Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 551/881/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.04.2021.
Дата набрання законної сили: 08.04.2021
Номер судового провадження: 61-8453ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		8 квітня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 551/881/16-ц
		провадження № 61-8453св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., 
		Стрільчука В. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		 
		провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Омелай Наталією Михайлівною, на рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Абрамова П. С., Лобова О. А., Хіль Л. М,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди.
		В обґрунтування позову зазначала, що вона є головою фермерського господарства «Демера» та очолює громадську організацію «Люстрація Шишачини». Як громадський діяч співпрацює із Шишацькою та Яреськівською сільськими радами Полтавської області. 
		 
		Вказувала, що у розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на її сторінці на веб-сайті «Facebook» відеозаписі відповідач поширила про неї недостовірну інформацію, а саме твердження: «ця дама, яка діє не згідно закону… її вигнали з Великобагачанського району, народ дав 10 днів, щоб її там не було… вона не займається проблемами… ОСОБА_1 , вона вся землями обросла». 
		 
		На думку позивача, вказані висловлювання принижують її честь, гідність і ділову репутацію та створюють негативне враження і відношення до неї як громадського активіста, голови громадської організації «Люстрація Шишаччини» та голови фермерського господарства «Деметра». 
		 
		Вказувала, що про розміщений відповідачем відеозапис дізналися її колеги та співробітники, що поставило під сумнів її репутацію та спричинило душевні страждання. Внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації позивач перенесла стрес, у неї піднявся артеріальний тиск та вона змушена була викликати швидку допомогу, а у подальшому лікуватися у лікаря за місцем проживання. 
		 
		Просила зобов`язати відповідача спростувати вказані відомості шляхом розміщення на своїй сторінці в мережі Інтернет на сайті «Facebook» офіційного вибачення перед позивачем та повідомлення про те, що поширена інформація недостовірна, не відповідає дійсності, порушує права і свободи, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 на сесії Яреськівської сільської ради Полтавської області публічно вибачитись за розповсюдження недостовірної інформації відносно позивача; стягнути з відповідача 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди, 552 грн - на відшкодування витрат зі сплати судового збору та 4 000 грн - на відшкодування витрат з оплати правової допомоги.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття 
		Заочним рішенням Шишацького районного суду Полтавської області 
		від 24 березня 2017 року, ухваленим у складі судді Колоса Ю. А., позов задоволено частково.
		 
		Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача на недоторканість честі, гідності і ділової репутації, інформацію, що міститься у відеозаписі, розміщеному ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у мережі Інтернет на її сторінці на веб-сайті «Facebook», а саме промову ОСОБА_2 такого змісту: «ця дама, яка діє не згідно закону…. її вигнали з Великобагачанського району, народ дав 10 днів, щоб її там не було… вона не займається проблемами… ОСОБА_1 , вона вся землями обросла».
		 
		Зобов`язано ОСОБА_2 спростувати вказані відомості шляхом розміщення на своїй сторінці в мережі Інтернет на веб-сайті «Facebook» офіційного вибачення перед ОСОБА_1 та повідомлення про те, що поширена інформація недостовірна, не відповідає дійсності, порушує права і свободи, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 . 
		 
		Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди, 552 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору та 3 000 грн витрат з оплати правової допомоги, а всього стягнено 23 552 грн.
		 
		У задоволенні позову в іншій частин відмовлено.
		 
		Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що інформація, яка міститься у вказаному відеоролику і стосується ОСОБА_1 , доведена невизначеному колу осіб, оскільки поширена у загальнодоступній мережі Інтернет. Зміст інформації про позивача наводить користувачів веб-сайту на думку, що остання не дотримується законів та зловживає своїм правами, формує негативне ставлення до неї та підриває її авторитет як громадського активіста - голови громадської організації «Люстрація Шишаччини».
		 
		Суд першої інстанції зазначив, що поширена інформація відносно позивача є негативною, принижує її честь, гідність, дискредитує її в очах суспільства та порочить її ділову репутацію. Висловлювання відповідача суд оцінив як фактичні твердження, оскільки вони висловлені в категоричній формі. 
		 
