Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 766/13967/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.04.2021. Забезпечено надання загального доступу: 12.04.2021.
Дата набрання законної сили: 08.04.2021
Номер судового провадження: 61-10742ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		08 квітня 2021 року
		м. Київ
		справа №766/13967/17
		провадження № 61-10742св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 листопада 2019 року у складі судді Майдан С. І. та постанову Херсонського апеляційного суду                від 09 червня 2020 року у складі колегії суддів Кутурланової О. В.,               Майданіка В. В., Орловської Н. В.,
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк), правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», банк) з позовом, в якому просив скасувати виконавчий напис нотаріуса, виданий            28 грудня 2016 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В. Г. про звернення стягнення з нього на користь ПАТ «Укрсоцбанк» предмету іпотеки - кафе з літнім майданчиком загальною площею 196,6 кв. м, розташованого за адресою: 
		АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за №7324.
		Позов мотивовано тим, що 10 липня 2017 року державний виконавець відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні (далі - ВДВС Суворовського РУЮ у м. Херсоні) проводив виконавчі дії з опису та арешту майна, що належить позивачу на праві приватної власності та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим йому стало відомо про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса, виданого 28 грудня 2016 року.
		При ознайомлені з матеріалами виконавчого провадження з`ясовано, що приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу 
		Волкодав В. Г. видано виконавчий напис про звернення стягнення на іпотечне нерухоме майно - кафе з літнім майданчиком загальною площею 196,6 кв. м та запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації переданого в іпотеку майна задовольнити вимоги банку у розмірі 1 637 271,66 грн, що складається з суми боргу за кредитом у розмірі 898 969,00 грн, суми боргу за відсотками у розмірі 569 975,03 грн, суми пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 52 199,48 грн, суми пені за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 102 628,15 грн та витрат за вчинення виконавчого напису у розмірі  13 500 грн.
		Вказаний виконавчий напис вчинено з порушенням чинного законодавства, оскільки поза увагою нотаріуса залишена та обставина, що кредитний договір, укладений між сторонами, з якого виникають зобов`язання по погашенню заборгованості, нотаріально не посвідчено, нотаріусом не перевірена безспірність вимог банку.
		Крім того, відповідачем та нотаріусом порушено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеку, зокрема на адресу позивача не надходило письмових вимог про усунення порушень за кредитним договором та повідомлень про намір звернути стягнення на предмет іпотеки. 
		У зв`язку з наведеним позивач вважає, що виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій            
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 13 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 09 червня 2020 року у задоволені позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що оспорюваний у цій справі виконавчий напис вчинено відповідно до вимог чинного законодавства і підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню за тих обставин, на які посилається позивач, відсутні. 
		Нотаріусом дотримано процедуру вчинення виконавчого напису, встановлено факт подання стягувачем доказів на підтвердження безспірної заборгованості ОСОБА_1 згідно з визначеним законодавством переліком документів.
		При цьому, з огляду на періодичне погашення позичальником заборгованості, яка зараховувалася у відповідності до визначеної умовами договору черговості погашення та ґрунтувалася на змінах до умов договору та графіків погашення заборгованості, суд дійшов висновку про дотримання стягувачем строків позовної давності при зверненні за вчиненням виконавчого напису.
		Суди врахували, що отримавши письмову вимогу стягувача від 29 серпня          2016 року про погашення заборгованості у розмірі 1 623 771,66 грн протягом 30-денного строку із попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі її невиконання, ОСОБА_1 жодних дій не вчинив, розрахунків та доказів існування заборгованості у іншому розмірі ані стягувачу, ані нотаріусу не надав. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов - визнати оспорюваний у цій справі виконавчий напис  таким, що не підлягає виконанню. 
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях лише формально послались на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 02 липня 2019 року у справі №12-278гс18 та від 23 травня 2018 року у справі № 640/2704/16-ц, хоча фактично їх взагалі не врахували.
		Так, у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі                         № 640/2704/16-ц зазначено, що з урахуванням приписів статей 15, 16, 18                 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16 зазначено, що для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначили в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення виконавчого напису.
		Всупереч вказаним правовим висновкам Верховного Суду суди першої та апеляційної інстанції не перевірили доводи ОСОБА_1 про те, що його заборгованість перед АТ «Альфа-Банк» не є безспірною та розрахунки банку, які були подані нотаріусу, є неправильними. 
