;
		- доставляє у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративне правопорушення;
		- у межах своєї компетенції, визначеної законом, здійснює контроль за дотриманням вимог законів та інших нормативно-правових актів щодо опіки, піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, вживає заходів щодо запобігання дитячій бездоглядності, правопорушенням серед дітей, а також соціального патронажу щодо дітей, які відбували покарання у виді позбавлення волі;
		- вживає заходів для запобігання та протидії домашньому насильству або насильству за ознакою статі.
		Відповідно до статті 30 Закон України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань вживає заходів реагування на правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним процесуальним кодексом України, на підставі та в порядку, визначених законом.  Поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим Законом. Поліція для виконання покладених на неї завдань може застосовувати інші заходи, визначені окремими законами. Якщо поліцейського неможливо ідентифікувати за зовнішніми ознаками, він зобов`язаний пред`явити особі документ, що посвідчує його повноваження.
		З наведеного правового регулювання слідує, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Із заявлених позивачем вимог убачається, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача-1 у сфері притягнення порушника до адміністративної відповідальності яку урегульовано положеннями КУпАП та Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1376, а також дії працівників поліції щодо неналежного розгляду його звернення від 10 травня               2019 року та притягнення працівників відповідача-1 до відповідальності, які підпадають під дію Закону № 393/96-ВР.
		Жодних кримінально-процесуального правовідносин між ОСОБА_1 та працівниками поліції не виникало. 
		Так у повідомленні (заяві) від 10 травня 2019 року, крім повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення, позивач просив здійснити перевірку та скласти необхідні матеріали, про результат повідомити заявника. Більш того, скарга позивача на діяльність працівників поліції (відповідача-1) стосувалась саме реального розгляду та надання відповіді на його повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення від 10 травня 2019 року.
		Беручи до уваги вищенаведені правові норми у контексті вирішення питання юрисдикційної належності тих вимог, які ставить перед судом позивач та мотивів, з яких виходив суд першої інстанції, задовольняючи ці вимоги, вбачається, що предметом перевірки у цій справі є не оскарження рішення, дії чи бездіяльності працівників поліції у сфері кримінального судочинства, зокрема щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення питання кримінальної відповідальності, а дії (бездіяльність) відповідача-1 щодо розгляду повідомлення позивача від 10 травня 2019 року про вчинення адміністративного правопорушення, тобто відносини, які урегульовано Законом № 393/96-ВР.
		Отже, Верховний Суд констатує, що спір у цій справі виник з приводу бездіяльності відповідача, як суб`єкта владних повноважень, при здійсненні ним управлінських функцій (бездіяльність у сфері притягнення до адміністративної відповідальності та ненадання належної відповіді на повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення, яке було подане у порядку, визначеному Законом № 393/96-ВР ), а тому ця справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
		Ураховуючи наведене, Верховний Суду приймає доводи скаржника про відсутність підстав для закриття провадження у справі.
		Схожі висновки висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від                       20 березня 2019 року у справі № 818/16/18 (провадження № 11-1457апп18), у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 823/1837/17 (К/9901/29293/18) (провадження № 11-1461апп18).
		Спір у цій справі підпадає під визначення публічно-правового спору, наведеного у статті 19 КАС, на який поширюється юрисдикція адміністративного суду.
		З огляду на наведене, Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції, що спір у цій справі не є публічно -правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд апеляційної інстанції належним чином не визначив характер спору, суб`єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених позивачем вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності цього спору до юрисдикції кримінального суду.
		Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		За таких підстав, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню, а справа- направленню до суду апеляційної інстанції для розгляду. 
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		Розгляд справи не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
		Керуючись статтями 3, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року у справі скасувати, а справу № 440/1348/20 направити до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		 
		СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько   А.Г. Загороднюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...