		Крім того, суд першої інстанції вважав доведеним, що поширенням вказаної недостовірної інформації відповідач завдала позивачу моральну шкоду, яка виразилась у моральних стражданнях, приниженні честі та гідності, втраті авторитету серед громадян та членів громадської організації «Люстрація Шишаччини».
		Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 
		2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, скасовано заочне рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 24 березня 2017 року скасовано у частині задоволення позовних вимог і компенсації судових витрат і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		У іншій частині рішення Шишацького районного суду Полтавської області 
		від 24 березня 2017 року залишено без змін.
		Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що оспорювана інформація не містить чіткої ідентифікації особи, якої вона стосується, оскільки у загальному змісті розмови не простежується взаємозв`язок висловлювань щодо ОСОБА_1 . Також оспорювана інформація не містить образливих да дискримінуючих висловлювань, які б можна було пов`язати з особою позивача.
		Апеляційний суд вказав, що висловлювання ОСОБА_2 містять у собі критику та власну оцінку факту, який мав місце, і категоричність цих висловлювань зумовлена обставинами.
		Суд апеляційної інстанції врахував, що позивач є публічною особою, а межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У жовтні 2017 рокупредставник ОСОБА_1 - адвокат Омелай Н. М. подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, вякій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
		Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме суд розглянув справу за відсутності позивача, яка належним чином не повідомлена про дату, час і місце судового засідання апеляційного суду.
		Також вказує, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги і межі вимог, заявлених відповідачем у заяві про перегляд заочного рішення, в якій відповідач вказувала, що вказана цивільна справа розглянута судом, який не був утворений відповідно до вимог чинного законодавства, а рішення ухвалене суддею, який не має виносити судові рішення 
		від імені неіснуючого суду.
		Заявник вважає, що суд першої інстанції, з яким не погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про визнання негативною та такою, що не відповідає дійсності і порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, інформацію, поширену відповідачем на відео, яке є належним та допустимим доказом у справі.
		Позиція інших учасників справи
		У квітні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначила про законність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Також зазначила, що рішення суду першої інстанції винесене неповноважним судом, а доводи позивача про те, що на відео йде мова про ОСОБА_1 , є помилковими, оскільки висловлювання не містять даних про прізвище особи, відносно якої поширено інформацію.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Касаційна скарга подана представником ОСОБА_1 - адвокатом Омелай Н. М. до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 17 жовтня 2017 року.
		Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		13 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 у мережі Інтернет на веб-сайті «Facebook» на своїй сторінці  ОСОБА_2 розмістила відеоролик, в якому містилося висловлювання наступного змісту: «ця дама, яка діє не згідно закону….її вигнали з Великобагачанського району, народ дав 
		10 днів, щоб її там не було… вона не займається проблемами… ОСОБА_1 , вона вся землями обросла».
		 
		Також суди встановили, що позивач є громадським діячем - обіймає посаду голови громадської організації «Люстрація Шишаччини».
		 
		Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови 
		Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року 
		№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		За таких обставин розгляд касаційної скарги  ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону 
		від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України 
		від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
		Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Частиною другою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей 
		(стаття 68 Конституції України).
		Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).
		Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
		За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 
		(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
		За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.
		За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
		Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
		Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
		У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд надав правильну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та дійшов обґрунтованого висновку, що викладені у відеозаписі, розміщеному на сторінці відповідача у соціальній мережі «Fасеbооk» у мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_1 , висловлювання за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб`єктивної думки відповідача щодо зазначених в них обставин, тому не є недостовірною інформацією.
		Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.
		Аналіз змісту оспорюваного відеозапису свідчить про відсутність твердження про факти (час, спосіб, кількість тощо) і вказує на те, що по суті в ньому викладені оціночні судження відповідача. Оцінити правдивість чи правильність такого висновку неможливо.
		У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі «Українська прес-група проти України» (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELSv. BELGIUM, стор. 236, параграф 47).
		Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши, що оприлюднені відповідачем висловлювання містять оціночні судження, які не підлягають спростуванню, апеляційний суд правильно вирішив спір по суті та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке не підлягає скасуванню.
		До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах 
		від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц (провадження 
		№ 61-24241св18), від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18), від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17 (провадження № 61-4278св19), від 4 листопада 2020 року 
		у справі № 757/30984/18-ц (провадження № 61-12258св20).
		Зважаючи на те, що задоволені судом першої інстанції вимоги зобов`язання спростувати вказану інформацію та відшкодувати моральну шкоду є похідними від вимоги про визнання недостовірною інформації, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
		Інші висновки суду апеляційної інстанції на правильність вирішення справи по суті не впливають.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про розгляд справи апеляційним судом за відсутності позивача, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи. 
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 викликалась до суду апеляційної інстанції шляхом направлення їй судової повістки (а.с. 112) та телефонограмою (а.с. 115). Про повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання свідчить також подання нею заяви про розгляд справи за її відсутності, але за участю її представника - Омелай Н. М. (а.с. 119). Крім того, касаційний суд враховує, що представник позивача Омелай Н. М. була присутня у судових засідання у суді апеляційної інстанції 19 та 21 вересня 2017 року, про що свідчать журнали судових засідань (а.с. 120 та а.с. 125-126).
		Доводи касаційної скарги про вихід апеляційного суду за межі вимог та доводів апеляційної скарги відхиляються касаційним судом, оскільки апеляційний суд перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, що узгоджується з частиною першою статті 303 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час апеляційного перегляду справи.
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів, які оцінено апеляційним судом із додержанням норм процесуального права, і містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено 
		статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої 
		статті 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.
		Щодо судових витрат
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 409, 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Омелай Наталією Михайлівною, залишити без задоволення.
		Рішення апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:  С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...