		Суд першої інстанції не витребував документи, які подавав ПАТ «Укрсоцбанк» для посвідчення виконавчого напису, хоча відповідне клопотання містила позовна заява ОСОБА_1 . 
		Суд апеляційної інстанції після витребування копії матеріалів нотаріальної справи залишив поза увагою доводи сторони позивача, зокрема про те, що оскаржуваним виконавчим написом було стягнуто заборгованість за період з 19 серпня 2015 року по 19 серпня 2016 року, хоча розрахунки відповідача, надані нотаріусу станом на 07 листопада 2016 року. Тобто банк не надавав нотаріусу розрахунки заборгованості ОСОБА_1 за період з 19 серпня        2015 року по 19 серпня 2016 року, а отже перевірити правильність розміру заборгованості ОСОБА_1 , який зазначений у виконавчому написі взагалі неможливо. У виконавчому написі розмір заборгованості відрізняється від розміру заборгованості, зазначеної у розрахунках Банку, наданих нотаріусу.
		У виконавчому написі стягнуто заборгованість за тілом кредиту у розмірі 
		898 969 грн за період з 19 серпня 2015 року по 19 серпня 2016 року, хоча у вказаний період кредитних коштів ОСОБА_1 не отримував.
		Банк надав нотаріусу виписки по особовим рахункам ОСОБА_1 лише за період з 19 серпня 2015 року по 19 серпня 2016 року, хоча у виконавчому написі заборгованість за тілом кредиту та відсотками фактично розрахована за весь період дії кредитного договору.
		У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 569/7949/17 зазначено, що розрахунок боргу, наданий банком щодо наявності грошового зобов`язання за тілом кредиту, процентами є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача і не є підставою для стягнення відповідних сум та доказом безспірності розміру грошових вимог банку до боржника.
		Таким чином, відповідач зобов`язаний був надати нотаріусу первинну бухгалтерську документацію по кредитному договору (виписки по рахункам тощо) за весь період його дії, оскільки в іншому випадку неможливо перевірити правильність розрахунків кредитної заборгованості, здійснених банком. 
		В дійсності заборгованість ОСОБА_1 є меншою, ніж зазначено у виконавчому написі.
		Верховний Суд у постанові від 14 травня 2020 року у справі № 742/990/19 зазначив, що заборгованість, яка вказана у виконавчому написі, повинна бути вказана у розмірі саме станом на час вчинення нотаріусом такого виконавчого напису.
		Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції всупереч вже усталеній правовій практиці Верховного Суду не звернули уваги на доводи позивача про неправомірність вимог банку з огляду на невірні розрахунки кредитної заборгованості.
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи   
		У відзиві на касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк» заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		21 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», укладено та нотаріально посвідчено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку у якості забезпечення виконання зобов`язань за договором невідновлювальної кредитної лінії від 21 грудня 2007 року нерухоме майно, яке належить йому на праві приватної власності: кафе з літнім майданчиком загальною площею 196,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
		14 жовтня 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору невідновлювальної кредитної лінії від 21 грудня 2007 року, якою внесено зміни щодо збільшення розміру процентної ставки та комісій за договором з 21 жовтня 2008 року.
		22 жовтня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №2 до договору невідновлювальної кредитної лінії, якою внесено зміни щодо продовження строку кредитування до 20 грудня 2021 року та інші зміни, у тому числі визначено новий графік погашення кредиту.
		22 жовтня 2010 року між сторонами укладено додатковий договір №1 про внесення змін до іпотечного договору від 21 грудня 2007 року, за умовами якого у зв`язку з підписанням сторонами 22 жовтня 2010 року додаткової угоди №2 до діючого договору невідновлювальної кредитної лінії з урахуванням додаткової угоди №1 від 14 жовтня 2008 року, сторони дійшли згоди щодо внесення змін до пункту «1» підпунктів 1.5.1, 1.5.2. Статті 1 та статті 5 до діючого іпотечного договору від 21 грудня 2007 року.
		11 липня 2012 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №3 до договору невідновлювальної кредитної лінії, відповідно до якої пункти 1.1.1. та 1.1.2. ст.1 договору та пункт 2.12. статті 2 договору викладено у новій редакції, визначена вартість тарифів та послуг банку та погоджено новий графік погашення кредиту. 
		06 червня 2013 року на адресу ОСОБА_1 направлено письмову вимогу про погашення простроченої заборгованості у розмірі 124 186,95 грн та роз`яснено право банку на вжиття заходів у виді одностороннього розірвання договору та право вимоги дострокового погашення кредитної заборгованості.
		23 грудня 2014 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №5 до договору невідновлювальної кредитної лінії, відповідно до якої сторони внесли корективи в черговість погашення заборгованості за договором.
		29 серпня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до ОСОБА_1 з письмовою вимогою про погашення заборгованості у розмірі 1 623 771,66 грн протягом 30-денного строку із попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у раз її невиконання.
		13 грудня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В. Г. із заявою про вчинення виконавчого напису, надавши оригінал іпотечного договору, копію договору про надання невідновлювальної кредитної лінії з урахуванням змін до нього, розрахунок заборгованості, копії письмової вимоги до ОСОБА_1 від 29 серпня 2016 року про усунення порушень з доданими копіями розрахункового чеку та описом вкладення до поштового відправлення, довідку про ненадходження платежу від позичальника за період з 29 серпня 2016 року по 13 грудня 2016 року, докази отримання позичальником кредитних коштів, копії паспортних даних та ідентифікаційного номеру позичальника та копію виписки з ЕДРПОУ щодо ПАТ «Укрсоцбанк» та повноваження підписанта заяви.
		28 грудня 2016 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В. Г. вчинено виконавчий напис, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на кафе з літнім майданчиком загальною площею 196,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , і за рахунок коштів, отриманих від реалізації переданого в іпотеку майна запропоновано задовольнити вимоги банку за період з              19 серпня 2015 року по 19 серпня 2016 року у розмірі: сума боргу за кредитом - 898 969 грн, сума боргу за відсотками - 569 975,03 грн, сума пені за несвоєчасне повернення кредиту - 52 199,48 грн, сума пені з несвоєчасне повернення відсотків - 102 628,15 грн, що становить загальну суму заборгованості 1 623 771,66 грн та витрати за вчинення виконавчого напису - 13 500 грн.
		22 червня 2017 року на підставі виконавчого напису нотаріуса старшим державним виконавцем Суворовського районного відділу державної виконавчої служби м. Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області відкрито виконавче провадження про звернення стягнення на кафе з літнім майданчиком загальною площею 196,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.          
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
		При цьому відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).
		Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19  статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14                         Закону України «Про нотаріат» та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
		Відповідно до статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
		Порядок містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
		Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
		У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). 
		Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
		Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
		Зазначені висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах: від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18); від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15 (провадження № 14-706цс19); аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 03 червня 2020 року у справі № 363/568/18 (провадження № 61-49018 св 18), від 03 червня 2020 року у справі №359/8181/18 (провадження № 61-22164 св 19).
		Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
		Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. 
		Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
		Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88    Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
		Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
		Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
		З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88              Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. 
		Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, зокрема неповідомлення боржника про вимогу кредитора, так і необґрунтованість вимог до боржника.
		Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. 
		Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18).
		Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.
		Отже, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком. Нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.
		Безспірність документа, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.
		Судами установлено, що до заяви про вчинення спірного виконавчого напису були подані такі документи: оригінал іпотечного договору, копію договору про надання невідновлювальної кредитної лінії з урахуванням змін до нього, розрахунок заборгованості, копії письмової вимоги до ОСОБА_1                    від 29 серпня 2016 року про усунення порушень з доданими копіями розрахункового чеку та описом вкладення до поштового відправлення, а також рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, що підтверджують надіслання та отримання письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання (т. 1 а.с. 101, зворот), довідку про ненадходження платежу від позичальника за період з 29 серпня 2016 року по 13 грудня 2016 року, докази отримання позичальником кредитних коштів, копії паспортних даних та ідентифікаційного номеру позичальника та копію виписки з ЄДРПОУ щодо ПАТ «Укрсоцбанк» та повноваження представника банку.
		Матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності будь-яких заперечень з боку позивача у відповідь на надіслану відповідачем вимогу про усунення порушення виконання зобов`язання.
		Отримавши письмову вимогу стягувача від 29 серпня 2016 року про погашення заборгованості у розмірі 1 623 771,66 грн, протягом 30-денного строку із попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у раз її невиконання, ОСОБА_1 жодних дій не вчинив, розрахунків та доказів існування заборгованості у іншому розмірі ані стягувачу, ані нотаріусу не надав.
		Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем для вчинення виконавчого напису були подані приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Малому О.С. всі документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 № 1172.
		Виконавчий напис, який є предметом спору у даній справі, вчинено 28 грудня 2016 року, тобто до моменту визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», таким чином, виконавчий напис було вчинено у відповідності до діючого на той момент нормативного акту.
		Заявляючи даний позов, позивач мав довести, що була відсутня правова підстава для вчинення спірного виконавчого напису, тобто факт відсутності порушеного права відповідача та відсутність підстав для захисту відповідного права шляхом стягнення кредитної заборгованості на підставі спірного виконавчого напису.
		Однак, будь-яких належних доказів на підтвердження відсутності порушення зобов`язання за кредитним договором чи наявності спору щодо заборгованості (щодо її розміру, строків, за які вона нарахована, тощо) позивач суду не надав.
		Під час розгляду справи позивач не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед відповідачем за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення.
		При цьому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимога про скасування виконавчого напису є безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки у разі незгоди боржника з вчиненим виконавчим написом нотаріуса, правильним способом захисту є саме визнання його таким, що не підлягає виконанню, а не його скасування. 
		Установивши факт подання стягувачем доказів на підтвердження безспірності заборгованості згідно з визначеним законодавством переліком документів, відсутність порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, а також порушень порядку повідомлення іпотекодавця про вимогу про усунення порушення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
		Доводи касаційної скарги про формальність посилань судів попередніх інстанцій на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 та у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 640/2704/16 (провадження №61-9125св18), а також неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження                            № 14-84цс19), є необґрунтованими.
		Так висновки у наведених постановах є схожими та зводяться до того, що для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. 
		Проте, у справі, яка переглядається, суди, з урахуванням вказаного висновку,  перевірили доводи сторін у повному обсязі й установили у рішеннях наявність у боржника на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису безспірної заборгованості перед стягувачем та відсутність невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення вказаної нотаріальної дії.
		Сама по собі незгода боржника з розміром заборгованості та її розрахунком не є підставою для визнання заборгованості спірною, оскільки спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об`єктивним закріпленням такого виду заборгованості у Переліку. 
		Схожого за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі №305/2082/14-ц, відступаючи від висновку  Верховного Суду України від 04 березня 2015 року у справі №640/5240/13-ц, який зводився до того, що наявність судового спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором спростовує висновок про безспірність заборгованості боржника, а отже, свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису. 
		Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об`єктивним закріпленням такого виду заборгованості у Переліку.
		Колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування судами постанови Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 742/990/19 (провадження 
		№ 61-1733св20), у якій зазначено, що заборгованість, яка вказана у виконавчому написі нотаріуса, повинна бути вказана у розмірі, саме станом на час вчинення нотаріусом такого виконавчого напису. Встановлені у цій справі судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є відмінними від справи, що переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, зокрема щодо встановлення безспірності заборгованості.
		У даному випадку, посилання заявника на вказану постанову Верховного Суду спрямовані на доведення необхідності повторної перевірки правильності запропонованої у виконавчому написі нотаріуса заборгованості до стягнення, зокрема на спростування її безспірності станом на момент вчинення виконавчого напису. Проте, у справі яка переглядається факт безспірності заявленої до стягнення суми встановлений під час розгляду справи та, зокрема перевірено апеляційним судом, в тому числі на підставі витребуваних ним доказів.   
		Крім того, у постанові від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15 викладено правовий висновок, що не свідчить про наявність спору щодо заборгованості лише та обставина, що у виконавчому написі зазначена більша сума заборгованості, ніж у повідомленні, надісланому стягувачем боржнику в процедурі звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.  
		Посилання у касаційній скарзі на висновки у наведених вище постановах суду касаційної інстанції фактично зводяться до доведення необхідності переоцінити докази і встановлені на їх підставі у цій справі обставини саме у тому контексті, який на думку позивача свідчить про відсутність у нотаріуса підстав вчиняти виконавчий напис про стягнення з нього заборгованості за поданими банком документами.  
		Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених обставин та норм матеріального права, які суди правильно застосували до спірних правовідносин та врахували відповідні висновки Верховного Суду в аналогічних спорах. 
		Вирішуючи даний спір суди правильно застосували норми матеріального права та виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій. 
		 
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 листопада 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 09 червня          2020 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                     В. С. Висоцька
		 
		      А. І. Грушицького
		 
		      І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...